Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ VIIІ. РОКИ 1626-1650 Страница 12

niadze wystarczaly (ркп. Nr. 104 c. 325 i 327).



12) Volum. legum т. III с. 320.



13) Kozacy ieszcze troche broia y na morze sie poteznie gotuia — пишуть Сопігам з Варшави 10. IV н. с., а девять день пізнїйше: Kozacy ze zemknieniem sie tam czesci woyska quietiores — автоґрафи Публ. бібл. Nr 221 док. 206 і 208. Про жовнїрські роти розкватировані за Днїпром згадує таож Конєцпольский в пізнїйших листах, жалуючи, що не послухали його раи й не визначили виплату війську в Барі замість Львова, a to dla tego iz woysko wszytko iest na Ukramie i z Zadnieprza az do Lwowa po zaplate idac iako sie ludziom uprzykrzy — ркп. Nr. 104 c. 325 i 328.



14) Листи Конєцпольского до короля з 28. IV і 16. V н с. — Разн. F. IV Nr. 104 с. 325 і 329, листи до Сопіги - 1. с. док. 204: kozacy szkody wielkie morzem im (Туркам) tey wiosny poczynilli. Подробиць не знаємо.



15) З Варшави пишуть: в великий второк козаки напали на кварцяне військо в Нїжинї, погромили полки Мочарского і Лаща, розбили Нїмцїв з полка Бутлєра. В маю: козаки далї воюють з кварцяними, але тепер кварцяні їх трохи приборкали (у Жуковича VI с. 149).



16) В листї з 28/IV н. c. гетьман посилаючи королеви реляцію старости калуського (Лукаша Жолкєвского, комісара до справ козацьких) пишр: Widze co swawola co raz gore bierze, zolnierz zas zrozumiawszy z listow y z uniwersalow w. k m., ze ich za swawolnych, wystepnych y nieposlusznych udano, bardzo sa zalosni, zaczym ze hostiles insultus na choragwie w. k. m. od tego chlopstwa impune isc musza, cum quali dignitate maiestatu w. k. m., kozdy widzi, a ieszcze lepi czas krutki ukaze, iaka truxnosc ta nieposkromiona przyniesc swawola; bylby czas teras sposobny in ordinem te swawola, redigere y zabiezec, jakoby przez te swawola wiecey rpta zadnego periculum ne miala y samsiadom do rozerwania pakt przyczyny nie dawala, ale ze rpta na seymie y mowic o tym nie chciala (про кредити на українне військо), infortunie ony to sie przypisac musi. Lubo teydy od w. k. mei na przeszle listu moie nie mam rezolucyi, pisze do imci р. starosty kaluskiego, aby nisz ona nastapi, wszystkich przystoynych srzodkow zazywal do zatrzymania przez wszelakich klotni wоyska, poniewasz tesz za tak bliskim czasem zaplaty przyyidzie mu sie reyterowac ztamtad. Коробь відповідав: Wyrozumielismy z pisania uprz. w. y z listu ur. starosty naszego kaluskiego... iako gore bierze swowolenstwo kozackie, wziawszy powod z listow naszych, ktoresmy dali do zolnierzow na stanowiskach tamecznych bedacych, i поручав переказати жовнїрству, що вони nie maia tym nadzieie do laski naszey tracic, a wzlaszcza ze smy iestesmy o nich tego rozumienia, iz sie wcale powinnosci swoich skromnie iako nalezy zachowuia — ркп. Nr. lo4 c. 325 l 327.



17) В одній з варшавських реляцій з кінця 1630 р. маємо звістку про бажаннє Валєнштайна дістати від польського правительства 10 тис. Запорожцїв, і лїтом 1631 р. староста калуський збирав ся йти в поміч цїсарю з 3000 козаків, 1000 гусарів (у Жуковича VI 105, 152).



18) Див. Форстена Валтійскій вопросъ II с. 355 і д.



19) Поки що минї стріла ся лише коротенька згадка в листї Конєцпольского до короля 16/V н. c.: O kozakach co mi pisze imc р. starosta kaluski i i. p halicki, posylam w. k. m.- dai Boze, aby sie ta powolnosc ich skutkiem ukazala samim (ркп. 104 л. 329 об.).



