и замку”, як виразно каже опись 4). Инакше сказавши, вони живуть властиво в містї, як і міщане, і господарять ни ґрунтах свого села находом, як і всякі иньші уходники, але вважають ся „отчичами” тих ґрунтїв і дають з них постійну, обовязкову дань властителям сих ґрунтїв, не так як по иньших „пустих” селищах, де нема „отъчича ни одного” і наймають їх собі вільні арендарі-підприємцї, коли і де схочуть. Тільки в тім селї Воронові місцеві люде в Каневі тільки зимують, а лїтують у себе „на острові” — отже мають досить безпечне від Татар схоронище 5). Таким чином се все властиво Канївцї, міщане, які ріжнять ся між собою правним титулом: одні належать до замкового присуду, иньші до приватних влаатителїв-панів, або монастирів. Иньшої людности тут нема. Навіть в такім селї, що всього версту лежить від замку, і то люде не хотять там мешкати, а сидять у містї.
При Черкасах — сьому форпостї української кольонїзації, навіть уже й таких номінальних осад не значить ся. Вся людність концентруєть ся в містї; єсть міщане і бояре і неооселі козаки, але людей панських нема зовсїм, з виїмком кількох міщанських домів, що „позадавали ся земяном” 6). Єсть панські порожні селища — память колишнїх сїл, з перед татарського пустошення, по за тим — самі „уходи” — монастирські, панські, переважно замкові або міщанські. Вони обіймали порічя Ворскли, Орели, Самари, Тясмину, обоїх Інґулїв, самого Днїпра аж гень низше порогів, аж до Тавани 7). Але оселих осад тут не було нїде.
Вся середина Київщини між лїнїєю Днїпра на сходї й лїнїєю Богу на заходї була позбавлена навіть таких опорних кольонїзаційних точок, якими служили замки днїпровські. Передова стражниця київського Полїся — Житомир, як ми бачили, чверть столїтя простояв не відновлений по тім, як згорів в 1520-х роках. Замок збудовано наново й приведено до якогось порядку тільки під 1550-ті роки, і тодї тільки почала стягати ся сюди значнїйша людність. В 1540-х рр., через непорядки замкові, через брак оборони і через великі драчі та повинности, якими старости обтяжали сю купку людей, яка тулила ся коло замку, люде навіть при замку, в містї, не хотїли осїдати. При ревізії 1545 р. до ревізора „прийшли бояре і міщане і всї люде тамошнї, плачливо чолом бючи, аби їм дано волї на кілька лїт, аби податків, підвод і стацій не давати, а мати свободу куди схочуть їздити й торговати, бо тепер, кажуть, не позволяють їм нїде нї меду солодкого, анї звіря мохнатого, анї воску возити й продавати, цїлком в запорі їх держать; як нам буд така свобода й ласка від господаря й. милости, тодї, кажуть, і иньших багато може зібрати ся й осїсти ся під тим замком, а тепер не через що иньше як тую неволю люде не хочуть сходити ся до того замку, і ми самі за такою неволею,-коли не буде ласки й милости господарськшї, не можемо вдержати ся при тім замку й підемо геть” 8). З осібна міщане заявляли: ,,тепер дей мы, горчаки, сорок або петдесятъ чоловека, не только стацей и подводъ давати не можемъ, але и сами не маємъ чымъ ся пожывити и коней на чомъ заховати, бо дей каждый зъ насъ хлебъ купуємъ на Волынь и на Подоле Ђздяячи, и вжо дей шыя наша, одъ хлеба несвободна, и естли бы тыхъ часовъ къ подводамъ и стацямъ мели насъ приневолить, тогды жадный зъ насъ въ местЂ не одержит ся” 9).
