LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625 Страница 130

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    ідповідь в дусї королївських інструкцій, неприхильна. Спеціально що до справи релїґійної знаємо, що дана була справдї відповідь в дусї тої інструкції — мов би справа йшла тільки про свободу релїґійну спеціально для козаків 1). І сї ухильчиві, мало надїйні відповіди правительства тепер, коли настав час реалїзації обіцянок, давали зрозуміти неприязний правительственний курс і мусїли глубоко вразити козачину. За кров, за рани, за голод і смерть знову єзуітське полїтикованнє, холодне non possumus. Маси мусїли бути обурені, статочні елєменти збентежені таким грубим нетактом, що ставив в неможливе становище і їх і полїтику льояльности. Як можна було заохочувати до повздержности, до льояльности супроти правиетльства, яке не спішило платити навіть того марного гроша за службу і відмовляда козачинї у всїх її бажаннях? Спеціально Сагайдачний, і без того півживий від турецької рани, від понесених трудів і трівог, мусїв бути глубоко ображений в своїх найсвятїйших почутях, в найдорогших надїях.



    На том пляцу тотъ нашъ гетманъ пострЂленый



    Пріихалъ до Кієва на полы умерлый,



    Где розмаитыхъ лЂкатствъ долгій часъ заживалъ,



    На докторы отъ кроля самого коштъ мЂвалъ 2).



    Сї знаки королївської прихильности до його особи не могли потїшити Сагайдачного, коли він бачив таку компромітацію своєї полїтики, коли король вирікав ся всїх тих обіцянок, на підставі яких військо пійшло в останню війну, запевнене Сагайдачним, що його бажання клролем прийняті.



    Військо, одержавши королївську відповідь на свої петиції, вислало зимою нових послів. Досї маємо про нього тільки коротеньку згадкк, з лютого 1622 р., коли се нове посольство їхало до Варшави. „Широко про заспокоєннє (релїґійної справи) і скасованнє унїї там писано, а коли б не були успокоєні, грозять конфедерацією, ще не чуваною; перше посольство відправлено з обіцянкою, що їх заспокоять, і на се в другім листї так написали: як король й. мил. хоче тільки нас (козаків) заспокоїти, то в такім разї вся Русь схоче мати спокій в вірі; вкінцї просили заслужених грошей, відповідно до обіцянки королевича”. Такк оповідає зміст сеї нової петиції наш припадковий кореспондент 3). Разом з тим митр. Йов розіслав свій окружник до всїх православних, щоб тримали ся своєї православної єрархії, були їй помічні, а унїатів не признавали і свої духовні потреби, як не могли на місцї, то в Київі задоволяли, у своїх владиків, що пробували в сїй неприступній для польських впливів твердинї 4).



    Козацьке військо тим часом, іґноруючи королївський наказ не затримувати ся на волости, розташувало ся на зиму на волости, в воєводстві Київькім головно. Правительство, не сповнивши своєї обіцянки — виплати грошей, мусїло через пальцї на се дивити ся, і не вводило туди жовнїрів, щоб не дїйшло до крівавих конфлїктів. Але й козачина, здаєть ся, вела себе по можности здержливо — не тільки уступаючи впливам статочнїйших, але і у власних інтересах — щоб не дати правительству приводу відмовити в заслужених грошах і в усїх иньших обіцянаах. І хоч шляхта київська пищала й скаржила ся перед королем на козацькі „тяжкости” (так як волинська на жовнїрів, що там роскватирували ся, теж не заплачені), і король мусїв заспокоювати її всїляко, але військо козацьке з великим притиском підносило потім, що воно, вертаючи ся з війни, „нїяких припасів не домагало ся, і одержавши умовлену заплату росходило ся до дому”, і котоль не мав сміливости заперечити тої козацької чемности 5).



    Козацька депутація мала авдієнцію у короля 21/II н. с. 6). Змісту королївської відповіди не знаємо. Король, очевидно, в справі виплати мусїв повторити те, що вже перед тим росписував на потїху всїъ інтересованих: що горші лежать „відраховані” у Львові; що його дворянин Обалковский от-от поїде з ними до козаків, а коголївські комісари, виїхавши разом з ним, прм виплатї полагодять иньші справи козацькі 7). І по за тим — правдоподібно нові повторення, відкликування до сойму, і т. п.



    Двох річей треба буде правительству добити ся від козаків: щоб їх полки вийшли з волости й розійшли ся, друге — щоб вони не зачіпали ся з Турками і не псували дипльоматичної справи. Хотинські прелїмінарії ще потрібували ратифікації, в тій справі мало їхати до Туреччини велике посольство, і треба було особливо тепер обминати всього, що могло б подразнити Турків і перешкодити уложенню трактату. Була гадка ужити козачину в війнї з Шведами, щоб відтягнути від походів на Турків. Козаки прийняли сю гадку дуже радо, і зимою 1621/2 р. двадцятитисячне військо козацьке рушило на Литву, і в лютім у гетьмана литовського Кр. Радивила ставили ся посли козацькі, полковники Йосип Путивлець, Адам Подгорський і Донець, заявляючи, що вони, сповняючи наказ королївський, готові прибути в Ливонію і навіть без плати служити тут. Радивил готов був взяти їъ на службу, сподїваючи ся тим запобігти їх походу на море 8). Але дуже бояв ся при тім козацьких своєвільств і грабунків, а ще більше почала нарікати на се шляхта литовська, боячи ся спустошень, і почала наставати на гетьмана, щоб не брав козаків 9). Рсдивил по довгих ваганнях взяв собі до Ливонії тільки невеликий полк, самих „старинних і комонних” козаків, а решту відправив 10), так що се не могло дуже заважити на козацькі відносини на Українї, і надїя на ослабленнє українського напруження через сей ливонсьвйи похід мусїла зникнути 11).



