минав за квартклом, а грошей козакам не плачено. В скарбі грошей не було, воякам польським теж не заплачено і вони збирали собі контрибуції, де попало. Козаки теж вважали себе в праві промишляти всякими способами. Весною 1591 р. вони зібрали ся йти на Волощину з якимсь претендентом — „потомком Івонї''. Вісти про се страшенно наполохали правительство, що вже побачило перед очима, по всїх пережитих трівогах, перспективу нового розриву з Туреччиною. Король поручив Язловецкому якось стримати козаків. Язловецкий ріжними обіцянками встиг відвести козаків від сього пляну: козаки втдали претендента, а правительство поспішило всадити його до Мальборґу 11).. Що наобіцяли при тім козакам, на жаль не знаємо. Обіцяли зараз платню виплатити, — „на св. Яна” (24/VI), але мабуть на тім не кінець тих обіцянок. Одначе і платня не приходила. Тільки в вереснї Претвич роздобув гроші на заплату 12). Службу козакам тим часом відновлено. Маємо з 25/VII королївські листи, видані на підставі порозуміння короля з сенаторами: вони продовжують козакам службу на неозначений час і уставляють „ординацію” для сього козацького війська.
Має воно далї складати ся з тисячі козаків — людей досвідчених і до того здатних, під проводом Оришовского і зверхністю Язловецкого. Козаки новоприняті, що не зложили ще присяги, мали присягнути перед королївськими комісарами, що будуть послушні королеви й начальству свому (старшому, себто Язловецкому, і „поручнику” його — Оришовскосу) і пильнуватимуть спокою з сусїднїми державами: анї самі не будуть зачірати ся з ними, анї кому иньшому не дозволять. Оришовский обовязаний доносити про всякі кроки неприятеля і всяке своєвільство українних людей; против неприятеля має виступити з усїм своїм військом. Дт війська свого не повинний приймати нїкого без відомости „старшого”. Щоб військо се могло сповняти свою сторожову службу, а головно — щоб не наприкряти ся пограничним старостам і маєтностям та їх людности, король наказує йому стояти за границями оселих місць: або на ур. Кремінчуку, або десь на иньшім місцї в степу (але таки на Днїпрі ж, очевидно); там має бути побудований замок 13). Старостам і державцям волостей на горішїм Днїпрі дано наказ вислати на се Днїпром деррво, а також мабуть і робітника, як то практикувало ся з давнїх часів при будові днїпровських замків, і тим способом має бути побудований той замок. На виживленнє сього козацького війська старости й державцї королївщин, з східно-полудневої України очевидно, мають вислати по мірцї муки з кождтго тяглого селянського господарства і відіслатии то — селянськими підводами очевидно. За се козаки вже не мають права на нїякі „лежі” — кватири, і на утриманнє „на волости”, як називали залюднені части України: не мають брати живности в маєтностях панських, анї чинити нїяких шкод, і за всяку шкоду, яка б стала ся, „старший або поручник” мали вчинити справедливість над провинником. Але крім старшого або поручника нїхто не може претендувари на якусь власть або юрисдикцію над козаками 14).
„Ординація”, як бачимо, здїйсняла, бодай в мінятюрі, проєкти сойму 1590 р.: козацьке військо, в числї одної тисячі, виводило ся на Низ і там мало пильнувати спокою й порядку. З тим мали увільнити ся українські маєтности від козацьких „леж” і „приставств”, які тепер мовчки признавало їм і правительство, а вони мусїли ставати дуже прикрими, особливо коли козаки не діставали заплати. Заразом, як ми бачимо, потверджував ся козацький імунїтет.
Козачина потвердженнє своїх прав і привілєґій прийняла до відомости, але виконувати вложених на неї завдань не вважала для себе обовязковим, бо грошей не діставала, заповіджених королем реформ не бачила, та й нарештї з тою силою, яку правительство давало в руки своїй коронній адмінїстрації — тисячкою реєстрового коазцтва, ся адмінїстрація нїчгго не могла вдїяти супроти маси українськоого своєвільного козацтва, що зоставало ся по за реєстром. Не могла нїчого вдїяти навіть при найлїпшій охотї.
Замку на Кремінчуку побудовано не було, провіанту козакам посилати нїхто не спішив ся, і на Низ їх, очевидно, не вивелено — не можна було ними комендерувати, коли не платило ся їм як належить. Від жовтня 1590 р. їм не були заплачені гроші, й нїяк не можна було здобути ся на тих 15 тис. золотих, що їм належали. А се давало притоку до ріжних своєвільств, контрібуцій з маєтностей і всього того, що позволяло собі під той час і реґулярне військо, заложивши конфедерацію з причини незаплачення грошей 15). І справа козацьких „леж” та контрібуцій стає одною з голоовних casus belli в тих зачіпках з козаками, що роспочинають ся слїдом — почавши від війни козаків, під проводом Косинського, з пограничними маґнатами і кінчаючи великими розрухами 1595-х років.
Примітки
1) Бєльский с. 1629-1633, пор. поборовий унїверсал Volum. legum II с. 319.
2) Бєльский с. 1358-1361.
3) Пор. ляконїчний зміст постанов сойму 1587 р.: Kozacy nizowi tez by bronili przeprawienia i dawali by nam znac o nieprzyhacielu — Dyaryusze c. 37.
4) Volum. legum II c. 310.
5) Бєльский с. 1644.
6) Gorski op. c. с. 243.
