ПЕРШІЙ ПОЛОВИНЇ XVI В. ВІДНОСИНИ ДО КОЗАЦТВА МІСЦЕВОЇ АДМІСТРАЦІЇ Й ЦЕНТРАЛЬНОГО ПРАВИТЕЛЬСТВА: П РОВІДНИКИ КОЗАЦЬКІ В ТРАДИЦІЇ І ПРОВІДНИКИ ДЇЙСНІ: ЮР. ПАЦ, БОГДАН ГЛИНСЬКИЙ І ДМИТР ПУТЯТИЧ, СЕМ. ПОЛОЗОВИЧ, ОСТ. ДАШКОВИЧ, ЙОГО ВІДНОСИНИ ДО МІСЦЕВОЇ ЛЮДНОСТИ, ПРЕДСЛАВ ЛЯНЦКОРОНЬСКИЙ Й ИНЬШІ ЗАХІДНЇ ПОГРАНИЧНИКИ, БЕРНАТ ПРЕТВИЧ. РІДКІСТЬ ДОКУМЕНТАЛЬНИХ ЗГАДОК ПРО КОЗАКІВ І ПРИЧИНИ СЬОГО; УЧАСТНИКИ КОЗАЦЬКИХ ПОХОДІВ ВИПИРАЮТЬ СЯ ЇХ; УЧАСТЬ МІСЦЕВОЇ АДМІНЇСТРАЦІЇ Й ШЛХТИ В КОЗАЦЬКИХ ПОХОДАХ, ЗГАДКИ ЛУБЄНЄЦКАГО ПРО ШЛЯХЕТСЬКЕ КОЗАКУВАННЄ, БРАК КОЗАЦЬКОЇ ВЕРСТВИ, ЕЛЄМЕНТИ, ЩО БРАЛИ УЧАСТЬ В КОЗАКУВАННЮ, НЕОРҐАНЇЗОВАНІСТЬ КОЗАЦТВА ЯК ВЕРСТВИ.
В пізнїйшій козацькій традиції й історіоґрафії української козачини деяким пограничним старостам, або иньшим проводирям козацьких експедицій, більш або меньш припадково переказаних польськими хронїстами, припала честь бути орґанїзаторами козачини й її гетьманами, в дусї пізнїйшого значіння сього уряду — всенароднїх вождїв України. Грабянка, автор першої „наукової” історії козачини визбирав такі ймення козацьких провідників, записаних ним в гетьмани: ,,в року 1506 былъ первымъ гетманомъ Прецславъ Лянцкоронскій, а в року 1514 будучи гетманомъ запорожскимъ нЂякійсь козакъ Венжикъ Хмелницкій розбилъ великую орду въ ПолщЂ подъ Завлавемъ, потомъ былъ гетманомъ Димитрій князь Вишневецкій, а пш немъ Евстафій князь Рузинскій” 1). Вихідною точкою послужила й тут таж записка Бєльского про початок козаків в 1516 р., в „козацькім” походї Лянцкороньского на Очаків, тільки її дата в якійсь компіляції була помилена на р. 1506, так само як записка про побіду „Венжика козака Хмельницкого” під Заславом з під 1534 р. 2) була перенесена, мабуть також помилкою, під р. 1514. Правдива дата походу Лянцкороньского була одначе пізнїйше справлена, а з тим на перше місце серед козацьких гетьманів поставлений був иньший традиційний „славний козак” Остафій Дашкович, ще в історіоґрафії XVIII в. 3), а українські історіоґрафи XIX в., при всїх ваганнях в дальших іменнях, уставили на довго сих двох перших гетьманів — першого Дашковича, другого Лянцкороньского 4). В звязку з тим все більше рішучо переносила ся на перші десятилїтя XVI в. й орґанїзація козачини, звязувана з іменем Дашковича уже в першій половинї XVII в. 5), але в пізнїйшій традиції покрита більш популярними оповіданнями про реформу Баторія. Після того як Дашковича і Лянцкороньского знов висунено на перший плян, як перших гетьманів козацьких, на початки XVI в. почала переносити ся й орґанїзація козацького війська, незалежно від тих старих, забутих переказів. В найбільше рішучій формі зробив се автор Історії Русів (звязавши одначе сю орґанїзацію чомусь з іменем Остафія Ружинського, чоловіка з другої пол. XVI в.), і його оповіданнє при всїй анахронїстичности довго приймало ся в пізнїйшій історіоґрафії.
