Тому покірно і унмжено просимо ваш. милости — не ображай ся на нас за се і не забороняй нам хлїба соли в сїм краю. Бо ми не противні власти королївський і вашим наказам і вміємо цїнити ласку вашу”. На якісь гзадки про дебоші Наливайка Лобода вирікав ся всякої солїдарности з ним: „Що до того своєвільного чоловіка Наливайка, що справдї забувши страх божий і легковажачи все на світї, зібравши такихже своєвільних людей собі під мисль, чинив шкоди й збитки в коронї польській, — то з ним не знаємо ся і знати ся нїколи не хочемо” 11).
В дїйсности, вчинки запорозьких козаків Лободи також мало відповідали льояльному тону його листу; вони брали участь в місцевих спорах і рахунках, чинили наїзди на ріжних панів. Тим же займав ся й Наливайко, прийшовши з кінцем сїчня 1596 р. на Волинь. Знаємо, що був то час бурливий — боротьба партиї національної, православної, з „зрадниками” — прихильниками унїї й католицтва. Були певні особисті відносини у козацьких ватажків до голови національної партії” кн. Острозького: Лобода підтримував здавна приязні відносини з кп. Константином, Наливайко служив у нього давнїйше, а брат його Дамян займав визначну позицію в сучаснім православнім культурно-національнім руху, як член острозького кружка. Як через сї відносини, так і з мотивів більш принціпіального характеру, козачина стає на сторонї православної партії й починає зводити рахунки з ріжними її противниками. Так козаки Лободи погромили маєтности одного зн айбільш завзятих противників православних старости луцького Семашка й тримали його в облозї в його власнім замку 12). Наливайко з бувшим слугою Кир. Терлецького кн. Фльоріаном Ґедройтем (Ґедройцом), що переїхав до кн. Острозького, спеціально зайняв ся Терлецьким. Користаючи мабуть з вказівок Ґедройтя, він напав на маєтність Яроша Терлецьаого, Кириьового брата, де було сховане й ріжне майно Кирила, що тодї саме — брав ся до Риму; пограбив тут майно, потім напав і пограбив иньшу — маєтність Яр. Терлецького Отовчичі. Далї розвідавши ся, що найважнїйшe майно владики Терлецького Ярош передав на схованнє в Пинськ міщанину Гр. Крупі, пограбив і сї депозити — „золото, серебро, клейноти, шати, убори церковні, гроші, грамоти, привилеї, ріжні акти, документи на великі суми грошей”. Розграблено також маєтність владичу Будреаж 13). Наїзди сї Терлецькі толкували спеціальним завзятєм на владку за те, що він до Риму поїхав. Участником наїздів вони називають між иньшим і Дамяна Наливайка, а й самому кн. Константину Острозькому закидали, що він насилає тих козаків і переховує їх у себе 14). Дамян в однім процесї виступає як справжний ватажок — провідиик Наливайківських козаків в наїздї на маєтности Семашка 14). Про полки Острозького, з якими він їхав весною 1596 р. до Люблина, оповідали, покликуючи ся на самих слуг Острозького, що в тих полках трохи не половина Наливайкових козаків 16). Все сп дало привід сучасним ворогам православних закидати їм тїсний союз з Наливайківцями, називати „Наливайками”, наливайківською сектою православних взагалї. А Наливайко в пізнїйшій традиції став оборонцем православія, як і Косинський 17), і в новійшій історіоґрафії звязують ся сї козацькі рухи 1595-6 рр. з сучасною релїґійною боротьбою, більше або меньше тїсно 18). В дїйсности, ми бачили, сї козацькі рухи досить припадково тільки стріли ся з релїґійною боротьбою на Волини зимою 1595/6 рр., і принціпіальні релїґійно-національні мотиви в нїм властиво ще нп грали някої замітної ролї.
Примітки
1) Listy Zolkiewskiego c. 60.
2) Listy Zolkiewskiego c. 39. Поправляють дату сього листв на 1594 р., але не бачу тому причини — пор. иньший лист Жолкєвского ів. с. 46.
