IV с.. 333) — инакше сказавши просив знижки за сю гревність (Пулаский док. 107). Але Менґлї-ґерай не поступав, і кінець кінцем прийшло ся згодити ся на річну данину 15 тис. золотих.
8) Перипетії сих переговорів у Пулаского Stosunki c. 123 і далї. Ханське потвердженнє трактату й присяга тамже ч. 145 і 146.
9) Zrodla dz. VI с. 29.
10) Децій с. 34, Рус.-литов. літоп. Познанський кодекс с. 346, Стрийковский 344 і 351, Бєльский с. 940, 949-50.
11) Ваповский с. 86.
12) Кореспонденція в Acta Tomiciana I ч. 78-28.
13) Acta Tomiciana I ч. 98-9.
14) Децій с. 47, Познанський кодекс с. 346, лист Жиґимонта у Пулаского ч. 116 й ин.
15) У Пулаского док. 120.
16) Побрровий унїверсал в Corpus iuris polonici ч. 54, пор. Ваповского с. 100.
17) Кореспонденція в Acta Тоmісіаnа І ч. 136 і далї.
18) Ibid. ч. 204, 212.
19) Стрийковский II с. 362; про гіперболїзм сеї звістки Пулаский с. 158-9.
20) Acta Tomiciana I ч. 240.
21) Zbior praw litewskich c. 115 (дата справлена у Люлавского Сеймъ с. 189).
22) Кореспонденція в Acta Tomiciana I ч. 250-2, 260-3.
23) Ibid. ч. 271, пор. II ч. 6.
24) Acta Tomiciana І ч. 303: accepimus nuncium, quod Palossz circa Owrucze nonnihil Tartaronum profligavit. Згадка про Овруч не лишає сумнїву, що тут мова про Сенька Полоза (Полозовича), що в 1510 р. звісний як намістник овруцький (Бонєцкий с. 252).
25) Acta Tomiciana II ч. 6.
26) Реляція Кшиского в Acta Tomiс. II ч. 64 й иньші листи тамже; Ваповский с. 106-8; Познанський кодекс с. 346 (за Ваповским); Децій с 59-64 (він признає сїй побідї великий моральний вплив на Поляків).
27) Acta Tomiс. II ч. 15, 79, 80, 81.
28) Pluaski док. ч. 133.
29) Acta Tomiс. II ч. 88.
30) Див. т. V с. 329.
31) Acta Tomiciana II ч. 226, 276, Пулаский (витяг з листу) с. 192
32) Децій с. 101, Ваповский с. 136-7, Бєльский с. 986.
33) Децій с. 119, Ваповский с. 141-2, Бєльский с. 989-90.
34) Децій с. 131-2, Ваповский с. 144 і 146-7.
35) Acta Tomiciana IV ч. 221: ut homines finitimi se in custodia continerent et ad arces transportarent, impossibile enim fore tantam multitudinem et familiam a se posse retineri, quin huc excurrat et predetur. Пор. ч. 265.
36) Acta Tomiciana IV ч. 258, 261, 267, 270, Ваповский с. 153.
37) Corpus iuris polonici ч. 192-194, пор. Ваповский с. 153.
38) Ваповский с. 157.
39) Реляція Томіцкого — Acta Tomic. V ч. 76, також королївські листи ч. 71-2, 73, Ваповский ч. 159-162.
40) Acta Tomiciana V ч. 78 i 81
41) Витяг листу у Пулаского Machmat-Girej c. 320.
42) Acta Tomiciana V ч. 109 (с. 113), 110.
43) cum toto suo comitatu ac nobilibus et plebeis, quos ipsi educere poterint.
44) Corpus iuris polonici ч. 232.
45) Pulchris et compositis verbis — Acta Tomic. V ч. 283.
46) Acta Tomiciana V ч. 284 (qualiter ingens vis Tartarorum fl. Dniepr transnatavit et stationes suas ab hac parte illius fluvii collocavit expectans opportunitatem, ut dominia et terras nostras Podolie, Russie aggrediatur).
47) Ваповский c. 172.
48) Ваповский с. 182. Витяги з невиданих литовських актів у Любквского Сеймъ с. 221.
