рахували ся на 12 тис. 30). Наливайко так описує сю кампанїю: „Стрівши ся з військом волоським під Тегинею й зложивши присягу, пішли ми на замок. Замку здобути не могли й звернули ся на Білгород, здобули там місто, кілька разів били ся з неприятелем, попалили дуже багато сїл коло Білгорода, але замку не здобули й обернули військо на Кілїю. Тут місто спалили, сїл також немало попалили на устях Дунаю, замок здобували дуже сильно, і були б таки й взяли, як би не оглядали ся на незгоду і зависть Волохів з Уграми (семигородськими), що скрізь нам була в великій перешкодї 31). Побоюючись зради від них, ми завернулись до дому, і в долинї Ялпузї, шість миль від Кілїї святкували Великдень, звичаєм християнським. А відправивши там свято, приїхали щасливо в землю свою до Пикова” 32).
Тим часом повстаннє Молдави і Валахії викликало великий турецький похід для приборкання непокірних підданцїв султанських. Турецьке військо спустошило Валахію і зббирало ся на Семигород. Таж доля чекала Молдаву. Се викликало велику трівогу в Польщі: бояли ся, що війшовши в Молдаву Турки пройшли б і на Україну; тим більше що козаки подавали трівожні вісти й про Татар. Тим часом воєнні сили польські були слабкі. Прийшло ся гетьманам польським „зложити пиху з серця” й здати ся до коэаків — дарма що на них тяжіли тепер ріжні провини і своєвільства. Скориставши з нагооди, що козацький полковник Сасько прислав з Браславщини вісти про Татар, Замойский післав до козаків лист, закликаючи до служби й помочи; писав, що мають тепер добру нагоду вернути собі ласку короля і сойму, утрачену їх своєвільствами, і поручав їм взяти на себе Татар. Але козаки о ласку не дбали, а жадали платнї і взагалї супроти того легковаження і неприхильности, яке показували їм досї гетьмани, не охотили ся до участи в їх плянах; польські хронїсти толкували, що й не довіряли вони Полякам — очевидно супроти тих суворих постанов, що на них тяжіли — і се також можливо. Замойский відписав, що перше нїж говорити про заплату, козаки мусять заслужити пробаченнє своїх вин, а тодї просити грошей і сукна. Тодї Сасько відповів, що на війну таки не підуть, і пішов з Браславщини на Днїпро 33. Наливайко вибрав ся походом на Угорщину, мовляв за якиимсь листом від цїсаря. „Давши коням три тижнї випочити і не маючи дїла в едржаві вашої королївської милости — писав він королеви — а не звикши дармувати, пустились ми до землї цїсарської, за писаннєм від й. м. цїсаря християнського. Там не малий час ми служили — не за якісь гроші, тільки з самої нашої рицарської охоти, але зрозумівши, що Мамутеля веде з воєводою семигородским інтриґи против вашої кор. милости, посилає людей короля (ерцгерцоґа) Максиміляна семигрродському воєводї в Волощину против пана канцлєра (Замойского), — я, будучи підданим вашим королївським, не стерпів того довше. Не прикладаючи свого серця до грошей і адрунків у тій державі (цїсарскій) і не даючи себе потягнути лакомству, я не загаяв ся довше там, але діставши певну вість, що пан гетьман (Замойский) пішов з військом на Волощину, зараз, не гаючи ся, з тих країв скоренько пішов на службу отчинї своїй — вважаючи скрізь за обосязок їй служити. Просто з гір дав я листом п. гетьманояи знати про себе і довідував ся, чи не потрібує він мене в тім краю. Але п. гетьман відписав нам, що йде до землї Волоської не для війни, а для иньших справ” 34).
Так само, коли Запорожцї відмовивши своєї участи в походї офіціальнім, на власну руку пішли під Тегиню громити Турків, Замойский післав до них остереженнє, що їх там не потрібує, і жадає, аби зараз ішли собі на Низ, инакше буде з ними поступати як з ворогами. І ті пішли на Поділє 35).
