Михайло Грушевський ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625 Страница 127

. Тільки зажадали, щоб їм то все обіцяне комісари і сенатори, які були в польським війську, письмом ствердили, і се зробленл 13). І коли старий гетьман Ходкевич кілька день пізнїйше скликавши військову раду (з Сагайдачним і полковниками козацькими також), випробовуючи настрій війська, запитав, чи не лїпше завчасу відступити, уважаючи на недостатки й деморалїзацію війська — козацька старшина рішучо спротивила ся такій гадцї і достроїла ся до загального настрою польських вождів. „Хоч не шляхтич, доказав, що відвагою може помірятися з найвизначнїйшими рицарями”, наівно завважає при тім польський мемуарист про Сагайдачного 14). А серед затиша, яке наступило потім, козаки для забави на власну руку здїйснили плян нїчного нападу, в меньших розмірах тільки, раз і другий, з чималим ефектом: побили Турків, пограбили і пополохали башів; самого Гусейна башу, бувшого візира, трохи не зловили — втїк до лїсу і там в ямі лежав ледво живий в страху аж до раня, а козаки з тріумфом принесьи до табору його дорогу шубу соболину, золотоглавом криту, й иньші річи. Заохочене сим успіхом два днї пізнїйше уже в третє ударило козацтво на турецький табор за Днїстром, при мостї, й погромило його, тільки знову „против заборони гетьмана свого” злакомило ся на грабуваннє й дало час Туркам прийти до себе 15).



Серед таких немилих сюрпризів і невдалих атак на польський і козацький табор встиг простигнути воєвничий запал султана, що з початку нїчого не хотів чути про якусь згоду. Переговори, розпочаті ще по тій невдалій нічній атацї, за посередництвом господаря молдавського, але не підтримані тодї Турками, тепер піддержані були ними. Ще раз, коли до них прийшла вість, що старий, схорований Ходкевич умер (24/IX), попробували вони, чи не вдасть ся з того скористати. Хоч смерть сю затаєно, Турки знали про неї зараз, і другого же дня, сподїваючи сы скористати з замішання, всїми силами вжарили на польське і особливо козацьке військо. Але як і ся битва не удала ся, другого же дня зажадали вислання послів для рішучих переговорів. Правда, попробували, може польско-козацке військо, покладаючи ся на переговори, буде меньше обачне, і ще раз задали всїми силами битву — сильнїйшу нїж усї попереднї (28/IX), але була вона і остання. Польське і козацьке військо, якому Турки „міцю і силою всею докучали” 16), відгромило їх і задало сильні утрати, і ся битва стала останньою. Невважаючи на побіду, польська старшина теж жадібно прагнула кінця війни з огляду на просто розпучливе своє становище: не ставало нї пороху нї куль уже зовсїм, комунїкація була перервана, татарські загони буяли в тилу армії, а про помічні полки з Польщі, про загальний шляхетьський похід, давно ухвалений, не було чути, невважаючи на всї принаглення з-під Хотина. Тому другого ж дня вислано послів до переговорів; в інструкції поручало ся уложити згоду на умовах quo ante bellum 17), а для того щоб зробити турецькі сфери прихильнїйшими, послам позволяло ся дати впливовійшим вельможам „дарунки”.



Одначе хоч султан простиг добре вже з свого запалу, все таки мирити ся на сих умовах не хотїв. Турецькі відпоручники жадали для Порти річного харачу і укарання козаків за їх наїзди. Польські посли не годили ся. Що до козаків, то тільки на будуще запевняли, що від них більше наїздів не буде; повторяли старі оповідання, що козаки множать ся через татарські наїзди, а морські походи виходять в переважній чпсти від донських козаків — вони то ходили в останнїй похід; валили на мертввого Бородавку — що то він був головним привідцею, але за те вже заплатив життєм; самі його козаки стяли. Тепер же, казали, мови не могло бути про караннє козаків, після того як вони відбули сю кампанїю спільно з Поляками, і Поляки заручили їм, що їх не полишать. „Не годить ся нам відступити й карати тих, що чинять таку службу нашій отчинї, яку й Турки самі бачать, і вже тепер вони не своєвільники, а товариші наші, взяті на службу і платню річею посполитою як і ми” 18). Крім таких благородних мотивів, якими Поляки дуже були пишні, тут були і більш практичні: дати поріжнити себе з козаками було дуже небезпечно, бо самі ж Турки могли таке поріжненнє використати. Тому посли не прийняли й ради одного з посередників: здурити Турків і видати їм яких небудь вязнів з камінецької або иньшої вязницї назвавши їх проводирями Запорожцїв; посли зміркували, що се поріжнило б козаків з ними і „позбавило б польський табор добрих вояків” 19). Але подібну фікцію в справі харачу допущено: обовязати річпосполиту давати султанови річну данину посли не згодили ся рішучо, але пристали на те, щоб дати дарунки султанови і хоч розуміли, що сї дарунки візир перед султаном представить, як харач, данину, — не протестували против сього. 20) Щедрі дарунки, обіцяні головнїйшим дорадникам султана, вигладили всї иньші трудрости, і в днях 3-5/X угода була прийнята, а 9/X формально довершена, і подана до відомости козацької ради. „Ще за житя небіжчика вел. гетьмана (Ходкевича) обіцяно їм було під честю і сумлїннєм, що їх не відступимо, Туркам не видамо і без зносин з ними анї не приступимо до трактату анї тим меньше не уложимо, і завсїди гетьман Сагайдачний з старшинами і полковниками важнїйшими бували на найтайнїйших радах, тому і тепер в їх колї здав я докладну реляцію з усїх переговорів і докінчення трактатів, а заразом іменем королевича і п. гетьмана запитав їх гадки в справі порядку маршу військ під Камінець; вони заявили вдоволеннє з умов згоди й обіцяли сповнити те, що до них належало, в послушности, яку обовязані вони показувати річи посполитій”, — записує один з послів Як. Собєский. 21) Мала ся на гадцї тут перша умова трактату — що козаки не будуть ходити на море. Старшина мусїла розуміти, що без того згода з Турками не прийде до кінця, і — мусїла заявити згоду, все иньше покладаючи на те, що „якось то буде”. Що до маршу Сагайдачний заявив готовність приладити ся до роспоряджень королевича. Але потім не тртмаючи ся сих роспоряджень спішно в ночи козаки рушили за Днїстер, нк ждучи польского війська: правдоподібно бояли ся, щоб не вважаючи на всї шляхетні запевняння польські не скропило ся на них. Тут стали табором під Брагою й довгою стрільбою витали королевича, коли він їхав повз табору 22).



