Михайло Грушевський ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625 Страница 80

ни 10 стіп і в промірі (діаметрі) 4 стіп, добре звязаній обручами, мають сухарі, і дістають їх через дїру. Мають также варене пшоно і розпущенп з водою тїсто: вони їдять його мішаючи з пшоном, і воно служить їм і за їжу і за питє. Смак має квасний, а звуть вони його саламахою, себто чудова їжа; але минї смак її не здавав ся особлияим і я тільки за браком чогось лїпшого їв її в моїх подорожах. Тверезости пильнують гостро, і як трапить ся між ними якийсь пяниця, отаман каже його зараз викинути; нїкому не можна мати з собою горілки, бо в похоадх вони дуже цїнять тверезість.



„Рішивши йти походом на Татар, щоб віддячити ся за кривди і руїну вчинену ними, вони виберають осїннїй час. Висилають в такім разї на Запороэе річи потрібні для війни й походу і для будови кораблїв, взагалї все що вважають потрібним. Потім ідуть в степи 5 або 6 тис., все добрі козаки, добре оружні; приходять на Запороже і будують чайки. Шістдесять їх беруть ся до будови одної чайки і виготовляють її більше меньше за два тижнї, бо вони майстри на всї руки. Таким чином за два або три тижнї вони виготовляють 80-100 чайок, вище сказаного фасону. В кржду чайку сїдає 50-70 чоловіка, кождий з двома рушницями й шаблею, а на бортах корабля 4-6 гарматок, і потрібні припаси для поживи. Козаки вбрані в сорочкии, штани (другі на переміну), лихенькі свитки й шапки. Кождий має шість фунтів пороху, олову подостатку; крім того кулї для гарматок. На кождім кораблї квадрант. Так виглядає лїтючий полк козацький, що годен напасти на найвизначнїйші міста Анатолїї.



„Так зібравши ся їдуть вони Днїпром. Отаман має свій значок на щоглї і пливе звичайно на передї. Човни їдуть так дїйсно, що сливе оден другого торкаєть ся. Турки звичайно знають про похід і тримають кілька ґалєр на устю Днїпра, щоб не дати їм вийти. Але козаки перехитруючи їх виходять темної ночи перед новим місяцем, ховаючи ся в очеретах, що ростуть в Днїпрі на 3-4 льє 31). Ґалєри не важать ся заходити туди, бо там не раз мали свій кінець; тому вдоволяють ся тим, що чекають їх в проходї, і хоч тут козаки їх все застають неприготованими, але все таки так скоро пройти, аби їх не побачили, козацькі чайки не можуть. Тодї йде алярм по всїх краях, аж до Царгороду. (Треба знати, що виходять тільки по св. Іванї, щоб вернути ся найпізїнйше з початком серпня). Султан розсилає гонцїв по побережах Анатолїї, Болгаії, Румелїї, остерігаючи людність, аби стерегла ся, бо козаки на морі. Але се до нїчого, бо вони виберають настільки відповідний час і пору, що за 36 або 40 годин вони вже в Анатолїї. Приїхавши, лишають в кождім кораблї тільки двох чоловік і двох хлопцїв для сторожі, а самі, кождий з рушницею в руках, нападають на міста, здобувають, грабують і палять, інодї заходять на льє від берега, але зараз вертають ся і з своєю здобичю сїдають на кораблї. Їдуть на иньше місце, попробувати ще там щастя: коли трапить ся що, нападають, як нї — вертають з добичею до дому. Як нагодить ся їм стрінути кілька турецьких ґалєр або иньших кораблїв, вони женуть за ними, нападають і здобувають. А роблять се так. Їх чайки підіймають ся над водою всього лише наа 2 1/2 стопи, тому вони зобачать ґалєру чи иньший корабель перше нїж тк їх помітить. Тодї вони спускають щоглу своєї чайки і завваживши, напрям вітра, пильнують, щоб мати під вечер сонце з тилу. За годину перед заходом вони починають сильно грести до корабля чи ґалєри, аби підійти на 1 льє, щоб не стратити її з виду, і так тримають ся до півночи. Тодї дають сіґнал, і гребуть сильно сильно до кораблїв, а половина людей приготовляють ся до битви, то значить, щоб приставши до кораблїв, кинути ся в середину їх. Неприятель здивований, побачивши, що його обпало 80-100 човнів, наповняючи корабьї людьми й здобуваючи їх від разу. Здобувш, грабують, що можуть знайти з грошей і дрібного товару, який не псуєть ся від води, також гармати, і все що на їх гадку може їм придати ся, а корабель з людьми топлять. Так поступають козаки. Колиб вони вміли правити кораблем або ґалєрою, вони забирали б і їх, але вони сих способів не знають 32).



„Тепер треба вертати ся. Сторожу на устю Днїпра тим часом подвоєно, щоб звести з козаками рахунок. Але вони сміють ся з неї, хоч тепер ще слабші, бо дана ними битва не може обійти ся без того, щоб вони таки не стратили богато й своїх, і море щоб не потопило кількох човнів: не можуть всї бути такі добрі, щоб кождий витримав. Вони ідуть в затоку, що лежить в 3-4 льє на схід за Очаковим, а від неї йде низька ложбина від моря до Днїпра, на яку три льє; вода в нїй підіймаєть ся часом на півстои на яку чверть льє від моря. Тут козаки, по двіста і триста тягнуть оден човен на собі; так перетягають оден за другим і за два-три днї дістають до Днїпра з усею своєю здобичею. Так обминають вони стрічу з ґалєрами, що стережуть устє під Очаковим. Кінець кінцем вертають ся до своєї Скарбницї і дїлять добичу.