3) Broel-Plater II с. 215. Сучастник Як. Пшонка в своїх записках (рукоп. бібл. Осолїньскиж N 60 с. 261) згадав сей епізод як початок Наливайкових своєвільств: замість громити Татар він cohortem suam vertit in latrocinium ас rapinam, primum enim vastavit opidum (прогалина) Kalinovii arc3que potitus omnia diripuit suisque divisit, quod cum ei succederet nec ob id facinus penas daret, maiora tentat multosque sibi similes aggregat, tum demum Luckum tum temporis nundinas celebrantem spoliat, Lituaniam ingressus Sluckum et alia quamplurima oppida vastat et ex praeda sic locupletatur, ut aliquot milia hominum suo stipendio sibi ordinat carque Nalevay nominari iussit.
4) Архивъ Ю.З. Р. III. І ч. 22.
5) Документ виданий в Кіев. Старинї, 1896, Х с. 3.
6) Listy Zolkiewskiego c. 89.
7) Археограф. сборникъ VII ч. 39
8) Бєльский с. 1743, Архивъ Ю. З. Р. III. I ч. 23.
9) Бєльский с. 1743-4. Гайденштайн с. 327 (II с. 363). Боркулабівська лїтопись у Кулїша Матеріалы І с. 64 і нове виданнє в київ. Унїверсит. Изв. с. 19. Записки Євлашевського — Мемуары къ ист. Юж. Руск. II с. 32.
10) Broel-Plater II с. 218-9. Висловлено гадку, що сї „kondyсуе podane od Nalewajka krolowi jegom.” фіктивні — мовляв їх написав Мєшковский, авантурник, що підняв ся завезти королеви Наливайків лист, і взагалї відограв у сїй білоруській афері якусь неясну і непевну ролю. На доказ вказують на поганий зміст сих кондицій. Мене, признаюсь, сей арґумент не переконує: не маю причин у Наливайка припускати дуже високий еиичний настрій; а досить драстичних подробиць його пропозицій не вважаю й потрібним брати en toutes lettres.
11) Listy Zolkiewskiego c, 66.
12) Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 25 і 26.
13) Архивъ Ю.З. Р. III. І ч. 27 і 39, ч. І т. VI ч. 62.
14) Архивъ Ю. З. Р. III. І ч. 31.
15) Лист Острозького у Куьїша Ист. возсоед. II с. 438: „Со sie tknie suspicii od ludzi rozamicie mnie udaiacych o tem lotrze Naliwajku, zebym go ia mial nasylac lub to z wiadomoscia moia cokolwiek czynil bylo, — Bog widzi i wie a da to z laski swey, ze sie nieprzyjaciel zaden moy przy tem nie zostoi”.
16) Archiwum Radziwillow c. 43-4.
17) Грабянпа с. 24, ЛЂтоп. Самовидца с. 215.
18) Напр. Костомарова Моногр. III с. 279. Іловайский op. c. III с. 587
ЗНОСИНИ ЗАГРАНИЧНИХ ДЕРЖАВ З КОЗАКАМИ І УЧАСТЬ ЇХ У ВІЙНІ З ТУРКАМИ 1593-6 РР.; КОЗАЦЬК І ПОХОДИ І РОЗРУХИ НА УКРАЇНЇ Й БІЛОРУСИ 1595/6 Р.: ПАСИВНІСТЬ ПРАВИТЕЛЬСТВА, КОМІСІЯ НА КОЗАКІВ, НАКАЗ ДО ОРУЖНОЇ КАМПАНЇЇ. ГОЛОВНІ УЧАСТНИКИ ВІЙНИ З ПОЛЬСЬКОГО І КОЗАЦЬКОГО БОКУ,, ЛОБОДА, ШАУЛА, САСЬКО, НАЛИВАЙКО.
