Михайло Грушевський ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625 Страница 103

ць 10); Тишко Бобель; Станїслав Злочовский; Дмитро Прецлавець; Ян Бачинський; Ян Костжевский; Мартин Пнєвский; Александр Качковський; Іван Гайдученко; Лаврентий Пашковський, писар військовий; Іляш Ільницький 11). Крім ствердження підписами і військовою печатю, військо зложило на сї обовязки присягу: „старші полковники і асесори (sic) формально, а поспільству читав їх писар військовий, і вони через аклямацію присягли, що будуть то сповняти”. „Не маю сумнїву, що вони будуть мати охоту то сповнити”, додав Жолкєвский 12).



Надїя була дуже сміла, супроти глубокого противенства між бажаннями і змагання козачини і тими обмеженнями і обовязками, які накинула їй комісія. Але Жолкєвскому хотїло ся віріти трівкости осягнених ним результатів, і він вірив. Відїздячи з під Паволочи в 20-х днях жовтня н. с., він лишив тільки три роти „при самій останнїй Українї”, „аби виписчики, котрих козаки від себе відсилають, не збирали ся в купи”, та від „тих рвачів Татарів”. Все иньше військо висилав на Підгірє, під угорську і шлезьку границю, де треба було стерегти землю від хижих Лисовчиків з Угорщини, й де все більшим полумєм розгорала ся страшна тридцятьлїтня війна 13). „Глубокій спокій на Українї, зб ожої ласки”, писав він з кінцем року до свого помічника, польного гетьмана Концпольского, і поручав вивести решту війська під Карпати, стерегти границю від карпатських „сабатів” 14).



Але спокій глубоким не бвв. Нема сумнїву, що козацька старшина, уступаючи пресії правительства та його чорній невдячности супроти козацького війська, мала надїю, що й сим разом обставини незадовго розвіють всї обмеження вложені на козачину останньою комісією, і зовсїм не брала собі їх дуже траґічно. Сагайдачний, що правда, їздив на Низ і палив козацькі чайки — так принаймнї доносив правительственним кругам 15); але не перший се раз уже палено ті чайки, а вони все далї зіставали ся.



Виписка була, без сумнїву, більше формальністю. З переходом до королївщин козаки правдоподібно не спішили ся, справедливо сподїваючи ся, що до Ілї свята руського можуть зайти ще дуже важні переміни в загальній ситуації. Старший, якоог б заіменувало правительство, очевидно, міг бути тільки правительственним комісарем при козацькім війську, а не дїйсним начальником його, коли б се іменованнє нп мирило ся з військовим вибором. Що до заборони походів на море, то загороджуючи дорогу походам на турецькі міста, польські комісарі заразом давали козакам до зрозуміння, що не мають нїчого против участи їх в кримських, усобицях і походів на Крим, а також, правдоподібно, відкривали їм перспективу участи в війнї австрийській. Козацькі посли вислані кілька місяцїв пізнїйше до Москви з трофеями кримського походу поясняли, що їм „на людей турецького царя забороенно ходити з Запорожа, а не з малих річок: з річок їм, окрім Запорожа, ходити не заборонено трактатом, і на Крим їм ходити не заборонено” 16). І таке толкованнє було не вповнї довільне; з листів Януша Радивила довідуємо ся, що і в офіціальних кругах було звісно про таку інтерпретацію: „з козаками постановлено тільки що до моря, все иньше відложент на сойм, дано їм одначе право ходити на Орду”, писав Януш 17). З иньшого його листу довідуємо ся, що до козаків їздили аґенти австрийські з листами короля і гетьмана, закликаючи їх на службу цїсарську. Козаки заявляли готовість іти туди в числї тридцяти тисяч, але жадали ґарантїй, що без них не буде нїяких репресій на козачину, і хотїли грошей наперед, мотивуючи се тим, що инакше для мобілїзації мусїли б брати ріжні побори, а се викликало б нарікання і репресії шляхти 18). Поки вели ся сї переговори, козаки пішли в Крим, закликані очевидно Шагін-ґераєм, що вернувши ся з Персії, розпочав тодї разом з братом завзяту боротьбу з ханом Джанібек-ґераєм. „Ходили з Запорожа на кримські уьуси, а було їх з 5000 чоловіка, мали битви з кримськими людьми по сей бік Перекопа, під самим муром; Татар було в Перекопі з 7000 чоловіка, а передової сторожі 1000, і козаки Татар багато побили і народу христииянського богато висвободили з рук татарських” 19). Так оповідали в Москві козацькі посли, післані туди з татарськими невільниками з сього походу.



Польські мужі державні знайшли вихід козацькій енерґії. Правда се трохи нагадувало „охримову свиту”, але польська полїтика не перший раз латала ся тим способом — треба було зараз заспокоїти Турка, отже нехай уже відіюєть ся то на Татаринї.



Примітки



1) Pisma c. 351.



2) Видана в Кіев. Старинї 1902 кн. XI.



3) Кіев. Ст., 1 с. с. 329.



4) Листы Януша Радивила — Публ. бібл. Пол. F. IV № 202 с. 349; не зовсїм вірно у Жуковича III. 4.



5) Pisma c. 362.



6) Pisma c. 361.



7) Pisma c. 362-3.



8) Рукоп. бібл. Замойских.



9) Чи може Ларич?



10) Може Волевач?



