усї. Записка незвичайно цїкава тим, що козаки виступають перед дами в відміннїй ролї: як наємні вояки в місцевих компанїях. Однї служать у кн. Дмитра, себ то воєводи київського Дмитра Путятича, мабуть в полку його служебників 8), иньші в ротї якогось Щура, мабуть ротмистра роти „драбів", наємних вояків, які тут в поднїпрянських замках звичайно стояли. Очевидно, рота ся не складала ся з самих козаків, а козаки — як той покійник Митечко і його „бурсник" Каленик 9), входили туди поруч иньших вояків, і тому записка зазначує від себе спеціально, що Каленик також окзак 10). Очевидно, сї черкаські добичники-козаки могли вступити у воєнну службу по своїх степових подвигах, або й серед служби взяти участь в такім походї — хто знає чи не була вмішана в сю справу сама місцева адмінїстрація, сам „славний козак" Полозович й місцеві ротмистри, тільки супроти великокняжого наказу з ролї участників чи протекторів походу мусїли перейти до ролї слїдчих судїв та розшукувати пограблені річи, як се нераз бувало, і знаємо се часом документально (порівняти пізнїйші докори в. князя місцевій адмінїстрації, що вона для свого пожитку дозволяє козакам на улуси татарські наїзжати, а потім з добичкю з ними дїлить ся) 11).
Про пізнїйші козацькі походи на Татар маємо загальну звістку в цитованій уже мною реляцїї Макарця Товмача з 1510 р. Він оповідає, що хан хоче розвалити старий Очаківський замок, а поставити новий на устю Бога, на розї між Днїпром і Богом, і против того нового замку вибудовати „бойницю", і в нїй поставити гармати й перетягнути через Днїпро ланцюхи, „аби твоєї милости людемъ (з в. кн. литовського) нельзо переЂжджати ни в верх ни в низ". „У Товани рЂчка Ярыймова обойшла кругъ острова а в ДнЂпръ зася втекла, и тою рекою покрадывали ся козаки твоєє милости мимо городы татарскіи, и тую речпу на весне маєтъ лесою переплести и каменемъ засыпати, штобы козаки туда не переходтли" 12). Мова йде, очевидно, про походи козаків на човнах, значнїйшими партиями, в околицї Очакова й на чорноморське побереже, що чинили — вони в тих лїтах, 1505- 509. Близших подробиць про них в джерелах не маємо.
Ріжні иньші війни й битви, в пізнїйшій традиції звязані з козацтвом і в тій формі передані потомству — як походи „славного козака" Остафія Дашковича з кінця першого і початків другого десятолїтя XVI в., як подвиги „Русака Полоза, славного козака" в сїй формі передані Бєльским 13) — в старших, сучасних джерелах не мають козацького імени в польських кругах се імя тодї ще було дуже мало знане. Навіть голосний похід Предслава Лянцкороньского під Білгород, що з легкої руки Бєльского для пізнїйшої традиції, на цїлі столїтя, аж до XIX в. включно став фактом епохальним, „птчатком козачини" 14), в джерелах сучасних не має козацького імени 15). Аж з 1524 року маємо звістки про козаків яко таких. Одна говорить про напад черкаських козаків на кафинських купцїв — козаки пограбили їх і пообили, і хан грозить ся за се йти на Україну 16). Другв далеко важнїйша. Се гзадка про те, що вже десь зимою 1523/4 р., або й ще ранїйше в. князь рішив орґанїзувати пограничний корпус з козаків і для того поручив Семену Полозовичу й Криштофу Кмитичу, пограничним старостам, навербувати на державну службу козаків і з ними вчинити похід далї Днїпром. Не вважаючи на те, що рада в. кн. Литовського занедбала великокняже розпорядженнє й не прислала для того козацького війська грошей і сукон, Полозович і Кмитич вчинили похід під Тавань і вели дуже користну боротьбу з Татарами, так що в. князь проєктує орґанїзувати з козаків постійну значнїйшу мілїцюї, тисячу або й дві, та розложити їх залогами против Татар 17). Про сей проєкт будемо говорити пізнїйше; нам тут він інтересний як симптом невпинного розвою козачини, її чисельних сил і воєнної енерґії. Бо проєкт сей не міг виникнути инакше. Він не лишає сумнїву, що протягом всього другого десятилїтя неустанно розвивала ся козацька партизанська війна і хоч джерела наші не згадують козаків яко таких, але в тих ріжних епізодах боротьби з Татарами, які переказують вони нам з тих часів, проявляла себе власне козачина.
