того, щоб взяти й Крим в свої руки. Тому радив поки що, в таких трівожних обставинах не зачіпати ся з Вишневецьким: пізнїйше, як сї обставини проминуть, в. князь розбере справу й коли б Вишневецький був винуватий, він його укарає, й забере з Хортицї, а поки що він там дуже потрібний, супроти московських плянів. Москва, можливо, навіть буде старати ся силоміць забрати Хортицю собі, а як би Вишневецького звідти вивести, то вона зараз би захопила його замок. Татарам і Туркам литовський замок на Хортицї дуже буде користний, хоронячи їх від московських козаків, а щоб сам Вишнивецький не зачіпав ся з Татарами, про се він, Жиґимонт, йому накаже, і певний, що Вишневецький покаже ханови свою зичливість 17).
Але хан не міг слухати сих намов, бо Вишневецький навпаки виступав против Криму все більше ворожо. В осени 1556 р. (десь в жовтнї) він сам, чи може його козаки напали знову на Іслам-кермен, здобули сй замок, забрали з нього гармати й перевезли до хортицького замку 18). Розгнїваний хан, здаєть ся, з початку хотїв звабити до себе Вишневецького: присилав йому дарунки й лист, закликаючи до себе на службу 19). Але Вишневецький на те не здав ся, і тодї хан, як тільки став Днїпро, вибрав ся походом на небезпечного сусїда. В сїчнї 1557 р. він приступив під хортицький замок з великими силами — „з сином і з усїми людьми кримськими”, й силкував ся його добути. Більше трох тижнїв (24 днї) тягнулася отся облога, але кінець кінцем здобути замку не удало ся, й хан вернув ся з великими стратами 20). Вишневецький спішив сповістити в. князя про сю огняну пробу своїх хортицьких укріплень і планів і просив заразом „посилити його замок людьми й стрільбою'', щоб дальше боронити ся від Криму. Але литовське правительство так манїфестувати свою солїдарність з Вишневецькм супроти Криму не відважало ся. В. князь в відповідь на донесення Вишнеевецького висловив своє вдоволеннє за „сталость і мужну оборону”, обіцяв прислати „жалованьє”, але заразом рекомендував йому не загострювати відносин до Криму, пильнувати, щоб козаки не зачіпали Татар і Турків і т. и. 21).
С ї ради були не на часї. Відносини до Криму у Вишневецького стали на вістрю мечча і про якесь злагодженнє їх не було мови. За зимовим походом 1557 р. прийшов новий, ще більший, десь лїтом: хан приступив знову з Ордою під Хортицю, разом з ним турецьке військо на човнах і поміч волоська, і сим разом взято Вишневецького в бльокаду. Подробиць на жаль не маємо. Кінець кінцем не стало на Хортицї провіанту, козаки стали розбігати ся від Вишневецького, і він нарештї мусїв уступити з Днїпрового низу далї на Україну, в Черкаси 22). Тут знов таки, очевидно, не знайшов він нїякої реальної помочи для своїх плянів боротьби з Кримом, і рішаєть ся нарештї йти в Московщину, шукати там нових засобів, реальнїйшої помочи для своїх плянів, бо Москва стояла на воєнній нозї з Кримом.
Як я вже згадав, формальні зносини з московським правительством були завязані Вишневецьким рік перед тим, в осени 1556 р., хоч фактичні відносини мусїли істнувати вже перед тим. Московське правительство тодї прислало йому ,,жалованьє”, але кликало в Москву; він присяг перед московськими послами, що приїде й служити буде, а поки що вимовляв ся війною з Кримом. Під кінець 1557 р., не маючи иньших ресурсів, він приїхав до Москви, зложив на жаданнє присягу вічної служби й дістав великі надання й доходи: „въ вотчину” (дїдичне володїннє) місто Бєлев з усїми волостями й селами, як було за Бєлевськими князямми, багато сїл під Москвою, багато дарунків грошима й уборами і на приїзд десять тисяч рублїв — величезну суму, яка найлїпше показувала, як Вишневецького цїнили в Москві й яке велике значіннє йому надавали 23).
Перед московськими полїтиками розвиває Вишневецький все тіж свої пляни спільної боротьби против Орди в союзї з Литвою. Вони знаходять тут повне співчутє. Полишаючи на боцї всяку дальшу ідеольоґію, московським полїтикам було однаково інтересно і розірвати союз Литви з Кримом, втягнувши її в війну з Ордою, і приборкати Орду. На початку 1558 р. орґанїзуєть ся велика кампанія на Крим, під проводом Вишневецького. Сам Вишневецький мав іти слїдами кампанії 1556 р.: побудувати на горішнїм Пслї човни, і човнами йти на Низ. З ним вислано значне московське військо 24), і крім того мав він згромадити коло себе козаків. Кабардинський мурза Канклич мав разом з тим іти зі сходу „на пособь” Вишневецькому. Вони мали злучити ся з Вишневецьким в Іслам-керменї, і відси мав він „надъ крымсеимъ промышляти, сколько имъ Богъ помочи подастъ” 25).