Та навіть і по тім, як з громадженнєм історичного матеріалу все більше розлїтали ся хмари здогадів і фантазій сплетених старшими й новійшими історіоґрафами української козачини, ся пара: черкаський намісник Оствфій Дашкович і Хмельницький староста Предслав Лянцкороньский зістали ся, можна сказати, аж до наших часів в ролї ґенїїв-опікунів української козачини, як її перші орґанїзатори й провідники. Тим часом не були вони анї орґанїзаторами козачини, анї першими в ролї привідцїв „козацьких” походів, і своє значіннє на сїм полї вони мусять роздїлити з богатьма иньшими репрезентантами української адмінїстрації, які так само старали ся використати козачину, як побутове явище, в інтересах оборони українського погранича та з ріжних мотивів брали участь в „козацтві”.
Першим з українських адмінїстраторів, замішаних в „козацтво”, в нашім матеріалї виступає київський воєвода Юрий Пац: в 1489 р. його люде (Юрьєвы люди Пацевича) погромили московських купцїв на Днїпровім перевозї 6). На скільки сам він особисто був у се вмішаний, не видно. Його люде, судячи по іменам провідників: „Богдан та Голубець та Васько Жила”, се мабуть не орґанїзований похід київських рот, а свобідний набіг „козаків”, що служили в „почтах” київського воєводи, хоч вони й не виступають в сїй звістцї під козацькою назвою: як ми вже знаємо, технїчним терміном ся назва стала не скоро.
Активнїйше виступає сучасник Паца намісник черкаський кн. Богдан Глинський. Ми не знаємо, коли настав він в Черкасах — мабуть ще в 1480 роках 7); в 1495 р. бачимо його вже намісником путивльським. Одинокий певний похід його знаємо в 1493 р„ коли віддячуючи ся за татарський наїзд, він разом з „царевичом Уздемиром” ходив походом на Низ здобув і зруйнував новопоставлений Менґлї-гераєм „город” (Очаків), забрав в нім на „30 тис. алтин” грошей, і людей ханських 64 по части побив, по части забрав в неволю; тодї ж пограблено московського посла Суботу, що їхав до Криму з Волощини, й хан називає сих грабителїв „козаками черкаськими” 8). Хоч тут назва „козаки”, як я підносив, не має сильно-вираженого технїчного значіння, але можемр прийняти се за певно, що похід справдї був вчинений з участю козаків, і дуже можливо, що й деякі иньші походи Черкасцїв з кінця 1480 років і потім в 1490-х робиил ся з участю Б. Глинського.
Про наступника Паца на воєводстві кн. Дмитра Путятича знаємо вжед окументально 9), що в його „почтах” служили черкаські козаки: вище згадано трус у ,,козаковъ черкаскихъ — князя Дмитриєвихъ козаковъ”; Щурова рота, де теж служили черкаські козаки, згадані в тій же записцї, могла бути ротою як київської так само й черкаської залоги. Спеціально козацьких рот чи полків в сих згадках нема нїяких підстав бачити: се було б антіціпацією, судячи по иньших фактах еволюції козачини. Воєвода набирав до своїх почтів козаків, і вони ж служили в місцевих ротах.
З наступників кн. Богдана з козачиною в нашім матеріалї звязуєть ся імя Сенька Полозовича, управителя черкаського староства на початках XVI в. Він був ключником київським в 1490-х рр., потім намісником овруцьким (коло 1510), державцем річицьким, але при тім, яе оден з корінних київських земян, все виступає в наших звістках як оден з героїв пограничної війни з Татарами. Сучасник Децій знає його як „славного руського вояка” 10); у пізнїйшого Бєдьского він славить ся як „Полоз Русак славний козак” 11) — все з нагоди побіди над таьарськими загонами в 1508 р. Потім в сучасній кореспонденції маємо згадку про його побіду над Татарами в 1511 р. 12) Але в найбільш характеристичній ролї, як інїціатор ширшої орґанїзації козацької й провідник козацького війська, виступає він перед нами в 1520-х рр., разом з иньшим київським паном Криштофом Кмитичем, сином теж черкаського намісника, державцем чорнобильським. Хоч правительство литовське не дало їм нїякої підмоги на те, щоб зібрати козацьке військо, Полозович і Кмитич, „собравшы малый почотъ козаковъ, на низъ Днепром до Києва и далей до Тованя на службу нашу ходили”, як писав в. князь до панів-рад литовських. „И тамъ будучы послугы своєє намъ немало вчынили и тыхъ людей неприятелей всихъ Татаръ, котоорыє в паньстве нашомъ были, тыждень через Днепръ не пропустили, и на кождый день з ними бытву мевали и иншихъ били, а иншии сами потонули” 13).