Примітки
1) Старші звістки або натякають тільки на розповсюдненнє козацького імени в наших сторонах, а безпосередно кажугь про козаків не-українських (як наведені вище — с. 78), або ex post прикладають імя козаків до українських вояків. До сеї другої катеґорії належать згадки Стрийковского; його згадку про подільських козаків в війнї з Федором Коріатовичом (ІІ с. 19) Дашкевич вважав найдавнійшою звісткою про українських козаків: але Стрийковский залюбки, на власну руку, уживає сеї назви (пор. Молчановского Очеркъ исторіи Подольской земли с. 133 і далї, де наведені приклади такої довільности). Така ж, очевидно, звістка Бєльского під 1489 р., прийнята за найстаршу звістку Антоновичом, і за ним Еварницьким) — що в буковинській кампанїї Яна-Ольбрахта провідниками польському війську служили kozaki tych tam miejsc swiadome (с. 882): в иньших джерелах про них згадки нема, Бєльский сам потім записує звістку про козаків під 1516 р. як найдавнїйшу (с. 991). Антонович в ряд найранїйших звісток про козаків ставить повстаннє Мухи (Бесїди с. 15), але се рух анальоґічний з козацькими рухами XVII в, а до ранньої козачини не має нїчого. З більшим правом притягає Каманїн (Къ вопросу с. 61) зчістку 1489 р. про напад людей Юрія Папа, воєводи київського, на московський купецький караван на таванській переправі (Пам. сношеній съ Польско-лит. госуд. І c. 23); се безсумнїву „козакованнє", але документ не називає сих людей козаками.
2) Пулаский ч. 24 (19/ХІІ. 1492).
3) Памятники снош. съ Крымомъ І с. 194-6.
4) Див. с. 81.
5) Памят. снош. съ Крымомъ XLI с. 476.
6) Пулаского ч. 64 і 65 (кілька сповіщень в. кн. Олександра в Крим, в подібних виразах).
7) Записка ся, видана двічи (з ориґіналу в Архиві Югозап. Рос. III. І ч. 1 і з копії Литов. Метрики у Леонтовича Акты ч. 641), не має дати, а датуєть ся гіпотетично 1503 роком, тому що вписана між двома документами 1503 р Але що попереднїй документ має дату з цвітня, а дальший — з сїчня, тож хронольоґічного порядку тут нема, і записка наша може бути і з пізнїйшого часу. Той факт, що розпоряджаєть ся тут в Черкасах Сенько Полозович і завідає замком („„на мене, на городъ пришли отумерлыя речи"), промовляв би за тим, що се стало ся перед старостованнєм кн. Василя Дашковича Глинського. А. Яковлев в недавнїй розвідцї своїй про черкаських намісників Полозовича вважає черкаським наміснком 1502-3 рр. Се був би дуже привабний здогад, але не легко припустити, щоб у нього потім се намісництво відібрано і тільки пізнїйше дано намісництво овруцьке.
8) Любавский, в звязку з своєю телрією, бачив в сїм Дмитру „хрещеного татарського князька, подібного до тих, що тримали татарські роти по описи 1528 р." (Обл. дЂленіе с. 532).