Наливайкові вибрики з останньої змии 1595/6 р. на Волини й Білоруси могли вичерпати терпеливість навіть найбільш завзятих прихильників не вмішування Корони в козацькі справи. Досї правительство і гетьмани коронні, зайняті иньшими справами, держали ся сеї полїтики не мішання. Конст. Острозькому в конфлїктї з Косинським, Струсеви в браславських бунтах гетьмани радили по доброму доходити до згоди з козаками, і навіть під час останнього походу Наливайка в Білу Русь Замойский вважав потрібним тільки виправдувати ся від поголосок, що то він туди козаків послав, і в тім напрямі писав до Наливайка 1), так само до Лободи, аби „не чинив шкод в маєтностях королївських і шляхетських, а нї стояв у них 2)". На весну 1595 р. задумувано рушити на козаків військо 3), але поголоски про се скінчили ся нїчим — треба було думати про оборону границь від турецько-татарської грози, і Замрйский, замість громити козаків, мусїв навіть кликати їх до помочи на Татар — і потім оправдував ся, що робив се через брак коронного війсьуа 4). Аж з кінцем 1595 р. полагоджено турецько-татарські відносини й волоську справу, як ми бачили, й правительство могло серіознїйше подумати про козаків, а останнї вчинки Наличайківцїв справдї не позволили довше з тим гаятись. Пограбленнє столичного міста Луцькк, здобутє Слуцька, спаленнє Могилева й т. ин. — все се були річи, яких не можна бало довше розглядати крізь пальцї. В в. кн. Литовськім по тім зимовіім походї Наливайка гуло як в улию, тим більше що на місцп Наливайка сунув туди Шаула, вибраний намість Лободи, скиненого з гетьманства 5). Литовська шляхта збиралась і зброїлась, кликала до помочи коронне військо. Ще з кінцем лютого в Минську пописувано шляхетські „почти" на козаків, наймано вояків в числї 1500, щоб вигнати козаків з в. кн. Литовського; над сим же радили на ґенеральнім зїздї в Слонимі в мартї 6). Волинські ексцеси — нагінки на владику луцького (що був тодї persona gratissima у короля), та ще й обставлювані спеціально-релїґійними мотивами, мусїли також в високій мірі гнївати короля. Чаша переповнилась.
На початок 1596 р. король був визначив „комісію" на козаків: кн. Януша Острозького, кн. Януша Заславського, старосту камінецького Ґульского й браславського Струся й ріжних иньших панів, які мали з людьми своїми йти заводити спокій на Українї, і в поміч їм гетьман коронний мав вислати частину війська. Але пани переважно відтягали ся від сеї комісії, не спішили ся з своїми людьми в поміч коронному війську 7). Жолкєвский даремно чекав їх під Кремінцем. Тому в останнїх днях сїчня 1596 р., на перші вісти про козацькі своєвільства на Волини 8), король видав унїверсали до волинської й галицької шляхти: повідомляв її, що дав наказ геттьманам, аби рушили на козаків військо, а шляхту закликав, аби й вона йшла загальним походом разом з військом, бо вже той козацький рух заходить і в їх краї. Разом з тим гетьман польський Жолкєвский справдї дістав наказ рушити з військом на козаків. І так розпочала ся перша справжня війна, в більшим стилю, польської Корони з козаками.
З польського боку її головним дїячем виступив власне Станїслав Жолкєвский, довголїтнїй помічник і повірник Замойского в ролї гетьмана польного, близшого начальника пограничної сторожі. Війна з козаками 1596 р.. поручена йому, була першою кампанїєю, яку він вів самостійно, й він вложив в неї всю свою енерґію — весь запал вояка і весь хист свій як стратеґа. Поруч його визначну ролю відограв кн. Кирик Ружинський, недавнїй ватажок козацький: він виступив тепер завзятим і немилосердним ворогом козачини, так що навіть Жолкєвский не похваляв його нелюдськ
Страница 57 из 156
Следующая страница
[ 47 ]
[ 48 ]
[ 49 ]
[ 50 ]
[ 51 ]
[ 52 ]
[ 53 ]
[ 54 ]
[ 55 ]
[ 56 ]
[ 57 ]
[ 58 ]
[ 59 ]
[ 60 ]
[ 61 ]
[ 62 ]
[ 63 ]
[ 64 ]
[ 65 ]
[ 66 ]
[ 67 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 150]
[ 150 - 156]