Так же незначна була й иньга, не міщанська людність сього величезного повіту. „Всихъ головъ пановъ и земянъ житомирскихъ” ревізор начислив 22, в їх володїнню „селищъ тридцать два, а людей ихъ всихъ сто и чотыри чоловеки” 10). Їх маєтности, як також маєтности замкові, він всї зве селищами; очевидно справжнїх властивих осад тут майже не було або й зовсїм не було. Однї „селища” були таки зовсїм пусті (між ними й такі вже в досить глубокім Пслїсю положені, як Щенїв, на півн.-схід від Житомира), на иньших значили ся піддані, але переважно сидїли під замком. В 1544 р. земяне й бояре дістали від в. князя увільненнє від повинности мостової й сторожевої і від десятини польної 11), з огляду на повну неможливість вести якесь господарство — „ижъ они з людми своими при замку нашомъ мешкають и для поганства Татаръ по селищамъ своимъ пахати не смеютъ” 12). І поставленнє замку тут не багато змінило. Ревізія 1551 р. знов каже, що ,,тыє вси земяне (житомирські) и люди ихъ вси, хотя у в селахъ мекшаютъ, (то значирь — числять ся при певних селищах як їх мешканыї), а предся для пополоху Татар лете и зиме уставичне в домах в месте живутъ” 13), а про маєтности замкові й панські, хоч знає їх більше нїж ревізор 1545 р., про всї говорить як про пусті: „замок и мостъ замковый винны были робити села вси житомирского посету, як господарскиє, так князскиє, панскиє, земянскиє и боярскиє, нимъ єще пусты были, а запустели од шести, од семы, од осмыдесятъ летъ, а иншыє ближей, а иншиє єще далей” (себто в останнїх десятилїтях XV в.) 14). Вся невеличка людність тулила ся під замком, тут господарила на замкових ґрунтах 15), а в свої селища виходили на господарство на промисел тільки уходом, як на Поднїпровю, і правильного рільного господарсьва не було, так що збіже навіть для власного прожитку справдї пниходило ся купувати на Волини й Поділю, як казали ті земяне й міщане 16), і на випадок яких небудь нових повинностей не тільки міщане, а й земяне могли серіозно грозити: ,,мы вси з людми нашими проч поволочем ся” 17).
Як передову сторожу для західньої части Київського повіту — поріч Ірпеня, Унави, Каменки, в серединї XVI в. поставлено замок в Білій Церкві. Є звістка, що се зробив воєвода київський кн. Пронський (воєводою був від 1544, а вмер р. 1555). Коли се так 18), то мусїв він зробити се перед самою смертю, бо в ревізії 1552 р. про білоцерковський замок нїчого не чуємо. Деякі відомости маємо про нього з пізнїйшої ревізії; з неї бачимо, що був він заложений в великих розмірах, але слабко узброєний і не маючи нїяких доходів окрім з міста, що мало осїсти при нїм, лихо удержував ся, скоро погнив і занедбав ся 19). Мівто при нїм справдї осїло, але довго зіставалло ся одиноким оселим місцем в сїй околицї — як то було і з иньшими замками.
Для полудневої Київщини опорною базою сдужив Звенигород, але він не був відновлений весь XVI вік, хоч на потребу того вказувала українська людність. З тим околиця ся лежала пустою. Бачили ми вже оповіданнє Браславян про те, як давнїйше підводи з Браслава ходили навпростець на Київ, Канїв, Черкаси „по селам, которыи передъ тымъ бывали, а тепер вже од поганства спустели” 20). Для того, щоб ся кольонїзація могла відновити ся, вони вважали зпмало відбудувати сам тільки Звенигородський замок, але розложити тут сторожеве військо, як було на Поділю короннім: „гдыбы люди пенежныи завжды обецне мешкали, тогды як замок оный звиногородский можетъ безпечне забудованъ быти, такъ и села осести”. І як ми бачили з попереднього, справдї само збудованнє замку не могло б відновити кольонїзації, а під його ослоною могла б осїсти тількп більша або меньша осада міська.
