щити дипльоматичні права панів на українські землї. Більш серіозне значіннє мали браславські подїї (див. с. 207-8): се був рух українського демосу против шляхетського пановання і польського режіму; але був він від козачини незалежний: Наливайківцї відограли в нїм роль помічної сили, а не інїціаторів, і козачина не оборонила сих повстанцїв від репресій.
10) Chronica gestorum іп Europa singularium, вид. 1648 с. 172.
11) Напр. Костомаров — Богдан Хмельницький вид. 1884 т. I с.. 22 і 24.
12) Listy ч. 52.
13) Меньше правдоподібно, що козаки на саму шляхту хотїли розтягнути свій присуд і зверхність козацьку.
14) Див. вище с. 207-9.
15) Архивъ Ю. З. Р. III І ч. 62-71, Матеріали до гетм. Сагайдачного в кн. XV київ. Чтеній.
16) Архивъ Ю. З. Р. III І ч. 63, пор. 64, 66, 68.
17) Ibid. c. 250.
18) Сї факти пок. Антоновичу і приклонникам його поглядів дали привід намплювати образ перетворення Київської Уараїни в козацьку територію, плдїлену на полки, вільну від пана — те що стало ся тільки за Хмельницького. „Конашевичъ — читаємо в Антоновичевій біоґрафії Сагайдачпого — сталъ причислять къ своему войску цЂлыя области засебенной Украины, по мЂрЂ, какъ жители этихъ обласетй обращались къ нему, изгнавъ помЂщиковъ и заявивъ о своемь желаніи причислиться къ козацькому вшйску".
19) „Реверсал" козацький 1619 р. (Pisma c. 337), обіцюючи, що козаки будуть ходити на Татар з місцевими старостами й підстаростами, додають: lub z atamanem swoim, i комісари мовчки прийняли сей додаток. Значить по королївщинах були отамани козацькі: про такпх, а не простих отаманів-старшин сїльських говорить, очевидно, сей додаток. Каманїн в своїх матеріалах до історії козацького землеволодїння (Чтенія київські т. VIII) подав кілька довументів, виданих, або потверджених отаманами в рр. 1600 1630, в пізнїйшім стилю (с. 15-8); але сї документи, де атаман чигринскій в 1600 р. прикладає до документів „печать свою мескую чигринскую", виглядають анахронїстично.
Розділ VI. Полїтичні обставини перших десятилїть XVII в. і їx вплив на зріст і розвій козачини.
Ливонська війна і московська смута: Неохота козаків, мотиви що змусили їх до участи в ливонській війнї 1602 р., тяжкі обставини війни, зміни гетьманів, козаки на Білоруси, претенсії козаків з приводу своєї служби, справа жовнїрських леж на Українї. Козацькі походи на море і на Молдаву. Зріст козачини.
Ливонська війна і московська смута: Московська смута: участь козаків в походї царевича, мобілїзація козачини, московські смути 1605-8 р. і участь в них козачини. Зачіпки з Турками і Татарами; погром Варни 1606 р., походи молдавські. Своєвільства на Українї, „бунти" корсунські, конституції на українську своєволю 1607 року, постанови 1609 р., їх безплодність.
Ливонська війна і московська смута: Польсько-московська війна 1608-13 р. і вербованнє козачини, козаки під Смоленськом, козаки в Сїверщинї, неохота шляхти і нові вербунки козачини 1611 р.; козацькі операції в Сїверщинї.
Ливонська війна і московська смута: Козацьке панованнє на Українї; своєвільства авантурників з московської війни, постанови сойму 1611 р., ухвали 1613 р. на козачину. Козацькі зачіпки з Туреччиною.
Козацькі походи на море в рр. 1613-7 і коиісії польські: Походи на море 1613 р., похід на Волощину 1614 р., ультиматум Жолкєвского, збори до війни і переговори, нещасливий похід на море 1614 р.; погром Синопу. Плян турецького походу і панїка в Польщі. Кримські усобицї і татарські напади. Похід Ахмет-баші на Днїпро. Комісія на козаків 1614 .р, постанови комісії, тактика козаків.
