ка дуже інтересна, особливо як звязати її з тими виясненнями турецькими, і оповіданнєм не дуже пізнїйшого Бєльского про козаків в Претвичових походах. Такі замітки Преьвича як та, що практикована ним сторожа на шляхах зветь ся „козацтвом”, або що в походї Претвича з иньшими панами й старостами на Татар був у них „асавулом” кн. Корецький — найлїпше показують, як пересякнена була козацькими елєментами вся отся погранична війна з Татарами.
Не підлягає сумнїву, що на цїлім просторі від Київа й Черкас до Бару й Хмельника протягом всеї першої половини XVI в. погранична боротьба з Татарами й партизанська війна тими всїми правительственними аґентами — сторожами, державцями, гетьманами, стражниками, ротмістрами, й ріжними панами, що з власної охоти віддавали ся сьому пограничному спортови, вела ся з участю козаків і елєментом козацьким в дуже значних розмірах. Згадки про козаків в сучасних джерелах, рідкі й скупі, тільки кидають промінчики світла на сю практику, що в дїйсности була явищем постійним, звичайним, можна сказати — нормальним. Коли в джерелах сучасних з київських воєвод тільки кн. Дмитро Путятич, з черкаських намісників тільки кн. Богдан Глинський, з овруцьких Сенько Полозович, з житомирсоких кн. Корецький, з браславських кн. Сангушко, з барських Претвич більше документно звязані в сучаснім мктеріалї з козачиною: уживають козацьких сил до своєї боротьби з Татарами, виступають на чолї козацьких ватаг, — то в дїйсности, можна сказати, всї скільки небудь визначні участники сеї пограничної боротьби робили се: уживали козацьких сил і „козакували'' разом з козаками. Не тільки „Русак Полоз” або Остап Дашкович, але всї визначнїйші старости черкаські починаючи від кн. Богдана Глинського —Кмита Олександрович, Івао і Василь Дашковичі Глинські (брати Богдана в других), Андрій Немирович, пізнїйший воєвода київський, звісний участник війн з Татарами — всї вони були такими ж „козаками”, якими пізнїйший Бєльский рекомендує нам Полозовича й Дашковича, тільки більше або меньше „славними”. Козакували державцї браславські як старий Константин і молодий Іля Острозькі, як Сангушки, Пронські, Корецькі. Козакували ротмістри литовські й коронні й маґнати в родї Язловецьких (похід 1528р.), Сєнявских (Ярош і Миколла сини воєводи белзького), Вишневецькі (як славний кн. Дмитро). „Руські землї” за короля Авґуста мали багато молодїжи охотної й ґречної (sic), з котрою багато мали роботи Татари, від них відбиваючись”, — споминав за свіжої памяти ан. Лубєнєцкий; „такі були Сєнявскі, Струсї, Гербурти, Претвич, Станислав Замойский, Потоцкий. Влодек, кн. Вишневецькі, Збаразькі, Заславські, Корецькі, Рожинські й иньшої значної шляхти не мало, що рідко сходила з поля. Вони вважали то за рід ловів (myslistwo) ходити в поле самим або посилати туди свою челядь і підданих — через те й спокій був з Татарами” 35).
Таким „козацтвом”, як називає Лубєнєцкий на иньшім місцї сей степовий спорт 36), сї пограничники, урядові й не урядові, старости і ротмістри, маґнати й поменьші пани, безперечно, сильно причиняли ся до розросту сил і енерґії козацької. Своєю участю чи підмогою козацьким походам вони розколисували динамічну енерґію козачини і приготовляли, приспішали його орґанїзаційний процес. Але не були анї орґанїзаторами козачини анї формальними провідниками її хоч трохи в такім стилю, в якім представила декого з них пізнїйша традиція козацька. Те, що хоч трохи підходило під такий стиль, було і лишило ся самиии проєктами (як проєкти Полозовича й Дашковича), що найбільше — ефемерними епізодами (як екскурсія Полозовича), не переведеними в практику. Загалом же беручи, все те шляхетське „козацтво” від часу до часу тільки, принагідно або хвилево використовувало місцеву козачину народню, не роблячи нїчого для її постійної орґанїзації і зовсїм не приймаючи на себе (виключивши одного тільки Дмитра Вишневецького в 1550-1560 рр.) ролї формальних проводирів козачини. Навпаки, репрезентанти сього шляхетського козацтва мали всяку причину на те, щоб не тільки не манїфестувати ся офіціально своїми звязками з козачиною, а навіть скромно промовчувати їх.
По перше — солїдарізувати ся з козачиною було ненаручно, бо вона раз у раз переходила границю дозволеного і попадала „не в тон” полїтицї правительства. Епізод 1545 р. дуже характеристичний з того погляду, що показує, як старанно відпекували ся вд усякої участи в козацьких подвигах їх панські участники, коли з того виходила небезпека королївської неласки, або й перспектива заплати з власної кешенї ркхунку шкод, починених козаками. І тому що нїктли не можна було вгадати, який оборот справа візьме, сим панським участникам козацького спорту далеко мудрійше було не дуже висуватись на перед, особливо коли козацький похід робив ся не в формі погонї за напастниками Татарами, а з власної інїціативи (Претвич в своїй записцї все тільки й оповідає про те, як він ганяв за Татарами, коли вони приходили в коронні або литовські землї). По друге, козачина не встигла ще здобути собі того бискучого престіжу, тої авреолї, яка окружила її пізнїйше. В першій половинї й серединї XVI в. козачина — се була перед усїм бездомна голота, неприкаянні люде. Козацьке імя уживало ся в досить згірдливім, непочестнім значінню, і навіть в другій половинї XVI в., звертаючи ся до них, не називано їх козаками, тільки „молойцами”, „рицарством” або иньшим титулом 37). Тож і я думаю, що Ост. Дагкович чи який иньший репрезентант тодїшнього козаковання не взяв би то собі за великий комплїмент, як би хто його в очі назвав „славним козаком”, як називає по за очі Бєльский, уже в другій полов. XVI в., коли престіж козачини виріс незмірно.
