Михайло Грушевський ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625 Страница 102

астановить гетьман коронний. З свого боку комісари робили тільки ту уступку, що підносили цифру річної плати козакам (а з сим розумібо ся і побільшеннє козацького реєстру): від 1620 р. козацьке військо мало діставати на рік 40 тив. золотих (замість давнїйших 10 тис. золотих і 700 поставів каразії). При тім виплачено війську палту за рік попереднїй і останнїй, 20 тис. золотих за службу московську, і ще осібно потім на гармату і на старинну коло 4 тис. золотих „за покірність, яку вони показали”. 5).



Сї значні суми грошей, виплачені під сю хивлю, безперечно мали значіннє бочок олїю розлитого на розбурхані хвилї. Золота шкарлупа осолодила гірку пілюлю, яку польське птавительство подавало козачинї, використавши її quantum satis в останнїй московській кампанїї, а тепер пквне того, що вже козачини не потрібує. Помогла вона й козацькій старшинї прихилити козацькі маси до уступок сим правительственним домаганням, щоб не довести до загострення конфлїкту. Переговори й торги одначе тягнули ся довго. „Було не мало терґіверсацій” (викрутів), писав Жолкєвский королеви по скінченню справи; „вставляли і хотїли включити в свій ,реверсал' то те то се, а особливо на тім наставали — і дуже то зайняло часу, що хотїли додати: коли б котрого року не виплачено їм визначеної платнї, то було б їм вільно йти на море для здобичи; зійшло більше тижня на тім, в зносинах і пересилках з ними, одначе стало таки на тім, що містять в собі ті писання”. 6). Маючи більші сили при собі, не потрібуючи козацької ласки й помочи як торік, комісари сим разом ставили ся супроти козаків гострійше й безогляднїйше і грозили оружним нападом, війною, коли козацьке військо не приймме їх умов. „До такої скрухи в значній части привело їх те, що бачили військо королївське: хоч тяжкі були осїннї непогоди, снїги, дощі, морози, таки нї одного дня без непогоди, але військо зносило ті невигоди; чули погрози, що як не схочуть піддати ся волї і наказам короля, то жовнїри королївські готові поступити з ними як з ворогами, і завдяки тому справа взяла такий користоий для держави оборот”, писав Жолкєвский 7). І так привабний дзенькіт золота, з другого боку — хвалький бренкіт польських шабельок рішили дїло. Козацька старшина, не сподїваючи ся виграти оружної боротьби з річею поспглитого, а на випадок невдачі рискуючи стратити й те все, що їй комісарські пропозиції лишали ще, рішила піддати ся і за всяку цїну обминути конфлїкт.



Рапорт польських делєґатів висланих в козацький табор для переговорів з дня 5 (15). X 8) дає нам кілька характеристичних подробиць до сих переговорів, та й дещо пьбутових деталїв, так що варто з нього навести що інтереснїйше. „Поїхали ми до них, скоро тільки розвиднїло і застали їх при шикованню війська. Спинили нас, не давши переїхати гребельки на Узени: просили, аби ми почекали, поки вони упорядкують полки. Довго пересували полки на гору і за гору, довго мішали ся і наарештї прислали до нас, аби ми їхали списувати військо. В тім і сам гетьман Сагайдачний зближив ся до нас; ми зближились до нього і сказали, що нам не те важно, аби ми військо списували, але щоб ми прийшли до угоди й комісію уложили: передали вам її (деклярацію комісарів), а від вас узяли реверсал. Тодї вони усильно просили хоч не писати, то оглянути, і ми з тим остереженнєм поїхали. Поставили вони одинадцять полків; майже все були з огнистою стрільбою, рідко хто з луками; на наш погляд могло їх так бути 8000. Подали нам реєстр своєї переписи і в нїм рахували війська 10600. Полки по порядку давали вистріли. Потім привели нас до армати; при нїй було більше меньше 200 піхоти з рушницям.и Дали вистріли, стріляли з гармат. Потім обернено полки до обозу, показуючи їх нам, і так кождий ішов до свого становища. Сагайдачний зсївши з коня просив нас їсти. На прошеннє наше поьім зараз били в бубни на раду; мало що стративши часу на їду, пішли ми на нараду. Там признали їм, що бачили у ниих готовість воєнну, і похвалпли її; переказали подяку вашої милости (Жолкєвского). По пунктам намовляли ми їх до постанов комісії; доводили, що тут в громадї, в гуку, в такій великій купі до нїчого не можна договорити ся. Тодї вони позволили, щоб Сагайдачний з кілька-десятьма відійшов з нами осібно. Насамперед не згодили ся вони на те, щоб брати гроші у Льввоі, а щоб у Київі на св. Ілю, руське свято, чотирі недїлї по св. Іванї. По друге — просять, щоб з шляхетських маєтностей їм виходити до тогож свята св. Ілї, і на се ми зважили ся згодитись. По третє, коли ми їм сказали волю вашої милости (гетьмана Жолкєвского), щоб їх тільки 3000 війська зістало ся, — на се нїяким чином не хотїли пристати. Казали: „ми вже виключили 5000 неналежних до війська і зісталися самі в собі, і то нїчого не буде коштувати королеви і річипосполитій по над признані нам 40 тис. золотих; роспустивши раз, ми вже більше не будемо в такій масї, — а не дай Боже, як би якийсь ґвалт і небезпечність прийшла на річпосполиту від неприятеля ?! а їх (тих понадд 3000) виживимо з тоїж плати, не беручи стації нї звідки, — хоч би й по грошу, то будемо дїлити ся з ними; і так сильнїйшими будемо на відправу неприятелеви, легко нам буде і своєвільних між собою стримати, і походи на море загамуємо”. Секретно запевняли нас: „ми тепер в купі голосимо, що всї в тій купі зістануть ся, а роспустивши, потім лекше, без всякого замішання і небезпечности кровпролитя і усобицї випишемо скоро, а як би тепер оголосили певне число, нїяким чином не уйшли (кровопролитя)”. Від присяги відмовляють ся, кажуть, що ми додержуємо Татарам словесного приречення або дання руки, то й. кор. милости, пану нашому милостивому, поготів дотримаємо, давши умову і обовязок наш на письмі з печатю і підписом рук, і по рицарськи, прийнятим у нас звичаєм, як і на Ольшанцї було,п отвердимо (умову), підписавши реверсал комісії”. Бачучи, що їм хотїло ся вже розїздити ся, ми, щоб затримати їх і збільшити надїю на певнїйшу постанову, казали їм на завтра рахувати гроші”. Тим часом просять у гетьмана інструкцій, як бути з тими бажаннями козаків.



