Михайло Грушевський ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625 Страница 50

ьного зверхника Миколая Язловецкого, висланий з хвастівського табору, дня 10 марта.



„Панам Молодцям Запорозьким, що в Триполю під той час. Панове Молодцї! Хоч ви невважаючи на моє писаннє вже показали себе непослушними і королеви пану моєму і минї самому, забувши свою присягу і обовязки супроти свого прирожденного пана, але я розумію, що ви то вчинили через Косинського, зрадника королеви і річи посполитій, і думаю, що за одного лотра всї не схочете терпіти. Тому посилаю до вас ще сей лист, наказуючи вам іменем короля, аби ви того лотра видали, а самі волї королївській не противили ся, бо тут ви породили ся і трудно б було вам обійтись без Польщі, котрої вам би вже не знати. Инакше замість того що я з вами мав служити королеви й кров поганську розливати, — коли ви зараз не увязните того лотра і не вишлете послів до мене, то я за помічю божою з людьми королївськими буду мстити ся над вами” 19).



Козаки очевидно не злякали ся сих погроз, і готовили ся до оружної розправи з комісврським військом, і Язловецкий з комісарами, приступивши під Трипілє і побачивши таку рішучу поставу, не рішив ся „мстити ся за помічю Божою”. Комісари постановили на козаків заочне рішеннє, осудивши їх як бунтівників і ворогів держави 20). Але стидаючи ся вертати ся з отсим кусником паперу з свого походу, поновили переговори, і кінець кінцем заявили охоту вдоволити ся тим, що козаки формально пообіцяють бути послушними на бужуще й приймуть нового старшого на місце Косинського — не видаючи його правительству. На тім і стало, і з тим комісари вернули ся 21). Але спокою через те не стало більше.



Факти з козацьких розрухів сього року (1592) ми взагалї знаємо в видї відірваних епізодів, які переважно не можемо анї хронольоґічно анї праґматично повязати одні з одними. Кн. Конст. Острозький на осїннїм соймі того року, остерігаючи сеймові стани про лихий стан замку київського і білоцерківського, згадував, що козаки низові кілька разів на місто і замок київський нападали, позабирали силоміць гармати котрі лїпші, порох і всю стрільбу, й досї їх не вернули” 22). В Переяславі, де вже перед тим вийшли якісь суперечки між козаками і міщанами (козаки занесли скаргу на міщан, і король висилав в сїй справі комісію до Василькова, яка мовляв під террором від козаків потвердила їх претенсії, а потім признала се неважним) 23) — тепер прийшло до крівавих розрухів. Козаки, як оповідає один документ, здобули Переяслав силоміць, вбили місцевого підстаросту і багато шляхти, забрали всю армату й амунїцію й спалили замок і місто 24). І знову тут можна підозрівати певну звязь з ворожнечою Косинського на Острозьких, бо Переяслав був державою старого князя, так як і замок київський. Ішли якісь розрухи на Поділю, може в звязку з тодїшнїми подїями в Волощинї, де Поляки під той час висаджували на господарство свого претендента 25). Але Косинський при тім далї не давав спокою волостям Острозьких, і маємо звістку що старий князь за помічю сусїднїх старост пробував відборонити ся від нього оружно, але козаки побили се військо 26).



На зиму сї розрухи з Київщини й Браславщини перекинули ся на Волинь. Вони звернені далї головно против Острозьких; але влїтало й иньшим панам, що помогали Острозькому. Рух козацький з спорадичних грабовань маєтностей немилих панів, коли вірити шляхетським проклямаціям, все більше переходив на справжню козацьку кампанїю против української шляхти, яку козаки змушували до згоди і послушности своїм домаганням. В перших днях 1593 р. волинська шляхта, зібрана в Луцьку на рочках судових, ухваляє відложити судові справи й зайняти ся обезпеченнєм спокою супроти того, що люде своєвільні „которыє се называютъ быти козаками низовыми”, вийшовши в воєводства Київське й Волинське, „обычаємъ неприятелскимъ замки и места такъ єго корол. милости яко и шляхетскиє поседаютъ и людей забияютъ и мордують, палятъ и пустошатъ и до присегъ на послушенство своє примушаютъ, подбиваючи ихъ на послушенство своє” 27). Шляхта володимирська пише, що від свого старости кн. Острозького і від ріжних панів з воєводств Київського і Браславського, так само від шляхти луцької вона дістає відомости про велику небезпечність від козаків: вони „обычаємъ неприятельскимъ не мало замковъ, местъ и селъ украинныхъ повоєвавши, зголдовавши маєтность брати нашей — шляхтичевъ оныхъ краєвъ и никоиорыхъ самыхъ особъ въ неволю до везеня побравшы, теееръ зъ немалымъ войскомъ зъ арматою способомъ неприятельскимъ южъ до воєводства Волинского притягнули, умысливши далей панства короля єго милости пустошити и плондровати” 28). Не без того певно, що ті, кому найбільше сей рух грозив — і в першій лїнїї кн. Острозькі, умисно старали ся представити його як найбільше грізним і загальним, клясовим. Але безперечно, що бувди в своїй основі актом пімсти над Острозькимр, рух сей що далї прибирав таки ширші й загальнїйші розміри.



