Михайло Грушевський ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625 Страница 142

о се до нїчого не приведе — король свого рішення не перемінить 27). Але зк озацької відповіди, даної Пачановскому, а звісної нам з польських правитрльственних сфер, видно навпаки, що козаки зовсїм не показали охоти йти за бажаннями польського правительства. Хотїли поступати на власну руку, не оглядаючи ся на бажання полльського правительства, коли воно перестало сповняти свій обовязок — платити платню.



Про самі морські походи козацькі того року не маємо вповнї докладниж відомостей. Морська кампанїя вировнила собою цїлу весну і лїто і початок осени 1625 р. і очевидно зложила ся з трох походів, як се виразно каже в своїй інструкції король 28) — хоч в ходячих звичайно звістках все зливаєть ся в оден похїд. Кн. Збаразький, пишучи про се в вереснї, теж розбиває кампанїю на кілька походів. Про перший похід не дає нїяких близших подробиць, тільки натякає, що він не був вдатний; потім „за другим разом, коли за Очаковвм були, з початку побили Турків не мало і чайок їх напсували, гармат набрали, тільки потім, нерозсудно штурмуючи очаківський замок, стратили кілььканадцять сот своїх людей; і з під Очакова відійшовши, хоч теж не щастило їм, бо їх і буря морська роскидала, і гарматою турецькою кілька човнїв урвало, — все таки місто Кілїю спалили” 29).



Првдоподібно те, що оповідають Царгородські депеші, належить до першого походу. Перші звістки про козвцьку фльоту до Царгороду прийшли ще в мартї. Ходили поголоски, що вони підуть на Кафу, за намовою татарського хана, але вони натомість зявили ся несподївано недалеко Босфору 30). Фльота турецька мала наказ під проводом самого капітана-баші стати завчасу на сторожі між Варною і Царгородом, щоб заступити козакам дорогу 31), лае поки він вибрав ся туди — поки постягав кораблї, поки упорав ся з повстаннєм яничарів на його кораблях, пізно вже було. Козаки вже вийшли на море і зявили ся десь птблизу Царгороду, нагнавши великого страху, так що вся людність царгородська почала тїкати куди видко. Але сим разом козаки йшли на схід, в околицї Трапезунта й почали руйнувати тамошнє побереже.-Знищили 250 міст і місточок в сї околицї, тільки самого замку трапезунтського взяти не могли; такі звістки прийшли до Царгороду в перших днях червня н. ст. 32), отже сї козацькі подвиги належать до квітня-мая. Капітан-баша, що аж тепер зібрав ся в похід, не знав куди йому звернути ся і кінець кінцем рішив ся чекати повороту козаків — як будуть вертати ся на устє Днїпра. Тут простояв він дуже довго, півтора місяця, як каже турецький хронїст, аж надійшла козацька фльота. Стрів він її під Кара — Керманом, і тут десь на початках липня н. ст. 33) стала ся битва, описана самим кспітан-башею в його реляціях, а за ними і в турецьких джерелах, як роскішний тріумф турецької зброї над козачиною, яка також мовляв доказувала чуда відваги, але таки була погромлена.



По словам сих реляцій, з турецької фльоти, зложеної з 43 ґалєр, тільки половина, 21 брала в битві участь, бо иньші повідставали через те, що вітру не було, а весляри були потомлені. На одну турецьку ґалєру випадало майже по 20 чайок, на кождій було 50 збройних козаків з рушницями, а у Турків тільки на девяти була добра яничарська залога. Було се тим небезпечнїйше, що при тиші на морю й одна чайка може міряти ся з ґалєрою, — а при добрім вітрі і двадцять їх мало, поясняє турецький автор. „Зачала ся страшенна битва; мусульмане били ся з несказанною відвагою, і з останньою розпукою. Корабль капітана-баші був в останнїй бідї і мало не став здобичею розїженої наволочи. Сї злодїї, пізнавши його по трох лїхтарях, що прикрашали його задню стїну, як навіжені кинули ся на нього з боків і з переду, бо з заду його боронили гармати і густа ручна стрільба. Не вважаючи на масу трупів своїх, двіста поганцїв видряппало ся на корабель і звело на помостї найгорячійшу битву. Вся просторонь від переду корабля до мачти була так завалена трупами невірних, що перейти було неможна. Весляри ґалєри, всї з бранцїв козацьких, перестали працюуати веслами і певне вдарили б разом з ворогами на мусульман, як би не були закуті наперед у кайдани. І так коли иньші кораблї думали, що адміральський корабель уже тоне, знищений козаками, як раз надлюдська відвага його геройської залоги здобувала найвищу побіду: скоро тільки увільнено помост від тих злодїїв, дано вистріл з одного і з другого боку і масу чайок з обох сторін пожерлк морська глубина. Ґалєра намісника адміральського була теж в неменьшій бідї і з такою ж відвагою побідила своїх ворогів. Але багато иньших кораблїв вже ставало жертвою розярених недовірків; уже мусульмане, бачучи неминучу погибіль, припадали до землї, благаючи помочи у Бога, — аж раптом ту страшну тишу, що лишала кожду ґалєру її долї, не позволяючи їм помагати одна другій; сильний вітер надлетївши розвіяв щасливо. Надувають ся вітрила, житє і надїя вертають до зневірених вояків і за кілька хвиль множество перевернених і розбитих човнів наповняють море тисячами неприятельських трупів, а з 350 чайок ледви тридцять добігло до берега, і горстка тих злодїїв ратєу себе, тїкаючи” 34).