Замойский хотїв ужити козаків на Тмтар, але не хотїв їх у Волощинї, де задумував тонку, більш дипльоматичну, нїж воєнну акцію. Він стояв на тім, що боронить границь річи посполитої, але не нарушує згоди з Турками. Осмілений повною безборонністю Волощини, він війшов в її границї, вислав відси останки семигородского війська і посадив на господарстві одного з волоських бояр Єремію Могилу, що пробував довгий час на Українї й одержав від польського правительства права горожанські й шляхетські. Він мав бути формальним васалем польським, коли б на се пристала Туреччина, а як нї — то фактичним польським підручником, буфером між Польщею й Туреччиною; сього Замойский рішив добити ся від Туреччини, щоб Молдава зістала ся васальною державою, а не була обкрнена в просту турецьку провінцію, як задумували тепер в Царгородї. Наслїдком опізнення хана, головні сили турецькі не вирушили на Молдаву, і Замойский в своїм укріпленім таборі міг поставити ся против кримської орди й невеликого помічного полку тегинського бея; замість рішучої битви прийшло до переговорів і уложення згоди з ханом і беєм; разом з тим Могила через екзарха Никифора війшов в порозуміннє з турецьким візиром: турецьке правительство годило ся признати Могилу господарем молдавським, своїм вмсалєм 36). Плян Замойского був таким чином осягнений, відносини до Туреччини й Криму поладнані, Молдава в особі Могили перейшла під фактичний протекторат Польщі.
Примітки
1) Витяги з документів при статї Барвінського, дод. II.
2) Памятники дипломат. сношеній древней Россіи І с. 1282. Соловйов VII с. 594.
3) Дод. І до статї Барвінського.
4) Listy c. 32.
5) Tagebuch des Erich Lassota с. 215. Я звязую пляни Хлопіцкого з сею місією Курцевича (досї якось не зауваженою) з огляду на те як хронольоґічно і топоґрафічно сходять ся оповідання Верещиньского і Микошинського.
6) Tagebuch c. 192-3 і 211 і далї.
7) Про се статя Боратиньского Kzacy i Watykan (Przeglad polski 1906, жовтень); акти не видані.
8) Акти до мімії Комуловича видали Пірлїнґ і Рачкі в Starine загребської академії: L. Komulovica izvjestaj i listovi o poslanstvu njegovu u Tursku, Erdelj, Moldavsku i Poljsku (т. XIV), і потім ще додав додатки Пірлїнґ п. т. Novi izvori o L. Komulovicu (т. XVII); іструкція йому в сих додатках, ч. 4, також в Рус. истор. библіот. т. VIII і Hurmuzaki Dokumente IIІ. І; булї у Тайнера Vetera monumenta Poloniae III ч. 211.
9) Еварницький на здогад назвав сього козацького ватажка Микошинським (II. с. 101), і пізнїйші дослїдники, не мавши перед очима реляції Комуловича, а думаючи, що Еварницький з неї взяв імя Микошинського, повторили се за ним.
10) Komulovica izvjestaj ч. 8.
11) Ibid. ч, 8 і звіт Язловпцкого тамже на с. 111.
12) Бєльский с. 1707-8, Гайденштайн с. 304, Archiwum Sapiehow ч. 109 реляція Вакера — дод. II при статї Барвінського; Барвінський мабуть через недогляд зве (с. 4) провідником походу Наливайка.
13) Tagebuch des Lassota c. 216-7, 220-1; можливо одначе й те, що не згадувало воно про сей похід тому, що не мало ще формальної цїсарської інструкції тодї.
14) Tagebuch des Lassota c. 216-7, 220-1; провідником сього походу Лясота називає Лободу (с. 215).
15) Tagebuch des E. Lassota c. 211 і далї (переклад в Мемуарах вид. Мельник-Антонович).
16) gdzieby szmy therz zywnosczy do czasu slusnego dosiegac mieli — Listy ч. 41.