Разом із тим рішено вислати посольство в Литву, щоб заохотити литовське правительство до спільних заходів против Криму. Близший привід давало те, що хан, розгнїваний вчинками Вишневецького, зірвав свій гнїв на литовській Українї — не вважаючи на всї заходи литовського правительства можливо спихнути з себе всяку відповідальність за вчинки Вишневецького і взагалї не допустити до розриву з Кримом. З початком рокук алґа з двадцять-тисячною ордою несподївано впав в Браславщину, поруйнував і пограбив її й поблизькі волсоти подільські — Хмельницьку, Барську й иньші сусїднї околицї Волини й Поділя і з величезним полоном (рахували його на 40 тисяч), вийшов собі спокійно, перше нїж зібрали на нього якусь силу. Навіть ще з дороги частина орди вернула ся назад і ще раз шарпнула на прощаннє 2)6. Покладаючи ся на вражіннє від сього нещастя, московське правительство постановило, як драстично висловляла ся боярська ухвала — „короля о дружбЂ задрати”, доки він не помирив ся з Ордою, — аби його відвести від хана 27). Цар посилав на сю тему грамоту досить загального змісту, а послам пооучав пояснити, що він, цар, жалує розлитя крони християнської і шукає способів „христьянству избаву учиниии отъ насилованья татарского”; для того він відкинув всякі зносини з ханом, вислав Вишневецького на Крим, і бажав би в союзї з в. кн. Литовським „христьянство отъ бесерменскихъ рукъ отвселЂ боронити”, без всяких апетитів на литовчькі землї 28).
Ся ідея була стрічена з повним спвчутєм в литовських кругах. Ост. Волович, що вів переговори з московськими послами з поручення в. князя, і українські маґнати як кн. Острозький й кн. Степан Збаразький, і сенїор литовського маґнатства Радивил — всї висловляли свої симпатії таким плянам і бажаннє, щоб між обома державами прийшло до трівкого порозуміння на сїм ґрунтї, й вони поставили ся супроти Орди. Але при тім не перемовчувано й певних скептичних заміток що до такої спіільної акції. Бояли ся, що всї користи від знищення Орди загорне Москва й зміцнить свою позицію против Литви. Вказувано, що кримського хана приборкати не тяжко: „єсть за що на нього стати і не хитра річ таким двом державам його з Криму зовсїм вигнати, але за нього як за васаля свого уступить ся Туреччина, і боротьба з нею упаде на саму литовсько-польську сторону, і не знати, чи піддержить її тодї Москва. З друогго боку, по старим традиціям і прецедентам, будили певні підозріння сї московські заходи на нижнїм Днїпрі: не вважаючи на всї запевнення Москви, що вона не має нїяких плянів на литовсокі землї, бояли ся, щоб з того не виникла потім якась інтриґа. Московським послам казали, що супроти місії Вишневецького вже був даний наказ іти в Київ литовському війстку — берегти литовських інтересів, і тільки миролюбні запевнееня московські, через се посольство, стримали сю експедицію 29).
Кінець кінцем в. князь литовський через своїх послів заявив своє співчутє ідеї союза против бусурман і бажаннє вести в сїй справі дальші переговори 39). Рішено було для сього вислати спеціальне посольство. Але коли се посольство, вислане до Москви з кінцем 1558 р., поставило сю справу, з московського боку подано умову, що має бути наперед уложена вічна згода між обома державами, на підставі даного стану володїння. Литовські посли не згодили ся на се, бо се значило б вирікти ся всяких претенсій на землї, забрані Москвою протягом столїтя (Сїверщина, Смоленськ), і на тім справа розбила ся 31). Жиґимонт перед тим обсипав хана докорами за його нельояльність: за походи на хортицький замок і зруйнованнє сього замку, бо хоч він був, мовляв, поставлений без волї литовського правительства, але стояв на території литовській, і за татарські напади на Україну (крім згаданого великого походу цїлий ряд меньших) 32), але кінець кінцем, супроти такого обороту, відновив знову союз з Кримом, звернений против Москви. І полїтична ситуація, що захитала ся була, таким чином вернула ся в 1559 р. до старого 33).
Се був сильний удар Вишневецькому. Пляни спільної, скомбінованої атаки на Крим розвівалии ся. Він мусїв рахувати на сили одної Москви. А Москва, занята все більше боротьбою на балтийськім побережу, не могла особливої енерґії розвинути на чорноморськім, та й трудно було на такім віддаленім, відірванім театрі війни розвинути сильнїйшу дїяльність — не вважаючи на дуже користні обставини. По словам Курбского, що ставив в велику вину і московському і литовському правительству занедбаннє кримської справи, Орда була тодї дуже ослаблена посухою, голодом, пошестями 34). При спільній боротьбі Москви й Литви, безперечно, можна було Орду приборкати дуже сильно. Без Литви, при дальшім суперництві з нею, се було далеко тяжше.
В кампанію 1558 р. Вишневецький, як доносив в Москву, пройшов до Перекопу, але в середину Крима не пішов, а відступив на Таванський перевоз. Кримцїв нїде не було: хан забрав усю орду за Перекоп і скупив усї сили до оборони. Очевидно, Вишневецький атакувати його так не вважав можливим — мабуть чекав помочи. З Москви йшов до нього дяк Ржевский з припасами; зійшовши ся з ним в Порогах, Вишневецький відсвіжив свої сили, відіславши до Москви нездалих, потомлених, і з новим вибраним, але невеликим контінґентом пішов лїтувати в Іслам-кермен. Він мав у плянї похід по за Перекоп, під Козлов (Евпаторію), але з Москви, куди він вислав про се вісти, дістав наказ лишити на Днїпрі московське війсоко і козаків з Ржевским і иньшими московськими воєводами, а самому їхати до Москви 35). Можливо
Страница 33 из 156
Следующая страница
[ 23 ]
[ 24 ]
[ 25 ]
[ 26 ]
[ 27 ]
[ 28 ]
[ 29 ]
[ 30 ]
[ 31 ]
[ 32 ]
[ 33 ]
[ 34 ]
[ 35 ]
[ 36 ]
[ 37 ]
[ 38 ]
[ 39 ]
[ 40 ]
[ 41 ]
[ 42 ]
[ 43 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 150]
[ 150 - 156]
