приводили до спільних походів, силами України литовсько-польської й московської, незалежно від офіціальної полїтики виленського чи московського двору. Литовсько-польське правительство своїми відпекуваннями від козак ів, заявами, що козачина їй не підвластна, від неї не залежна і не солїдарнп — повторюваними від середини XVI віка і далї неустанно, могло також тільки причинити ся до витворення в низовій козачинї почутя своєї самостійоости, як незалежної, суверенної полїтичної сили — бодай в якихось неясних зародках. Широкі розмахи полїтичної акції Вишневецького і скромнїйша, але анальоґічна дїяльність пізнїйших ватахків — не могли не вплинути на витвореннє такого почутя. Кн. Ружинські накладають з Москвою, Зборовский в ролї козацького ватажка переговорює з Волощиною, носить ся з плянами участи в персидській війнї; пізнїйше козацька старршина пропонує козацьку поміч ханови, мабуть против Туреччини; в 1590-х роках Сїч продає свою поміч кождому з сусїднїх держав пїд умовою доброї нагороди, як вповнї незалежна полїтична сила.
Укладаючи з цїсарським правительством що до своєї служби, вона просить його порозуміти с з правительством польським, але тільки на те щоб не було перешкод в переходї через землї коронні, щоб не чинено перешкод в комунікації 24). Але йому й на мисль не приходить дозволити ся у того ж польського правительства для сеї служби постороннїй державі.
Зборовскому і його товаришам здавало ся дивним, що низова козачина „не дбає про короля свого пана анї про отчину, в якій родили ся, а всї надїї свої привязують до того місця, де живуть, кажучи прислівєм: поки жита, поти бита.” Але тут була не тільки цинїчна безпринціпність добичника, а й почутє своєї окремішности й незалежности від державних звязей чи з Польським чи з якимсь иньшим державгим орґанїзмом. І се розуміли й такими очами на козаків дивили ся в самій шляхетській суспільности.
Запороже таким чином значно випередило в своїй полїтичній еволюції козачину „городову”, кажучи традиційним терміном — орґанїзацію її „на волости”. Там вона ще була вповнї безправною, не признаною як орґанїзація, як суспільна верства, не орґанїзованою вповнї пригнетеною властю адмінїстрації й шляхти. Тим часом на Низу вона була вже сильно сконсолїдованою, а далї й орґанїзованою силою, переейнятою почутєм своєї окремішности й незалежности. Пізнїйша традиція, що вважала Запороже властивим осередком і головою козачини, й його рішення (а не рішення військової ради городових полків), авторитетними для всеї козачини, мала таким чином свій корінь і оправданнє в відносинах ще з середини XVI в. Запороже було огнищем козацької сили, солїдарности, орґанїзованости. Відси йшла екстензивна й орґанїзаційна енерґія козачиини „на волость”, коли правительственні реформи дали їй першу лєґітімафію як правній орґанїзації й відкрили можність формувати ся в окрему, правно-признану суспільну верству.
Примітки
1) Див. вище с. 52-3, 93.
2) Архивъ Ю. З. Р. VII. І с. 82, 95.
3) Акты Ю. и З. Р. II ч. 138 і 140.
4) Вище я говорив уже (с. 85-6) про „Щурову роту” з початку XVI в., що нема підстави вважати її ротою спеціально козацькою, хоч її вважають такою й новійші дослїдники — як Яблоновский (Ukraina с. 413). В иньшім документї з початків XVI в. (без року, з часів старостування в Черкасах Василя Дашковичс Глинського, то значить з рр.1 504-7) виступає в адресї „отаман черкаський” (намістнику черкаскому князю Василю Дашковичу, а не будетъ єго самого въ Черкасехъ, ино єго наместнику черкаскому и отаману и войту и всЂмъ мЂщанамъ черкаскимъ — Акиы Юж. и Зап. Рос. II ч. 123, титул сей провірено для мене по ориґіналу). В сїм черкаськім отаманї недпвно добачувано отамана спеціально козацького (Крипякевич: Козаччина і Баторієві вільности с. 27). На се одначе нема підстави. Отамани звісні нам в Київщинї з другої половини XV в. в ролї анальоґічній з отаманами — сїльськими старшинами Зах. України (див. т. V c. 367), і адресуючи ся до „орамана й війта” м. Черкасів, пиавительство, очевидно, мало на метї старшину міста, як то поясняє дальша згадка „всїх міщан” (а про козаків не згадано). Обидва означення „отаман і війт” можуть мати на гадцї одну особу — старшого міської громади. Отамана козацького черкаського нема ще навіть при кінцї XVI віка і нема слїду його істновання за цїле се столїтє. Теорію городових козацьких громад і отаманів в першій пол. XVI в. (Каманїн ор. с.с. 96, Крипякевич 1. с.) треба облишити.
