Михайло Грушевський ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625 Страница 126

авдї буди підозріння, що він має зносини а Турками, хоче передати ся до них, а Сагайдачний відчував, що Бородавкм, пробуваючи в обозї, може підняти козачину проотив нього, і для забезпечення своєї власти „вчинив справу з Бородавкою перед козацьким колом” (с. 151). В такім разї справа „зради” була б виразнїйше зазначена в иньших, докладних дневниках. Ще инакше оповідаєть ся сей епізод у деяких наших істориків. В „Бесїдах” пок. Антоновича Сагаыдачний жадає, аби Поляки, видали йому Бородавку, робить йому процес за зраду, як вірному слузї Поляків, велить розстріляти перед польським табором, і по сїм прилучаєть ся до польского війська (с. 44). У Каманїна козаки виберають Бородавку, поки Сагайдачний їздив до польського табору і блукав потім: вони думали, що Сагайдачний згиб (ш. автор не знає, що Бородавка був гетьманом півтора року). Вернувши ся до обозу, Сагайдачний, „щоб вернути собі власть, винайшов якісь вини за Бородавкою і стяв його. Його смерть таким чином лишила ся на совісти Сагайдачного, і щоб облекшити сумлїннє, він перед смертю каже записати Бородавку до свого помянника” (с. 26).



ХОТИНСЬКА ВІЙНА 1621 Р.: КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО ПРИЛУЧАЄТЬ СЯ ДО ПОЛЬСЬКОГО ТАБОРУ, ЙОГО СКЛАДОВІ ЧАСТИ, БИТВИ З ТУРКАМИ, НЕВДОВОЛЕННЄ СЕРЕД КОЗАЧИНИ, ПОЛАГОДЖЕННЄ КРІЗИ, ПЕРЕОГВОРИ З ТУРКАМИ, КІНЕЦЬ ХОТИНСЬКОЇ ВІЙНИ, КОЗАКИ ВИХОДЯТЬ НА УКРАЇНУ.



Таким чином булава ще раз, уже в останнє перейшла в скалїчену руку Сагайдачного, що стільки разів носила її. Не знати, на скільки добивав ся того він сам. В звістках сучасників — Поляків про упадок Бородавки нї одною рисою не підчеркують ся якісь особисті заходи Сагайдачного, але сї звістки короткі й побіжні 1). Але кінець кінцем мав він змогу повести справи відповідно своїм поглядам, своїй тактицї.



Сю тактику ми знаємо- „заслужитися” перед королем і забезпечити тип способом здійсненнє даних ним обіцянок. І ведені зелїзною рукою Сагайдачного, козаки, що до себе, вповнї сповнили се завданнє і зробили з історії Хотинської кампанїї історію незрівняних подвигів відваги і самовідречення на користь і честь держави-мачохи, що наповнили подивом і признаннєм очевдицїв-Поляків, а нас, потомків сих героїв наповняють мішаними почутями гордости, жалю і стиду за сї рабські геройства на користь ворога-пана, непримирено — ворожого режіму, кожда прислуга якому кінець кінцем, як виявляло ся, була злочином перед власними національними інтересами 2).