20) Zaznaczamy i daiemy



21) Жерела VIII c. 332.



22) От якими словами звертав ся Розелїй до козаків: Nobilees et liberi mіlites, viri strenui, Boristenis et Ponti Еuхіnі dominatoros et quod mахіmum est — religionis crhistianae grаесае et anitae acerrimi defensores! Він запевняв їх, що король йрго здавна бажав засвідчити свою приязнь reipublicae vestrae et univеrsо insigni ac praevalido nobilium kozakorum Zaporovianorum corpori, і тепер хоче війти in tractationem conefderationis vobiscum arctioris et inviolabilis non minus publice privatimque omnibus honorificae quam utilis pro bono et assecuratione libertatis vestrae... et imprimis ad vidnicandam ex tyranide pontificis romani eiusque satellitum principum, communilun adversoriorumm nostroruv, avitam vestram religionem graecam, quae genens et persecutionem durissimam perpessa auxilium dovinum vestrumque vehementissime implorat.



23) Лист Руселя і кореспонденція Конєцпольского з сього приводу — ркп. Пуббл. бібл. Nr 104 л. 315 і далї. Тепер видав їх, з копій бібл. Чорторийських др. Крипякевич в цитованій статї — де зібрав і відомости про полїтичну дїяльнісрь Руселя (Записки т. 117).



24) Акты Москов. госуд. І ч. 328.



25) Публ. бібл. автоґр. 221 ч. 247 у Жуковича VI с. 156; Крипякевич ор. с.



26) П. Могила І дод. 72.



27) Рутський, арґументуючи свій плян руського патріархату в 1629 р., вважва для нього найвідповіднїйшим кандидатом Могилу, бо він міг послужити дїлу унїї не тільки на Руси, але і в Молдаві та Валахії, — робить вражіннє людини прихильної до католицької віри, при тім освічений, вміє по латинськи, розуміє свято-отецькі писання, доброго житя, тверезий і не розпустний, двічі на тиждень служить службу божу — що у Русинів рідко, і пильнує дісціплїпи — так що під його рукою з 80 черцїв,, котрих він застав, зісталось тільки 18, ис знесли його режіму, а він їх непорядности. Записки т. 116 с. 22.



28) Катальоґ митрополитів публ. бібл. — Бычкова Описаніе рукописныхъ сборниковъ амп. публ. библ. І с. 65. Близша дата вибору Ісайї не звісна. Голубєв думає, що сталось се ще перед виїздом Могили до Львова, десь на початках червня (І с. 452), але се не певно. Про посвященнє Ісайї арх. иностр. дЂлъ, дЂла малоос. 1631, 1/IX. Nr 3.



29) Акт виборчий, з 29/X 1631, в Актах Западной Россіи IV ч. 231



30) Акты Зап. Рос. V ч. 12 — пізнїйший протест противників Копинського.



31) Акти Москов. госуд. І ч. 315, пор. вище с.98.



ПЕРСПЕКТИВИ ВІЙНИ З МОСКВОЮ, МОБІЛЇЗАЦІЯ КОЗАЦТВА, КОЗАЦЬКІ ПЕТИЦІЇ НА СОЙМ 1632 Р., ОСТАННЯ ВІДПОВІДЬ КОРОЛЯ ЖИҐИМОНТА.



В сих оповіданнях сїверських монахів, наскільки вони торкають ся Сїверщини, мусить бути щось правди — якісь прояви унїатської „проповіди”. На них знаходимо натяк і в козацькім посольстві на сойм на початку 1632 р.



Але напруженнє, про яке сї звістки говорять, вигладжувало ся — по части заходами статочних і їх нового гетьмана, по части завдяки самому польському правительству, що відкрило нову арену козацькій енерґії й по стільвох балаканнях про дотримуваннє куруківської ординації само зняло її з козаччини — з огляду на перспективу війни з Москвою.