9) Слово „бурсникъ" в сїм документї дуже інтриґувало дослїдників. Любавский бачив тут якихось підсусїдків чи що, і виводив з того доказ козацького землеволодїння і на тім опирав свою теорію походження української козачинни від „испомЂщенныхъ Татаръ" Київщини (Обл. дЂленіе с. 531-2). Тепер, з виданнєм судних книг Литов. Метрики значіннє сього слова перастало бути неясним: се слово значить товариша, колєґу. Так в однім процесї (1520) виступає перед нами слуга кн. Острозького Ірик Михнович „съ товарищемъ своимъ Коптемъ", а в дальшім оповіданню називає його своїм „бурсникомъ" („потомъ звадил ся зъ бурсникомъ моимъ съ Коптемъ"), і з оповідання видко, що се справдї були собі кумпани, люде одного становища (Литов. Метрика І с. 1417). В такім знач інню се слово уживаєть ся й на иньших місцях — ibid. c. 9 і 1439.
10) Отже не вважаю оправданим погляд, що се був спеціально козацький подїл на роти — що то вони були органїзовані в роти (сей погляд новїйше у Яблоновсккого Ukraina c. 413). Принаймнї документ не дає скільки небудь сильної підстави для такого погляду.
11) Акты Ю. З. Р. І ч. 105 (1541).
12) Пулаский ч. 120; текст має сильні помилки — спрявляю їх дещо.
13) Wasyl w. ks. moskiewski przysylal mu (Глинському) na pomoc Ostafija onego slawnego kozaka — c. 944, і низше c. 949: ktorych byl wodzem Ostafi Daszkowicz kozak niepospolity (під р. 1508). Czesc ich zagonow (татарських) Polus Busak, slawny kozak pogromil (c. 950).
14) У Бєльского: Ktorych (вояків наємних) sie zebrawszy tego czasu kilka set z Przeclawem Lanckoronskim jechali w kkzactwo pod Bilagrod, zajeli dobytek turecki i tatarski, pedzili do domu; Tatarowie i Turcy pogoniwszy je u Widowego jeziora bili sie z nimi, przemogli je naszy i z korzyscia sie wrocili. A natenczas sie dopiero kozacy u nas sie wsczeli (c. 991).
15) В новійшій моноґрафії про початки козачини, І. Каманїна, на перші два десятилїтя XVI в. кладуться ще дчі подїї з історії козачини: наданнє козакам перошго привилею великим князем і повстаннє козаків против правительства (с. 78-81). Перше опираєть ся на пізнїйшій амплїфікації козацької традиції про першого гетьмана козацького, що основою своєю має записку Бєльского про початок козаків 1516 р. (з ріжними поправками й відмінами в датах). Друга звімтка опираєть ся на записці про погром польського й литовського війська під Сокалем в 1519 р. (див. вище. 28), тільки зміненій одним з пізнїйших компіляторів (або через непорозуміннє, або через кепський здогад) в тім напрямі, що Татари за порозуміннєм з Поляками бють „наших" (себто Волинян) — Сборникъ лЂтописей Юж. и Зап. Рос. с. 75.
16) Рада в. кн. Литовського писала до в. князя: Scriptum esse ad noa a dno Eustachio capitaneo in Czerkassy et Kanyow, quod Sahath Kirej imperator atque Aslam soltan scripserunt illi, aggravantes sibi plurimum de mercatoribus caffensibus per cozacoes de Czerkassy occisis et spoliatis, promittentes ob noc venire ad depopulandum dominium mtis vre — Acta Tomiciana VII c. 51.
17) Документы арх. юстиціи I с. 523.
КОЗАКИ І КОЗАКОВАННЄ В
Страница 24 из 156
Следующая страница
[ 14 ]
[ 15 ]
[ 16 ]
[ 17 ]
[ 18 ]
[ 19 ]
[ 20 ]
[ 21 ]
[ 22 ]
[ 23 ]
[ 24 ]
[ 25 ]
[ 26 ]
[ 27 ]
[ 28 ]
[ 29 ]
[ 30 ]
[ 31 ]
[ 32 ]
[ 33 ]
[ 34 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 150]
[ 150 - 156]
