Михайло Грушевський ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625 Страница 40

нїйший Наливайко. Власне в тих роках, коли Язловецкий з Бадовским старали ся орґанїзувати козаків, виступає в ролї козацького ватажка земляк Вишневецького і наступник в його полїтицї кн. Богдан Ружинський. Репрезентант одного з другорядних княжих родин північної Волини, він в зменьшенх розмірах повторяє карієру свого голосного земляка 2). Папроцкий, в своїм панеґірику воєнним заслугам пограничних українських панів (Panosza tho iest wyslawienie panow i paniat ziem Ruskich i Podolskich z mrstwa, z obyczaiow y z inszych spraw poczciwych), виданім в р. 1575, згадує про нього як ватажка козацького, пограничного рицаря — „Богдан кн. Рожинський, гетьман низових козаків, з своєю ротою”, „покинувши світові розкоші” (які йому, як малому князьцеви однаково не дуже усміхали ся), „стоїть як мужнїй лев, піднїсши руку праву, щоб звести з поганами бесїду кріваву”. Іґнтруючи заходи польського правительства коло задержання добрих відносин з Кримом, він при кінцї 1575 р., коли Татари вибрали ся в Західню Україну, пішов з козаками на татарські улуси й страшенно їх спустошив, велику радість вчинивши тим суспільности на Українї й Польщі, яка витала в сїм пімсту за спустошеннє Зах. України 3). З припадкової звістки московської реляції довідуємо ся, що Ружинський стояв у зносинах з московським правительством: десь зимою 1575/6 р. цар прислав козакам Ружинського дарунки, обіцював їм поміч і запаси, з тим щоб на другий рік, на весну вони йшли в середину Криму, на Козлов, і Ружинський з козаками обіцяли то вчинити 4). На весну 1576 р. Ружинський з козаками дїйсно вибрав ся — тільки не під Козлов, а на татарські замки на долїшнїм Днїпрі. Мусїв бути то значнїйший похід — ходили козаки днїпровські, браславські й винницькі; хан рахує їх на три тисячі. Мав він значіннє діверсії, і для того й був аранжрваний московським правительством: Татари були вибрали ся в московські землї, але вість про козацький напад змусила їх вернути ся; ще й по дорозї козаки їх добре шарпнули. Але козацький напад на днїпровські замки скінчив ся траґічно. Козаки приступили під Аслан-городок, стали добувати, заложили міну під його укріплення, але міна вибухла так нещасливо, що вдарил ана козаків, і сам Ружинський згинув при тім вибуху — викликавши ,,рясні сльози тамошнїх країв” 5). Хан, настрашений сими козацькими походами, наказав вивезти з Аслан-городка всю зброю і покинути його, й виписав свої жалї до нового короля, Ст. Батория. Але суспільність жалувала, як бачимо, не ханських клопотів, а „мізерної смерти'' козака-пограничника, не спочуваючи боязкій, услужній полїтицї свого правительства супроти Криму.



З другого боку турецьке правительство дражнило ся мішаннєм пограничних панів і козаків в молдавські справи. З серединою XVI в. Молдава (Волощина) робить ся ареною неустанних авантур. Трон молдавський турецьке правительство до волї дає ріжним авантурникам, що оден перед другим обіцяли йому вищий харач, давали більші дарунки; висаджуючи оден одного, сї претенденти шукали опертя у ріжних сусїднїх втлодарів, звертали ся по поміч до польсько-україннських маґнатів і козаків. Дмитро Вишневецький закінчив свою полїтичну і житєву карієру, вмішавши ся в боротьбу Гераклїда і Томші (1563). Потім польсько-українські пани й саме правительство польське спомагало господаря Олександра Лопушана і його сина Богдана, що піддав ся під протекцію Полльщі й підтримував тїсні приятельські відносини з маґнатами сусїдньої України Богдана зсадив з господартва, задарувавши турецьке правительство, претендент Івоня, що називав себе потомком воєводи Стефана (1572). Польське правительство пробувало підтримати Богдана й поручило се подільському воєводї Мєлецкому, але похід його в Волощину не мав успіху 6). Але й Івоня скоро знайшов контрпрецендента в особі брата господаря Валахії і мусїв оружною рукою боронити себе від Турків (1574). Він почав тодї вербувати собі військо на Україн.ї Кілька подільських шляхтичів, або ротмістрів місцевого війська — Сверчовский, Козловський ,Осмольский, Копицкий, Яниыький, Соколовский, Стужиньский й ин. 7) радо відозвали ся на се й зачали збирати охочих до походу. Звербовано було двісті козаків, стільки ж „Браславян” — мабуть всякої „збираної дружини” (шляхти, міщан і козаків), і стільки ж „Барян” — з Барського староства 8). Головним проводирем був отой Сверчовский, що завдяки тому, з покрученим іменем, в видї Свирговського, попав в пізнїйшій традиці ї в реєстр козацьких гетьманів і став героєм фабрикованих в XIX в. псевдо-історичних пісень 9). Коли вірить сучасному автору історії сеї війни, сї козаки й польські вояки доказували чуда відааги, але кінець кінцем саою кампанїю з Турками Івоня тааки програв, згинув сам в турецьких руках проводирі його українських полків також попали в турецьку неволю. Та се не відстрашило иньших іти слїдами Івонї й його помічників з України.



