Михайло Грушевський ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625 Страница 56

Н. „УКРАЇНСЬКЕ СВОЄВІЛЬСТВО”, КОЗАЦЬКІ ЛЕЖІ, РОЗРУХИ В БРАСЛАВЩИНЇ Й БРАСЛАВСЬКЕ НАРОДОВЛАСТЄ 1594-5 РР.; КОЗАЦЬКІ КОНТРИБУЦІЇ В ПОЛЇСЮ І НА ВОЛИНИ, ПОХІД НАЛИВ АЙКА НА БІЛУ РУСЬ, ПОХОДИ ШАУЛИ І ЛОБОДИ, УЧАСТЬ КОЗАКІВ В РЕЛЇҐІЙНІЙ БОРОТЬБІ НА ВОЛИНИ.



Се вносило важні переміни в відносини до козачини. Досї воєнні операції козацькі, звернені против Татар і Турків, могли бути до певної міри навіть користні з становища польської полїтики; тепер в інтересах сеї полїтики треба було зробити кінець їх походам на Турків і Татар, щоб не псувати відносин, не викликатти нападів на Україну; так само треба було лишити в спокою Молдаву, раз вона перейшла під польську протекцію. З другого боку поладнаннє відносин на полудневій границї більше можливости давало польському правительству звернути пильнійшу увагу на козачину, на „українне своєвільство”. Як ми бачили, ще сойм 1593 р. поухваляв дуже грізні постанови, проголосивши козаків за „бунтівників і ворогів держави”. Але сї ухвали зістали ся на папері, а козаки всї сї роки були повними хазяєвами на всїм українськім пограничу, від східнього Поділя до Днїпра. Розквартировували ся тут, де хотїли, збирали контрібуції й припаси на виживленнє і взагалї поводили ся як у якімсь окупованім краю, а місцеві урядники й пани мусїли тихо сидїти й корити ся, та запобігати ласки козацьких ватажків. От напр. які цїкаві відомости подає Як. Претвич з Барщини, де козаки розквартирували ся зимою 1594-5 р., між двома походами в Волощину:



„Третїй день, як вїхали вони до Бару — сам Лобода став в містї Польськім, з Хлопіцким; на Черемиськім містї поставили Наливайка з кількома сотнями коней; в Руськім містечку, що під замком, стало до двох тисяч людей. Вчора мали раду (kolo) і на нїй постановили розставити добру сторожу, щоб нї оден чоловік не прибув і не вийшов з міста без їх віомости; кінну сторожу сильну мають розставити наоколо себе; навкруги до маєтностей наших мають росписати свої унїверсали, щоб ми їм туди посилали всякі запаси; а у того що зістав ся на замку як намістник старости допоминали ся реєстрів усяких доходів. Який там страх, як люде з своїх домів тїкають, куди можуть, того й описати не можу — і коли не буде ласки божої, а поради від короля і старання від вас (гетьмана), пограбують і зубожать нас усїх”. До листу приписка: „за дві години по написанню прийшла до мене звістка, що ті розбійники скінчили списувати осади (для контрібуцій, очевидно) під Зиньковим, в двох милях від мене” 1).



Який переворот в тутешнї відносини вносила козачина, особливо характеристичні ілюстрації сього маємо з Браславщини. Вже з осени 1593 р. чуємо про великі клопоти, які браславський староста мав з міщанами, „з своєвільством і бунтами тих злих хлопів” 2). Козачина, що розгосподарила ся в сих краях в тих роках, служила неустанним ферментом для дальшого опозиційного руху. Головно тут гостив Наливайко з своєю козачиною і між иньшим зводив рахунаи з Калїновскими, як оповідає сам про се в листї до короля: „п. Калїновский моєму батьку, котрого я одного мав, без усякої причини ребра поломав, і таким чином батька мого зігнав зі світа, а я за сю велику кривду, від якої вже більшої мабуть і не може бути нїкому на сівті, не будучи свідомим правних способів і не маючи коштів і накладів, потрібних для процесу, як чоловік бідний (chudy pacholek), признаюсь до того — постановив був над ним помстити ся способом „худопахольським” 3). Здогадують ся, ще в осени (вереснї) 1594 р., по невдалім походї на Молдаву Наливайко знову прийшов у Браславщину, де пробував і перед сим походом. Козаки розложили ся тут і казали шляхтї давати їм „стацію і помірне, та по селах наших вибирали собі з стад коней — по кілька сот коней, як і тодї як ішли до Тегинї, також волів, яловиць цїлї череди”.



Шляхта була з початком вересня зїхала ся до Браславу на сесію земського суду, але перервала сесію й розїхала ся, тому що Наливайко прислав якісь грізні листи. Потім довідавши ся, що Наливайко не має при собі багато війська — бо мовляв його сильно погромили в Волощинї, а багато козаків розійшло ся від нього до дому, задумала шляхта поставити ся. Зїхавши ся на депутатські вибори до Винницї, рішила їхати всїм разом, оружною рукою до Браславу, щоб там відбути сесію земськогг суду, а властиво — здобути собі місто, що опанували ворохобники міщане з козаками; козакам ухвалила відмовити стації — мовляв побоюєть ся, щоб за се потім на неї не впала кара — „абыхмы мы также помочниками Наливайку не былы поличоны”. Міщан через своїх послів заспокоїла, щоб вони не дивували ся сьому походови, бо шляхта їде тільки на свою сесію браславську нїчтго більше. Але коли шляхта з своїм походом прийшла під Браслав в ночи, на ночлїгу під Браславом напалии на сей шляхетський табор браславські міщане з Наливайком і його козаками. „Війт браславський Роман Тишкович, з бурмистрами й лавниками і з усїм поспільством, маючи в поміч собі того безбожного чоловіка Наливайка з його дружиною, ск оро по півночи напали на нас, побили, помордовали”, декого забили на смерть, иньших покалїчили, пограбили, забрали коней, шати, наготовлені до суду документи й розпорошили шляхетський табор на чотири вітри 4). Після сього погрому своєвільні браславські міщане стали повними панами міста;в они взяли замок, забрали армату, понищили ґродські й земські акти.