Відносини польсько-московські були напружені від самого трактату в Дєулїнї (1618), що завів перемирє на 14 лїт і пів-року. Москва не могла переболїти утрати своїх провінцій, а ще більше не могла знести, що польська сторона нї за що не хотїла признавати царем Михайла Романова і відмовляла йому царського титулу в усїх зносинах. Війна з сього приводу висїла весь час у повітрі, а в міру того як зближав ся кінець перемиря (уложеного до весни 1633 р.), вона була все більш неминучою. Лїтом 1631 р. московське правительство рішило ся розпочати війну на смоленськім пограничу і почало приготовання. В Польші се не зістало ся секретом, і в осени того-ж року польське правительство постановило розпочати мобілїзацію козаччини для походу на Сїверщину. Перед тим вела ся мова про висилку козацького війська (двадцяти тисяч!) під проводом королевича Володислава в Нїмеччину, против шведського короля 1), але супроти московських перспектив сї предложення були відхилені — козаки потрібні були собі. Московські вістники, що їздили „для вістей” по Українї в жовтнї й падолистї 1631 р., оповідали, що при них „присилав литовський король до Канева, до козацького гетьмана Кулаги корогву, булаву й бубни, та велїв йому, гетьманови, кликати по литовських городах, щоб усякі охочі люде писали ся в козаки, і котрі козаки були виписані, тим велено знову бути козаками 2).



Сим козаччинї „розрішало ся на вся” на волости. Але взамін польське правительство поручало Кулазї запобігти походам на море, щоб по можливости забезпечити себе від яких небудь несподїванок з турецького боку. Лїтом того року був похід на море з Дону, з частю Запорожцїв: ходило донцїв півтоори тисячі, та пятьсот запорожцїв, „які тодї були на Дону”; на морі заступили їм дорогу каторги турецькі, і вони пішли на Запороже, з тим щоб там зазимувати 3). Сей похід міг спеціально ще підогріти вічну трівогу польського правительства на пунктї тих походів на море. В кождім разі Кулага дїстав наказ вивести виписчиків із Запорожа і попалити човни, щоб запобігти дальшим походам. Був присланий і дворянин гетьманський Загоровський, аби на очах його сю церемонїю сповнили. Кулага вислав з ним на Запороже віддїл реєстрових (з пятьсот мужа, як переказували московські вістники). Але ся екскурсія не дійшла кінця через татарський напад, що тодї трапив ся: пішов царевич кримський Махмет-ґерай з мурзами на землї коронні, і козаки мусїли зайняти ся обороною границь від нього 4).



Козаків, як говорило ся на Українї, було тодї на Запорожу тисяч з пять, гетьманом був у них, по словам одних — Дацько Білоцерковець, по словам иньших — Тарас 5), а Дацько був полковником (а може за зиму зміна стала ся). На Українї казали, що виписчики Кулаги безпечно не послухають, і як Кулага таки пішов зимою на Запороже з Канева сам, сподївали ся нової війни між реєстровими і виписчиками („Черкасами письменними” і „отставленими” до термінольоґії московських реляцій). Але сї віщування не справдили ся: Кулага з полковниками Клишою і „Колїнкою” (так його звуть сї вістники) без кровопролиття потрапив намовити Запорожцїв — мабуть з огляду на правительственну мобілїзацію — піддати ся королївсській волї. Запорожцї возволили навіть попалити свої човни — тільки човнів донцїв, що були на Запорожу, палити не дмли. Самі пішли на Україну, Тарас з Кулагою, і Донцїв з собою туди на зимівлю з Запорожа забрали, а на Запорожу лишили залогу з полк. „Колїнкою” 6).



Напруженнє таким чином було вигладжене. На останнїй Жиґимонтів сойм, скликаний на місяць март, козацька старшина, висилаючи свої петиції, могла прохати їх сповнення в повній свідомости свого похвального поведення і положених перед річею посполитою заслуг. Про недавні напруження вона говоррла як епізод безповоротно пройдений і досить твердо ставила свої жаданн, знаючи наскільки правительство рахує на неї.