Козацькі походи на море в рр. 1613-7і комісії польські: Козацький похід на Царгород 1615 р., невдалий похід Алї-баші на козаків, погром Кафи 1616 р. і похід на Трапезунт. Переговори Жолкєвского з козаками під Паволочю, похід Іскандер-баші на Україну і польсько-турецька умова під Бушею-Яругою.
Козацькі походи на море в рр. 1613-7 і комісії польські: Похід Жолкєвского на козаків 1617 р., зміна на гетьманстві (Д. Барабаш), козацька непокірність, похід комісарів, Сагайдачний знов гетьманом, переговори над Ольшанкою, ухвали комісії, потреба в козаках і здержливість Поляків.
Козацькі походи на море в рр. 1613-7 і комісії польські: Полїтика козацька, тактика статочнїйших. Сагайдачний як репрещентант її. Біоґрафічні звістки про Сагайдачного, його характеристики, традиція про нього.
Московська кампанія 1618 р. і комісія 1619 р.: Вербованнє козаків на московську війну. Походи на море 1617/8 р.; похід Іскандер-баші. Сагайдачний під Москвою; трактат в Дєулїнї. Угода з Турками, обіцянки приборкати козаків.
Московська кампанія 1618 р. і комісія 1619 р.: Переговори з козаками. Похід Жолкєвского на козаків, деклярація комісарів, оповіданнє сучасника про переговори і раду козацьку, спірні питання, ухвали комісії, потимизм Жолкєвского, ілюзоричність ухвал комісії. Вербованнє козаків в цїсарське військо і похід на Перекоп.
ЛИВОНСЬКА ВІЙНА І МОСКОВСЬКА СМУТА: НЕОХОТА КОЗАКІВ, МОТИВИ ЩО ЗМУСИЛИ ЇХ ДО УЧАСТИ В ЛИВОНСЬКІЙ ВІЙНЇ 1602 Р., ТЯЖКІ ОБСТАВИНИ ВІЙНИ, ЗМІНИ ГЕТЬМАНІВ, КОЗАКИ НА БІЛОРУСИ, ПРЕТЕНСІЇ КОЗАКІВ З ПРИВОДУ СВОЄЇ СЛУЖБИ, СПРАВА ЖОВНЇРСЬКИХ ЛЕЖ НА УКРРАЇНЇ. КОЗАЦЬКІ ПОХОДИ НА МОРЕ І НА МОЛДАВУ. ЗРІСТ КОЗАЧИНИ.
Молдавська кампанїя 1600 р. була першим кільцем в довгім ланцюху воєнних авантур, що заповнили собою сю воєвничу добу польської історії і казали польському правительству неустанно мобілїзувати козацькі сили та запобігати козацької охоти до служби річипосполитій.
Відправляючи козцьке військо з молдавської війни, гетьман Замойский старав ся заручити ся козацькою помічю для ливонської війни й привіз на сойм козацьку обіцянку участи, як мотив певних признань і уступок для козачини. Але перспектива сього далекого походу на зовсїм чужий і незнаний театр війни сама по собі дуже мало вабила козаків. „Не кажуть про Ливонїю, тільки про Швецію і дуже її боять ся, щоб туди не завели їх на погибіль”, доносив кореспондент. З другого боку, ласку показану соймом козаки вважали не задатком за службу в новім походї, як хотїло то трактувати правительство, а нагородою за попередню кампанїю. Тай сойм, як ми бачили, тільки по части сповнив їх домагання. Тому поклики до мобілїзації для нової кампанії приймали ся в козацьких кругах досить холодно, і багато було тої гадки, щоб розібравши ті гроші і сукна, які прийдуть від правительства, між учасників молдавської кампанії, іти собі на Запороже. „Нема згоди між ними”, доносив згаданий кореспондент Замойскому в початках квітня ст. ст. 1), „Кошка три рази скликав раду, і на тих радах багато було таких, що не годили ся на службу королеви, але побравши сукно і гроші хочуть іти на Запороже. І вже чи будуть сукна чи нї, чекають тільки своїх посланцїв (післаних на сойм); човни вже готові, готують обрікк, і борошно набивають в бочки — багато вже понабивали. І чи сукно прийшло б на чотири тисячі чи на шість, і так само якісь гроші, то хочуть розібрати між собою ті що були в волоськім походї, а иньшим дати не хочуть; кажуть так: „ми се заслужиши, а иньші нехай собі заслугують”. Так була й Кощина мова на радї: „обіцяно гроші й сукно з початку на чотири тисячі, а тепер на шість — тим лїпш, довшиї сукнї мати будемо” 2).