„Вони мають ще иньшу дорогу — вертають ся лиманом донським 33): проходять через протоку між Керчею і Таманею і йдуть лиманом до р. Міусу, потім нею доки можуть іти човни, потім від її верхівя до верхівя Волчої води 34) (тут тільки одно льє), а Вовчою водою в Самару, що паде в Днїпро одно льє низше Кодака. Але вони рідко йдуть сею дорогою, бо сюдою дуже далеко на Запороже. Инодї йдуть вони сею дорогою і на море, коли на устю Днїпра великі сили загорожують їм вихід, а їх нема більше як 20-25 чайок.



„Коли ґалєри стрітять козаків на морі в день, вони розпочинають сильну стрільбу з гармат і розгоняють їх як шпаків. Одні тонуть, иньші, кому удало ся вихопити ся, збентежені тїкають куди можуть. Але раз завязавши битву з ґалєрами, вонт тримають ся, не рушаючи ся з своїх лавок. Весла привязані вузжівкою. дОні стріляють, і по кождім вистрілї товариші подають їм иньші, набиті рушницї, для нового вистрілу; так стріляють безперестанку і стріляють добре. Ручний бій ґалєра може счинити тільки з одною чайкою. Але її гармати чинять великі шкоди, так що в такій стрічі гине добрих дві третини кожаків. Рідко коли вертають ся вони з половиною війська. За те приносять богату здобич: шпанські реали, арабські цехини, коври, золотоглави, бавовняні і шовкові матерії й иньші цїнні товари. От з чого живуть козаки; такий їх дохід. Повернувши ся вони не мають иньшого занятя окрім піячння та ріжних авантур з приятелями 35).



„Гетьмана свого вибирають так. Збирають ся старі полковники й старі козаки, що мають мїж ними повагу і дають голосии на того, кого вважають найбільше здатним до того. Хто дістав більшість голосів, той вибраний. Коли ж вибраний не приймає уряду добровільно, вимовляючи ся, що він нездібний або не гідний, недосвідний або старий, — се не помагає нїчого: йому відповідають тільки, що він справдї не варт такої чести, і зараз вбивають його на місцї як зрадника — хоч самі власне поступають з ним по зрадницьки (пригадайте сказане про їх характери і звичайне лукавство) 36). Як же вибраний козак приймає гетьманський уряд, він дякує радї за зроблену йому честь; хоч він не гідний і не здатний до такого уряду, одначе обіцяє, що буде силкувати ся своїми стараннями і пильністю зробити себе гідним служити їм всїм взагалї й кождому зокрема, і житє його готове буде завсїди на услуги його братам (так звуть вони один другого між собою). На сю промову плещуть йому й кричать: vivat, vivat, а потім кождий підходить до нього, в порядку своїх ранґ, віддає поклін, а гетьман подає йому руку — як то прийнято у них при здоровканню.



„Так вибирають вони вожда — буває се часто в пустім степу. Називають його на своїй мові гетьманом, слухають ся його, власть його необмежена; він може стинати й на палю сажати непослушних. Поступає суворо, але не рішає нїчого без воєнеої ради, званої у них ruds (раза). Але й гетьмана може спіткати біда. Він мусить бути незвичайно обережним на війнї, щоб не стало ся якогось нещастя, і в усякій оказії і трудних обставинах мас показати себе проворним і пильним, бо як покажеть ся в чимсь плохим, вбивають його як зрадника, і зараз вибирають на його місце иньшого, тим же способом як я описав. Отже проводити і командувати у них — уряд тяжкий і при неудачі кінчить ся гірко. За сїмнадцять лїт, що я прослужив в тих сторонах, всї хто був на сїм урядї, скінчили нещасливо” 37).



Такі сї оповідання про козацьке житє кінця XVI і перших десятилїть XVII в. З уст чужих і навіть ворожих одною спільною нотою, як ми бачили, проходить здивованнє і поважаннє до воєнних лицарських прикмет сього воєнного українства.



Перейнятий високим поважаннєм до воєнних чеснот козаків, Старовольський саме імя їх толкує (не поясняючи близше сеї етимольоґії) як „людей, що легковажать собі все, й саму смерть”. Иньші письменники також не знаходять звичайно відповіднпх похвал для їх відваги й витрівалости. Папроцкий в уста Зборовского вкладає такі слова, коли козаких отїли тїкати, несподївано наскочивши на турецьку ґалєру „не годиться того чинити вам, людям, про яких всї народи знають, що в мужности вам на цїлім світї нема рівних”. Лясота, поясняючи, чопу він за всяку цїну хотїв прийти до порозуміння з коазками, толкує се тим, що вважав для цїсаря дуже важною поміч „таких смілих і відважних людей, від молозости призвичаєних до війни і особливо вправних в війнї з Турками й Татарами, з якими мають дїло сливе що дня” 38). Жолкєвский, а з його слів і правительство, святкуючи свою побіду над козацьким своєвільством, признавало козаків військом „відважним, в ремеслї рицарськїм добре вицвіченим'' 39). Турецький хронїст Наїма, описуючи морські походи козаків та величаючи побіду над ними, каже: „можна смїло сказати, шо не можна на всїй землї знайти людей сміливійших, що меньше б дбали про житє, меньше б бояли ся смерти. Як оповідають люде що знають морське дїло, ся голота своєю зручністю і відвагою в таких морських битвах страшнїйша від усякого иньшого народу” 40). Французький посол в Царгородї, доносячи про туж морську битву козаків з Турками (1625), не знаохдить слів похвали козацькій відвазї, і просить своє правительство поміркувати, що роздавш
Страница 80 из 156 Следующая страница