11) Друкований в Pisma St. zolkiewskiego c. 334; деклярація комісарів, з датою 8/X, тамже с. 330, і з иньшого кодексу — Сборникъ лЂтоп. къ ист. Южной и Зап. Россіи с. 246.



12) Pisma с. 362.



13) Pisma с. 364.



14) Ibid с. 367.



15) Януш Радивил писав брату новину, що „старший (козацький) їздив на Низ, попалив і понищив човни — ркп. Пуб. бібл. Пол. F. IV № 202. с. 395.



16) Матеріали Кулїша с. 94.



17) 1. с. с. 395.



18) Згадка, що козаки збирають ся в Орду, дає хронольоґію сїй звістцї 1. с. с. 395-6.



19) Матеріали Кулїша с. 94, Pisma zolkiewskiego с. 365 (тут довідуємо ся, що в похід на Шагін-ґерая хан рушив в останнїх днях вересня н. с., козацький же похід мусїв стати ся десь в груднї н. с.).



Розділ VII. Козачина в службі національних українських змагань. Київський освітний рух і відновленнє православної єрархії.



Козачина проголошує свою солїдарність з українським суспільством в справах православної релїґії, її участь в церковних справах в другім десятилїтю XVII в.: Релїґійно-національний елємент в програмі козачани, традиція про нецерковність козачини і релїґійна ідеольоґія в козацькім обиходї, культурно настроєні елєменти козачини і близкість їм релїґійно-національної справи, непотрібність здогадів про спеціальну релїґійну пропаґанду між козачиною, характеристика релїґійности козачини у Йова Борецького, козацький манїфест 1610 р., лист Гр. Тискиневича.



Козачина проголошує свою солїдарність з українським суспільством в справах православної релїґії, її участь в церковних справах в другім десятилїтю XVII в.: Вмішування козаків в церковні справи київські в 1610-х роках: справа Грековича 1610 р., справа м. Неофита, заїзди Плетенецького, убийство Грековича. Полїтичне значіннє союзу козачини з українською інтелїґенцією в релїґійно-національних справах; питанннє, чи він не ослабив нахил козачини в сторону селянства, причини невироблености соціально-економічних постулятів в козацьвій проґрамі.



Київський культурно-національний рух в другім і третїм десятилїтю XVII в.: Тїсні звязки козачини з Київом, Терехтемирівський монастир як посередник, зріст житя в Київі з кінцем XVII в. і наплив католицтва, Печерський монастир як культурно-національне огнище: Єлисей Плетенецький і його дїяльність, заложеннє печерської друкарнї, спірні питання її початку, печерський кружок Плетенецького, Зах. Копистенський, П. Беринда, Т. Земка, Л. Зизанїй і Йов Борецький, Галпчане в Київі.



Київський культурно-національний рух в другім і третїм десятилїтю XVII в.: Фундація Гальшки Гулевивівни, заснованнє київського брацтва, брацька школа, характер науки в нїй, жалї унїатів на брацтво, патр. Теофан і дальші успіхи київського брацтва.



Київський культурно-нмціональний рух в другім і третїм десятилїтю XVII в.: Певні дісонанси в київських відносинах, пляни П. Могили, заснованнє печерської колєґії П. Могили, її перший munus Міnеrvае, опозиція Могилиній колєґії, прилученнє Могилиної фундації до брацтва, концентрація київських культурних сил під рукою Могили. Нове значіннє Київа як культурного центра України й Білоруси.



Відновленнє єрархії: Турецька гроза над Польщею, роздїл між козачиною, Сагайдачний і Бородавка, переїзд патр. Теофана і пляни на нього, справа православної єрархії й безуспішність соймових заходів, небезпечність для православної церкви, безоглядність короля, вимираннє православної шляхти, пляни посвящення нової єрархії, патр. Теофан в Київі і польські замисли на нього, переговори в справі посвящення, роля Сагайдачного й козачини, посвященнє митрополита і владиків.



Переговори з правительством 1620-1 рр.: Розрив Польщі з Туреччиною, козаки під Царгородом, похід Іскандер-баші на Молдаву, незручність Жолкєвского в відносинах до козаків, безрадність і пасивність польського правительства супроти козацьких відносин, Цецорська катастрофа, панїка в Польщі, польські заходи коло козаків, переговори з патр. Теофаном, соймові дебати, промова Древинського, постуляти православних, постанови сойму 1620 р.



Переговори з правительством 1620-1 рр.: Виїзд патріарха і його прощальні поучення. Смотрицький в Вильнї й унїатська аґітація против новопостввлених владиків, правительственні репресії, лїтературна полєміка. Приготовання козаків до походу, проєкт морського походу і страх в Царгородї, вісти про правительственні репресії на православних і протести кивїських кругів: манїфест владиків, протест духовенства і суспільства, аґітація в суспільности й серед окзачини.



Переговори з правительством 1620-1 рр.: Собор в Київі, рада в Сухій Діброві, затриманнє моіблїзації, компромісова тактика козачини.



Хотинська війна 1621 р.: Мобілїзація козачини, похід на море і панїка в Царгородї, посольство Сагайдачного й Курцевича до короля, ухильчиві відповіди короля, сойм 1621 р.



Хотинська війна 1621 р.: Похід козаків під Хотин, Сагайдачний в польскім таборі, трівога Поляків, марш козаків, славна оборона козацьких чатівників, Сагайдачний в небезпецї, приїзд його в козацький табор і
Страница 103 из 156 Следующая страница