Михайло Грушевський ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625 Страница 135

вних се було льоґічно, але сойму се не могло здати ся нїчим иньшим як тільки прикрою упертістю. Потрібний був по його гадцї компроміс, а він не міг обійти ся без уступок обостороннїх.



Сойм кінець кінцем в справі релїґійній обмежив ся постановою тимчасовою: всї засуди і процеси в релїґійній справі скасував, проголосив у сїй справі спокій, а рішеннє її відложив до будучого сойму, „через иньші державні справи” (таких властиво як раз не було) 15). Так позбула ся польська суспільність національної української справи. Ще більше відпорно поставила ся вона супроти постулятів спеціально козацьких. Зріст козацьких сил і преренсій грозив стану володїння народу шляхетського. Вмішаннє козаків в церковну справу і їх погрози робили кепський смак не тільки у короля, але і в соймі. Сеніор сенату кн. Збаразький в своїй промові вказував потребу полагодити справу кгзацьку „не тільки супроти небезпеки турейької війни — котрої нїчого нема тяжшого на світї, але і з огляду на наш власний домашній страх і неволю, яку терпимо від своїх власних хлопів, і грозить нам звідси скора буря, через справу релїґійну і велику надутість тих людей”. І заохочував сойм забрати ся до радикальних заходів. „Не гамувати, але визволити ся нам треба від сеї біди” 16).



Без сумнїву сей голос знаходив прихильний послух. Навіть православні депутати, що в справах національних (церковних) радо шукали підпори у козаків, на пунктї боротьби з розростом козацьких сил і претенсій були солїдарні з польським шляхетським громадянством 17). Проєкт Збаразького, щоб вислати від цїлого сойму: від короля сенату і посольської палати спеціальних делєґатів і поставити козачинї ультиматум, — був прийнятий соймом. Козаки мали або капітулювати — розпустити військо до вказаного числа, і се вказане число вивести на Запороже, та присягти, що не будуть ходити на море і зачіпати Турків, і зараз з королївським дворянином на Запорожу зробити суд і управу над своєвільниками. В такім разї правительство вишле до козаків своїх комісарів і уставить дальший порядок що до реєстра і платнї. Як нї, буде вислане на них військо, щоб їх знищити до останку 18). Се була тільки одна з трох рад, які старий князь мав на приборканнє козачини: про иньші не хотїв розводити ся публично. Король також не схотїв висловляти, в відповідь на запитаннє посольської палати, своїх плянів на приборканнє козачини 19). Правительство і суспільність, очевидно, завзяли ся на козаків і в відповідь на козацькі погрози бунтом носили ся з гадками про кріваву розправу, на взір Солоницької 20).



Число козаків хотїли попробувати звести до двох тисяч 21); але в секретній інструкції для комісарів maximum козацького війска означав ся на 5 тис., і платню їм годили ся підвисшити до 60 тис. 22). Дивна то була тактика — maximum уступок ховати в секретї і випробовувати податність противної сторони таким значно низшим minimum-о!



До комісії визначено найрерших маґнатів, в надїї на їх авторитет, і на їх полки. Збаразький клав натиск на те, щоб комісія зявила ся на Українї завчасу, „перше нїж лїд почне падати”, инакше буде запізно. І треба розложити на Українї військо; його число в севкретній записцї означене було на півчетверта тисячі, окрім козацьких хоругов.



Се була відповідь на козацькі жадання. Не попускати!



Як в справах загально національних, так і спеціальних козацьких інтересовані стали перед гладкою стїною католицько-шляхетського „non possumus”.



Кампанїя була програна. Тої ж ночи, як скінчив ся сойм, православні владики „ратували себе як найспішнїйшою утечею”, як пише Рутский 22).



Він, каже, знав вперед такий кінець, на підставі зносин, які мав з королем і ріжними впливовими католиками. „Оскільки з початків можемо судити про кінець сойму, схизматики нїчого не дістануть. Се вже вони почали дорозумівати і кілька разів випсутили крик розпуки і гнїву, і казали се не тільки моїм священикам, але і минї самому сказав се Древинський: „Бачимо, що нїчого ми не осягнемо проти вас, поки сей король живий, але під час безкорьлївя ми всїми силами піднїмемо ся на вас”. Ми посміялли ся з сього, бож справдї тільки сміяти ся з сього. Королеви Бог дасть довге житє; зросте й наших число;-не забракне і ласки престолу апостольського, що своїми впливами подвигне проводирів нашої держави; і те що від Бога — поміч його свята”.



Натиск православних розбивав ся, якими бачили, на пунктї інтересів соціальних, клясових: солїдарні між собою в реліїґійно-національних справах союзники — шляхта і козачина — стрічали ся на сїм соціальнім ґруниї як ворожі сторони.



І все таки всечеснїйші отцї сміяли ся завчасно, забуваючи французьке прислівє „найлїпше смієть ся той хто смієть ся останнїй”.



Примітки



1) В оборот пущений був Туманським, в росийськім перекладї, в 1793 (Россійскій Магазинъ ч. II кн. 6), а спопуляризував його Бантиш-Каменський, додавши виїмки в своїй працї про унїю; звідси вони були переложені назад на польську мову. Польський текст ориґінальний видав Шиманлский в 1862 (Przeglad Poznanski), відти у Лїковского Historya Unii 1865, дод. 3. Иньший, доправнїйший текст в рукоп. петербурської академії наук в колєкції П. Доброхотова.



2) Relacye nunciuszow II c. 167, пор. характеристику обставин 164-5. Пор. пізнїйшу (по соймі писану) реляцію Рутского у Гарасевича с. 258 і далї.



3) Theiner Monumenta Poloniae III ч. 298, 301.