49) Acta Tomiciana VI ч. 20, 72, пор. ч. 107 і 177 (с. 197).
50) Ваповский с. 186-7, Бєльский с. 1022, Corpus iuris pol. ч. 264.
51) Acta Tomiciana VI ч. 107 i 177.
52) Див. т. V c. 329.
53) Acta Tomie. VI ч. 109.
54) Ваповский с. 191, пор. Acta Tomiciana VI ч. 226, 257, 267 і VII ч. 21, 29, 44 (згадки про торішнє спустошеннє Руси).
55) Acta Tomic. VII ч. 21 і 23, пор. 28, 30.
56) Acta Tomic. VIІ ч. 31 і 36, пор. 24.
57) Ваповский с. 194. У Бєльского сей похід звязаний до купи з попереднїм (с. 1027).
58) Acta Tomiciana VIII_ч. 51.
59) Acta Tomiciana VII ч. 44, 49, 50, 51, 60-1, 74. Докум. архива юстиціи I с. 518-20. Ваповский с. 195-6. Познанський кодекс с. 349.
60) Acta Tomiciana VIII ч. 44.
61) Пор. Acta Tomiciana IX ч. 50.
62) Ваповский с. 213, Acta Tomiciana VIII ч. 70-3, 131-3 і IX ч. 202.
63) Acta Tomiciana IX ч. 49-51, 56, 147. Ваповский с. 218. Бєльский с. 1040 (тут знову два татарські напади злучені в одно). Познан. кодекс с. 350.
64) Acta Tomiciana IX ч. 202, 214, 215, 218, 222-3.
65) Ваповский с. 223.
66) Acta Tomiciana XII ч. 136.
67) Tatari perecopenses, qui ob intestinam discordiam hoc аnnо non potuerunt vastare dominiw mtis regiae in magna copia, iam tandem inierunt concordiam et cum savolensibus perpetuae concordiae foedera tractare et conficere dicuntur... quo... dominia mtis r. mаіоrі potentia ferro et igne vastare et ex illis praedas agere more suo jossent, читаємо в пропозиції на сойм 1529 р. — Acta Tomic. Xl ч. l.
68) Acta Tomiciana XI ч. 303 i 314.
69) Acta Tomiciana XII ч. 312 i 331.
70) Див т. VI c. 243.
ТАТАРСЬКІ НАПАДИ І ВОЄННА ОБОРОНА XVI В. : РЕЗУЛЬТАТИ ТАТАРСЬКИХ ПУСТОШЕНЬ. ОРҐАНЇЗАЦІЯ ОБОРОНИ — ЗАМКИ, ЇХ УСТРІЙ І ОБОРОННІ ЗАСОБИ, ХИБИ КОНСТРУКЦІЙНІ І ИНЬШІ ПРИЧИНИ МАЛОЇ ЗДАТНОСТИ ДЛЯ ЛЮДНОСТИ, БРАК ВОЄННИХ ЗАЛОГ, ЛИХИЙ СТАН ЗАМКІВ.
Я перерву тут перегляд нападів і спустошень, які терпіла Україна. В зібраних вище звістках переважно фіґурувала Україна Західня — Поділє, Галичина, Волинь. Се в знпчній мірі залежить від того, що звістки наші приходило ся черпати головно з джерел коронних. Але сей катальоґ нападів і спустошень навіть для західньої України, без сумнїву, не повний, і в дїйсности вона терпіла їх ще більше. І такими ж „майже рік річними ворогами” 1), якими булп Татари для Поділя, були вони так само для України Поднїпрянської. Коли в західню Україну мусїла їх вабити надїя на багатшу здобич, бо там край був густїйше залюднений і лїпше загосподарений, то Східня Україна спокушала меньшим риском, більшою безкарністю, і сюди особливо дрібнїйші ватаги татарські мусїли часто ходити.