Волинська шляхта рішила просити опіки й помочи у короля й гетьмана коронного, а сама почала мобілїзувати ся під проводом кн. Острозького 29). Король від себе також видав листи до шляхти інтересованих воєводств — Київського, Волинського і Браславського, наказуючи їй іти загальним походом і для того збирати ся до Константинова, під провід кн. Острозького 30). Більше в правительственних кругах не вважали потрібним робити для справи, яку вважли приватною справою Острозьких — як уважали її і в суспільности, і як вона справдї буша. В правительственних же кругах старий князь не був persona grata, a з шефом польских воєнних сил Замойским він таки зовсїм був посварений в останнїх часах, і той з свого боку підчеркував, що козацькі розрухи — се приватна справа Острозького і пішла з його вини. Тим поясняєть ся дуже здержливе і пасивне становище правительственних і воєнних кругів польських супроои сих розрухів. На осїннїм соймі 1592 р, як довідуємо ся тепер, був проєкт дуже гострих репресій на козаків: конфіскувати маєтности надані війську і поодиноким особам козацьким, уневажнити всї права і привилеї, оголосити участників розрухів за бунтівників і ворогів держави, ловити їх скрізь, де поуажуть ся, сполученими силами старост і шляхт і арештувати. Се було те, що кілька років пізнїйше було ухвалено — по кампанії 1596 р., але тепер очевидно такі гострі репресії (що мали форму потвердження засуду даного комісарами під Трипілєм) на соймі не пройшли 32). І зимою 1592/3 р., коли козаки господарили на Волини, гетьман Замойский спокійно сидїв дома, і під той час коли король видавав своє оповіщеннє до української шляхти, щоб ішла помагати Конст. Острозькому, він поручав свому помічнику, гетьману польному Жолкєвскому писати до Острозького, щоб не доводив до війни, закінчив справу по доброму. Очевидно, обидва гетьмани складали провину сеї „клотнї” на Острозького і не вважали потрібним мішати коронне військо в сю домашню справу українського маґната 33); вони вважали своїм обовязком слїдити за Татарами 34).



Осттрозькому приходило ся своїми засобами, за помічю шляхти й старостами, що стояли в близших відносинах до ньогоо, ратувати свої маєтности. Вони дїйсно енерґічно забрали ся до сього. Старий князь громадив наоколо себе шляхту в (Старо) Константинрві; Януш спішно зібрав в Галичинї яке можна було військо з тутешнїх країв і Угорщини. До помочи зявились також торішні комісари:Я куб Претвич, кн. Олександр Вишневецький, Ян Ґульский. Косинський мав свою резіденцію в містечку Острополю, в маєтностях кн. Острозького. Коли почали громадити ся війська Острзоьких, він вийшов відти далї на схід і окопав ся під м. Пяткою, недалеко від Чуднова, в тихже Острозькхи маєтностях, на сильнїйшій і бпзпечнїйшій позиції. В перших битвах, які мав він з кн. Константином, перед приходом полків Януша, Косинському досить щастило. Але в рішучій битві, що задумав задати Косинський Острозьким, аби не дати себе облягти, він програв зовсїм. Можливо, що тут завинила стратеґічна помилка: Бєльский оповідає, що Косиський хотїв мати опорну позицію далї в степу, аби його не відтяли віти, й вислав частину війська туди, щоб заложили йому табор. Се досить відповідає козацький тактицї, яку знаємо з пізнїйших битв, і могло ослабити і сили і розложеннє головного козацького війська. В сїй битві, яку Косинський дав Острозьким на латинське вшестє (2 лютого н. ст., 23 сїчня с. ст.), йому з початку теж щастило, і ряди противників почали подавати ся, але тут ударив дуже сильно на козацьке військо Януш Острозький з своєю кіннотою і розірвав його ряди. Козаки почали тїкати до міста (Пятки); військо Острозьких гонило за ними. Сучаснмки оповідають, що вбито йому масу людей (один каже більше як дві, иньший — що до трох тисяч, що вбитих виглядало в двоє більше як в велкій битві під Бичиною), забрано 26 гармат, иньшу стрільбу, майже всї хоругви. Се очевидно перебільшені оповідання, особливо коли додають, що в війську Острозького не згинуло й десяти людей 35). Але битва в кождім разї була програна сильно, і військо козацьке стратило дух і не мало відваги далї боронити ся. Як оповідав служебник Вишневецького, козаки звернули ся до його пана, просячи бути посереднико мі привести до згоди. Переговори стали на тім, що й торїк під Трипілєм. Козаки обіцяли, що скинуть Косинського з гетьманства і на будуще не будуть зачіпати маєтностей Острозьких і иньших учасників походу, і на тім Острозькі годили ся пустити їх свобідно на Низ. В такім дусї списано було 10/II н. ст. акт, захований для нас в повнім текстї, я наведу його в скороченню:



„Я Крыштофъ Косинскій на тотъ часъ гетманъ, а мы сотники, атаманья, все рыцерство войска запорозского вызнаваємо тымъ листомъ нашимъ, ижесмы великиє добродейства и ласки ясновельможного пана Костантина княжати Острозского, которыя є. м. намъ -всему войску и кождому зъ насъ зъ особна по всЂ часы вЂку своєго зъ милостивоє ласки своєи панскои показовать и веле доброго для насъ чинити рачилъ, а мы запомневши того всего немало смы прикростей и шкодъ є. м. самому и деткамъ є. м., слугамъ и подданымъ поделали и завинили, ласки ихъ милости собе нарушили. Которыє то всЂ выступки наши за униженым
Страница 50 из 156 Следующая страница