Михайло Грушевський ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625 Страница 122

485). Щоб обілити патріарха, Veriticatia niewinnosci (Архивъ с. 340) оповідає, що коли козаки з Сагайдачним просили патріарха самі, з власної інїціативи, аби дав їм розгрішеннє за їх московський похід, то патріарх пояснив їм, що козаки, сповняючи наказ свого правительства, не мають гріха, а поносять вину тілько за ту злість, яку показали з власного завзятя, і з неї розгрішив їх патріарх.



3) Літоп. Густин. мон. с. 16.



4) Витяг у Макарія XI с. 265.



5) Sowita wina — Архивъ Ю. З. Р. І. VII с. 495, 497.



6) Археограф. сборникъ вилен. І ч. 138, II ч. 29.



7) Арх. сборникъ II ч. 29 (переклад).



8) Sowita wina — Архивъ Ю. З. Р. І. VII с. 487, Грамота з 15/III против Борецького і Смотрицького до Вильна в витягу у Жуковича III с. 107, унїверсал з датою 22 марта в перекладї друкований в ВЂстнику Зпа. Россіи 1864/5 кн. XII ч. 5. Очевидно до ріжних місць були вислані грамоти проти ріжних владиків — так на Волинь були вислані грамоти против Курцевича, владики володимирського — Архивъ І. VI ч. 197.



9) Verificatia 1. с. с. 282.



10) Повний титул: Verificatia niewinnosci y omylnych po wszytkiey Litwie i Bialej Rusi rozsianych zywot y uczciwe cnego narodu Ruskiego upad przyprawic zrzadzonych nowin pod milosciwa panska y oycowska naywyzszey y pierwszey po Panu Bogu narodu tego zacnego zwierzchnosc y brzegu wszelkiey sprawiedliwosci obrone poddane chrzescianskie upatrzenie. Було два видання: перше має дату 5 квітня (передруковане в Архиві Ю. З. Р. VІІ. І), друге вийшло з датою 16 червня, значно розширене і доповнене новим документальним матеріалом.



11) Передрукована в Архиві Ю. З. Р. І. VII.



12) На Sowit-у Win-у православні відповіли книжкою Obrona verificaciey od obrazy maiestatu krola i. m. czystey (передрукована тамже). Унїати на се випустили аж дві брошюри: List do zakonnikow monastera sw. Ducha i Ехаmеn Obrony. Православне брацтво на се видало, на поч. 1822 р.: Elenchus poxm uszczypliwych i Appendix na Ехаmеn obrony. З унїатської сторони вийшов Antelenchus ігумена троіцького Ант. Селяви.



13) Замітка Кіев. Старини (1905, X с. 140 в сїй справі) (чи не пок. Антоновича?) представляє справу так, мов би всї нагінки на православнихх робили ся правительством про око: король дав наперед свою згоду на посвященнє парвославних владиків, а пізнїйші грізні унїверсали його були „не більше як дипльоматичною уступкою з боку короля всемогучій в тодїшнїй Польщі клєрикальній партії”, і тому сї унїверсали не мали лихих наслїдків для владиків. Але правительственні репресії, хоч не зачепили самих осіб владиків, пішли далеко по за дипльоматію й принесли православним багато біди, і з кореспонденції короля з Сопігою (що тримав ся більш поміркованого напряму) видно, що король на нову єрархію мав завзятє дуже велике (у Коґновіцкого Zycia Sapiechow І с. 341-4).



14) Див. вище с. 444.



15) Про се пише на початку лютого 1621 р. (н. ст.), на підставі звістки від котрогось владики (мб. українского) Ост. Тишкевич: „козаки запорозькі, взявши Білгород, відобрали три тисяч інаших невільників” — у Жуковича III с. 150.



16) Жерела VIII ч. 143, лист Ходкевича з квітня; протестація м. Йова, 28/ІV згадує теж, що козаки за наказом ктролївським ідуть на війну з Турками, і вивів їх з Запорожа Обалковский (с. 144).



17) Hist. Russiae mon. II с. 413.



18) Королївскі листи 1621 р. в ркп. краків. унїв № 2 (оден з них в Жерелах VIII ч. 157, хибно під р. 1622).



19) Listy Ks. Jerzego Zbaraskiego ч. 12. Сї контрибуції козацькі дослїдники кладуть по радї в Сухій Діброві (Третяк, Жукович); але з змісту листу Збаразького виходить зовсїм ясно , що вони почали ся ще з весняної мобілїзації.



20) Як сказало, має він війти в III т. Статей по славяновЂдЂнію, вид. петербурською академією.



21) Наведена вище с. 391-3.



22) Проф. Жукович, в передмові до свого видання протестації, висловляє гадку, що протестацію „не пущено на офіціальну дорогу”; на сю гадку навела його приписка: taka protestatia zgotowal byl Borzecki z Smotrzyckim przeciwko krolowi y rzeczy pospolitey. Але в курс вона мусїла таки піти, судячи з того, що й до рук унїатських дістала ся, і на її апольоґію козацтва можна бачити певні натяки в унїатській полєміцї (List до Zakonnikow).



23) Копія сеї протестації, в польськім перекдадї, в архиві унїат. митроп. — № 458 л. 44-6 (в друкованім Описанії І ч. 458 згадана зовсїм коротко); коротке резюме з рукоп. Кишки у Петрушевича, Свод. лЂтопись с. 58.