Зараз на Українї, між козачиною навіть, як кажуть, знайшов ся чоловік, що назвав себе братом Івонї і виступив претендентом на молдавський трон. Звали його Іваном Підковою — мовляв за силу, що підкови руками ламав. З початку він пробував також знайти поміч у українських панів — у кн. Конст. Острозького, київського воєводи, і у барського старости Творовского-Бачацкого. Але вони в сю авантуру вмішати ся не схотїли, й тодї сей Підкова — з сього поводу пізнїйшою традицією також включений в реєстр козацьуих гетьманів, став вербувати собі військо між козаками. Його помічником в тім був барський шляхтич і жовнїр Стан. Копицкий, що теж „двадцять лїт жив між козаками і був люблений ними'', і якийсь Волошин Чапа, що оселив ся був в Браславщинї. Копицкий, пустивши в рух грошенята, що був заслужив на жовнїрський службі, з Чапою зібрали козацький полк з 330 чоловіка, як оповідає сучасник — ,,людей правдиво одборних”. Старшиеою (,,гетьманом”) над ними був Шах. З ним Підкова в 1577 р. пішов на Волощину, але господар Петрило виступив з далеко більшими силами, і Підкова мусїв вернути ся на Україну, подумати про значнїйші сили. Він зимував у Немирові. Господар звернув ся з скаргами до короля, просячи зловити претендента, але прислане до Немирова військо, стрівши ся з оружним опором Підкови, не рішило ся брати його силою. Поки йшла далї кореспонденція в сїй справі, наполоханий Підкова рішив не гаяти ся з своєю справою і знїсши ся з Шахом став ладити ся до нового походу. Шах лишив на Низу 400 козаків, а з 600 злучив ся на Пробитім шляху з Підковою й пішли на Волощину. Господар виступив против, але битва сим разом скінчила ся для нього нещасливо: сучасники оповідали, що між козаками був характерник, що замовив турецькі гармати. Господар утїк, а козаки з тріумфом ввали Підкову в молдавську столицю Яси, 291/XI. 1577. Тріумф одначе був занадто скороминущий. Правда, господаря, коли він пішов на Яси, виганяти Підкову, козаки ще раз розбили; але його підтримували Турки, ладив йому поміч Баторий. Підкова з кінцем року рішив забрати ся з здобичею, поки цїлий, на Запороже. Але звабив його на дорозї воєвода браславський, кн. Збаразький, що мав від корля наказ доконче Підкову зловити: запросивши до себе Шаха запевнив через його Підкову, що йому нїчого не буде, і Підкова на те здав ся. А Баторий, діставши до рук, казав його всадити до вязницї, й потім Підкову стято, на жаданнє господаря і турецького султана 10).



Але не встигли ще відрубати голову Підкові, як козаки вели вже иньшого претендента, що називав ся Олександром, братом Підкови (під весну 1578 р.). Козаків сим разом зібрало ся більше: султану доносили, що було їх більше як дві тисячі, піших і конних, що вони приступили під Яси, пустошачи Волощину, і султан наказував королеви, аби доконче відшукав сього претендента, що з Волощини знову пішов на Україну. Баторий сповнив се жаданнє, і при новім походї, семигородські полки його брата погромили претендента, він сам впав в руки ворогів, був відданий Туркам, що вбили його на палю, і чимало козаків, „чоло їх”, як писав Баторий ханови — загинуло і попало в неволю 11). Та не вважаючи на се, вже в червнї тогож року (1578) козаки йшли вже знову на Молдаву, ведучи нового претендента, що називав ся Петром, сином того що йно вбитого Олександра. Вони спвлили пограничое молдавське місто Сороку і впали в Молдаву. Баторию для ратовання своєї репутації приходилось запевняти, що се вже не його козаки, а московські. Він поручив польському війську рушити в поміч господареви, але сим разом той сам собі дав раду, погромивши і зловивши претендента 12).



Разом і з сими волоськими авантвраии докучали козаки Татарам і Туркам і де инде. Козаки винницькі й браславські в 1576 р. спалили Тягиню (Бендери) 13). На Днїпрі „Шах гетьман Низовцїв” зимою 1576/7 р. погромив татарського посла, що їхав з Москви, забрав у нього „багато скарбу” і т. и. Хан скаржив ся перед королем, жадав укарання козаків, инакше грозив повним розривом, а заразом козацькими зачіпками оправдував татарські напади на Україну, що йшли оден по другім. По його словам, великий татарський напад на Поділє 1575 р. став ся тому, що царевич Аділь-ґерай не міг довше стерпіти таких козацьких прикростей 14). На початках 1577 р. Татари пройшли огнем і мечем полудневу Волинь, поробивши страшенні спустошення: хан поясняв, що се Татари шукали Шаха по тім погромі татарського посольства — шпирали за ним скрізь по маєтностях кн. Острозького, шукаючи його, але не могли відшукати 15). Під лїто напали на Поділє і східню Галичину 16). З початком 1578 р. знову впали на Волинь, в маєтности Острозького, облягли його в Острозї під час весїля. Татари закидали Острозькому, що головні проводирі козачини знаходять у нього опіку; казали, що Шах в 1577 р. пограбив їх послів за порозуміннєм з Острозьким, і другий ватажок козацький Арковський зимував зиму 1577/8 р. в Київі, в воєводській столицї Острозького, а Шах в Немирові, в маєтностях Збаразького. Острозький мусїв війти в переговори з Татарами, обовязав ся, що він прожеен козаків з Низу і зробить з ними порядок 17). Заразом через посла свого хан рішучо жадав від короля тогож самого — щоб Татмри мали спокій від козаків, бо инакше нїчого не помож
Страница 40 из 156 Следующая страница