17) Z Nizowczv sic stantibus rebus nie zda mi sie ni-wecz wdawacz, bo thesz y tak pr3thko- iessliby teraz Tatarowie szli, nie dosieze sie ich, wiecz y na constitucie y na obraze kssiazath patracz, писав Жолкєвский (Listy ч. 24): отже він не вважав за добре входити з козаками в які небудь справи, бо конституція проголосила їх за бунтівників. пор. відзиви Замойского — дод. II у Барвінського; nullius pretii quidem esse, qui hodie hoc nomine censeantur.
18) Broel-Plater Zbior pam. II с. 215; хронольоґічно означити подїї, розповіджені тут Наливайком, не легко, але в данім разї, здаєть ся, можна сей похід покласти на сей час з значною певністю.
19) Tagebuch c. 222-3.
20) Бєльский с, 1711-8, Гайденштайн с. 304-5 (пер II с. 322-4), Listy ч. 28-34.
21) Гайденштайн с. 307 (II с. 326).
22) Бєльский с. 1719-1720, Гайденштайн с. 307 (II с. 326). Судячи з листу Комуловича, похід Язллвецкого мав би місце десь в жовтнї (октябрі) н. с. 1594 р. — Starine XIV с. 110, і з сим досить сходять ся оповідання Бєльскооь і Гайденштайна.
23) Broel-Plater II c. 215; поаиляють ся, кладучи, сей похід Наливайка по пробутку в Барі.
24) З скарги браславської шляхти виходить, що по сїм походї Наливайко прийшов в Браславщину в серединї вересня н. с.
25) 1. с. 215-6.
26) Гайденштайн с. 307 (II с. 327), Бєльский с. 1720. Бєльский каже, що господар Арон дістав поміч і від Турків, але се може й нвірно, супроти розриву у Арона з Турками, що став ся слїдом.
27) Уривок з реляції Демковича у Кулїша Ист. возсоединенія II с. 429.
28) Гайденштайн 314-5 (II с. 340).
29) Сей похід Наливайка якось пропускають.
30) Листи Острозького у Кулїша 1. с. с. 432-5.
31) Сї незгоди скінчили ся тим, що семигородський начальник арештував Арона і відправив до Семигороду — Гайденштайн с. 314-5 (II с 340),
32) 1. с. с. 216. Гайденштайн 1. c., Бєльский с. 1723.
33) Archiwum Radziwillow c. 117, Гайденштайн с. 316 (II с. 34)2, Бєльский с. 1728-9.
34) Лист Наливайка — Броель-Плятер II с. 216, пор. Гайденштайна с. 327 (II с. 363, Бєльского с. 1743.
35) Archiwum Rdziwillow с. 117, Гайденштайн с. 319 (II с. 349 — лихо переложено); що до хронольоґії, то Замойский каже, що сей похід був jeszcze za lata dobrze, отже не під час переговорів з ханом; инакше розуміють се в лїтературі.
36) Гайденштайн с. 319 (II с. 343-6), Бєльский с. 1728-41, витяги з недрукованого матеріалу у Жуковича Сеймовая борьб ас. 177 і далї.
ЗНОСИНИ ЗАГРАНИЧНИХ ДЕРЖАВ З КОЗАКАМИ І УЧАСТЬ ЇХ У ВІЙНІ З ТУРКАМИ 1593-6 РР.; КОЗАЦЬКІ ПОХОДИ І РОЗРУХИ НА УКРАЇНЇ Й БІЛОРУСИ 1595/6 Р.: ЗНАЧІННЄ СЬОГО ФАКТУ ДЛЯ ПОЛЬСЬКО-КОЗАЦЬКИХ ВІДНОСИ
Страница 55 из 156
Следующая страница
[ 45 ]
[ 46 ]
[ 47 ]
[ 48 ]
[ 49 ]
[ 50 ]
[ 51 ]
[ 52 ]
[ 53 ]
[ 54 ]
[ 55 ]
[ 56 ]
[ 57 ]
[ 58 ]
[ 59 ]
[ 60 ]
[ 61 ]
[ 62 ]
[ 63 ]
[ 64 ]
[ 65 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 150]
[ 150 - 156]