7) Так треба дорозумівати ся з порівняння соймової конституції 1590 р. з иньшими документами про надання „особам козацьким” в тім роцї. Конституція 1590 р., без всякої звязи з козацькою справою (тому її властиве значіннє зоставало ся неясним) позволяє королеви своєю властю роздавати пвсті землї „на пограничу за Білою Церквою” заслуженим „особам шляхетським”, і далї сї землї вичисляють ся поіменно: монастир Терехтемирівський, Боришпіль з Іванковим, Володарка з Розволожем, Рокитно, Горошин і Снепород (Vol. legum II с. 318). З грамоти короля для Жолкєвского довідуємо ся, що Боришпіль, Володарку і Рокитну дано „тром особам козацьким” (в моїх Матеріалах до історії козацьких рухів 1590-х рр, ч. 13). З иньших документів знаємо що Боришпіль дістав в 1590 р. Войтїх Чановицький, „гетманъ козаковъ запорожских” — Стороженко Очерки переяславской старины, с. 197, про нього пор. тіж Матеріали с. 4, Археограф. Сборникъ I с 61 і Архивъ Ю. З. Р. III. I ч. 10. Рокитну в тім же роцї дістав Криштоф Косинський — Див. люстрацію 1765 р., Архивъ Ю. З. Р. VIІ т. III с. 127. Коли тепер завважимо се все, то переконаємо ся, що згадана конституція, хоч з загальним характером, говорила спеціально про наданнє маєтностей козакам (з пяти названих маєтностей чотири — з Терехтемировим разом — безсумнївно козацькі, і по анальоґії треба думати, що й Горошин був наданий або призначав ся якомусь старшому козацькомму). Король взяв від сойму повновласть надїлити маєтностями виднїйших козацьких проводирів і — потвердити за козаками Терехтемирівський монастир, наданий їй Баториєм без згоди сойму. А таке потвердженнє за ними Терехтемирова мусимо собі представляти як складову частину загального потвердженнч за козаками прав і привилеїв, признаних за ними попереднїми королями. З згаданих надань надибас я грамоту Чановицькому; цїкаво, що і в ній, як і в конституції, говорить ся про його заслуги загально, без згадки про козацтво.
8) Жерела III ч. 43, Бєльский с. 1645-51.
9) Ibid. і Volum. legum II c 332.
10) Докум. львів. крмєв. архиву; Архивъ Ю. З. Р. III, І ч. 11.
11) Бєльский с. 1654, королївське експозе — Жерела VIII ч. 43, тут поясненнє: bunt ten ich stad sie byl zawzial, isz tym ktorzy przeszlego seymu na sluzbe rptey bely przyjeczi y na pewnym zoldzie postanowieni, aby inszym pola bronili, zaplata na czas pewny bela zatrzymana.
12) Львів. кр. архив.
13) Стороженко в своїй працї про Баториєву реформу висловив гадку, що замок мав бути побудований в Кремінчуку не днїпровськім (де тепер місто Кремінчук), а днїстровім; і поправляє в тім напрямі королївську грамоту та толкує сим факт, що зверхником козаків поставлено снятинського старосту Язловецкого (с. 261). Все се одначе фантазії, бо й контекст грамоти 1591 р., др говорить ся про опусканнє дерева з горішнїх волостей, і оповіданнє Бєльского (с. 1360) не лишають сумнїву, що тут мова про Кремінчук днїпровський.
14) Wszakze tez nikt nad tymi ludzmi nie bendzie mial zwierzchnosci y z nich sprawiedliwosci nie mа czinicz, telko przelozony albo jego porucznik — Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 11.
15) Z zolnierzami piekla bylo dosyc, записує Бєльский, с. 1659.
Розділ IV. Перші козацькі війни.
Косинський і війни та розрухи 1592-3 р.:Зачіпка Косинського з Острозьким, погляди сучасників і пізнїйша традиція, дїйсні причини конфлїкту, напад на Білоцерківщину, комісія 1592 р. і переговори під Трипіллєм, розрухи переяславські і браславсько-волинські, мобілїзація волинської шляхти, похід на Косинського і битва під Пяткою, капітуляція Косинського, нові приготовання Косинського, оповідання Вишневецького про його пляни.
Косинський і війни та розрухи 1592-3 р.:Похід на Черкаси і смерть Косинського, трівога Вишневецького, угода його з козаками, козацький похід на Київ. Міщанські розрухи браславські.
Зносини заграничних держав з козаками і участь їх у війні з Турками 1593-6 рр.; козацькі походи і розрухи на Українї й Білоруси 1595/6 р.: Австро-турецька війна і перші зносини Австрії з козачиною, вербунок Ян. Острозького, місія Хлопіцкогт, папа Климент VIII і місія Комулея, козацькі похожи на Турків 1593/4 р., місія Лясоти і посольство московське, похід Наливайка на Молдаву, невдала експедиція Язловецкого, козацький погром Волощини, вплив його на полїтичну ситуацію, похід Лободи і Наливайка 1595 р., експедиція Зааойского, Молдава переходить під зверхність Польщі.
Зносини заграничних держав з козаками і участь їх у війні з Турками 1593-6 рр.; козацькі походи і розрухи на Українї й Білоруси 1595/6 р.:Значіннє сього факту для польсько-козацьких відносин. „Українське своєвільство", козацькі лежі, розрухи в Браслващинї й браславське народовластє 1594-5 рр.; козацькі контрибуції в Полїсю і на Волини, похід Наливайка на Білу Русь, поход
Страница 48 из 156
Следующая страница
[ 38 ]
[ 39 ]
[ 40 ]
[ 41 ]
[ 42 ]
[ 43 ]
[ 44 ]
[ 45 ]
[ 46 ]
[ 47 ]
[ 48 ]
[ 49 ]
[ 50 ]
[ 51 ]
[ 52 ]
[ 53 ]
[ 54 ]
[ 55 ]
[ 56 ]
[ 57 ]
[ 58 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 150]
[ 150 - 156]