    Лишало ся покладатись на впливи старшини і на вдоволеннє, яке викличе виплата грошей. Але хоч гроші ті, як писав король, ще в січнї лежали „відраховані” у Львові, то все нїяк не могли звідти видістати ся на Україну. А треба булос пішити ся, бо вже приходили трівожні вісти, що козаки збирають ся на море, як не з Днїпра, то з Дону — для благовидности, щоб не компромітувати польського правительства і не входити з ними в колїзію 12). Та участь українських козаків, в такім донськім походї певно, зістала ся б секретом полїшінеля, і йди потім доведи турецькому правительству, що то були козаки московські! Занадто стара то була пісня!



    До всього злого, ще й Сагайдачний вмер під той час — 10 кчітня ст. ст. 1622 р. „По многихъ знаменитыхъ воєнныхъ послугахъ и звитязствахъ на ложи своємъ простеръ нози свои, приложил ся къ отцемъ своимъ, съ добрымъ исповЂданіємъ, исполненъ благихъ дЂлъ и милостыни”, як записує помянник тодїшньої митрополїтальної резіденції, монастиря св. Михайла в Київі 13). Огірчений і прибитий несловністю короля, крахом своїх плянів і надїй, він присвятив останнї хвилї свого житя роспорядженням своїм майном, в дусї тих змагань і плянів, які одушевлял його в останнї лїта многотрудного житя. Пять днїв перед смертю (5/ІV) тстаментом своїм роздїлив він своє майно, визначивши „шафарами й вЂрными депозитарами” того маєтку митрополита Йова і свого наступника на гетьманстві Олифера Голуба.



    Маєтность свою роздалъ єдину на шпиталЂ,



    Другую зась на церквы, шкьлы, монастырЂ,



    як записує його панеґірист. „Ялмужну значную” записва на київське брацтво — „тисячій кидка” 14). З иньших лєґатів докладнїйше знана його фундація, вчинена його „духовницею” при львівськім брацтві, культурно-національнім центрі його близшої отчини. Півтори тисячі золотих призначив він на фундацію при Успенськім львівськім брацтві „на науку и цвиченє дЂток християнскихъ, на вихованьє бакаларовъ учоныхъ, вЂчными лЂты”, аби з доходу тої фундації тримано „на кождый рокъ на вихованьє учоного майстра въ греческомъ языку бЂглого, церкви божой и дЂткамъ християнскимъ народу росийскому потребного”, з остереженнєм, що нї на що иньші сї доходи не мають призначати ся, тільки на науку 15). Коли се була вповнї власна ідея старого гетьмана, то старий вихованець „Острозьких шкіл” вірний зостав ся її греко-руським традиціям до кінця. Панеґіристу ж свому дав привід поставити Сагайдачного прикладом „кжодому рицерови” козацького стану, як належить „шафовати своєю маєтністю”:



    С того гетмана кождый рыцеръ нехъ се учитъ,



    Якъбы тыжъ мЂлъ на свЂтЂ тотъ животъ свой кончить:



    Ото онъ въ вЂрЂ своєй святой трвалъ статечне,



    И ойчизны своєй бронилъ тыжъ менжне,



    И маєтностю добре своєю шафовалъ,



    Не на костки и карты и збытки оберталъ,



    Але яка єсь слышалъ, на речи добрыи,



    Души єго по смерти барзо потребныи.



    Смерть ся була тяжким ударом православним, взагалї Українцям, що мали всяку підставу покладати великі надїї на заступництво Сагайдачного перед королем в релїґійних і національних українських справах, на вагу його особи, його впливів і заслуг в правительственних кругах. Сумним почутєм віє від епіґрфаа поставленого на панеґірику братської школи на його „жалосний погребъ”:



    Не вЂсте ли, яко властелинъ великъ паде въ сій день въ Ізраили



    Похорон був справдї жалісний, і утрата ся ще гірше зменьшувала шанси реалїзації королївських обіцянок 1621 р. Але вона дуже неприємною пригодою була і для правительства, яке хоч і пошило в дурнї старого гетбмана з його старосвітськими надїями на королївське слово, все таки багато докладало ся на його льояльністьі впливи між козачиною. Кн. Юрій Збаразький, перший сенатор Корони з титулу українського маґната уважаний за спеціалїста в українських справах, на першу вість про смерть гетьмана забив трівогу: „Аби ми знову не попали в турецьку війну! З козаками до нинїшнього дняя не покінчено, хоч мали ми часу досить, аж занадто, до переговорів з ними. П. Обалковский, не відправлений в час з грошима, не міг приїхати на час, а тим часом, як учора я дістав відомість — вмер Сагайдачний, такий вірний і відданий в. корол. милости і річипосполитій гетьман запорозький: легко зміркувати, на скільки лекше було договорювати ся з козаками за його власти. Тепер Бог зна, якого собі гетьмана вмберуть: дуже правдоподібно, що найбільше своєвільного, бо і натура їх того потрібує, і дісціплїна 16) попереднього була для них занадто тяжка. Дуже легко можуть вийти річи дивні. Здаєть ся, викрало
    Страница 130 из 156 Следующая страница



    [ 120 ] [ 121 ] [ 122 ] [ 123 ] [ 124 ] [ 125 ] [ 126 ] [ 127 ] [ 128 ] [ 129 ] [ 130 ] [ 131 ] [ 132 ] [ 133 ] [ 134 ] [ 135 ] [ 136 ] [ 137 ] [ 138 ] [ 139 ] [ 140 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 80] [ 80 - 90] [ 90 - 100] [ 100 - 110] [ 110 - 120] [ 120 - 130] [ 130 ] [ 140 - 150] [ 150 - 156]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.