Михайло Грушевський ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625 Страница 62

з, коли зломано небезпрку, коли козачина в довірю до „благородного слова” шляхетського війська віддалп себе в її власть.



Жолкєвский поставив такі умови, в дусї давнїйших переговорів: козаки видадуть головних проводирів повстання, яких їм вкажуть, віддадуть гармати і всякий припас, корогви і срібні труби, прислані цїсарем; вернуть невільників узятих з польського війська й річи забрані у польських вояків в Білій Церкві; вони розійдуть ся до дому і не будуть збирати ся без дозволу короля.



Сї умови були прийняті. Козаки згодили ся видати Наливайка, Шаулу і Шостака. Наливайко вже перед тим, передчуваючи кінець траґедії, кілька разів пробував вирвати ся з табору, а тепер з своїм полком почав боронити ся оружно — Наливайківцї не хотїли видати свого ватажка. Настав великий галас, зачули його в польськім таборі, поскакали на конях, ударили в труби й бубни на ґвалт, щоб не дати Наливайкови утїкти. Ледви не прийшло до імпровізованої атаки на козацький табор. Але кінець кінцем козаки приборкали Наливайка, вхопили його, коли він уже готов був перехопити ся через вал, і другого дня видали Жолкєвскому разом з иньшими проаідниками: видали Шаулу і Шостака, потім їм вквзано ще кількох і видано та чи силою забрано, так що кінець кінцнм всього арештовано кільканадцять старшин 11). Козаки видали також гармату — було там двадцять гармат ще добрих, иньших кільканадцять попсованих; віддали клейноти: корогви цїсаря Рудольфа, архикн. Максимілїана і кн. семигородського, срібні труби, булаву. Скарб козацький зате принїс розчарованнє польським жовнїрам, що сподївали ся богатої здобичи: вартість його оцїнено всього на 4 тис. золотих, були то головно річи турецькі, з останнїх походїв.



Та тут, по капітуляції відограла ся огидна сцена кровожадної пімсти над безборонним, скапітульованим неприятелем. В урядовій реляції Жолкєвского вона представлена можливо невинно. При відбиранню від козаків річей, забраних ними в Білій Церкві від жовнірів, каже він, „стало ся немале замішаннє” (tumult). „Жовнїри, особливо угорська піхота, а також українська, розярені на козаків, не тільки забирали від них свої річи, але стали видерати і їх власні, і побили їх кількадесять — стримати тих розярених людей 12) не можна було нїяким чином, хоч я з пмнами ротмистрами запобігав тому всїми силами й захозами”, каже Жолкєвский 13).



Неофіціальне джерело наше — хрьнїка Бєльского оповідає сей епізод не так невинно: Козаки видали Наливайка, згодили ся видати армату, хоругви, всю зброю, зложити присягу на будуще, аби тільки їх живими пущено на волю, але гетьман не хотїв їм пообіцяии того, що з поміж них пани не будуть ще виберати своїх підданих, як би котрийсь кого пізнав. Тодї козаки відсоупили від угоди й сказали, що в такім разї будуть боронити ся поки живі. Гетьман на се сказав їм: боронїть ся! Тодї наші зараз прискочили до них, так що вони не могли анї упорядкувати ся, анї до стрільби взятись. І так їх рубали немилосердно, що на милю або й більш труп лежав на трупі. Бо було їх усїх в таборі, разом з черню, жінками й дїтьми на десять тисяч, а не втїкло більше як півтори тисячі, під проводом Кремпського . Чсстину зловлено, і з них деяких гетьман пустив, привівши до присяги, а иньші вступили до рот (польських). Взято було 24 гармати й иньшої стрільба чимало; забрано теж всї корогви, між якими були деякі цїсарські 14).



Тут передано сей епізод на підставі того, що оповідало ся про нього в польській суспільности по гарячим слїдам подїї (се останнї роки хронїки). Передано чоловіком, який зовсїм не заявив себе прихильником козацької сторони, і на підставі оповідань людей, які очевидно теж не мали заміру кинути якусь тїнь на польське військо. Отже мусимо мати довірє до сього оповідання, хоч і треба припускати певні побільшення в представленню сеї різнї, а також — згідно з реляцією Жолкєвского — мусимо переложити се на після капітуляції: Жолкєвский (і Гайденштайн) кажуть, що ся різня стала ся при тім, як польські жовнїри розшукували між козаками свої річи по капітуляції. Жолкєвский тільки дуже зменьшує розміри її та промовчує, що притоку до неї подала його додаткова заява, зроблена вже по капітуляыії: що польським шляхтичам зв ійська вільно буде також пізнавати в козацькім таборі своїх колишнїх підданих і забирати їх mаnu mіlitari собі в підданство назад. В пунктах капітуляції, поданих Жолкєвским і иньшими джерелами, сього жадання нема; його висунено підступно як останнїй удар вже по капітуляції. Супроти того, що козацьке військо мусїло містити в собі панських підданих дуже багато, се замість видачі провідників означало вже необмежене право арештувати скільки й кого хоч в козацькім війську (доведи потім панови в польському таборі, що ти не його підданий!). Козаки заявили, що на се пристати не можуть — тодї Жолкєвский цинїчно предложив в тапім разї „боронитися” — після капітуляції, й дав позволеннє свому війську ударити на пів-безборонне військо козацьке. Армата козацька була вжа видана, козацький табор стояв отвором, і ся остання атака перейшла, як вповнї правдоподібно оповідає Бєльский, в просту різню: польські вояки дали волю своїм мстивим почутям, які зібрали ся в них на козаків зв сю тяжку кампанїю. Виднїйших козаків, взятих в неволю, Жолкєвский міг прилучити, для лїпшої репрезентації, до виданих ватажків; иньші заявляли охоту вступити до польського війьска. Кремпський з частиною козаків відбив ся і пішов на Низ. Може було з ним війська і значно більше нїж оповідав Бєльский: його образок різнї може бути й побільшений оповідачами. За те моральний результат солоницької угоди: капітуляція козаків, їх обіцянка розійти ся й не збирати ся більше без королївського позволення, був уневажнений останньою некоректністю Жолкєвского і тою різнею, яка виникла з неї. Козаки й Поляки з під Сьлоницї розходили ся не примиреними, а ще більше розяреними останнїм епізодом ворогами.