Перед усїм перед Сагайдачним лежало трудне завданнє — провести козацьке військо до польського. Татарська орда і передові полки турецькі вже врізували ся між ними, грозячи відтяти їх. Але Сагйадачний зручними рухами вмів зробити дорогу свому війську, з усїм обозом. Се потрівало цїлий тиждень, але завдяки тій зручности обійшло ся без великих страт; хоч цїлий час приходило ся йти „оборонною рукою”, відбиваючи ся від ворога, — оден польський дневник записує, що тільки одного козака вхопили Турки й привели перед султана, а той довідавши ся, що то козак, казав його розстріляти. І дня 1 вересня, н. с. вечером, маючи на пятах Татарську орду, коазцьке військо добило ся під польський табор, і стало „на стріл з луку” від нього, на лївім крилї 3). Було отго козацького війська, по поььським відомостям, до сорок тисяч 4); реєстр так описує його склад: полк Сагайдачного 3 тис. коней, полк Івана Зискаря (?) 2.320, Богдана Куртші 1600, Тимоша Федоровича 1400, Мойсиха (?) Писарка 2500, Федора Білобородька 3200, Данила Дерекала 3 тис., Адама Подґурского 3700, Сидора Семаковича 3600, Ваисля Луцкевича 4100, Яцка Гордієнка 2700, Цецюри Севрука 3200, Івана Гордїя 2 тис. 5) Гармата козацька складала ся з 20 мідяних гармат і 2 зелїзних з запасом пороха і куль. Польського війська було 35 тис., разом з полком королевича Владислава, що прийшов слїдом по козаках. В тім числї було ще коло 8-10 тис. реґулярних козацьких хоругов. Артилєрія польська була дуже дрантива, багато гармат були не знаряджені, анї не мали куль. Орґанїзація запровіантовання була теж дуже лиха. Нереґулярне, сливе неплачене, убоге військо козацьке 6) не в однім стояло далеко лїпше від державного війська, особливо під зелїзною рукою такого Сагайдачного. Турецького війська гідного до бою раховано на 150 тис. (а з усякою службою до 300 тис.); окрім того була велика орда Татар, кільькадесять тисяч 7).



Сагайдачний в сам час привів своє військо, бо слїдом, другого ж дня турецьке військо присунуло ся під Хотин. І першим дїлом ударило на козацький табор, висунений наперед і ще не укріплений добре, а при тім на козачину головно мали Турки й Татари завзятє, а може й рахували, що знищивши козаків, без труду упорають ся з військом польським. Не вважаючи, щл військо козацьке було стомлене трудним маршом і не всригло добре ще й розташувати ся, тримало ся одначе добре і підтримане польськими полками дало добру відправу. Другого дня напад повторив ся, знову Турки „всю фурію свою звернули на козаків запорозьких”, і козаки знов „дуже мужно витримували весь той імпет” по словам очевидця, а навіть перейшли самі в атаку. Але ще більша битва стала ся третього дня (4/IX), коли турецьке військо ударило ще сильнїйше, всїми силами, і знов особливо на козаків. Сам султан виїхав придивляти ся турецьким тріумфам. Але сим разом козаки не тільки відбили ся 8), але вийшовши з табору перейшли в атаку і підтримані Поляками збили Турків з позицій, понищили їм гармати, впали в обоз турецький, і тільки невитримавши — почавши грабувати обоз, дали спромогу турецькому війську поправитись і вибити їх з табору. Взяли одначе кілька значних персон, і одного башу Сагайдачний Ходкевичу в дарунку прислав. На Турків такий страх се все нагнало, що зберали ся тїкати, і про султана оповідали, що плакав зі злости 9).



Потім було кілька днїв спокійнїйших. Турки від часу до часу поновляли свої атаки, ударяючи головно таки на козацький табор 10). Обстрілювали з гармат. Ногайська орда Канреміра зайшла за Днїстер і роізрвала комунїкацію з Камінцем. Все се вказувало на довгу і затяжну війну і трівожило тим і польське і козацьке військо. Довіз запасів переривав ся, бракувало ріжного припасу, навіть пороху; коням бракувало вівса і паші, вони хорували й здихали в великій масї. В війську польськім багато вояків також хорувало. Почала ся серед нього дезерція, і Ходкевич умисно казав не направляти мосту, щоб не дуже тїкали. Багато шляхтичів навіть з найлїпших фамілій, оповідає польський мемуарист, ховали ся до возів, що мали йти по провіант, аби тим способом утїкти з табору; їх нераз витягали звідти і з ганьбою водили по табору 11)·



