Михайло Грушевський ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625 Страница 90

ян був прийнятий і московським боярством, що встигло вже зсадити царя Василя. Але Жиґимонт вважав потрібним наперед забезпечити Польщі спірні землї (Смоленськ і Сїверщину), та й на проєкт коронації Володислава не міг рішити ся. В сих ваганнях і ріжних нетактовностях утратив він момент: зайнятий облогою Смоленська упустив Москву і царську корону безповоротно. Аж лїтом 1611 р. удало ся нарештї взяти Смоленськ, і Жиґимонт скликав сойм, щоб заімпонувавши йому здобутками й тр іумфами добитивя санкції своєї московської війни (повзятої без формальної ухвали сойму) і солїдних кредитів на її дальше веденнє. Сподївав ся, що приверненнє утрачених перед столїтєм провінцій, вибір на московський престіл польського королевича, введеннє польської залоги до Москви, вчинане на сїй підставі — всї сї від віків нечувані тріумфи відчинять йому серця і кешенї шляхти. В своїм експозе передсоймовім і соймовім 18) король підчеркував, що щасливий хід сеї війни, і її незвичайні успіхи виразно вказують, що війна ся була дїлом божим — воля божа в данім разї взяла польського короля за знарядє своїх судів. Він звертає увагу польської суспільности на вагу хвилї, на перспективи, які вона відкриває і — на засоби, яких вимагають сї перспективи, та заохочує до жертв на добро держави. Та шляхта очевидно розсудила, що коли сам Бог поборає на Москву, як запевняв король, то можна безпечно і далї сю війну на саму ласку божу зложити, не піклуючи ся нею і кредитами на неї. Сойм з вдоволеннєм прийняв до відомости успіхи королївські, пробачив йому самовільну війну (хоч і остеріг на будуще, що зачіпної війни король не може вести без згоди сойму), ухвалив звичайний податок, якого далеко не виставало навіть на заплаченнє довгів війську за сю дволїтню війну і — поручив королеви вести далї війну по козацьки „не те на що є, а на те що буде”: на ті здобутки і суарби, які мали впасти в руки короля в Московщинї. І правительство Жиґимонта по всїх тріумфах і комплїментах опинило ся знову з незаплаченим військом: з порожньою касою перед перспективою завзятої війни, що вимагала для осягнення ґрандіозних плянів, начеркнених Жиґимонтом, людей і людей, грошей і грошей.



Се булов осени 1611 р. Обставини були того роду, що справа польська була вже сильно попсована і вимагала енерґічних заходів, коли хотїло ся її направити. Польська залога сидїла в Москві, і правило Москвою боярське правительство іменем Володислава, але в ріжних кінцях Московщини підіймала ся реакція все серіознїйша против сього скомпромітованого правительства; Москва була в бльокадї й тільки енерґчна поміч з Польщі могла виратувати її. Але брак, гроша паралїзував усе, і незаплачені роти росходили ся навіть з московської залоги, та післаного їй в поміч війська, з гетьманом литовським Ходкевичом на чолї. В таких обставинах особливо цїнна була правительству поміч козаків — найменьше вибагливих, найбільше готових служити на непевний кредит: надолужувати незаплачену платню реквізіціями, контрибуціями і простими грабунками. Не маємо подробиць про вербованнє козаків на королївську службу в сих роках, але очевидно не без спеціальної заохоти правительства тягнули вони далї в Московщину під час кампанїї 1611-3 рр.: що більше вичерпували ся ресурси правительства на утриманнє польського війська, тим важнїйшою була для нього поміч козацька. В сучасних листах знаходимо згадку про великий корпус козацький, 15 тисяч, що в осени 1611 р. йшов з України через Білу Рась, очевидно в Московщину 19). В падолистї того року Ходкевич рахує всїх козаків в Московщинї, в службі королївській, на 30 тисяч 20); великий корпус козацький був при нїм, віддїл козацький сидїв в Москві, в залозї. Иньші оперували далї в Сїверщинї, а крім того більші або меньші козацькі ватаги на власну рвку промишляли в ріжних кутах Московської держави. Коли в серпнї 1612 р. похід Ходкевича під Москву не удався, і він мусїв відступити, козацьке військо відлучило ся від нього й пустило ся на північ, на Вологду, Тотьму, Сольвичегодськ, і потім два роки ходили тут, пустошили край, здобувади міста і замки, палили і грабували 21). Иньші козацькі ватаги брали участь в наїздах провідника банд Лїсовского (аж до р. 1615).



З кінцем 1612 р. польська залога в Москві мусїла піддати ся московським військам, зібраним тимчасовим правительством (орґанїзованим по інїціативі Нижегородцїв при кінцї 1611 р.) Король, не маючи чим заплатити вже давнїйше військо, не міг стягнути нїяких нових сил. Навіть польські вояки, що стояли під Смоленськом, не діставши заслуженого, не схотїли йти з ним під Москву. Як на сміх підійшов Жиґимонт з сином під Москву з горсткою війська — уже по капітуляції залоги, і в свідомости повного свого безсильства і безвиглядности — відступив слїдом і подав ся назад до Польщі.