В першій половинї XVI в. козачина як явище побутове, тим більше — як термін, була досить слабо ще знана по за місцевими українськими кругами, і тим поясняєть ся також, що звістки про неї в тім часї у сучасників такі рідкі й припадкові. Вона не тільки не сформувала ся ще як певна верства, але не набрала якоїсь виразности в своїм понятю. Ми бачили вже, в якім широкім, неозначенім розумінню уживало ся се слово на протягу всеї першої половини XVI віку. в козацтво — козакованнє, але пошукайте людей, які б відізвали ся й сказали на себе, що вони козаки! Таких тодї сливе не було. Козакує Претвич й ходить з козаками; але я свого часу перегриз документальний матеріал для його Барщини, і знаю, що нема слїду там козаків, як якоїсь катеґорії суспільної чи кольонїзаційної. Єсть одиницї, до яких прилипло імя козацьке як призвище, як Дмитро Базанович Козак, земянин брасллавський, що осїдає в Барщинї, Козачина селянин, Козак новооселий совбідний 38); а в козацтво ходили, очевидно, й місцеві міщане, й Чемериси-кольонїсти, і воєнно-служебна барська шляхта й старостинські служебники та наємні вояки. Перепись сторожі з подільсько-браславського погранича знайомить нас напр. з сими місцевими земянськими контінґентами, що несли сторожову службу і заразом станоуили кадри всякої партизанської війни. На Кучманськім шляху, над Мурахвою, відбувають сторожу шляхтичі з Барзини (пізнїйшої) з своїми підданими і служебниками на 30 конях (Лазар Карачіївський з 4 кіньми, Павло Стабровскийй з 7, Ян Волик з 6, Гира Снитовський і Мирча з 2, Васько Поповський, Лехинча Женечкович, Васюта з Івановець, Гринець Каричинський, Янек з Слобідки, Васько Сташович, Федір Поповський, Олекса Женечкович, Андрушко Станчулович, Кузьма Криванович — по одному); під Копистерином 40 коней (м. ин. Захар війт з 2, Ленарт пушкар з 3); на браславських шляхах — на Саврани, Чечельнику, під Звенигородом і Кошиловцями — 25 коней, і т. д.). Он хто козакує. В Браславщинї 1540-х рр. повно скарг на браславських козаків: скаржить ся на них турецьке правительство; признаєть ся до вибриеів браславських і винницьких козаків правительство литовське; місцрві земяне й міщане міркують над способами, як би стримати козаків, щоб вони не зачіпали ся з Турками; винницькі земяне в своїх жалях на старостів згадують про свої давнїйші доходи з козаків і пасїк козацьких, покасовані старостами 40). І що ж? Маємо докладні переписи Браславщини з 1545 і 1552 р. і знов таки не бачимо в них козачини як якоїсьс успільної катеґорії чи ґрупи. Єсть земяне, міщане, піддані панські й державні, а козаків нема; а вже ж неможливо собі представити, що се все мова була тільки про козаків прихожих.
Тільки на Поднїпровю, в головних огнищах козачини — в Черкасах і Каневі в 1550-х рр. виступають козаки як певне суспільне понятє, але і тут по за чистими ембріонами козацької орґанїзації, якими були „ватаги” степової козачини, ми в тім часї — аж до 1560-х рр. не знаходимо ще нїяких скристалїзованих орґанїзаційних форм 41). Навпаки місцева козачина виступає пееред нами в таких формах, які ще виразно вказують на неорґанїзованість сього понятя. Очевидно бо, що анї та бездомна козачина, яка живе в наймах в містї, нї та прихожа, якої в 1551 р. в Черкасах начислено коло 250 душ, не представляє собою тої козачини, яка в тих часах, в 1540 і 1550-х. рр. наповняє своїми голосними подвигами Україну і якої правительство ще в 1520-х рр., на підставі поданих йому місцевими людьми відомостей, вважало можливо навербувати на службу против Татар хоч би й 2000. Ті ріжні понятя козака, які дають нам люстрації поднїпрянських замків — козака-бездомника, козака-уходника, не покривають ся з понятєм козака-войовника. Понятє козака ще дуже мало означене, скристалїзоване, і сформованнє козачини як суспільної верстви навіть тут, в головнїйших огнищах її ледво-ледво що зачинало ся в 1550-х рр.
Козацький елємент наростав неустанно, але сформованнє козачини як правно-суспільного понятя, як суспільної верстви мало ще перейти довгий процес розвою — наслїдком внутрішної еволюції і під впливами тактики адмінїстрації місцевої й центрального правительства: того ужиткку, який робили вони з козачини, як суспільно-побутового явища, і тих псособів, на які брали ся вони, щоб підбити козачину під свої пляни й бажання.
Bach I.F. Evalution of T-cells and thymic serum factors in men using the rosette technique.// Transpla
Страница 27 из 156
Следующая страница
[ 17 ]
[ 18 ]
[ 19 ]
[ 20 ]
[ 21 ]
[ 22 ]
[ 23 ]
[ 24 ]
[ 25 ]
[ 26 ]
[ 27 ]
[ 28 ]
[ 29 ]
[ 30 ]
[ 31 ]
[ 32 ]
[ 33 ]
[ 34 ]
[ 35 ]
[ 36 ]
[ 37 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 150]
[ 150 - 156]