Зачинали від релїґійної справи. Пригадували королївські обіцянки, що вона буде полагоджена; споминали, що на останнїм соймі обіцяно полагодити справу на найблизшім і владиків на їх епархіях потвердити. Вказували на кривди, які діють ся православним на Білоруси, в Перемищинї, на Волини, „а нарештї отсе недавно в Сїверській землї, коло Чернигова і де инде, наближаючи ся до нас, так що духовні наші не можуть безпечно відправляти богослуження в домах божих, а нарештї — і в домах своїх”. Далї йшла справа желудкова:



„Не тайно, так думаємо, вашій кор. милости”; — писали в інструкції, — „що по нашім переступі торішнїм, як ми робили порядок в війську і зводили в компут (реєстр), нїяким чином не могли ми ввести все військо в шість тисяч, бо дуже богато заслуженого товариства поприходило: одні з неволї, забрані на службі вашої корол. милости, иньші перед тим на Дін, на річки і де инде порозходили ся, а тепер повертали ся, так що повиключувавши богато иньших, ледве містило ся в восьми тисячах. А ще й від вашої кор. милости була обіцянка причинити нам ті дві тисячі”.



Коаки просили через те причинити й платнї й сукна; а окрім платнї ще дати на армату, та визначити їй місце. Заразом давали знати, що саме вибираєть ся знову на Запороже половина війська з самим старшим, на погамованнє своєволї і паленнє човнів,-просять короля не турбувати ся сим походом і не підозрівати в нїм чогось иньшого.



В посольстві їздили Станислав Яблонський і Криштоф Кшивоблоцкий.



Відповідь короля була солодкаво-квасковата. Обставини змушували його в даний момент особливо цїнити прихильність козаччини і взагалї українського елєменту: і перспективи московської війни, котру він в інструкції соймикам властиво в цїлости проєктував зложити на плечі козаччини 7), і страх перед шведсько-московськими інтриґами на Українї і Литві, і бажаннє не відштовхнутии від себе Українцїв в хвилї, коли він, передчуваючи близький кінець, робив останнї заходи для забезпечення корони старшому синови і якихось дотацій иньшим дїтям. Отже старав ся наломити себе на всяку можливу ласкавість супроти постулятів козаччини і українських кругів взагалї.



В своїй відповіли козацькому війську в справі релїґійній король звертав увагу козаччини, що то „не ваша річ завідувати тим, що дїєть ся в в. кн. Литовськім, бо тамошнї обивателї самі можуть оцїнити, чого їм треба і самі без вас звичайно донесуть маєстатови нашому, як-би яка кривда дїяла ся”. Було в тім немов мовчазне і досить несподїване признаннє, що справами української церкви козаки мають право займати ся; але мабуть сього король не хотїв сказати . Він каже, що він досї взагалї не чув нїчого про які небудь кривди в релїґійній справі; але напише до митрополита і иньшого духовенства (унїатського) і запитає їх та накаже стрпмувати ся від всяких кривд



Що до збільшення війська король зазначив, що останнї дві тисячі причислпно без позволення королївського, і попереднїй сойм сю справу відложив. Що стало ся, того король „на той час порушувати не хоче”, тільки всї иньші справи відкладає на пізнїйше, бо короткість сойму не допустила нарадити ся над си.м На будучім соймі обіцяє внести справу збільшення платнї козакам і підиримати її всїм своїм впливом, так само справу спеціальної дотації для козацької армати. Похваляє козацьке військо за його заходи коло заспокоєння своєволї на Запорожу. Висловляє своє переконаннє в вірности і льояльности війська 8).



Все се звучало як обіцянка нового, прихильнїйшого курсу супроти козаччини і українського елєменту взагалї.



Але ще більше нїж ся королївська деклярація 6/IV 1632 р. і ще ширші перспективи вібкривала перед ними сподївана смерть, що вже витала над королем і звучала з усїх останнїх його заяв і переговорів з ним.



Примітки



1) З актів нїмецької нунціатури — у Форстена Акты и письма І с. 315. З сим треба звязати оповіданнє одного московського вістника, що до Запорожцїв посилав також цїсар посла і гроші, щоб Запорожцї йшли помагати йому на Шведів, а король польський того цїсарського посла не пустив до кодаків, відказав: „нам тепер і самим люде потрібні” (Акты московск. гос. І ч. 330).



2) Акты Москов. госуд. І ч. 318, пор. 328.