Та хоч як непривабна була для козачини перспектива „шведскої війни”, інтереси козацькі не позволяли їй відтягнути ся. Як ми бачили, свої уступки козачинї сойм 1601 р. починив в формі умовній — коли козаки візьмуть участь в ливонській війнї; спеціально що до знесення баннїції се було зазначено виразно, а воно було найголовнїйшим дезідератом козачини. Але се була тільки одна половина справи; другу половину своїх дезідерат, не санкціоновану ще соймом, козачина опирала і реалїзувала на практицї як активне військо на службі річипосполитій (сюди належать претенсії на приставства і лежі, на контрібуції з „волости”, і навіть свій імунїтет козацький, не признаний соймом, приходило ся, певно, опирати на фактї служби королеви і річипосполитій). Тому вирікати ся сеї служби і відмовляти ся від участи в походї, визначенім правительством, козачинї нїяк не можна було. І кінець кінцем, покричавши на тих радах, козачина таки рушила в ливвонський похід пію проводом все тогож Кішки, що очевидно — твердо держав ся опортунїстичної полїтики. Було їх дві тисячі офіціально — на стільки визначена була платня; дїйсне число не звісне докладно. Білоруський лїтописець, оповідаючи про їх похід через Білорусь з кампанїї, каже, що козаків було чотири тисячі, але се може й побільшеннє 3).
Рушили в похід десь лїтом, як і польське військо; в Ливонїю приспіли на осїнь. Служба була справдї тяжка, особливо як надійшла зима. Край був сильно випустошений, запровіантувати ся було трудно. „Земля замерзла, куренїв будувати не можна, коням теж дуже зле; посилали ми своїх товаришів, розвідуючи про живність — нема нїякої живности, і дерев нема — хиба де хата одна або дві, а й то з рища плетена; нам в такий порожнїй край нема по що — до решти коней потратимо”, — читаємо в однім листї Кішки до гетьмана коронного. Козаки скаржили ся, що платню їм визначено малу (по 7 зол. на квартал), а головно, що й тих грошей по першім кварталї, заплаченім десь з початком мобілїзації, їм не плачено. Тому вже з кінцем року, не діставши платнї, козаки рішучо загрозили, що підуть назад на Україну: „на радї в минулу середу постановили речінець на будучу середу рушити ся з тої землї, і як би ми що иньше постановили, то б нас товариство каміннєм побило”, писав Замойскому Кішка 4). Правдоподібно, якоюсь грошевою сумою і обіцянками всїлякими удало ся козаків відвести від сього заміру, й вони зістали ся; подібні клопоти мали гетьмани полбські і з власним військом, позичаючи й свої річи під застав віддаючи, та роздаючи бодай частинні задатки на рахунок плати. З кінцем 1602 р. козацьке військо мало незаплачених три квартали, то
Страница 84 из 156
Следующая страница
[ 74 ]
[ 75 ]
[ 76 ]
[ 77 ]
[ 78 ]
[ 79 ]
[ 80 ]
[ 81 ]
[ 82 ]
[ 83 ]
[ 84 ]
[ 85 ]
[ 86 ]
[ 87 ]
[ 88 ]
[ 89 ]
[ 90 ]
[ 91 ]
[ 92 ]
[ 93 ]
[ 94 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 150]
[ 150 - 156]