Та славу й значіннє Полозовича, як провідника й орґанїзатора козацького, покрила слава иньшого черкаського намісника Остафія Дашковича. Був се також як Полозович місцевий чоловік, знавець місцевих відносин, завзятий вояка, герой пограничних воєн; його дїяльність, анальоґічна з дїяльністю роля Полозовича, але яркійша, шумливійша, інтензивнїйша, закрила фіґуру його попередника і для пізнїйших часів зробила з нього найвизначнїйшого репрезентанта днїпровської козачини. Хоч то треба піднести, що в сучасних актах з Дашковичом нїде не звязуєть ся козачина як назва, як термін.
Дашкович був київським паном-земянином з походження — тут були його маєтности „отчызныи матерыстыи” 14). Але на полїтичну арену виступає він на Білоруси: на початку XVI в._під час війни Литви з Москвою був він комендантом Кричева; перед тим був він „воєводою во многихъ мЂстЂхъ” на пограничу, але про сю його службу не маємо близших відомостей 15). В 1503 р., обмовлений за щось перед в. кн. Олександром, Дашкович постановив попрощатись із ним і здавши замок дворянину господарському П. Епимаховичу, він перейшов, уже по уьоженню перемиря між Москвою й Литвою, на службу в. кнн. московського. В. кн. Олександр жадав, щоб його видали йому як зрадника, але в. кн. московський на се не пристав, трактуючи перехід Дашковича в дусї старого права свобідного переходу „бояр і слуг вольних” 16). Щоб оправдатись перед в. кн. Олександром в зложених на нього обвинуваченнях, Дашкович приїздив за охоронним листом в 1505 р. на литовський сойм в Берестю і оправдав ся дїйсно: був реабіьїтований, і маєтности йому вернено 17). Але очевидно, він лишия ся ще на службі московській, і під час повстання Глинського приходив йому в поміч з московським військом 18). Тільки по погромі повстання Дашкович вернув ся до Литви і переносирь свою дїяльність на Україну. З початку він дістав в державу Канїв, потім, в р. 1514 до Канева придано йому й Черкаси, і обидва староства лишили ся в його руках до смерти, двадцять лїт з верхом.
В сїм періодї його спеціальністю стають справи татарські: охорона України (вся східно-полуднева Україна поднїпрянська належала до його уряду як канївського й черкаського старости), зносини й дипльоматичні пересправи з Татарами. В польсько-литовській државі вважали його незрівняним спеціалїстом на сїм полї. В сучассній записцї про похід під Очаків так росписуєть ся репутація Дашковича. Він мав велику славу у своїх і у Татар, „бо багато мав побід над Татарами, не раз також був провідником Татар в походах на Москву, пустошив московські землї на великі простори і татарське військо щасливо приводив назад додому обтяжене величезною здобичею. Хитрий, відважний і щасливий войовник, він був правдивим пострахом Татар. Його лице, весь вигляд тїла й одежа все було чисто татарське. Він знав їх мову і часто буваючи на розвідах, він зіставав ся не пізнаним в їх таборі: його в
Страница 25 из 156
Следующая страница
[ 15 ]
[ 16 ]
[ 17 ]
[ 18 ]
[ 19 ]
[ 20 ]
[ 21 ]
[ 22 ]
[ 23 ]
[ 24 ]
[ 25 ]
[ 26 ]
[ 27 ]
[ 28 ]
[ 29 ]
[ 30 ]
[ 31 ]
[ 32 ]
[ 33 ]
[ 34 ]
[ 35 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 150]
[ 150 - 156]