3) Акты Моско. госуд. ч. 328, Донскія дЂла І с. 341. В кореспондрнції турецькій 1632 р маємо згадку про похід 16 човнів козацьких на море — Ркп. Публ. бібл. Разн. 104 с. 586 л.



4) Лист і інструкція козацька на сойм 1632 р. — низше, с. 137-8.



5) Одна реляція зве його „Тарасом Чорнис” (Акты Москов. госуд. І, ч. 333), але се чи не ремінїсценція Грицька Чорного. Тарасового противника.



6) Акты Москов. госуд І ч. 327, 328, 333, 336. Дорскія дЂла 1. с. 342



7) Див. у Жуковича с 168; король стараючи ся можливо не перелякати шляхти перспективою війни, представляє, що як Запорожське військо стане в такім числї як під Хотином, то Польщі досить буде докинути до сього тільки тисячі дві гусарів, а решту нехай понесе на собі в кн. Литовське (ркп. Публ. бібл. Разн. 104 с. 555 і д. ).



8) Документи в Публ. бібл. Разн. F IV 104 c. 663. 664, 666.



Розділ III. Безкоролївє і „заспокоєннє православних”.



Смерть короля, приготовання православних до рішучої росправи, українські петиції на конвокацію, акція брацтв, домагання козаків, інструкція козацькій делєґації на сойм, постулят права козацького війська на участь в виборі короля, воєнна манїфестація козацького війська, кореспонденція з маґнатами.



Православна справа на конвокації, дебати в комісії для справи православних, проєкти формули компромісу, деклярація "ґенеральної конфедерації", відправа козацьких послів з сойму, відкиненнє козацького домагання в справі елєкції.



Невдоволеннє православних з конвокаційпого сойму, митр. Ісайя на козацькій радї в Черняховій Діброві, аґітація в війську і скиненнє Кулаги, кріза в козацтві, смерть Кулаги, козацьке посольство на елєкцію, домагання в справі релїґії, військо підтримує кандидатуру Володислава.



Заходи королевича коло справи православних, його пляни, аґітація митр. Ісайї на користь Москви, боротьба партій на елєкційнім соймі, тверда постава православних, роля козаків.



Порозуміннє королевича з православними, Володислав арбітром, вироблюваннє компромісової формули, "пункти заспокоєння обивателїв грецької віри", протести католиків, тріумф православних.



Справа вибору владиків, кандидатура Могили, його вибір, вибори епископів, заходи католиків і погрози православних.



Коронаційний сойм, опозіція на нїм католиків, непевне поведеннє Володислава, різке становище православних, домагання здїйснення королївських обіцянок, компроміс, королївський дипльом для православних, 15 березня н. с. 1638 р.



Иньші королївські грамоти, розпечатаннє церков, привилеї владикам, справа перемиського владицтва, посвященнє Могили, відібраннє св. Софії, тріумфальний вїзд Могили до Київа, справа м. Ісайї, схізма в митрополїї, посередництво козаків, суспільність помирила ся з Могилою.



Марне "заспокоєннє", оживленнє релїґійної боротьби, непримирене становище католиків і унїатів, хитке становище Володислава, роспорядженнє на некористь православних шкіл, заходи для приєднання курії для компромісу, релїґійна справа на соймі 1635 р., сойм приймає до відома зроблені корллем толєранційні уступки, привилеї унїатам і православним.



Сїверська ахріепископія, визначеннє комісарів для подїлу церков, комісарські протоколи, унїатський терор в Холмщинї, безправства М. Терлецького, афера Гулевича, труднощі православних владрків.



СМЕРТЬ КОРОЛЯ, ПРИГОТОВАННЯ ПРАВОСЛАВНИХ ДО РІШУЧОЇ РОСПРАВИ, УКРАЇНСЬКІ ПЕТИЦІЇ Н А КОНВОКАЦІЮ, АКЦІЯ БРАЦТВ, ДОМАГАННЯ КОЗАКІВ, ІНСТРУКЦІЯ КОЗАЦЬКІЙ ДЕЛЄҐАЦІЇ НА СОЙМ, ПОСТУЛЯТ ПРАВА КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА НА УЧАСТЬ В ВИБОРІ КОРОЛЯ, ВОЄННА МАНЇФЕСТАЦІЯ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА, КОРЕСПОНДЕНЦІЯ З МАҐНАТАМИ.