І так, по перше, — потім як козацьке військо приняло і сповнило жаданнє виключення всїх „неприналежних до війська людей”, які до нього вступили за останнї пять лїт, комісари поставили жаданнє, щоб військо козацьке було зведено до 3 тисяч. Була се велика уступка з польської сторони, по тім як житомирська деклярація 1617 р. проєктувала обмежити козацьке військо одною тисячею, але по тім як кілька місяцїв тільки тому річпосполита покористувала ся помічю двадцяти-тисячного козацького корпусу, було се жаданнє по просту безстидне. Козаки не хотїли прийняти сеї цифри як занадто малої, і не хотїли зараз перевести „виписки”, кажучи, що се привело б до розрухів. Рішено виписку відложити, перевести її по містах, а означеннє цифри козацького війська лишити королеви; всї виписані мусять стратити права до вільностей козацьких і підлягати власти дїдичів і державвїв.



Особливу увагу сим разом звернено на місце пробутку козків. Козаки можуть мешкати і користувати ся своїми вільностями (свободою від власти пана і козацькою юрисдикцією) тільки в королївщинах, ,,не обтяжаючи собою маєтностей духовних і шляхетських”, хто хоче бути в війську, мусить вийти з тих маєтностей і перенести ся до котроїсь королївщини. В деклярації комісарській ставить ся ділєма: козаки або не мешкатимуть в маєтностях духовних і шляхетських, або коли б там мешкали — то будуть признавати власть тих панів, і не будуть виломлювати ся з підданства або удавати ся до иньшої юрисдикції. Але такої альтернативи козацький реверсал не приймає, не вважаючи, очевидно, можливим, щоб козак був не під військовою юрисдикцією, а під панською властю, — не хоче заводити такого прецендента, хто хоче бути козаком, постановляє він, — мусить вийти з приватної власности до королївщини. В королївщинї державцям і їх урядникам козаки мають показувати „пристойне пошанованнє” тільки, не послушність, і не відрікають ся їхати в наглій потребі на Татар, коли нападуть, при старостї, підстаростї або своїм отаманї, не більше. На переносини до королївщин виторгували вони собі девять місяцїв. Але всю сю постанову — се обмеженнє в мешканнях в своїм реверсалї називають вони „великою уймою наших вільностей, наданих нам привилеями покійниэ коолїв”, і вимовлядть, що удадуть ся ще з прошеннєм до короля, аби він у сїй справі полишив їх при стародавнїх вільностях і правах.



В справі іменовання старшого козаки уступили сим разом стільки, що полишили се на волю короля. „Що панове зволили включити в комісію, аби ми мали при собі старшого з руки королївської і п. гетьмана коронного, як колись був небіжчик п. Оришовский, — ми і тому не противимо ся; п. канцлєр і гетьман коронний, не іменуючи зараз, зволив відложити се до будучого сойму, і ми вишлемо туди своїх послів, зоставляючи то на волю й. кор. милости; просимо тільки такого, щоб разом з нами ставив ся на славу і послугу річипосполитій, наставляючи горло против ворога держави, і нам потрібного у й. корол. милости вмів домовитись''.



Обіцяли понищити решту морських човнів, які ще не понищені (sic), а ті що зістануть ся для перевозів — тримати під сторожею; ті що осмілили ся ходити своєвільно на море останнїми часами — будуть покарані, і на будуще козаки „своїм рицарським словом” прирікають в морські походи „на шкоду земель цїсаря турецького” самим не ходити з Днїпра на море і иньшим не дозволяти й не допускати. Як знаємо з вище наведеної реляції Жолкєвского, козаки довго не згоджували ся на таку абсолютну абстіненцію і хотїли лишити собі право ходити на море за добичею, коли їм не буде платити ся платня, але комісарі на те не пристали. Але в „реверсалї” козацькім воно постилїзовано все таки, може й умисно, так що виглядає на певну умовність: „побираючи вище згадануу річну платню від й. к. милосии постійно, ми обіцюємо” і т. д.



Козацький реверсал сей має дату 17 н. с. жовтня (два днї по згаданій реляції польських делєґатів). Підписали його: „Петро Конашевич, старший; Ян Ярич 9); Григорій Затиркевич осавул війська запорозького; Михайло Волове
Страница 102 из 156 Следующая страница