Михайло Грушевський ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625 Страница 61

ст; в нїм заявляли охоту здати ся на ласку польську, питали умов. Другого дня приїхав сотник козацький з листом такого ж змісту. Жолкєвский прийняв переговори і зажадав, щоб видали Наливайка й иньших головнїйших проивнників, армату і цїсарські корогви. Козаки просили, щоб Жолкєвский відступив від сього жадання — видачі провідників.



Тим часом Жолкєвский вислав Потоцкого з частиною війська під Трипілє 4) й пустив поголоску, що його післано з тим, аби перейшов за Днїпро й ішов на Переяслав, на козацький табор, де полишено сїмї козацькі. Про око вислав і кіілька возів з човнами й иньшими причандалами під Трипілє. Під сей час до козаків перебігло з польського табору двоє джур і вони оповіли се за добру правду козакам, що Жолкєвский післав Потлцкого перевезти ся за Днїпро низше і йти на Переяслав. Козаки повірили й рушили під Переяслав, лишившт для докінчення переговорів Лободу й Наливайка з невеликою дружиною. Лобода, сївши в човен, підїхав під київський берег на особисті переговори з Струсем, що був висланий для переговорів, але й сї розмови нї до чого не довели — козачина не хотїла куповати собі житя зрадою своїм провідникам і товаришам. Лобоюа з Наливпйком по сїм поїхали й собі під Переяслав, а другого дня зачало переходти тут же під Київом польське військо і за два днї, 4 (16) мая було вже на лївім боцї. Козацькі чайки спустили ся з під Київа на устє Сули.



Вернувши ся до Переяслава, козаки не рішилис ьтут чекати польського війська. Замкнути ся в містї з своїм великим табором, з великою масою коней не могли. Вважали за лїпше йти далї, в глубину Заднїпровя, сподїваючи ся, що Жолкєвский не посмів йти за ними туди, так як не пішов за Наливайком в глубину Уманьщини. З жінками й дїтьми, з усїм табором рушили вони на схід, на горішню Сулу, під Лубни, де недавно перед тим Олександр Вишневецький поставив замок і сатв садити місто, назвавши його своїм іменем Олександрів. Се був крайнїй етап тодїшньої оселої кольонїзації Заднїпровя, і кілька миль відти на півн.-схід була вже московська границя, а на пол.-схід розлягали ся ще зовсїм ялові, незалюднені степи. І хоч з козацького табору багато розбігло ся і далї розбігало ся що дня, як доносили Жолкєвскому, — все таки було ще в нїм коло шести тисяч козаків, в тім на дві тисячі рахованно доброго війська, решта аби які; було коло 30 гармат і багато дрібнїйшої стрільби і всякого припасу до них; припасли також, стоючи під Переяслсвом, всякого запасу.



Жолкєвский рішив іти, нищити їх до останку. „Я переконаний що для вашої кор. милости і річи посполитої дуже важно, щоб се своєвільство було знищене, і хоч з великими зусиллями й трудностями для війська приходить ся йти через ті пустинї й тяжкі переправи, я таки йду за ними”, писав він королеви в дорозї з Переяслава на Лубни, з-над Супою. „Прошу минї вірити, дуже завзяли ся сї своєвільники. Гидко й згадувати, до чого брало ся се своєвільство, в яких виразах згадувало маєстат вашої кор. милости, які там замисли — розбити Краків, славну столицю вашої кор. милости, винищити шляхетський стан. І то певно, що дуже воно змогло ся — в сам час зволив ти, ваша кор. милость, наказати тому злому запобігти” 5). В поміч йому прийшло ще свіже військо з в. кн. Литовського, під проводом Огинского. Всього мав тепер Жолкєвский коло 5 тис. коней, а з ріжною службою його військо коли не перевисшало, то рівняло ся чисельно козацькому; але се було обтяжене табором, сїмями, і тільки в меньшій части складало ся з елєменту, який узброєннєм і вишколеннєм міг зрівняти ся з військом птльським. Жолкєвский мав теепер повну перевагу над козацьким військом і всю увагу свою звернув на те, щоб не дати йому утїкти з його рук — анї завернути ся на полудне, на Низ, анї перейти за московську границю, в околицї Путивля, анї на Дін, до донських козаків. Для сього удав, що спиняє похід і хоче трактувати з козаками: став табором, післав до них листи від Ґульского, „давнього їх довіреного пгиятеля”, і мовляв чекав від них відповіди — так мав завірити козаків його післанець. Але заразом вислав частину війська, понад тисячу коней, під проводом Струся і наказав йому перейшовши Сулу понизше Лубен, зайти козацькому війську з тилу і стримати його дальший похід в степи.