Таке народовластє браславське потягнуло ся мабуть до самої весни 1595 р., коли Наливайко з Лободою вибрали ся на Волощину; староста Струсь, здаєть ся, був собі вернув браславський замок, принмймнї судячи з одного сучасного листу Сопіги. Але з Волощини прийшов назад Наливайко і знову розложив ся „кошем” в Браславщинї й заволодїв замком. Аж лїтом рушило на Україну польське військо з гетьманами, і Жолкевский прислав з своїм ротмистром королївський мандат, де король поручав йому приборкати непослушне міщанство. Перед грозою воєнної експедиції браславська міщанська републїва капітулювала: віддала замок з гарматою й актами назад свому старостї і обіцяла нагородити всї шкоди 5).



З иньших місць маємо звістки звичайно тільки про контрібуції козацькі, які пепеходять часами в прості грабунки; соціально-полїтична сторона сього козацького господаровання пропадає. Так в київськім Полїсю господарить частина низової козачини під проводом Полоуса. Маємо пізнїйшу згадку козацьку про се, що Полоус, „відступивши від Лободи, пройшов горі Днїпром і там ходив з своїм полком, виберавв стацію й чинив наїзди на шляхетські доми” 6); в квітнї 1595 р. маємо його лист з Мозиря до Радивила, де він потїшав його, що хоч чинить шкоди, але по королївщинах, а не в Радивиловах маєтностях 7).



Ґрандіозні контрібуції роспочав Наливайко в осени 1595 р. вернувши ся з Угорщини. Насамперед пішов на Волинь і тут прийшов під Луцьк під час ярмарку і судової сесії, коли назїздило ся сдди шляхти і купцїв. Налякані обивателї не думали про оборону, виїхали з біскупом на чолї назустріч і змовили ся з ним на контрібуцію; але Наливайко не вдоволивши ся нею, пограбив таки передмістя і зараз рушив далї, як каже сучасник — „прочувши про гетьмана” (польське військо) 8). Пройшов на Білорусь, напав на Слуцьк, здобув місто й замок, забрав гармату, казав заплатити міщанам величезний окуп (5 тис. кіп), і скоренько — прше нїж надтягнуло військо, зібране Радивилом, рушив далї на — Бобнуйськ, Могилїв. Се місто здобули оружно, розташували ся в нїм, пограбили склепи, доми. Коли надтягнуло литовське військо, воно задумало спалити місто, щоб викурити відти козаків. Але Наливайко вийшовши з міста, засїв на сусїдній горі, і коли литовське військо ударило на нього, дав добру відправу, маючи велику артилєрію, і почав потім оборонною рукою відступати на Волинь. Литовське військо не відважило ся зачіпати козаків, бо йшли в великім порядку, і з усїх боків до них прибувало людей 9). Се, як бачимо вже переходилт в кампанію в більшім стилю. Але Наливайко в листї своїм, стільки разів цитованім і написанім власне в поворотї з під Могилева, представляв се невинною козацькою екскурсію „на королївський хлїб”, на зимові лежі. „Щоб приспособити собі воєнні припаси, яких нам дуже бракувало, особливо пороху і стріл, пішли ми до Луцька, і звідти виїхали за три днї, мало що перепочивши, полагодивши тільки свої потреби; а хотячи по таких трудах дати коням спочинок на звичайнім козацькім шляху над Днїпром, поки не наспіє япась нагода до служби річн посполитій, пустили ся ми було краєм литовським, та ледви ми, як то кажуть, одною ногою вступили сюди, як уже пани литовські, без усякої причини від нас і без усякої вини, тільки за ту малість хлїба, що ми щось трохи зїли в їх маєтностях, або й не зїли, обуривши ся на нас, в Слуцьку місто й замок осадили гайдуками'', і т. д. Оповівши в такім невиннім тонї всї дотеперішнї свої „служби річипосполитій”, — бо такими службами він представляв всї походи минувших лїт, Наливайко віддавав себе й своє військо на услуги річипосполитої, просячи дати йому край між Богом і Днїстром на резіденцію і ті суми що йшли на упоминки кримському ханови, а Наливайко приборкає українне своєвільство і боронитиме державу від Москви й Татарів 10).



Поки Наливайко наїдав ся так гойво „хлїбом йшго кор. милости” на Білоруси, козачина запорозька живила ся, хоч і далеко скромнійше, близше, в Київськім Полїсю. Частина її з Лободою стала в Овручу, иньша, під проводом Шаули, пішла на Білу Русь. На писання ріжних панів, що наказували Лободї вернути ся на Низ і не посилати козаків в землї в кн. Литовського, Лобода відписував в стилю Наливайка, як чоловік невинно ображений: „Кождому звсіно з вас, як нас кликали й ґлейти посилали — наказував п. гетьман короннийй і вся річпосполита, щоб ми йшли на потребу Корони польської до Молдави, і ми, тримаючи ся наших давнїх звичаїв — не лїнюватись і не вимовлятись від посоуг королеви й вам, були на те готові; а тепер ви, виводивши нас і вже непотрібуючи, в ті зимові, непогідні часи висилаєте нас з земель королївських! Чи є яка вина в тім наша, кождий з вас може зміркувати. А Бог зна, куди мали б ми й удати ся під такий час!
Страница 56 из 156 Следующая страница