4) Про нього в листї Рутского (Guepin l. c.) і в пізнїйшій реляції, 1628 р. (друкована в Bocznik towarz. hist-loter. w Paryzu, 1868 c. 54). Supplementum Synopsis — Архивъ I. VII c. 588.



5) Zbior pamietnikow VI c. 351-3 (Жерела VIII ч. 172).



6) Друкована тамже с. 383 і далї; див. с. 388.



7) Рутский (Guepin II с. 533).



8) Коротший текст екзорбітанцій видано у Нємцевіча VІ, див. с. 424; ширший в згаданих дневниках Публ. бібл. (№ 29 л. 16, № 76 л. 24, № 96 л. 15).



9) Ludzie lekcy, хибно в копії № 174 lekkiey (plebeiae соndіtionis).



10) У Ґецена II с. 552.



11)Ркп. № 29 л. 18-9, й ин.



12) Ркп. №. 29 л. 22 об., й ин.



13) Proponowal іm іmсі x. arcybiskup, aby nа sobor pozwolili, toiest nа concilium, y tma sie fraterne z soba o dyfferenciach znosili, ale Borecki ten y z Smotryckim superbe et contumaciter tam staneli, na zadna rzecz pozwolic nie chcac, ktora by sie do zgody miala, a w wielu rzeczach kalumniami brzydkiemi narabiaiac, aniz prawda — Дневник.



14) Ркп. № 29 л. 23 об., № 76 л. 60 об.. № 96 с. 35-6. Реляція Рутского у Гараесвича с. 262-3 і лист 1. c.



15) Volumina legum III c. 217.



16) Listy Zbaraskiego c. 77-8.



17) Пор. інстоукцію волинської шляхти, де вона поручає своїм послам за порозуміннєм з иньшими одходити gruntownych y wczesnych sposobow dla zatrzymania w posluszenstwie y w rzadzie козачини (Архивъ II. I c. 136).



18) Listy c. 552, пор. Volum. legum III с. 216 і лист Рутского 1. с. с. 552.



19) Отже не можу згодити ся з Жуковичом (1. с. IV с. 65), що сойм не хотїв доводити до розриву з козачиною. Навпаки, власне тепер особливо він брав справу гостро.



20) Лист Рутского, як вище.



21) Жерела VIIІ ч. 175.



22) l. c. c. 553.



ПОЛЇТИЧНІ ГОРІЗОНТИ КОЗАЧИНИ 1624/5. ШАГІН, ЯХІЯ І ПЕРЕГОВОРИ З МОСКВОЮ: ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКЕ НАПРУЖЕННЄ, ЗМНИ НА ГЕТЬМАНСТВІ, МОРСЬКИЙ ПОХІД, УБИЙСТВО КУНЦЕВИЧА, СОЙМ 1624 Р. КОЗАКИ В КРИМСЬКИХ УСОБИЦЯХ, ТУРЕЦЬКИЙ ПОХІД НА КРИМ І КОЗАЦЬКА ЕКСПЕДИЦІЯ ПІД ЦАРГОРОД, ВІЙНА В КРИМІ, КОЗАКИ В ВІЙСЬКУ ҐЕРАЇВ, ЗАХОДИ ШАГІН-ҐЕРАЯ КОЛО СОЮЗУ З ПОЛЬЩЕЮ, СОЮЗНИЙ ТРАКТАТ ЙОГО З КОЗАКАМИ.



Досить легко йшло з ухвалами на козаків на соймі; далеко тяжше пішло проводити ті хитроумні_ухвали в житє.



Висланнє ультиматуму, здаєть ся, рішено було кінець кінцем злучити з висилкою комісарів, щоб сї, відповідно до постави козаків, чи трактували чи „поступали з ними суворо”, як делїкатно висловляла ся тайна інструкція 1). Для сього комісари повинні були привести з собою готове військо, і для того в комісію визначено найбогатих, найсильнїйших маґнатів.



Але минали місяцї, а та комісія все не могла нїяк зібрати ся „по части для морового повітря, по части для неустанних трівог і частих інкурсій татарських — через них анї комісари не могои зїхати ся, анї п. гетьман не міг посунути війська в ту сторону” 2). А король коли може й пробував зробити якийсь вплив на козачину через своїх послів або що 3), то се не могло зробити нїякого вражіння по попереднїм.



Настрій козачини одначе дуже грізним не був. І погрози на соймі — зробити повстаннє за несповненнє своїх домагань, хоч прийняті були досить серіозно 4), такими серіозними не були. І се давало досить несолїдне свідоцтво козацьким заявам і погрозам. Але статочнїйша частина козачини, очевидно, далї старанно уникала конфлїкту з річею посполитоою і звертала козацьку енерґію в сторону найменьше небезпечну з сього становища, і сподївання якоїсь козацько-польської війни в оборонї віри, під впливом духовенства, не справдили ся поки що.



Може бути, мала тут своє значіннє і зміна гетьмана. Фіаско козацьких домагань на соймі позбавило булави Олифера Голуба. Але його місце заступив репрезентант тої ж „статочної” полїтики, Михайло Дорошенко (дїд гетьмана Петра). Чоловік безперечно дуже здібний, вожд і полїтик, авторитетний у своїх, він був поважаний і в польських кругах і мав тут репутацію чоловіка прихильного річипосполитій („Дорошенко, полковник доброї репутації у молодцїв, за свою відвагу, і королеви й річипосполитій завсїди зичливий”, як рекомендував його в своїм дневнику Хотинської війни Як. Собєский) 5). Він, безперечно, не був прихильником конфлїкту і своїми впливами міг тільки лагодити напружені відносини, в яких козачина стояла з правительством, особливо від останнього сойму 6). Подавав і правительству якісь надїї в сїм напрямі 7). Але напруження
Страница 135 из 156 Следующая страница