Старий король догорав. Останнїми роками він все частїйше і сильнїйше западав на здоровлю. Се, тай сам поважний вік Жиґимонта (урод. 1566) казали сподївати ся його смерти з дня на день, і останнїми роками все частїйше і живійше дебатують ся ріжні пляни на випадок його смерти, а сам король робить останнї старання ще за свого житя забезпечити польську корону синови Володиславови. Та на се не годили ся. Безкоролївє, перспективи передвиборчих переговорів і торгів відкривали широке поле для плянів і мрій, що не могли здїйснити ся за житя сього короля і не багато шансів мали-б, коли-б зараз на його місцї опинив ся вже готовий, наперед вибраний, нї від чиєї ласки незалежний його син. Мусїли бути вибори, боротьба, торги , концесії. Зріктись їх — нїколи в світї!



Король догорав. І все, що гнїтило се довге, безпросвітне, сливе піввікове панованнє бездушного, тупого вихованця єзуітів, присвячене бзудованню і забезпеченню єзуітського пановання над полїтичним і духовим житєм Польщі, — нетерпеливо чекало просвітку, який обіцювало сьому світови безкоролївє. Найбільш упослїджені ґрупи: литовські і польські дісїденти, православна Україна і Білорусь, недобитки православної шляхти, міщанство, духовенство готовили ся й напружували, свої останнї сили, щоб дати останню битву, зробити останню пробу постояти за сяої права, за ссоє істнованнє.



В свіжій памяти були слова першої голови православних, Лавр. Древинського, сказані унїатам по погромі православних на соймі 1623 р. (с. 508): „Бачимо, що нїчого ми не осягнемо против вас, поки сей король живий, але під час безкоролївя ми всїми силами піднїмемо ся на вас!” Древинському і богатьом його товаришам тодїшньої кампанїї доля судила дожити сього моменту, і вони смовнили своє тодїшнє слово: напружили всї сили тодїшньої Руси, щоб дати останню рішучу битву на забезпеченнє її національного істнування, на охорону від небезпечньго боляка, яким була на її орґанїзмі тодїшня унїя, на заґварантованнє недобиткам православним горожанських прав.



Наелєктризована вагою моменту Русь українська і білоруська поставила ся справдї і конвульсивним напруженнєм своїх так сильно вже надшарпаних сил зробила дїйсно імпозантний натиск на сучасну польську суспільність і правительство. Осягнула ним законодатне признаннє і заґарантованнє православної церкви і перше нїж перейти остаточнно в полїтичне неістнуваннє, передала потомству сю останню форму національного житя забезпеченою кажу про житє загальне, бо козаччина була й зістала ся всеж таки місцевою тільки формою українського національного житя.



Були се останнї зусилля шовковника, що виплїтає бульку для нової метаморфози свого житя.



Незвичайно інтересний момент, і приходить ся сильно жалувати над браком більш інтімного, закулїсового матералу з сього часу — з тих приготовань, заходів і дебат, що попереджували публичні виступи українських (і білоруських) репрезентантіу. Розпоряджуємо тільки самими офіціальними грамотами і заявами pro foro externo.



Ареною їх передусїм, з порядку польського державнго житя, мусїв стати конвокаційний сойм, що мав орґанїзувати управу на час безкорол ївя і заразом приготовити грунт для будучого вибору короля та виробити конституційну хартію (pacta conventa), що мала бути йому предложена.



Король умер 20/IV c. c., скоро після сойму, що й був скликаний ним головно для упорядковання своїх родинних справ — аби матеріально забезпечити меньших дїтей і спробувати вперед випросити корону для старшого сина.