З огляду на такі небезпечні симптоми упадку й деморалїзації старшина польська і козацька вважали потрібним постарати ся сильним ударом привести кампанїю до кінця. Сміла козацька атака на турецький табор піддала гадку в ночи напасти на Турків. Плян сей, підданий мабуть козаками ж і горячо підтриманий на воєнній радї польській Сагайдачним, рішено здїйснити в ночи під 12/IX. Головну ролю мали відограти козааи: мусїли підлїзти під обоз турецький, в числї 20 тисяч, і з ними піхота угорська. Конні козаки, реґулярні, мали тодї перші ударити, за ними козаки запорозькі піші з піхотою угорською мали впасти в табор, а кіннота польська вчинити великий шум, і з музикою, труюами, бубнами рушити на Турка. О півночи дано знак і військо почало ладити ся; досить довго потягнули ся сї збори, і вже починало днїти, поки вийшли з таборів. Запорозцї одначе, по землї лїзучи, встигли скрасти ся під сам табор, поки ще розвиднїло ся; були вже під самими шатрами турецькими, а їх не помічали Турки. Але в сю хвилю пішов дощ. Козаки стали бояти ся, що їм позамокають рушницї й самопали, й не можна буде стріляти. Дали знати Ходкевичу, що з нападу мабуть нїчого не вийде, і війську дано наказ вертати ся назад, а цїлий плян затаєно 12).



Ся неудача, відсуваючи на неозначений час кінець війни, була приводом до того, що в козацькім таборі почали ся розрухи. Як вище було сказано, через опізненнє не було приготовлено запасів, і військо козацьке терпіло біду. Конї гинули без паші, і козаки бояли ся зістати ся зовсїм піші. Тягали ся по польськім таборі, просячи сїна, і польські вояки з ласки, як жебранину, кидали їм вязки сїна, хто що міг; дїлили ся з ними сухарями. Але прошеним хлїбом не розживеш ся, тим більш що й польське військо не роскошувало: за браком сїна годували коней дубовим листєм, та й його не легко було дістати. Невдоволеннє козацтва збільшало ся. Жертвою його впав Бородавка, стятий 8/IX. По невдалій експедиції 12/IX слїдом вибухло знову в козацькім таборі. Козаки докучали Сагайдачному, жадаючи, аби кинув Поляків і вертав ся на Україну. Иньші ходрли до польської старшинии, представляючи, що для мізерної заплати — 40 тис. золотих, яку мовляв мали дістати за свою службу (та й то був ще журмвель у небі!) не можуть рискувати пропасти тут без хлїба і паші. Конашевич дав знати Ходкевичу і кор. Володиславу. Kop. Володислав, дуже популярний серед козаків, лежав хорий і сам не міг посередничити. Рішено було, що він вишле від себе комісарів — воєводу познанського Опалїнтского, Стан. Любомірского, що заступав тодї гетьмана польного, і Як. Собєского (автора найцїннїйших мемуарів про сю кампанїю). Вони були запрошенні на козацьку раду і тут Собєский, добре знайомий з козаками ще з московської війни, держав до них мову, вихваляючи їх заслуги перед річею посполитою, давнїйші й нинїшнї, та просив для особи Володислава витрівати до кінця в кампанїї, а обіцяв іменем польських комісарів додатку 10 тис. золотих, з тою умовою, що вертаючи ся, козаки не будуть чинити нїяких насильств, а спокійно будуть чекати виплати, де їм скажуть. Се був марний додаток, та ще в такій далекій перспективі, і рада козацька досить нерадо прийняла солодкі річи Собєского, нарікаючи, що гроші малі, а ще й коли їх виплатять, не знати. Але Сагайдачний і иньша старшина козацька пустила в рух свої впливи, і завдяки їх авторитету і популярности королевича, для якого все се мовляв робило ся, вдало ся козаків заспокоїти й намовити їх лишити ся до кінця кампанїї
Страница 126 из 156 Следующая страница