24) В Перемишлї (під час боротьби православних з накиненим їм унїатським владикою Крупецьким) всїх попів і 24 міщан мучать, вязнять в смердючій вязницї, беруть на тортури. В Берестю кількох людей: Дороша з братами й синами вкинули в глубоку, смердячу яму й мучать уже довгий час. В Красноставі влїзли до мурованої церкви не через двері, а через проломану в мурі дїру, забрали церкву й богато непвинних людей покалїчили. В Сокалї церкву забраои, священиків мучили. В Белзї й Буську також чинять беззаконні насильства. В Ярославі, в Давид-городку, в Кремінцї тяжко й описати всї насильства вчинені православним. В Пинську всї церкви забрано, а людей по вязницях мучать.



25) List до Zakonnikow с. 17, Elenchus, л. 12.



26) Для контрасту руїнників козаків пок. Кулїш в своїй Історії возсоединення змалював був Борецького людиною цїлком не од миру сього, втїленнєм незлобности і милосердя. Але як сучасна козачина не була таким втїленєм зла, так і Борецький не був безплотним духом, а чоловіком з кістьми і мясом, який умів енерґічно бороти ся за те, що вважав своїм дїлом. Його участь в козацьких нарадах не лишає сумнїву в сїм.



ПЕРЕГОВОРИ З ПРАВИТЕЛЬСТВОМ 1620-1 РР.: СОБОР В КИЇВІ, РАДА В СУХІЙ ДІБРОВІ, ЗАТРИМАННЄ МОБІЛЇЗАЦІЇ, КОМПРОМІСОВА ТАКТИКА КОЗАЧИНИ.



Виступаючи з протестами против репресій іменем не тільки нової єрархії, а всього православного громадянства, митр. Йов разом з тим звернув ся до сього громадянства з закликом прибути на загальний собор до Київа, щоб разом з духовенством обміркувати своє становище й порішити про дальші способи боротьби. Собор сей відбув ся „на святках”, очевидно — на Трійцю православну, в 20 днях мая ст. ст. Був тодї великий зїзд „духовенства і людей релїґії грецької”, пише про нього кн. Збаразький, не додаючи нїчого про зміст нарад крім натяку, що продовженнє сих нарад мало відбувати ся на радї козацькій в Сухій Діброві 1). Унїатські полємісти крім сього київського собору, для „попів'', знають іще якийсь зїзд вчинений митрополитом в Житомирі „з шляхтою” 2). Правдоподібно, се було під час соймику Київського воєводства, що збирав ся в Житомирі, перед соймом, скликаним на місяць серпень того року. Між сими двома зїздами відбула ся козацька рада, визначена в Сухій Діброві, про яку, на щастє, маємо докладнїйші відомости від королївського аґента кс. Оборнїцкого, що був на на нїй особисто. Буде найлїпше, коли я подам насамперед його оповіданнє; воно прояснить нам не мало в сих обставинах і подїях 3).



„Рада чи збори козаків були 15 червня. Трівали три днї. Були й духовні: п. митрополит Борецький (він запросив мене до свого двору два тижнї пізнїйше) 4), п. Курцевич, вибранний владикою козаками, 300 попів з 50 черцями. Першого дня промовляв п. Борецький, з сильним зворушеннєм, дуже сильно, скаржучи ся на річпосполиту і короля, що їх стару і святу віру гнетуть, нищать, топчуть. Витягнув лист присбаний Вильнянами і прочитав; вичитав реєстр, скільки там побито за віру, скільки увязнено, скільки кинено в ями 5). Потім Сагайдачний дістав лист того обманного патріарха; наперед його поцїлував, потім, як прочитано положив собі на голову. Тодї раптом счинив ся крик: присягали всї, що боронитимуть своєї старої віри „аж до горлла”.



„Другого дня приведено в середину круга королївського посла. Поставили для нього дві дїжки чи бочки деревляні на землї, й застелили коврами 6). Коли він сказав коротку промову, п. гетьман Бородавка казав стріляти з рушниць і гармат, і ся стрільба трівала без перерви цїлі дві години. По скінченню її складали присягу, що будуть вірні королеви і в теперешнїй потребі річипосполитої готові на всяку службу — коли сповнені будуть їх прошення.



„Третього дня визначили сотників, полковників, отаманів осаулів 7), і послів до короля: п. Сагайдачного, п. Курцевича і ще двох. Головна справа посольства — щоб король затвердив на митрополїї й владицтвах посвячених патріархом; инакше будуть брати в неволю шляхту, як їм порадив Борецький. Після того між собою робили вибір, кому дати королївські гроші, і рішили дати тільки тим, що мають добру зброю й були по кілька разів в морських походах на Турків. І так прийшло ся по одному золотому на двох: було вибраних козаків, на конях, з рышницями, сорок тисяч. І нарештї, визначивши міста і волости на кватири, уставивши кари і закони, розійшли ся спокійно, і саме під ніч прийшли до Білоцеркви, зробивши три милї”.



Оповівши далї інцидент, що став ся в Білій Церкві (у одного Жида в коморі знайшли збезчещену ікону, і се дало привід Бородавцї дати козакам право грабити Жидів по всїй Українї — ,,що вони й сповняють вірно”), кс. Оборнїцкий додав ще кілька заміток про настрій між козачиною:



„Треба дуже бояти ся, щоб козаки не вчинили якогось великого повстання і не вийшло хлопської війни. Дуже вони тут розпаношили ся, і все більше зростає їх смілість і своєвільство, коли побачили вони себе в такім числї й силї. Бородавка в своїй промові на тій своїй радї сказав між иньшим: „Перед військом Запорозьким трясеть ся земля польська, турецька і цїлий світ”. Охорони, Боже, тутешнїх католиків, малочисленних і плохих! Нема куди тїкати; всї вас облишили. Міста, волости спустошені козаками. Людей нема; що живо тільки, пішло в козацтво. Сам султан турецький і хан не наробили б більших шкод”.



Се оповіданнє кидає трохи світла на тодїшню ситуа
Страница 122 из 156 Следующая страница