Михайло Грушевський ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625 Страница 60

ї і тим переполошив Саська, так що той відступив під Київ. Ружинський, осмілений тим успіхом, став під Білою Церквою. Шавула вислав сюди до нього лист, де висловляв здивованнє з його ворожого поступування і заохочував, аби лїпше подбав про те, щоб помирити з ними Жолкєвского. Але заразом Шавула рушив з військом під Білу Церкву і сподївав ся разом з Наливайком, що наспів туди ж з своїм військом, знищити невірного князя, що підняв зброю на своїх колишнїх товаришів. І був би знищив справдї, бо разом з Наливайком, що прилучив ся до нього під Білою Церквою, мали коло 7 тисяч козаків, а з Ружинським було не більше тисясі. Але Жолкєвский, побоюючись, що Ружинський в своїм нерозважнім завзятю омже влетїти в якусь халепу, поспішив ся перед часом за ним слїдтм, довідавшись, що він пішов під Білу Церкву. І не вважаючи на неможливу дорогу (на розталу й розмоклу землю упав страшенний снїг і зробив її непролазною) наспів справдї ще в час, щоб виратувати Ружинського з біди.



Козаки надійшли під Білу Церкву в ночи (з 2 на 3 квітня н. с.), і Ружинський тільки в останнїй хвилї дістав про них вість. Він виступив против них зараз не чекаючи дня і напав на табор Шавули, не помітивши, що саме тодї иньшою брамою йде до міста військо Наливайка, вислане Шавулою наперед на місто. Козаки Шавули, не сподївавши ся нападу, та ще серед темної ночи, змішали ся; Ружинський розірвав табор й гонив їх, аж за Рутком Шавула привів своє військо до порядку і відбив Ружинського. Потерпіли в тім козаки, але й Ружинський не мало. Потягнув до міста, не підозріваючи, що там Наливайко, впущений міщанами, пустошив їх кватири. Почувши стрільбу, Наливайко кинув місто й удав ся до своїх. Злуученими силами ударили козаки на Ружинського й сильно його тріпнули 12). Він замкнув ся в замку й вислав післанцїв до Жолкєвского, просячи йти на поміч. Жолкєвский, що був не далеко, почувши гук гармат, сам уже спішно рушив під Білу Церкву. Помітивши наближеннє головного війська, козаки кинули Білу Церкву й начали відступати під Трипілє, над Днїпро, найкоротшою дорогою. Жолкєвский кинув ся за ними.



Було се 3 квітня н. с. Козаки були в милї від Білої Церкви. Вони окружили себе „табором”, з пяти рядів возів, серед них були гармати, числом двадцять дві. Військо було піше, тільки старшина на конях. Так ішли вони табором в напрямі на Трипілє, серпд рівного тутешнього степу. Жолкєвский рішив спробувати щастя й ударити на них; як би удало ся погромити се козацьке військо, решта їх, що столяа коло Київа, не мала б сили бороти ся. Кварцяного війська було у нього понад 1500 тис. піхоти, де що піших, і кілька сот панських та старостинських дружин з Поділя й Браславщини. Козаків було більше значно, але Жолкєвский покладав ся на лїпше уоруженнє свого війська. Зо три години він ішов за козаками, чекаючи своїх, що йшли з заду. Під вечір перебігло двох дезертирів з козацького табору й сказали, щ в козацькім таборі трівога. Се осмілило Жолкєвского, й на урочищу Гострий Камінь ударив він на козацький табор, разом з усїх боків — „на чоло і в тил і з боків разом.” Козаки вдарили з гармат, але тим не зробили особливої шкоди — кіннота польська кинула ся штурмом на табор. Розпочала ся завзята битва. Козаки боронили ся сильно, і табору розірвати Полякам не удало ся — „не судив Бог”, каже побожний Жолкєвский. В реляцїї він потішав ся тільки, що козачина понесла великі втрати. „Побито їх до забитої смерти, як самі кажуть, — що нїде перед тим не стало ся їм такої шкоди, як у сих битвах”. Шавулї відорвало руку гарматною кулею, Саська вбито, й багато иньшої старшини побито; видко, що не ховала ся за чужі спини. В польськім таборі казали, що козаків згинуло більше як дві тисячі, а під Білою Церквою тисяча, а прийшло було їх туди разом 7 тисяч; цифри утрат дуже влеикі, особливо коли порівняти з малими цифрами утрат польських, поданими тимиж реляціями 13). В дїйсности утрати польського війська були дуже значні 14), і битва ся з становища плянів і завдань Жолкєвского була властиво для Поляків нещасливою.