Вислали також, виходячи, посольство до короля. Обіцяли на будуче службу і послушність, прирікали згоди з Туреччиною не нарушати, на море не ходити, а за те, з огляду на положені заслуги, незлїчимі жертви кровю і житєм для річи посполитої, просили ріжних полекш і вигід, і між иньшим — „заспокоєння віри наої старинної грецької.” 23)



Просили в сїй справі вставити ся перед королем королевича, гетьмана, комісарів — свідків їх „крівавих заслуг і вірности”.



Примітки



1) Навпаки оден з дневників пригалує то Бородавцї, що він рік тому perversis factionibus ас machinationibus перебив булаву у Сагпйдачного (дневник Публ. бібл., подібно в дневнику Остророга с. 23). Симпатиї Поляків були рішучь по сторонї Сагайдачного, се теж не треба забувати.



2) Ся історія Хотинскої кампанїї, меньше інтересної для нас по собі, цїнна описами й подробицями козацької участи, характеристичними з історично-побутового становища й інтересними для оцїнки відносини польського правительства й суспільности до козачини.



3) Дневники с. 18, 44, 125, Жерела VIII с. 249, Ґрабовский I с. 130.



4) Третяк в своїй розвідцї приймає цифру козацького війська 30 тис., як подано у Собєского, Пясецкого, і в подрукованім реєстрі тек Нарушевича 111 с. 403 (з Приміткою, що пораховано тільки таких, що мали бодай рушницї). Реєстр виданий у Паулї подає 40 тис., як і Вассенберґ. Детальний виказ, виданий в Жерелах VIII ч. 151 (як низше) має більше значіннє, нїж сї сумаричні цифри, він подає число козаків на 41520.



5) Жерела VIII 250, іменп полковників дуже покалїчені, поправляю, де можна.



6) Про озброєннє козацького війська завважає Цитований дневник тек Нерушевича: kozakow zaporowskich bylo 30.000 naymniey rusnicznych, co sie mogli pieszo pisac, bo szabel nie wszyscy mieli — c. 403.



7) Перегляд ріжних звісток про число турецько-татарського війська у Третяка с. 131-4, де показано також, як в польських джерелах раз у раз побільшувано число сього війська для більшого звеличання хотинського тріумфу.



8) Bronili sie dziwnie meznie, пише про них у сїй битві Собєский.



9) Дневники с. 126-7, 129,130-1, лист Собєского у Третяка с. 204.



10) Під 7/ІХ: rano poczeli Turcy prymykac pod kozaki, і знов: tegoz przeciez dnia i do kozakow zaporoskich... impet czynili Tyrcy; під 9/ІХ: do Zaporzcow przecie wielki bardzo impey uczynili (c. 134-137, 139); а пише людина, що сидїла не в козацькім, а польськім таборі.



11) Commentarii 99-100.



12) Дневники с. 85,142, Comentarii86-7.



13) Дневники с. 144, Commentarii c .116-8 = 92-3 пер.



14) Commentarii 126-7 = 97 пер.



15) Дневник Собєского с. 147, 149, 150.



16) Дневник с. 154.



17) Інструкція в дневниках с. 157.



18) Дневники с.165-6, Commentarii c. 166-7 = 112-3 пер.



19) Commentarii 171= с. 115 пер.



20) Пор. у Третяка op. c. с. 187.



21) Дннвники с. 179. Commentarii 192 = с. 124 перр.



22) Дневники с. 181. Нїяких подроиць про прощаннє козацького війська чи Сагайдачного дневники не подають; для нього і не було місця супроти того, що козацьке військо тихенько поспішило чим дуж забрати ся з польського табору. Через те богаті подробицї про всякі знаки печаливости кор. Володислава для Сагайдачного, різні дарунки йому на прощаннє, з такими привабними деталями росповіджені в збірцї Величка й поданій там нїби то автентичній кореспонденції Сагайдачного з кор. Жиґимонтом, мусять уважати ся фантастичними. Сї листи — фальсіфікати, правдоподібно самого Величка; оповідання його — фантастика в тімже дусї. Третяк, признавши ті листи апокрифами „утворенними правдоподібно за часів Хмельницкого” (в дїйсности — за часі
Страница 127 из 156 Следующая страница