Примітки



l) Listy c. 81, пор. 80.



2) Pisma Zolkiewskiwgo c. 149.



3) Сей епізод, переказаний у Гайденштайна в звязку з походом козаків з під Переяслава під Київ, українські історики, від Костомарова почавши, розуміли инакше: нїби то йшли козаки з Запорожа в поміч своїм — чомусь аж під Київ, так як би не знали, де їх шукати, і не підозрівали присутности Жолкєвского під Київом. Думаю, що нема потреби таким чином поправляти досить ясного і льоґічного оповідання Гайденштайна.



4) У Бєльского помилкою Остер.



5) Pisma c. 151.



6) Про місце битви, близше не звісне, див. у Милорадовича Средняя Лубенщина (К. Стар. 1903, IX кн. 290-1), Бочкарева Очерки Лубенской старины с. 16-7, Доманицького op. c. с. 111-2.



7) По словам Жолкєвского аж в девять; у Бєльского тільки чотири ряди.



8) Лист Жолкєвского — Жерела VIII с. 91. У Гайденштайна 8 тис. (с. 336, пер. с. 377).



9) Przez pewne sposoby semina niezgody miedzy Loboda, ktory ich starszym byl, a Nalewaykiem y iego sekta wzruszyli sie byli — лист Жолкєвского (Жерела VIII с. 91).



10) Ogladaiac sie tez na rozns przypadki, ze chocbysmy byli zwyciezyli, iednak czyniac z ludzmi odwaznemi, ktorzy przy swoim fortelu na smierc stali, nie moglo byc bez znaczey szkody swoich (Жерела VIII с. 91),



11) Через те що фінал кампанїї — солоницьку рзіню так дуже змазано, не можна докладно відріжнити, що було наслїдком добровільної угоди з козаками і що вчинено силоміць, по капітуляції. Кремпський напр. вийшов цїло, бо оружною рукою відбив ся — так виходить виразно з оповідання Бєльского, і само собою мало правдоподібно, аби головного провідника козачини (по смерти Лободи) з доброї волї пущено, як представляє Гайдеештайн („Кремпського пустили, щоб розпустив своїх і відвів до дому”). На підставі капітуляції видані були напевно Наливайко, Шаула і Шостак.



12) Miedzy ludzmi roziuszmemi.



13) Жерела VIII с. 92. Ще невиннїйше оповідає сю справу, на основі реляцій Жолкєвского, Гайденштайн: „Остання умова — аби воякам вернено забраане у них, ледво не стала причиною розруху: вояки були невдоволені тим що їм було віддано і почали грабуватти власні козацькі річп і прийшло до розруху, серед якого вбито кілька десятків, і ледво Жолкєвский той розрух втихомирив” (с. 336, пер.с. 378).



14) Бєльский с. 1764-5.



РЕПРЕСІЇ НА КОЗАЧИНУ Й ЇЇ РЕАБІЛЇТАЦІЯ: ПОЛЬСЬКІ ТРІУМФИ, НЕПОВНІСТЬ ПОЛЬСЬКОЇ ПОБІДИ, ПЛЯНИ РЕПРЕСІЙ, УНЇВЕРСАЛ ПРО СПОСОБИ ЗАПОБІГАТИ УКРАЇНСЬКОМУ СВОЄВІЛЮ, КАРАННЄ ВАТАЖКІВ, СМЕРТЬ НАЛИВАЙКА І ЛЄҐЕНДА ПРО НЕЇ.



Отже сповнити своє завданнє — знищити українську своєволю, Жолкєвскому удало ся тільки по части. Частина війська уйшла — не з ласки польського гетьмана, а пробоєм. Крім Кремпського, що оружною рукою пробив собі дорогу, на Днїпрі стояло ще військо на човнах під проводом Підвисоцького, а з Запорожа „вигребли ся” вже були нові сили „на волость” 1). Жолкєвский не мав енерґії йти громити їх і обмежив ся тим, що потучив підстаростїч еркаському оповістити їм про капітуляцію і наказати, щоб сї козаки занехали всяке вороже поступуваннє, инакше ударить на них з військом. Козаки, вчинивши раду, рішили просити згоди у Жолкєвского. Прислали з війська лист, де запевняли в послушности на будуще й просили пробачення всього минулого. Писали Низовцї і до ріжних своїх „приятелїв”, просячи заступити ся за них і забезпечити їх від репресій 2). „Хоч невдооволений був, мусїв Жолкєвский се затаїти, бо тяжко було йому покарати їх, особливо як би вони відступили на Низ Днїпра; військо було змучене трудами, недогодами, далекою дорогою; човнів під рукою не було; окрім того всоого з соймових нарад міркував він, що війська його треба буде в иньшім місцї”. (А до того, додамо, се військо було не заплачене й певно не схотїло б іти в новий похід в глухі далекі степи). „Тому відправив їх ласкаво”, а сам з польським військом рушив в Галичину 3).



„Гадина” — як називав Жолкєвский українське своєвілє — була тільки придушена, але не задавлена. Се не перешкодило обставити можливо тр
Страница 62 из 156 Следующая страница