В західнїй Українї густїйша людність — між нею добре уоружена, дуже численна шляхта — була значною оборонною силою, а ще й правительство тут більше робило для оборони. Правда, сї оборонні заходи кінець кінцем оборонили і західню Україну дуже ілюзорично. В результатї чвертьвікових дуже енерґічних заходів (так, розмірно енерґічних!) і короля, і його ради, і сойму, що пересилюючи свою крайню неохоту стільки разів ухваляв надзвичайні кредити „на обороу Руси”, — і шляхетської суспільности, місцевої й замісцевої, і адмінїстрації — „вся Подільська земля і більша частина Руси лежала спустошеною”, так що й Татарам було трудно в нїй чим поживитись. Правда і те, що кінець кінцем оборонна тактика зводила ся до безконечного обертання в безконечнім колесї. Утриманнє наємного війська являло ся палїативом, бо на значнїйше військо не вистачало засобів; а полк з яких 800-1800 жовнїрів не міг забезпечити від скільки небудь серіознїйшого нападу. Приходило ся помагати шляхетським походом, але сей шляхетський похід звичайно все виявляв спою непридатність в боротьбі з таким рухливим ворогом як Орда, і наслїдком частих закликів шляхта попросту переставала їх слухати, збирала ся дуже неповон або повільно. І що далї, то гіркійші й загальнїйші нарікання викликала ся орґанїзація оборони. Шляхта нарікала на правительство, що невважаючи на всї побори, побирані з людности, не може орґанїзувати порядної оборони. Король і його рада нарікали на шляхту, що вона така лїнива до походів і неохоча д кредитів: не хоче їх ухваляти і не платить ухваливши. Нарікали на адмінїстрацію, на начальників погранинчого війська, що вони не можуть устерегти краю перед Татарами 2). Начальникам приходило ся вопіяти на неакуратність коронного скарбу в виплатах та раз у раз роспускати за браком грошей своїх жовнїрів і полишати границї майже без усякої оборони.
В східнїй Українї справа стояла далеко простїйше. Правительство обмежало ся тим, що своїм коштом утримувало і в потребі відбудовувало кіька своїх замків, які мали служити передовими стражницями держави в сїй ,,українї”, та тримало невеликий віддїл війська на Поднїпровю — в Київі, почасти в Канїві й Черкасах, щоб оборонити тутешнї замки від серіознїйшого нападу Татарів. По за тим — в повній свідомости своєї безрадности і безсильности лишало воно сї українські землї божій опіцї й промишленню самої місцеввої людности.
Державні, „господарські” замки таким чином ставали одинокою ґарантією безпечности, яку давала тутешнїм краям держава, ожинокою підставою кольонїзації, одиноким прибіжищем місцевої людности. Супроти такого незвичайного значіння для кольонїзації і взагалї для цїлого житя сих величезних просотрів, сї замки варті нашої уваги. Треба придивити ся їм дещо, щоб оцїнити, що вони могли давати й давали мсіцевому житю, місцевій людновти. А що з середини XVI в. маємо описи сих українських замків, які дають добре понятє про вигляд, устрій і стратеґічне та кольонїзаційне зрачіннє їх, то варто трохи близше спинити ся коло них також і тому, що се багато поучить нас про тутешні кольонїзаційні й всякі иньші обставини взагалї 3). Отже варто війти трохи і в деталлї сеї оборонної замкової орґанїзації.
Фортифікаційний тип, способи будови й охорони сих українських замків XVI в. тхнуть старою традицією, і такими, якими бачимо їх в серединї XIV в., вони без сумнїву були не тільки в початках сього тсолїтя, а й далеко ранїйше. Се давнїй староруський город, що дуже поволї тільки приладжуєть ся до новочасних способів війни, гарматної й ручної стрільбп і т. п. — тим більше, що головний неприятель, з яким приходило ся рахувати ся —
Страница 10 из 156
Следующая страница
[ 1 ]
[ 2 ]
[ 3 ]
[ 4 ]
[ 5 ]
[ 6 ]
[ 7 ]
[ 8 ]
[ 9 ]
[ 10 ]
[ 11 ]
[ 12 ]
[ 13 ]
[ 14 ]
[ 15 ]
[ 16 ]
[ 17 ]
[ 18 ]
[ 19 ]
[ 20 ]
[ 1 - 10]
[ 10 ]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 150]
[ 150 - 156]