5) Поруч них є й імення, що не повторяють ся в документах про сї козацькі походи: Лесун в санжарівськім епізодї, Мануйло в очаківськім. Див. джерела вказані вище с. 111-112.
6) Акты Зап. Рос. II ч. 150.
7) „Козака старшого” в записках Претвича (див. вище с. 98), очевидно, теж треба розуміти в значінню ватажка-проводиря даної козацької ватаги, а не якогось уряду — „козацького старшого” в пізнїйшім значінню, бо на се нема нїякої підстави. Тодї Претвич, як і иньші старости, затирали саме істнованнє козацтва в їх повітах, і правительство заявшяло, що в козацтво ходять якісь нїкому не звісні заволоки, по більшій части заграничні; як би тш виглядало, як би в тім часі були якісь офіціальні козацькі „старші” з уряду і з ними ходили в свої походи сї пограничні старости.
8) Архивъ Ю. З. Р. VIII. V с. 10.
9) Архив Ю. З. Р. VІІ. І с. 85.
10) 3 двинських грамот 1294 р.: Како єсть докончалъ съ Новгородомъ, ходити тремъ ватагамъ моимъ на море, а вотамманъ Ондрей Критвки (у Срезневского, Матер. для словаря sub voce). Слово „ватага” стрічаєть ся і в Київській лїтописи, про Половцїв — „возвратиша ся к ватагамъ своимъ” (під р. 1190). Слово се, як і ватаман, мабуть принесено було до наших степів Турками, і може сї два слова стоять в лєксичній звязи.
11) Щербина Очерки южнорусскихъ артелей с. 179 і далї. Сборникъ по хозяйственной статистикЂ Полтав. губ. п. VI с. 131.
12) Архивъ Ю. З. Р. VІІ. І с. 103.
13) Архивъ Ю. З. Р. VII. II с. 372.
14) Ogledowali ostrogi narpzedniejsze na rzece Nieprze; Bazawluk, ktory ieet mil 35 od Cyrkas, Bieloozerski 47 mil od Cyrkas, Chortycza mil. 40 — у Папроцкого Herby вид Туровского с. 221-2. Віддалення показані хибно: Хортиця до Черкас близша від Базавлука.
15) Тим більше — ставити оповіданнє Папроцкого вище оповідань очевидця Лясоти і Бопляна, ним самим списаних, як се робить Стороженко (С. Баторій с. 306); казати що у Папроцкого маємо „въ краткомъ видЂ всЂ свЂдЂнія о запорожцах”, які дають Лямота і Боплян (іb.), можна теж тільки в полємічнім запалї.
16) Епізод сей містить ся в його „Гербах” (Herby rycerstwa polskiego, 1584, і нове виданнє Туровского, 1860) sub voce Jastrebiec, повторений в збірцї Жеґ. Паулї: Pami tniki do zycia i sprawy Zborowskich, 1846, і новійше у Стороженка Ст. Баторій, з примітками (малоцїнними).
17) Uroczysko Karajteben, ktore jest forum albo rynek, gdzi eTatarowie z kozaki wszelakie targi swe miewaja (Herby c. 159).
18) Poslal (Зборовский) sto czlowieka z czolny na morze po sol, bo tam kiedy rok suchy, zsiada sie na wyspach biala jako lod (Herby c. 162).
l9) Podawamyc te bron pierwszych hetmanoq miejsca tego, ktorzy nam fortunnie z dobra slawa rozkazowali (Herby c. 158).
