Михайло Грушевський ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625 Страница 128

в Мазепи, як показує їх мова), хотїв бачити в Величковім оповіданню образ торо, „як в переказах козацьких івдбила ся фіґура королевича і відносини його до козаків”, і дещо з того таки не витерпів, щоб не взяти до тексту (с. 194 — він відкликуєть ся до предсмертного листу Сагайдачного, друктваного в Актах Юж. и Зап. Рос. II ч. 47, але лист сей взятий з Величка ж, І дод. с. 47, так само як і оповіданнє Лукомского ibid. IV с. 175). Каманїн покористував ся сими величпівскими документами й звістками також, і викликав тим їдкі дотики Корзона (див. прим.). Жукович супроти Корзонових заміток був обережнїйшим, хоч в його словах і звучить певне недовірє до такої гіперкритики і дещо таки він узяв з тих апокрифів, хоч з остереженнєм (III с. 190-1). Але, розамієть ся, їъ треба раз на все викинути з історичного інвентара, як і всяку иньшу величківщину.



23) Жерела VIII ч. 152.



Розділ VIII. Від Хотина до Курукова.



Кінець турецкої грози і розчарованнє православних: Козацька слава в Польщі за Хотинську війну, неприхильність до козачини кор. Жиґимонта, козацькі петиції по Хотинській кампанїї, їх зміст і значіннє, неприхильність до них короля, інструкція комісарам, заміри правительства.



Кінець турецкої грози і розчарованнє православних: Відкладання комісії, відповідь в релїґійних справах, козацька депутація 1621 р., плян козацького походу в Ливонїю, смерть Сагайдачного, жалї на Українї, трівога в польських кругах, висланнє комісії і вибір О. Голуба, комісарські перегрвори з козачиною, непокірність козачини, походи на море, комісарські постанови 1622 р.



Сойм 1623 р. і церковно-національні домагання: Заходи прввославних до сойму, Iustificatia митрополита, Supplicatia православної шляхти, петиція козацька, grаvаmіnа православних.



Сойм 1623 р. і церковно-національні домагання: Трівога в унїатських кругах, неприхильний настрій для козачини, заходи католиків, запитаннє до короля в справі грецької віри і відповідь його, проєкт релїґійного компромісу, соймові ухвали в справі релїґійній і в справі козацькій, православні програли кампанїю, розлом серед них.



Полїтичні горізонти козачини 1624/5. Шагін, Яхія і переговори з Москвою: Польсько-українське напруженнє, зміни на гетьманстві, морський похід, убийство Кунцевича, сойм 1624 р. Козаки в кримських усобицях, турецький похід на Крим і козацька експедиція під Царгород, війна в Кримі, козаки в війську Ґераїв, заходи Шагін-ґерая коло союзу з Польщею, союзний трактат його з козаками.



Полїтичні горізонти козачини 1624/5. Шагін, Яхія і переговори з Москвою: Олександр Яхія, приїзд його в Киїч і на Запороже, плян походу на Туреччину й київські надїї на Москву, зносини з Москвою в 1620 роках, посольтво митр. Йова, плфн піддання України під московську зверхність, здержливість Москви, посольство Яхії до царя, відповідь московського правительства.



Перед кампанїєю 1625 р.: Зміни гетьманів, пляни походу на Туреччину, королївський дворянин на Запорожу, козацьке посольство на сойм, додатки митрополита, київські розрухи, сойм 1625 р., королївський ультіматум і козацька відправа, походи на море, морська баталїя під Кара-Керманом, битви під Очаковим.



Перед кампанїєю 1625 р.: Польські приготовання до кампанїї — завзятє на козаків, перешкоди, неможливість відносин до козаків в королївськім представленню, небезпечність кримська, Конєцпольский забезпечує невтральність Орди й Туреччини, визначеннє комісії й інструкція їй, настрій шляхетських кругів (лист Ю. Збаразького).



Кампанїя 1625 р.: Похід Конєцпольского, ннприготованість козачини, переговори під Каневом, переговори під Криловим, склад війська польського і козацького.



Кампанїя 1625 р.: Деклярація комісарів, відповідь козацька в справах полїтичних і релїґійно-національних, modus vivendi козацької деклярації, проголошеннє війни.



Кампанїя 1625 р.: Битва над Цибульником, козаки відступають, битви на переправах, битва над Куруковим озером, Конєцпольский відновляє переговори, козацька деклярація, переговори, уступки, ухвали куруківської комісії, поворот польського війська, безвиглядність куруківських постанов.



КІНЕЦЬ ТУРЕЦКОЇ ГРОЗИ І РОЗЧАРОВАННЄ ПРАВОСЛАВНИХ: КОЗАЦЬКА СЛАВА В ПОЛЬЩІ ЗА ХОТИНСЬКУ ВІЙНУ, НЕПРИХИЛЬНІСТЬ ДО КОЗАЧИНИ КОР. ЖИҐИМОНТА, КОЗАЦЬКІ ПЕТИЦІЇ ПО ХОТИНСЬКІЙ КАМПАНЇЇ, ЇХ ЗМІСТ І ЗНАЧІННЄ, НЕПРИХИЛЬНІСТЬ ДО НИХ КОРОЛЯ, ІНСТРУКЦІЯ КОМІСАРА, ЗАМІРИ ПРАВИТЕЛЬСТВА.