Козацьке військо, на місце тяжко скалїченого Шавули вибрало гетьманоом Наливайка й пішло далї на Трипілє. Жолкєвский, по великих утратах під Гоострим Камінем, не вважав можливим іти далї за ними й вернув ся під Білу Церкву та вислав реляції до короля й кор. гетьмана, просячи прислати війська в поміч. Просив як можна, то вислати до нього те військо, що лишило ся ще в Волощинї під проводом Як. Потоцкого, старости камінецького, а також зааликав військо литовське, щоб ішло на Україну, на козаків 15). Сї бажання були сповнені — вислано Потоцкого, з Білої Руси прийшов помічний полк під проводок Ходкевича. Доперва діждавши ся тих полків і припасів, в другій половинї квітня міг Жолкєвский приступити до нових операцій — тетього акту сеї крівавої траґедїї.



Примітки



1) Історію його походу широко й досить згідно, в головнім, оповідв Гайденштайн. (с. 328 і далї, пол. пер. с. 364 і далї) і Бєльский (с. 1751 і далї); їх оповідання доповняють і поправляють, або потверджують листи з театру війни, які й цитую далї, згадуючи з загальних історій тільки те, що потрібує поправки або має спеціальний інтерес.



2) Archiwum Radziwillow c. 115, Listy Zolkiewskiego c. 67.



3) Listy Zolkiewskiego c. 67, 68, 70, 71; пор. Бєльского, що Наливайко пройшов над Гриців, на Случи; дата тут добра, у Гайденштайна похибка, що 22/II Жолкєвский був уже під Лабунем.



4) Listy Zolkiewskiego c. 73.



5) Лист при Ист. возсоединенія II с. 437; село хибно назване тут Marcieryce, i лист зовсїм не Острозькогг, як хибно надписав його видавець (і розводить ся з сього приводу — с . 123), а якогось дрібного панка.



6) Бєльский с. 1750.



7) Listy Zolkiewskiego c. 71.



8) Lisgy Zolkiewskiego c. 74.



9) Listy c. 74, пор. Гайденштайна с. 329 (пер. с. 367).



10) Listy c. 72.



11) Listy c. 76.



12) Тут Жолкєвский (Listy c. 78-9) і за його реляціями Гайденштайн (с. 329, пер. II с. 367-8) не договорюють історії з Ржинським до кінця, і виходить, мов би його була перевага до кінця, так що стає незрозумілим, чому він мусїв просити помочи у гетьмана. Бєльский каже виразнїйше про халепу, в яку Ружинський ускочив (с. 1752).



13) Жолкєвский начислив усїх убитих з польського війська під Гострим Камінем тільки 32 (Listy c. 80), Бєльский одначе рахує їх більше як 300 (с. 1751). Похвальна грамота Жолкєвскому дуже здержливо похваляє битву, і то з морального боку: очевидно признавала її з реального становища програною (Матеріали мої ч. 13).



14) Nec levia damna in diversis conflictibus ipsi (козаки Жолкєвскому) intulerant, praesertim apud Bialacerkiew, ubi commisso praelio fortissimi plurimi ex exercitu Zolkievii fuerunt desiderati, пише Пясецкий (Chronica gestorum, вид. 1648 с. 172).



15) Listy c. 80.