Се не вдало ся, — хоч старший королевич Володислав тїшив ся широкими симпатіями суспільности. Батько міг передати йому на ложі смерти тільки ілюзоричну шведську корону, що була проклятєм його власного житя, — в додаток до иньшої такої-ж ілюзоричної корони — московської, котру вже двадцять лїт рахував за собою королевич. Хоч які були привабні сї корони в очах Володислава — значно привабнїйші від польської, всї терни котрої досить зблизька мав нагоду розглянути він під час довгого свого престолонаслїдстаа, але не можучи на разї доступити тих, мусїв насамперед постарати ся здобути польську корону — хоч би на те, щоб відкрити собі дорогу до иньших 1). І не вважаючи на те, що всї дивились на нього як безсумнївного наступника його батька, від сього морального признання до признання формального дорога була доста далека і тяжка, і за всї сї трудности її і перепони чіпляли ся з усеї сили всї елєменти не задоволені з status quo.



Конвокаційний сойм був визначений на день 14/VI c. c., соймики для вибору послів на сойм — двадцять день перед ним, 24/V c. c. Вони мусїли стати першою ареною виступів орґанїзованого українського елєменту. Маємо дуже інтересну з сьооо погляду інструкцію волинського соймику 2). Справа православної віри фіґурує в нїй на першім плянї. Против помершого короля підносять ся докори, що він порушив її права, роздавав бенефіції людям чужим, а не правдивим пастирям, що зіставали ся в послушности царгородському патріархови; православну шляхту відсувано від публичних урядів; міщан, що не признавали владик-ренеґатів, не допускано до урядів міських і цехів. Вибраним на сойм депутатам поручало ся предложити соймови сї жалї та не приступати нї до яких соймових нарад, анї тим меньше — до вибору короля, поки не буде згоди соймових станів на їх релїґійні постуляти.



Не маємо тексту інструкції з київського соймика, але той факт, що козацьке військо, незвичайно енерґійно виступивши в релїґійній справі, відкликало ся потім до київської інструкції, „у всїм згоджуючи ся з нею” 3), дає здогадувати ся, що релїґійна справа була піднесена в нїй не меньше енерґічно. Так само в інструкції Браславського воєводства, де українській елємент між шляхтою був досить сильний, і на чолї його виступав другий першорядний український парляментарист свого часу, браславський підсудок Мих. Кропивницький.



Не таке чільне місце займає, але все таки зазначений релїґійний постулят православних в інструкції вишенського сгймику, де шляхта висловляє також „щире бажаннє, аби при елєкції були заспокоєні „урази” „братії грецької віри” на великі кривди в вільностях їх і в відібранню церковних бенефіцій” 4).



Шляхта православна була одинокою ґрупою української суспільности, правно покликаною до участи в соймованню і з ним — в ставленню умов, в виробленню конституційної партії, що мала бути прийнята новим королем. Иньші верстви і ґрупи, не покликані до соймовання, пробували посереднїми дорогами зробити з свого боку все можливе, щоб вплинути на напрям соймових нарад і резолюцій. Брацтва і духовенство православне ладили депутації на сойм. Виленське брацтво приготовило і видруковало спеціальний трактат, призначений для участннків конвокаційного сойму: він вичисляв права і привилеї, видані коли небудь руській церкві, і доводив, що ся руська церква, яка одержала їх, не знала в тім часї унїї, і привилеї сї мали служити православним, а не унїатам, як сї тодї доводили 5). Крім того брацтва брали участь в аґітації на місцях, в нарадах соймиків: так львівське брацтво висилало своїх делєґатів на соймнв вишенський і т. и.



В тім самім напррямі працювала й кодаччина. Але її дезідерати сим разом не обмежали ся самою релїґійною справою, хоч і поставленою з дуже великим притиском. Не кінчались і на звичайних домаганнях побільшення плати та забезпечення в козацьких свободах. Сей важний момент військо козацьке задумало використати для основної зміни всього становища козаччини як верстви, як стану. З принціпіального становища плян дуже важний. Він дуже характеристичний як проба ввести козаччину в державний устрій річипосполитої і в рамах сього устрою найти розвязаннє козацького питання. Се було останнє слово полїтики компромісу козаччини з польським державним орґанїзмом. Але не поставлене доста рішучо, — більше натяком, нїж як виразний постулят, — не підтримане щиро і загалом козаччини, воно промайнуло ледво помітно і майже безслїдно, не вважаючи на свою вагу з становища розвою полїтичних ідей в козаччинї.