Хотинська війна була апоґеєм козацької слави в річипосполитій польській. Поляки участники і сучасники війни не знаходили слів похвали і признання для заслуг, положених козаками для спільної отчини, для їх воєнних подвигів, відваги, мужности. Їх порівнювали з клясичними взірцями відваги і патріотизму, ставили навіть вище тих античних героїв — більше понадто неможна було сказати в тих псевдоклясичних часах 1). Їx уважали головними спасителями Польщі від страшної турецької тучі — сучасний український мемуарист шляхтич Єрлич, далеко не прихильний козачинї, передаючи погляди своїх кругів, признає головні заслуги в сїй війнї Сагайдачному: „він тримав на собі весь тягар війни, і давав їй раду, а що радив, то приймали панове гетьмани і королевич й. милость” 2). Правда, він при тім поясняє, що сей Сагайдачний був чоловік не простого уродження, а шляхтич з Самбора. Але Поляки, не підозріваючи того шляхетського походження Сагайдачного, впликодушно признавали, що він і иньші його товариші, не будучи шляхетського роду, рівняли ся своїми чеснотами з прирожденними шляхтичами.



Але подвиги сї були вчинені, славословія прошуміли, і на сцену виступала звичайна історія — „раб зробив своє дїло, нехай раб собі йде”. Козацьке чесне воїнство на свою голову громило турецькі орди. Наставляючи груди свої за річпосполиту, забезпечаючи її від воєнної небезпеки, робило непотрібними свої услуги в близшій будучности. Воно підкопувало той ґрунт, на якім стояло raison d'etat козачини з становища польських державних інтересів.



Король Жиґимонт, в своїй неприступности до нїяких благороднїйших почувань вдячности, обовязання і т. под., а безпечно дуже завзятий на козачину за її вмішуваннє в церковну полїтику і перебиваннє його, королївських, релїґійних плянів, спішив не зіставити анї на хвилю яких небудь ілюзій у хотинських героїв, яких небудь надїй на те, що їх геройство, їх безгнаничне пожертвованнє, їх всїми признані зсслуги для річипосполитої дадуть їм які небудь реальні здобутки, якесь полїпшеннє їх убогого побуту, поправу їх пів-правного становища. На козацьку петицію, вислану з политих козацькою крівцею хотинських рівнин, на сї безмірно непретенсійні прошення скромних героїв, він приготовляє брутальну, холодну, безсердечну відправує



Козацька петиція звучала так:



„Посольство запорозьких козаків до короля й. м. і річипсополитої — прошення за кріваві, у всїм християнськім світї славні і всьому поганству очевидні заслуги.”



„Запевнити мають наші посли нашу готовість до услуг королеви і річипосполитій — нїколи не були ми непокірними, і в нинїшній війнї з цїсарем турецьким всюди, де треба того було, не жалуючи свого здоровля і добутку, наставляли ми наші груди, скільки сил наших ставало, за віру христииянську, за честь королївську, за цїлість отчини нашої готові голови свої положити не жалуючи. І на далї, тепер і завсїди, хочемр як найбільше прикладати ся до волї їх (короля і держави). Не будемо воювати держави цїсаря турецького анї землею, анї на Чорнім морі, не хочемо нарушати згоди святої й стариною усвяченої — і рішучо хочемо занехати Чорне море.”



„Тілько хотїли б ми знати, з чим нам на службі річипосполитій на звичайних місцях своїх пробувати, і за якою платнею. На попереднїх комісіях визначено було нам річної плати по 40 тис. золотих, але то сповнено не було, і тепер нам, видко, відложивши ті постанови комісії на бік, треба просити короля і їх милостей, аби визначено було нам тої річної платнї 100 тис., і щоб вона що року приходила на визначений час.”



„А що тепер війна турецька скінчила ся, мають посли просити, аби король й. м. зволив вчинити нагороду справедливу в скорім часї за кріваві заслуги наші і шкоди, понесені нами в окнях і в усяких иньших річах в сїй експедиції, як то і п. комісарі нам обіцяли листом своїм.”



„Мають просити королевича й. м., ясновельможного п. гетьмана і п. комісарів, аби зводили перед королем причинити ся, аби король й. м., наш милостивий пан, уважаючи на кріваві заслуги й вірність нашу, зволив успокоїти старинну нашу релїґію грецьку, а вільности надані нам його предками і самим королем за кріваві заслуги наші в війнах — зволив цїлими і непорушними заховати і привилеєм своїй твердити.”



„Королевич й. м., пан гетьман і иньші бачили на власні очі, скільки при боку його з нашого товариства, заступаючи їх перед неприятелем, голови свої положило, иньші калїцтво членів своїх дістали, так що вже на війну більше не здатні, анї виживити ся, поки живі. Отже п. посли мають просити короля, аби на прожиток калїкам зволив придати якесь місто на Українї до того убогого шпиталя, що маємо відновлений на Українї з ласки королївської, а особливо казав вернути нам маєтність надану ним предкам нашим — Боришпіль з околицею.”



„Аби наші товариші мали свобідний пробуток в маєтностях королївських, княжих, шляхетських і духовних, де хто мешкав, або де кому сподобаєть ся, зістаючи ся при вільностях своїх без усякого утиску від уряду.”



„Як би нас якийсь врлодар християнський покликав до себе за якоюсь оказією, — аби нам можна було піти на службу до нього за відомічтю короля.”



„Декотрі з товаришів не мають осель і достатків і не мають з чого прожити — нехай вільно їм буде промишляти собі з ловлення звіря або риби, як би хто міг і схотїв тим зайняти ся.



„Заняті службою королївською, навіть ті що мають свої оселї, через неприсутність свою не приготовили запасу для себе, своїх жінок і дїтей, тим більше так
Страница 128 из 156 Следующая страница