Так оповідає турецький хронїст. Але близші відомости значно змееньшили образ сеї пьбіди. Виявило ся, що дїйсно турецька фльота була в превеликій бідї, бо козаки взяли її на абордаж, і в тім саму адміральську ґалєру; порубали каюти, керми, і тільки сильний вітер, що зняв ся тодї, виратував Турків, бо вода почала заливати чайки. Але страти козаків зовсїм були не великі — кілька сот людей, і коли над вечір вітер трохи надстав, вони навіть гнали ся за турецькою фльотою, що тїкала від них. Капітан-баша післав до Царгорода, аби як найскорше вислали йому нові сили, і там зібрали все що тільки могло носити зброю й післали до нього. Але се не перешкодило йому, вернувши ся в осени з тими 270 козацькими бранцями, які впали в його руки, урядити тріумфальну процесію, до небес виносячи свою побіду й порівнюючи її з тріумфами Помпея і т. п. 35).



Про дальші стадії морської кампанїї не маємо докладнїйших відомостей, понад то що оповідає Збаразький. З них виходило б, що козацькі операції концентрували ся коло Очакова і дунайського устя. Громили Турків, але і самі мали якусь нещасливу битву: піп Филип в своїх звістках згадує, що Турки козаків „били в двох місцях, та на морі потопили 22 або 23 чайки”, і взагалї кампанїя вважала ся невдалою, то значить її результати не дорівнювали її розмірам.



Морська війна протягнула ся так, що зайшла осїнь, і коли коронне військо рушило на козаків в осени, козаків з походу ще не було. Се була одна з тих обставин, які відбили ся на нещасливім кінцї війни з Полякмаи.



Примітки



1) Археограц. сб. VII. с. 82.



2) Див. вище с. 333.



3) Збрірник .Лавр. бібл. доп. 20 л. 83 об.



4) Кулїша Матеріали с. 148, 228.



5) Ibid. с. 234.



6) Ibid. c. 181.



7) Лист Борецького (П. Могила І с. 275).



8) Кулїша Матеріали с. 158-9, 214, 215-6, 225, 228-9.



9) Лист Борецького — П. Могила I дод. с. 275, Кулїша Мат.с. 268.



10) Див. с. 519.



11) Кулїша Матеріали с. 158.



12) Він зветь ся в сїй копії і в листї послів „Яцком Острожанином”; я думаю що се Острянин (Ostrzanin, відти Острожанин).



13) Уривок друкований у Голубева П. Могила І с. 276, з старої копії збірника київськлї лаврської біблїотеки доп. кат. 20 л. 72; я користав з сього збірника; інструкіця має тут підпис Andrzey Krzywoblocki pisarz woyska iego kro. m. Zaporozkiego, печать описана: chlop z samopalem na ramieniu.



14) Wielka dokuke w braci naszei narodu ruskiego relligiey starozytney greckiey y posluszenstwa wschodniego tak korony iako y i w. x. L. do woyska naszego cogodzina miewaiac, iako na kozdym seymie tak y dopiero o uspokoienie oney y potwierdzenie duchownych naszych, metropolita y wladykow, od cerkwie wschodniey poswieconych za przyczyna wm. naszych m. panow u i. kr. m. pana naszego m. pokornie y placzliwie proszac zebrzac, iako pokornie y slusznie zebrzemy, niech by nam wiecey tych unitow na karki cerkwi ruskiey (z) wielka krzywda y naruszenie praw y wolnosci naszych nie nasadzano, gdyzz ich sluchac nie bedziemy y nie mozemy. — Лавр. бібл. доп. № 20 л. 72 об. (Лист підписав Каленик Андрієвич з військом запорозьким, 1 сїчня 1625 р.).



15) Лист м. Йова у Голубева П. Могила І с. 273.



16) Лавр. бібл. доп. № 20 л. 72 об. (так читаю я сей досить нечиткий — тому й неопублїкований досї лист).



17) Кулїша Матеріали с. 159-60.



l8) Zbior pam. IV с. 101.



19) П. Могила II дод. с. 298-9. Жуковиы в своїй працї (IV с. 145), в останнє обговорюючи сю справу, звістки про якісь ворожі виступи Ходики вважає перебільшеними, і хоче вихідною точкоою київського руку вважати поголоски про номінацію на печерську архимандрію і насланнє на Київ тих жовнїрів. Одначе се вже крайність. По-перше, з документу сього виходило б, що коли під Київ рушили дві роти жовнїрів, викликавши підозріннє, що вони йдуть силоміць забрати Печерський монастир — козацьке військо вже було в Київі, прислане перед тпм. По друге — післанцї козацькі, що їхали через Кивї, нїчого не знають про печерську архимандрію як причину київської історії, тільки Ходикині вчинки. Так само говорять козаки і перед слїдчою комісією. Рух жовнїрів під Київ міг послужити безпосередньою причиною смерти Ходики. Але справа почала ся таки за якусь запечатану церкву — мабуть туж воскресенську.



20) П. Могила 1. с., Матеріали Кулїша l. c., Zbior pam. VI с. 180, записка Рутского — переклад в Rocznik — y towarzystwa hist.-liter. w Paryzu за р. 1868 с. 55. Кілька документів в Матеріалах длы исторіи кіев. митроп. Лебединцева (Кіев. епарх. вЂдом.1873 ч. 17).



21) П. Могила І дод. 42.



22) Архивъ Ю. З. Р. І, VII с. 571.



23) Публ. бібл. Пол. F. IV. 138 л. 5.



24) Попереднїй неприхильний для козачини настрій правительства віддає інструкція на соймики — Жерела VIII ч. 17
Страница 142 из 156 Следующая страница