КАМПАНЇЯ 1596 РОКУ: КОЗАЧИНА ПІД ПЕРЕЯСЛАВОМ, РІЖНІ ПЛЯНИ, ЗАХОДИ ЖОЛКЄВСЬКОГО ДО ПЕРЕХОДУ ЗА ДНЇПРО, БИТВА І ПЕРЕГОВОРИ ПІД КИЇВОМ, ЖОЛКЄВСКИЙ ЗА ДНЇПРОМ, КОЗАКИ ВІДСТУПАЮТЬ ПІД ЛУБНЇ, СТТРУСЬ ЗАХОДИТЬ ЇХ І ЗМУШУЄ ОТАБОРИТИ СЯ НА СОЛОНИЦЇ. БЛЬОКАДА КОЗАЦЬ КОГО ТАБОРУ, РОЗРУХИ І СМЕРТЬ ЛОБОДИ, ПОХІД ПІДВИСОЦЬКОГО, КАПІТУЛЯЦІЯ КОЗАКІВ, РІЗНЯ, КІНЕЦЬ ВІЙНИ.



Після битви під Гострим Камінем козацькі війська постягали ся під Переяслав, з жінками й дїтьми. Гетьманом вибрано на ново Лободу. Запорозьку залогу Жолкєвский силкував ся відтягнути від участи в війнї й писав, похваляючи її льояльність, та обіцяв, що на них не спадуть репресії, коли вони не будуть і далї тримати з бунтівниками. Але сї писання не осягнули своєї мети: Запорозцї післанцїв Жолкєвского забили в кайдани, а самі рішили йти до Лободи. Удало ся за те погромити Жолкєвскому козацькі дружини, що збирали ся в Каневі під проводом Кремиского. Вислані Жолкєвским хоругви Ружинського, Вишневецького й ин. несподївано ударили на Канїв (в самий польський великдень), погромили сих козаків і багато людей побили.



В таборі під Переяславом тим часом, як доносили Жолкєвскому, виникали й бороли ся ріжні пляни, відбували ся часті наради. Маючи перед очима жінок і дїтей, зібраних в таборі, з фронту хижого ворога, що розлив стільки крови над днїпровими берегами, а з тилу глухий, дикий степ, — і найбільш завзяті, суворі сїчовиеи, степові вовки мусїли призадумати ся над тим, як його бути. Одні стояли за те, щоб іти за московську границю; иньші радили піддати ся під протекцію хана і з Татарами воювати Польщу; иньші знову хотїли зістати ся під Переяславом „і боронити ся до упаду”; відзивали ся голоси й за тим, щоб здати ся на ласку Поляків 1). Жолкєвского поривало вдарити тут же під Переяславом; але не було ще анї сил відповідних, а й за Днїпро було трудно дістати ся: козаки по части позабирали з собою човни, по части потопили і понищили. Ледво не ледво постягав Жолкевский кілька човнів і комяг з цїлого Поднїпровя. Але тут несподївано зробили йому прислугу київські міщане; порозшукували і повитягали позатоплювані човни, донаправляли їх і зробили можливою переправу. Жолкєвский прийшов з цїлим військом під Київ, щоб перевезти ся тут за Днїпро. Козаки, прочувши про заходи Киян, надтягнули сюди зза Днїпра того ж самого дня, 1 (11) мая; казали, що вони хочуть спалити Київ за сю зраду міщан 2). У них було коло сотнї чайок, і на них поплили Днїпром під Київ, з розпростертими корогвами, під грім бубнів і труб. Але вітер був противний, приходило ся йти на веслах, дуже поволї. Жолкєвский тим часом розставив свою гармату на березї й стрів козацькі човни огнем. Кулї пробили човен Підвисоцького, що кермував сим походом, і сам він ледво не згинув. Серед козаків настало замішаннє і чайки їх вернули ся 3). По сїм козаки обмежили ся обороною берега — щоб не дати Жолкєвскому перейти через Днїпро. Супроти козацької армати се дїйсно було тяжко зробити. Жолкєвский рішив наполошити й зігнати їх з берега. Козаки по невдалій переправі розпочали з ним переговори: пустилии насамперед з свого берегу колоду через Днїпро, уткнувши ли
Страница 60 из 156 Следующая страница