Михайло Грушевський ТОМ VIІ. КОЗАЦЬКІ ЧАСИ — ДО РОКУ 1625 Страница 95

ого сина Олександра українські маґнати разом з козаками: кн. Михайло Вишневецький і кн. Самійло Корецький. Польське правительство, недавно перед тим віддавши Томші Хотин, щоб його прихилити до себе, і тепер поспішало вислати йому запевнення, що ся експедиція зроблена без волї й відомости короля. Але в кождім разї в рахунок турецьких образ прийшла ще одна нова позиція.



На щастє війна з Персією стримала трохи розмах турецького гнїву. Вислано тільки турецьку фльоту на козаків під проводом Алї-баші, на початку 1616 р., а кілька місяцїв пізнїйше десятитисячне військо під начальством Іскандер-баші в Волощину, в поміч Томші на наїздників польських. Від польського правительства зажадано виведення своєвольників з Волощини і видачі їх партизанів — волоських бояр 10).



Морська експедиція на козаків випала одначе жалїсно знову, як і першим разом. Алї-баша поплив до Днїпрового лиману, але козаки не убояли ся, вийшли на зустріч і вдаривши на турецьку фльоту, знищили її до решти. Взяли кільканадцять ґалєр і до сотнї човнів. Алї-баша ледво утїк сам 11). Потім козаки обернули ся на кримське побереже, повоєвали його, здобули і спалили Кафу, забравши й пустивши на свободу масу невільника. Се було голосне дїло, прославлене в похвалоних нагробних віршах Петру Сагайдачномц — завдяки їм знаємо і се, хто був гетьманом козацьким в сїм часї (про особи гетьманів не маємо певних звісток від самого 1610 р.):



За своєго гетманства взялъ въ Турцехъ мЂсто Кафу,



ажъ и самъ цесаръ турскій былъ въ великимъ страху,



бо му чотырнадцать тысячъ тамъ люду збилъ;



каторги єдины палилъ, другіи потопилъ;



мрого тогды зъ неволЂ христіанъ свободилъ,



за што то Богъ зъ воинствомъ єго благословилъ 12).



В Царгородї настало страшенне засішаннє. Позбирали козаків, які були в неволї, покликали їх перед воєнну раду й питали ся, якими б способами можна на будуще тому запобігти і виперти козаків з їх осель. Не знати, що там мали говорити ті експерти-невільники, але казали, що на радї потім уложено страшні пляни (сповнені багато десятків лїт пізнїйше, і то по части тільки, тай дуже ефемерно): рішено осадити Турками Волоську землю, взяти Камінець і дальші землї на схід по Київ, поставити турецькі залоги на Днїпрі. До польського правительства вислано жаданнє, щоб відступило Туреччинї пограничні замки Поднїпровя: Черкаси, Канїв, Білу Церкву 13).



Певне вдоволеннє натомість дав турецькому правительству похід Іскандер-баші на Волощину. Він без труду погромив наїздників (Вишневецький умер від хороби, Корецький полишений був польськими вояками, бо не заплачено їм грошей, а Жолкєвский, як кажуть, з свого боку наставав на них, щоб кинули Корецького, аби не компромітувати Польщу перед Портою). Корецького з иньшими шляхтичами взято в неволю й відіслано до Царгороду; Томшу посаджено наново на господарстві. В Польщі зі страхом чекали з Волощини турецького походу на Поділє. Жолкєвский постарав ся знову демонструвати свою оружну готовість на волоськім пограничу — кинув ся туди з своїми невеликими силами, мобілїзував місцеву шляхту і маґнатів, і як думали, тим заімпонував справдї й стримав турецький похід з Молдави на Поділє 14). Татар, висланих на Покутє, удал ося також погромити. В результатї кампанїя польсько-турецька закінчила ся перешоворами під Хотином, з захованнєм „гідностп річипосполитої” 15).



Козаки однначе попсували слїдом се ледве склеєне помиреннє. В осени тогож (1616) року вони вибрали ся новим походом за море, на малоазійське побереже, і сим разом похід їм удав ся ще ефектовнїйше нїж попереднїй, хоч всього було їх не більше в походї як 2000. Вони вибрали ся під Самсун, але вітри занесли їх чайки до Мінер. Вони вийшли на берег і берегом пройшли до Трапезунту, здобули його й пограбили. Ударила на них турецька фльота під проводом Цікалї-баші, ґенуезького адмірала, зложена з 6 великих ґалєр і богатьох меньших кораблїв, але козаки погромили його й потопили три ґалєри. По сїм погромі довідали ся, що султан вислав під Очаків фльоту під начальством Ібрагім-баші, щоб заступити їм дорогу. Тодї вони ударили на Босфор, наробили тут спустошень, а потім, обминаючи Очаків, пройшли в Азовське море і відти — мабуть через ріку Молочну і Конку — пройшли собі човнами на Днїпро й подали ся на Україну. Ібрагім же баша, щоб вийти з такої дурної ситуації, пройшов Днїпром на пусту Сїч. Була то десь пізня осїнь уже; козаки,, яаі не пішли на море, вийшли „на волость”. Стояла тільки маленька залога, кілька сот козаків; вона уступила ся перед турецьким військом, і баша міг потріумфувати над порожнїм гнїздом ненависного ворога. Взяв кілька малих козацьких гармат і кільканадцять човнів і з сими трофеями фіктивного тріумфу подав ся до Царгороду — потїшити султана сею „мальованою” побідою 16).