Воєнні операції йшли потім тільки у Сїверщинї, і тут головну ролю грали козаки. З лютого 1613 р. маємо королївську грамоту до Запорожцїв „в Путивлї”, на Запорожу, на Українї й по иньших місцях”, де король складає подяку за їх служби в Московській війнї і взагалї за їх останню службу в Сїверщинї, де вони взяли Путивль. Король надав Путивль з волостю Мих. Вишневецькому, що був мабуть одним з провідників, а може й головним провідником в сїй війнї, як пограничний з Московщиною маґнат, властитель Лубенщини і староста пограничної Остерщини; король висловляє надїю, що козаки поможуть Вишневецькому затримати в своїх руках Путивлські землї 22). В иньшім, пізнїйшім листї король просить Запорожцїв вести далї боротьбу з ворогом і підтримуувати Вишневецького 23). Лїтом того року вони разом з Лїсовчиками і з литовським військом здобули цїлий ряд замків на полудневім пограничу Московщини, заходили під Калугу. На півночи далї ходили українські козаки, притягом 1613 і 1614 р., заходячи під Архангельськ, Холмогори, Олонець, лучили ся з шведськими військами для спільних операцій 24).



Заразом несли службу і на полудневий границї: на поклик гетьм. Жолкєвского ходили боронити її від татар, а потім від Волохів 25).



Правительство польське не могло підтримувати далї операцій, в Московщинї і вело безладні переговори з московським правительством, не маючи спромоги виступити більш активно. Сойм, скликаний на початку 1613 р., під вражіннєм останнїх неусиіхів, а ще більше — тих своєвільств, спустошень і грабунків, які допускало незаплачене жовнїрство, перенїсши в границї річипосполитої ту грабівничу роботу, яку розвело було в Московщинї, — різко і рішычо висловив ся против московської авантури Жиґимонта, і всяка надїя на її продовженнє була убита на якийсь час.



Примітки



1) Pisma Zolkiewskiego c. 19.



2) Див. у Ґурского Oblezeie Smolenska c. 7.



3) Рус. истор. библ. 1 с. 453 (циффра 300 замість 3000), 459, 464, 466, 475-6.



4) Ibid. c. 493, 498.



5) Pisma c. 32; трудно не вірити Жолкєвскому — а простої помилки в писанню не допускає контекст. Маскєвіч в своїх записках рахує козаків тільки 12т ис, a hetman u nich ze Zborowa miasteczka, Zborowskim sie zwal, kozak staranny — c. 14. В оповіданню про приступ під Смоленськ в серпнї 1610 р. дневник облоги називає гетьманом козацьким якогось Каленика (Kalenik hetman ich — Рус. ист. бибд. I с. 656).



6) Pamietniki Sam. Maskiewicza c. 15.



7) Рус. ист. библ. I с. 529.



8) Згадка ibid. c. 541.



9) Ibid. c. 543, 604, 616, 635.



10) Маскєвіч с. 15.



11) Рус. ист. библ. І с. 543, 558-61, 566-7, 570-l.



12) Листи в Чтеніях київських VІІ с. 70.



13) Видавець сих листів, А. Стороженко-junior, здогадуєть ся, що сей титул треба розуміти як „старший” себто гетьман козацький, але се не так: „гетьманом” титулував себе тодї Тискиневич, і з сим титулом підписав звісний лист в справі Грековича „за порогами року 1610 мая 29 дня” (Акты Ю. З. Р. II с. 66). Тому Стороженко й підписав ся не просто „старший”, а „старший полковник”, і місця йому на гетьманство в сїм часї нема, і „довгої прогалини”, яку був запримітив д. Стороженко в реєстрі запорожських гетьманів, в дїйсности не було.



14) Чтенія як вище.



15) Напр. Рус. ист. библ. I с. 477, 485, 657, 640, 656.



16) Див. напр. тамже с. 554, 573, 591, 604 й ин.



17) Gorski c. 100 каже про 15 тис., аде в дневнику Рус. ист. биб. того нема, див. с. 635-7.



18) Зміст (з рукописей) у Жуковича Сейм. борьба вип. I с. 57-65.



19) Листи Радивила — Ркп. Публ. бібл. Пол. N 202 л. 154.



20) Bibl. ordyn. Krasinskich I c. 92.



21) Документальний матеріал про се зібраний в статї Н. Ардашева: Изъ исторіи XVII вЂка (Журналъ Мин. Нар. Просв. 1898, VI).



22) Рукоп. Публ. бібл. Разн. F. IV № 85 с. 50.



23) Ibid.



24) Акты Москов. госуд. I ч. 46-7, 52, 53, 55, 56, 69, 70.



25) Про се доносили козаки королеви ркп. № 85 с. 50, пор. реляцію про погром козаками Татар, в вереснї 1612 р. ркп. Пол. F. IV № 202 л. 175.



ЛИВОНСЬКА ВІЙНА І МОСКОВСЬКА СМУТА: КОЗАЦЬКЕ ПАНОВАННЄ НА УКРАЇНЇ; СВОЄВІЛЬСТВА АВНАТУРНИКІВ З МОСКОВСЬКОЇ ВІЙНИ, ПОСТАНОВИ СОЙМУ 1611 Р., УХВАЛИ 1613 Р. НА КОЗАЧИНУ. КОЗАЦЬКІ ЗАЧІПКИ З ТУРЕ ЧЧИНОЮ.



Чотири роки українськаа козачина віддавала неустанні услуги польському правительству в московській війнї. Латала свої злиднї московським добром, мобілїзувала й висилала туди десятки за десятками тисяч української людности, вириваючи її з рам „звичайної зверхности і послушнсти” польського режіму, помножала й розширяла в нескінченість свої кадри, стаючи силою все більше сильною і активною, — і заразом обовязувала польське правительство як свого невипдатного довжника, за невиплачені платнї, до всякої поблажливости й вирозумілости і до своїх своєв ільств і до своїх претенсій. Козацькі впливи, козацьке право, козацьке панованнє на „українї”, вже перед тим розвинувши ся сильно, знаходить собі тепер нові опорні точки, нові оправдання в козацькій службі річипосполитій, в козацьких заслугах, в козацьких пре
Страница 90 из 156 Следующая страница