Так було і в самій Браславщинї. Браславський замок служив передовою базою для Побожа; ним дорожили дуже з сього бокв, й спішно відновили заходом цїлого князївства в 1490-х рр., а коли його спалили Татари в 1551 р., зараз же відбудовано коштом литовського скарбу; будівничим був пушкар Жолдак, що обовязав ся збудувати замок за 23 місяцї; 60 копачів і 40 ремісників працювало при тім і будова коштувала разом 3177 зол. 21). Вся людність мала свій захист під сим замком. Ревізії, що правда, не кажуть сього так виразно, як бачили ми се при иньших замках, але в світлї анальоґій з иньшиз пограничних околиць сказане ними не лишає сумнїву в тім. 33 домів боярських, 160 домів їх людей і 129 домів міщан господарських, по ревізії 1545 р., 22) — се не тільки вся осела людність міста Браслава, а заразом вся осела людність Браславщини 23). Тільки в повітї Винницькім бачимо окрім замкового острога правдиві села, з людністю, і то великі — по кількадесять господарств (всїх „людей” господарських і панських в містї і в повітї ревізор нарахував 1113, а з них в містї тільки 112 домів).
Примітки
1) Архивъ VII. І с. 595.
2) Оден тільки боярин значирь ся поза містом — де він пробуває, не сказано; всї иньші, числом 28, сидять „въ острозе”.
3) Роблю маленьку поправку: в друкованім „села на Тетереви”, але з сих сїл тільки Вишевичі на Тетереві”.
4) „Село Подсычи земянскоє — отъ замку землею и водою 2 мили, семъєй 6-ть, зимують и литують при замъку, служать зъ городовыми”; „Село Тулибле у версти отъ замъку кнегине Путивльскоє, семъєй 6, при замъку зимують и литують, тягнуть зъ местомъ”; „селище Колтягаєво, семъєй 6, в мисте при замъку зимують и литують”: „село Совинъ, 3 мили отъ замъку на Ръси, семъей 8, зимують и литують въ месте при замъку”. — Архивъ VII. I с. 99-100. Тільки при „селищу Телехътемирові” нема такої замітки, але скорше вона тільки пропущена, нїж мала б бути тут справжня відміна від иньших сїл: коли люде з Воронова, дальшого села, зимували в Канїві, а тільки лїтували у себе, і то на мало-приступнім острові, то трудно не думати се й про Терехтемирів, тим більше, що до Терехтемирева тягнули уходи на Самарі, й люде туди мусїли ходити: наручнїйше їм було мати свої осади під Канївом, як тримати ся свого села; до того ж вони і „служать з Канївцями”.
5) „Зимують при замъку в месте, литують тамъ на острове” — Архивъ VII. І. с. 98.
6) „Єрмакъ Севрюкъ заложил ся ново Михаилу Грибуновичу земянину, Гораинъ Московкинъ заложил ся за ротмистра теперешнего”. Архивъ VII. 1 с. 89.
7) Ibid. с. 84.
8) Zrodla dz. VI с. 143.
9) Ibid. с. 139.
10) Zrodla dz. VI с. 131.
11) Мова про десятину, яку брано з тих, що сїяли на ґрунтах замкових, див. в ревізії 1552 р.: „поля замкового од острога удолж... миля заведничая..., тоє плое мещаномъ вольно пахать, а земяне и подданыє ихъ, которыє пашутъ, тыє даютъ на замокъ десятину”. Ся вільність міщан мусить бути стара, і про знесеннє десятини просили земяне: очевидно, їх люде, тулячи ся в містї, замість о
Страница 13 из 156
Следующая страница
[ 3 ]
[ 4 ]
[ 5 ]
[ 6 ]
[ 7 ]
[ 8 ]
[ 9 ]
[ 10 ]
[ 11 ]
[ 12 ]
[ 13 ]
[ 14 ]
[ 15 ]
[ 16 ]
[ 17 ]
[ 18 ]
[ 19 ]
[ 20 ]
[ 21 ]
[ 22 ]
[ 23 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 150]
[ 150 - 156]