20) Zrodla dz. XX с. 154.
21) Euqes Polonus (1628), caputultimum.
22) Д. Каманїн іде задалеко, приймаючи з звісток про козацькі засїдки на долїшнім Днїпрі, що вже при кінцї XV в. була козсцька Сїча на Тавани — Чтенія VIII с. 72. В противну крайність впадає Яблоновский (Ukraina c. 422), не припускаючи і в другій половині XVI в. якоїсь постїйнїйшої сїчи.
23) Султан przegraza a najwiecej sie obraza Siczowych Kazkow najazdy, lupiestwy (соймова пропозиція 1585 р. — Dyaryusze sejmowe z r. 1585 с. 9.
24) Tagebuch von E. Lassota c. 217. пор. с. 221.
РОЗВІЙ І КОНСОЛЇДАЦІЯ КОЗАЧИНИ В СЕРЕДИНЇ XVI В, І РЕФОРМА ЖИҐИМОНТА-АВҐУСТА: ОБІЦЯНКА РЕФОРМИ В 1568 Р., ГРАМОТА 1572 Р. ПРО УРЯД СТАРШОГО І СУДЇ КОЗАЦЬКОГО, ВЕРБУНОК ЯЗЛОВЕЦЬКОГО, ЙОГО РОЗМІРИ, ПОЧАТКИ КОЗАЦЬКОГО ІМУНЇТЕТУ..
З кінцем 1568 року, наслїдком турецьких скарг на шкоди й своєвільства козаків українських 1), в. князь видає лист до козаків. Вперше се звертаєть ся правительство до них безпосередно і спеціально як певного тїла, а не до провінціальної адмінїстрації, як зверхників козаків, як і всїх иньших.
Лист адресований „подданимъ нашисъ, козакамъ тымъ, которыє зъ замковъ и местъ украиныхъ зъЂхавши,, на Низу перемешкиваютъ". В. князь вказує їм, що їх „лупезства" „приводять в небезпечність границї від неприятеля". Новий султан поставив умовою дальшої згоди, щоб піданним турецьким і ординським не було шкод, як досї. „Вся Україна й дальші від України повіти добре чують, яку шкоду і полон терплять через лихих і своєвільних людей, через котрих чинять ся сї наїзди неприятельських військ". Такі ж наїзди й пустошення грозять і далї, коли не зроблений буде кінець тим зачіпкам. В. князь наказує козакам рішучо, аби вони вийшли з степів, з Низу, з усїх уходів до замків і міст українських і не виходили більше своєвільно, не сміли „шкоди й лупезства" чинити чабанам турецьким і Татарам кримським. За те обіцює їм службу й плату при замках. „Ведже при замцехъ нашихъ знайдет ся вамъ служба наша, за которую жаловане каждый зъ васъ отъ насъ одержить, кеды тоє сваволности поперестанете". Инакше в. князь грозив „каранєм срокгим" 2).
Можемо собі представити, що між козачиною, згромадженою на Низу і в сусїднїх з степом містах, не забракло охочих до того „жалованя" і просто цїкавих побачити, яку службу видумають їм, і які шанси дасть їм ся служба. Король дав гетьману коронному Юрию Язловецкому, одному з колишнїх героїв подільського козакованны (інїціатору нещасливого походу на Очаків 1528 р.) ,,злеценьє и порученьє" вибрати зпоміж сих козаків на державну службу „певный почетъ," що мав діставати річну п
Страница 38 из 156
Следующая страница
[ 28 ]
[ 29 ]
[ 30 ]
[ 31 ]
[ 32 ]
[ 33 ]
[ 34 ]
[ 35 ]
[ 36 ]
[ 37 ]
[ 38 ]
[ 39 ]
[ 40 ]
[ 41 ]
[ 42 ]
[ 43 ]
[ 44 ]
[ 45 ]
[ 46 ]
[ 47 ]
[ 48 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 150]
[ 150 - 156]