На жаль і тут закулїсова сторона для нас закрита — маємо голий акт, козацку інструкцію на сойм. Дня 24/V, разом з шляхетськими соймиками, очевидно, відбула ся рада козацька в Прилуках, і на нїй виготовлено лист до голови тимчасового правительства (на час безкоролївя), яким по конституції польській був перший сенатор держави прімас Польщі, арцибіскуп ґнєзненськнй. Військо висловляло свій жаль з причини смерти короля і заявляло, що свій голос дає на королевича Володислава. Але заразом пригадувало соймови „великі безправности”, які терпить військо і весь нарід руський в вірі своїй з причини унїї. Отже жадало скасовання „тої нововиниклої” унїї ще перед коронацією; инакше — грозило — „прийшло ся-б шукати їм иньших доріг заспокоєння нашої совісти”. В иньших спраыах відкликувало ся до того, що поручило переказати послам своїм 6).



Шість день пізнїйое, коли прийшла до війська інструкція послам, ухвалена на київськім соймику (я думаю, що привезли її козацькі депутати, вислані на той соймик) відбула, ся мабуть нова рада і на нїй вибрано послів на сойм, дано їм інструкцію і вислано лист до сойму і до ріжних впливових осіб. Послами їхали Лаврентий Пашковський, колишнїй військовий писар, Гарасим Козка, Дорош Куцкович і Федір Пух. Лист, що везли вони до сойму, повторяв досить близько попереднїй лист до прімаса. З листів переданих до ріжних осіб, маємо листок до кн. Заславського. де козаки просять його — „як сторожа свободи, прав і вільности спільної”, помагати їх послам 7).



Головний інтерес лежить в інструкції, яку посли мали предложити соймоуи. Тут теж починало ся з виразія жалю з причини королївської смерти, досить одначе скупо відміряних (”„волї божій противити ся трудно, знаючи, що смерть не новина анї припадок: хто родить ся на світ, мусить умерти”). Далї висловляла ся надїя, що при виборі короля сойм не позбавить голоса і козаків, „маючи їх за членів річипосполитої, що поносять немалі тягарі на собі”. В сїй надїї козаки і подають свій голос за кор. Володислава. Потім інструкція широко спиняєть ся на постулятї релїґійнім, жадаючи заховання православної віри при давнїх правах і бенефіціях, — а унїатів позбавленн яурядів і бенефіцій, що належали до православних (про повне скасованнє унїї в інтрукції не сказано, так як в листї до сойму). Потім наступав такий пункт:



„.Всїй славнїй корної відомо вірнї і відважні заслуги наші в експедиціях річипосполитої, і мусять нам то признати, що ми сливе довкола всїх її границь заступаємо її, окруживши своїми головами і не жалуючи утрати свого здоровля і дочтатків за достоєнство королїв і. м. польських, за повагу їх маєстату; цїлїсть отчини і добро річипосполитої. Певні ми, що колись таки дочекаємо тої щасливої години — дїстанемо поправу наших прав і вільностей рицарських, і поручаємо просити пильно, аби (сойм) зволив ласкаво вложити (між постуляти свої) до будучого короля, аби нас обдаровано вільностями, які належать людям рицарським”.



В кінцї йшло неминуче „жолудкове питаннє”: покликаючи ся на те, що козаки тепер вірно тримають ся куруківської ординації і зрікли ся доходів з морських і иньших походів та несуть неустанну службу річипосполтій, козаки просять збільшення плати, грошима й сукном, виживлення для запорожської залоги та всього потрібного для козацької армати 8).



І так козаччниа в перший раз зажадала собі голосу на соймі, правда — на перший раз спеціально тільки в справі вибору нового короля. Вона посилаєть ся на те, що козаки — се члени річипосполитої, які несуть на собі немалї обовязки для неї.



В звязку з сим набирає важного значіння отся фраза: козаки просять, щоб їх обдаровано „вільностями, які належать ся рицарським людям”.



„Люде рицарські” се по польській термінольоґії — шляхта. Анальоґія між воєнно-служебним характером шляхти і такою ж службою ко
Страница 12 из 77 Следующая страница