Інструкція ся була дана так секрнтно, що навіть самі вояки не знали, куди їх ведуть — думали що на Лубни. Тим часом в дорозї Струсь скрутив на полудне, під Горошином перейшов Сулу й скорим тропом забіг козаків, коли вони вже переходили за Сулу. Їх табор стояв над р. Солоницею, пів милї за Лубнами; решта війська їх тільки що переходила через Сулу, довгим мостом, що був під Лубнами. Їх чати, розставлені по дорозї до Переяслава, мали повідомити завчасу про зближеннє польськогр війська, і тодї мали вони знищити міст на Сулї — а сього власне бояв ся Жолкєвский. Вичекавши трохи, він рушив на Лубни, міркуючи так, щоб в однім часї з Струсем зывити ся на двох фронтах козацького війська. Для певности Струсь ще післанцем повідомив його, що він жуе зайшов козаків. Жолкєвский під той час спішним маршем, покинувши табор, через ніч спішив під Лубни, перед собою піславши передовий полк з 500 коней, щоб захопити міст. Сей передовий полк захопив справдї козаків серед переходу і не дав їм зруйнувати мосту до решти: вони тільки запалили його, але огонь загашено і міст направлено. Слїдом показав ся й Жолкєвский. Козаки кинули ся під Лубни, против нього, але в тім побачили хмари пороху над військом, що наступало з тилу. Думали з початку, що Татари — сподївали ся може помочи від них. Потім побачили, що й то польське військо. Зрозуміли, що їх хитро зайшли в два огнї. Не знали, як бути — нарештї рішили зістати ся на місцї й окопати ся. Було се 26 мая н. с. Зачала ся славна, нещаслива облога козаків на Солоницї — останнїй акт траґедії.



Місце, де стали козаки, було високе, досить добре для оборони, з широким виглядом на всї боки 6). В кілька рядів 7) поставлені були козацькі вози і наоколо обведені валами і лїнїєю шанцїв. Серед табору поставлені деревляні зруби, набиті землею, й на них гармати, для лїпшгго обстрілювання. Запасу всякого було подостатку, а війська, здатного до бою, як розвідав ся Жолкєвский, прийшовши під Лубни, було все таки близько 6 тис. 8); друге стільки було жінок та дїтей. Табор був добре укріплений і здобути його приступом було неможна. Кілька сміливих нападів польських на табор покінчили ся дуже гірко для напастників, і Жолкєвский залишив такі атаки. Натомість обступивши табор з трох боків (а з четвертьго прилягали непролазні багна Сули), тримав він козаків в тїсній бльокадї, не даючи вигоняти коней і худобу на пашу, і через те худоба пропадала з голоду; а далї й від води козаків відтято. Вилазки їх відбивано, а коли наспіли гармаии, обставлено ними табор і розпочато канонаду, яка чинила багато шкоди, забивала людей і худобу в таборі, і при горячій погодї сї трупи, гниючи, неможливо псували повітрє. До того, серед тяжкого, пригнобленого настрою виникали серед козачого війська непорозуміння, неоправдані підозріння, поголоски про зраду, доходило до крівавих бійок. Переговори ведені Жолкєвским з Лободою чи то посередно, чи через Струся, дали привід його ворогам Наливайківцям піднести обвинувачення в зрадї. Жолкєвский висловляєть ся так, як би се не обійшло ся без його інтриґи — без його провокаційної роботи 9), і посїяні ним semina привели до крівавого розруху. Бурлива рада закінчила ся смертю Лободи. Та Наливайкови не удало ся взяти булаву в свої руки. Вибрано Кремпського. Але партия Лободи не могла переболїти його убийства. Можна собі представити, як тяжко було в такій атмосфері підтримувати дух і відвагу в масах. Але козачина трималась, з тою елєментарною силою, яка дивує нас не раз в таких слабо орґанїзованих козацьких масах.



Жолкєвский переконав ся, що голодом йому табору не взяти, бо йому также дуже тяжко було діставати припаси для війська, і скорше б його власне військо пропало з голоду, як козаки в своїм таборі. Крім того військо польське було страшне змучене неустанною сторожою, вічним обовязком бути готовими на козацькі вилазки, і під кінець майже брз перерви в день і в ночи польські вояки мусїли бути на конях.



Тим часом на Поднїпровю збирали ся нов ідружини козацькі, під проводом Підвисоцького, що зостав ся був при човнах, а з Заапорожа йшли нові полки козачини, на човнах, в поміч Лободї. Не можучи пробити ся до Лубен і розірвати бльокаду, Підвисоцький почав пустошити Поднїпровє, сподїваючи ся тим відтягнути сили Жолкєвского від облоги. Коли б до нього прибули ще Запорожцї, вони могли б дуже сильно загрозити польському війську з тилу. Се змушувало Жолкєвского шукати нових способів як скорше змусити обложених до капітуляції. Переговори йшли від самого приходу під Лубни: починались, розривались і знову відновлялись. Все розбивало ся, очевидно, на жаданню, щоб козачина видала своїх проводирів. Нарештї, по двох тижнях облоги, по двох днях канонади, упав дух в коэацькому війську. Жолкєвский каже, що в кінець настрашили козаків приготвання до пішого штурму на табор: військо польське почало робити рухомі заслони на колесах, з дерева й лозини, так звані гуляй-городи, щоб під їх охороною йти на приступ. Козаки зачали переговори, сим ражом податливійше нїж перед тим, і нарештї прийшло до угоди.



Гайденштайн пишучи на підставі реляцій Жолкєвского, каже, що в польськім війську багато людей було тої гадки, щоб „для постраху й прикладу” вирізати сих козаків до ноги. В реляції Жолкєвского до короля, яку маємо перед собою, він покликуєть ся на ухвалу своєї військової старшини й ротмистрів, що вважали рисковним і небезпечним дтводити козаків до останньої крайности й одчаю, і наче виправдуєть ся з такої поблажливости — що обмежив ся давнїйшими змовами 10). Розумієть ся, й казати не було чого, що Полякам в тих обставинах треба було вести до угоди, а не до бою на смерть і житє. Але мстивий, кровожерний настрій — порізати козаків, побродити в їх крови, очевидно тільки приховав ся на хвилю перед сею dura necessitas здержливости й розваги, щоб вибухнути зара
Страница 61 из 156 Следующая страница