Ся казкова авантура козацька набере ще особливої піканції, коли завважимо, що вона правдоподібно відбула ся як раз, коли правительство польське вело переговори з козацькою старшиною про погамованнє українського своєвільства. Король листом з 17/IX н. с. поручав Жолкєвскому, упоравши ся з Турками, разом з иньшими комісарами розпочати знову заходи, „аби українське своєвільство, що нас сварить з поганами, було поскромлене і приведене до якогось порядку і послушности”. Сим разом король одначе й сам уже не мав нїяких ілюзій і додає: „коли й сим разом не удасть ся осягнути нїчого позитивного, то принаймнї піде той слух між поганство, що старань нам не бракує” 17). Було отже се більше демонстрацією про око, ut aliquid fecisse videatur. Крім туркцьких справ міг бути й иньший мотив. Сойм 1616 р. дав нарештї дозвіл на відновленнє московського експеріменту: позволив кор. Володиславу орґанїзувати експедицію в Московщину, щоб доходити своїх прав на московську корону. Уставляючи порядок козацької служби, треба було заразом заручити ся їх участж в московській експедиції. Але з сього нїчого не вийшло.



Жолкєвский, покінчивши переговори з Іскандер-башею, пройшов під Паволоч, де сиояло якесь козацьке військо, і тут знову поновили ся переговори: дано знову інструкцію козакам що до порядку і служби і поручено не чинити нїяких зачіпок з Турками 18). Козаки, очевидно, обіцяли дати на се відповідь. Правительство сим разом, видно, само не надавало сим переговорам нїякого значіння. Рішено було вислати нову комісію, з більш імпозантним воєнним арґументом, на день 1 марта 1617 р. до Київа і про се оповіщено з кінцем року козаків і всї українські уряди й міста: щоб козаки нїяких приготовань до нового морського походу на весну не чинили, нїяких зачіпок з Турками не допускали, і щоб до них з міст і місточок з України не пускали нїяких припасів і запасів до такої експедиції 19).



Очевидно, до правительственних кругів дійшли чутки, що на весну ладить ся новий похід на море. І він дїйсно справдив ся, а королївські унїверсали не зробили на козацькі пляни нїякого впливу. Замість ставити ся до Київа, на комісію, козаки лагодили ся до похода на море, і пішли коло середопостя 20). Подробиць не знаємо. Ще перед тим зявила ся на Українї Орда, під проводом калґи, і впала на Волинь. Виступити против неї не було з чим. Жолкєвский мав тільки 700 вояків. Козацьке військо попробувало заступити Ордї дорогу, але сили його буши слабі й не могли устояти 21). Слїдом прийшла вість, що на Україну суне турецке військо, під проводшм Алїмазор-баші — нищити козацькі осади й замки; воєвода семигородський, господар молдавський і мунтянский мали прислати помічні полки. По відомостям, зібраним Жолкєвским, було турецького війська 30 тис., 12 тис. семигородського, коло тогож числа волоського і більше 20 тис. Татар. Замість комісії на козаків треба було думати про мобілїзацію на Турків. Королевич Володислав дістав наказ обернути на полудневі границї зібране ним військо; місцеву шляхту завізвали в похід; українські маґнати присьали хто що мав. Але козаки ухилили ся; мотивів не знаєємо — може невдоволені були тим як трактовано їх на тих комісарских зїздах і хотїли змусити правительство до инакших відносин. „Хоч було до них писаннє і наказ вашої кор. мил. і королевича й. м., і я їм то багато разів пригадував, щоб схотїли присьати поміч війську вашої кор. мил., коли самі того пива наварили, — але вони не схотїли того зробити, й не зробили, тільки там на Українї грабудть і людей мучать своїми вимаганянми, — ще й удають, нїби я їм то казав”, з великим роздражненнєм скаржив ся на них Жолкєвский 22). Королевичу Жолкєвский писав, що козаки пустили поголоску, нїби Жолкєвский стягнув королевича на Україну на згубу козаків: аби на них ударити й знищити, й для того не хочуть іти — жадають від Жолкєвского закладнїв. Жолкєвский писав до підвоєводи київського, щоб він зібрав київских міщан, обовязаних до військової служби, і ріжних охочих людей та виступивши на татарський шлях під Ягнятин, там злучив ся з козаками 23). Але сей маневр і посереднництво підвоєводи нї до чого не привело, очевидно, і козаків таки не удало ся притягнути до участи в кампанїї.



Все таки й без козаків Жолкєвскому удало ся стягнути досить значні сили й осягнути ще раз свою мету: демонстрацією воєнних сил Польщі стримати турецьке військо від переходу польської границї. Сттавши над Днїстром, против турецького табора, він змусив Іскандер-башу спинити ся й розпочати переговори. Жолкєвскому навіть докоряли, що він, маючи такі значні сили, не дав сам битаи Туркам; але се було забагато, і Жолкєвский зовсїм справедливо вказував, що се було б занадто великми риском, бо на випадок програної битви він віддав би в руки турецького війська річпосполиту зовсїм безборонну. Тому всї заходи Турків спровокувати його до походк лишили ся без успіху; Жолкєвский не вважав можливим віддїлити щось з свого війська, бо зараз би ослабив свою позицію против турецьких сил. Коли Татари, невдоволені тим, що в трактатї_Польща не прийняла на себе обовязку виплатити їм харач за попереднї рлки (коли вони рік річно грабили Україну), під носом Жолкєвского пустили ся грабити Галичину, в
Страница 95 из 156 Следующая страница