Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ VIIІ. РОКИ 1626-1650 Страница 14

и унїатами знасилуваної”. Се домаганнє, казали вони далї, відкладано з сойму до сойму, аж по нинїшнїй день, і на останнїм соймі, перед своєю смертю король обіцяв був, що доконче за свого пановання вдоволить нарід руський як у правах так і в релїґії. На сїй підставі сподївали ся вони, козаки, „такої щасливої години по бідах наших, що вже наш руський нарід дїстане потїху'. Покладаючи ся на право кождого ставити свої жадання на конвокації, військо внесло до станів річипосполитої „свої унижені поошення”; але на місце поправлення тих кривщ, принесено війську ще більше жалю і плачу, „бо ще покривдженому кажуть з свого поступати ся”. Отже на теперішнїй елєкції поручає воно своїм послам „просити з плачем у всеї річипосполитої і тільки того домовляти ся, щоб наш руський нарід був полишений при своїх правах і свободах, а духовенство наше благовірне при церквах, епархіях і маєтностях, і не поносило більше такої біди і утиску від тих настирнхи унїатів”.



Многословно — але слабо, і в сумі понад першу інструкцію нїчого нового.



В дуже скромних виразах повторено військові домаггання, оклепанї жадання ,,поправи вільностей і збільшення річного жолду” зведені тепер до дуже невеликих конкретних жадань: „причинення суми на новоприписані дві тясячі” козаків, вказання місця для пробутку армати і дотації для неї. Нарештї — „предложити їx м. панам сенаторам, що тутешнї і м пани обивателї україннї, тримаючи ся куруківської комісії, не хочуть в маєтностях своїх тримати товаришів наших, а коли хто хоче з маєтности їх уступити, — не позволяють продавати і підданим своїм заказують, аби нїхто не смів купувати”. Військо при тім етж запевняє, що і в військових справах покійний король обіцяв їх вдоволити на будучім соймі, і воно мусить вважати се нещастєм своїм, що смерть заскочила його в сих замірах!



Гострійша нота зазвучала тілько в листї козацького війська до королевича Володислава. В нїй висловляла ся втїха з приводу ласки показаної їм під час сойму і засвідченої послами козацькими і духовенством. Пускали ся гучні комплїменти покійному королеви, — тільки в релїґії мало військо кривду за його час, і просить тепер королевича вигладити сї кривди і взагалї сповнити прошеннє козаків. А то коли-б, не дай Боже — батьківський престол польський мав королевича обминути, військо заявляє, що готове пожертвувати майном, достатками й життєм своїм за королевича, обстоюючи його. То значить — обіцяє йому оружну поміч, як би коронні стани хотїли звалити його кандидатуру.



Примітки



1) Архивъ Ю. З. Р. II. I с. 202.



2) П. Могила дод. ч. 78. польський текст — Публ. бібл. Разн. 104 с. 728.



3) Theiner — Vetera monumenta Poloniae III c 397. депша з 2/X н.с.



4) Акти Москов. госуд. I ч. 424 (відомости сї Максим дав в Путивлї 24. IX c. с).



5) Акты Москов. госуд I ч. 436. пор 428, 433.



6) Ibid. ч 427



7) Aкты Москов. госуд I ч 427 Запорожець Івашко навпаки каже, що гроші були роздані тільки шістьом тисячам (ч. 436), але докладно вичисляє. тільки платню не-рядовим козакам, отже не можна зміркувати на скільки свідома у нього ся звістка, що шістьом тисячам гроші були роздані, а не на шість тисяч призначали ся тільки.



8) Дуже цїкавий реєстр, бо тут вперше полковники виступають цїлим рядом при своїх полкових центрах або територіях. Інтересний особливо полковник лубенський — з приватної маєтности Вишневецьких.



9) Пригадую, що „білоруськей” в тодїшнїм московськім уживанню значить не тільки Білорусь, а й Україну



10) Акты Москов. госуд. І ч. 436.



11) Про се оповідали московські вістники „Запооожскіе Черкасы изъ Запорогъ ходили нынЂшнимъ лЂтомъ на море подъ турскаго города”. Акты Москов госуд. І ч 432



12) Дневник елєкційного сойму в ркп. бібл. Чарторийських, під днем 8/Х: bo i ci poslowie co nie wedlug woli hetmaja naszego odprawowali poselstwo na convokatiey, siedza na gardlo.



13) Акти Москов. госуд. І ч. 427.



14) Інструкція в Архиві Ю. З. P III. І ч. 93, листи — П. Могила дод. ч. 79 і 80.



ЗАХОДИ КОРОЛЕВИЧА КОЛО СПРАВИ ПРАВОСЛАВНИХ, ЙОГО ПЛЯНИ, АҐІТАЦІЯ МИТР. ІСАЙЇ НА КОРИСТЬ МОСКВИ, БОРОТЬБА ПАРТІЙ НА ЕЛЄКЦІЙНІМ СОЙМІ, ТВЕРДА ПОСТАВА ПРАВОСЛАВНИХ, РОЛЯ КОЗАКІВ.



До сього не прийшло. Але така горяча жичливість, заявлена кожаками королевичеви, і та рішучість, з якою влни жертвували йому свою оружну поміч, певнр, не зістала ся без певного вражіння на короннї стани. З другого боку, таке ставленнє релїґійно-національної справи київськими церковними, близше сказавши — митрополичими кругами, що вона ставала вказівником, який мав обернути козачину чи то в сторону Польжі чи то в сторону Москви, в залежности від такого чи инакшого порішення релїґійно-нааціональних постулятїв, теж не зістало ся без сильного впливу і на королевича і його партію, та на всї правлящі круги.



Королевич Володислав, або „шведський король”, як титулують його за весь час безкоролївя, носив ся з ширркими, амбітними плянами, як усї престолонаслїдники, котрим реальні обставини пановання ще не обкроїли їx високолетних гадок. Він шукав прихильників не так для свого вибору — він і так уже вважав ся певним, — як для дальших полїтичних плянів, що носив у своїй уяві. Важка спадщина попереднїх полїтичних авантюр — сї фантастичні корони: шведська, московська, окрім польської, щаслива війна з Турками, котрої участником довело ся бути йому самому -все се наповнило ґрандїозними плянами голову Володислава, не меньше жадного слави і власти нїж його батько. Для нього ставало пунктом чести здійсненнє сих мрій, зреалїзованнє сих „прав”, і передвступний момент торгів і обіцянок — „елєкція” — був незвичайно важним і двячним моментом з становища сих будучих плянів. Коли всї можливі елєменти корони вважали хвилю елєкції сотвореною на те, щоб за свою поміч кандидатови на корону виторгуяати у нього й його партії як найбільше всяких великих і богатих милостей, то й для королевича відкривало ся широке поле використовування для своїх плянів сих розгорячених апетитів і фантазій. Як батько його упертий і завзятий у своїх плянах і замірах. Володислав далеко краще підходив до обставин і суспільности, яка його окружала. Коли батько відпихав її своєю мовчазнїстю і холоднїстю, своєю етикетальнїстю й шанованнєм свого маєстату, королевич притягав до себе всоєю невимушеною простотою, приступністю, нецеремонністю. При тім незвичайно приємний в обходженню, обдарований чарівною вимовністю, що поконувала і обезвладнювала найбільш неприхильно настроєних, не звиклий рахувати ся нї з засобами, нї — тим меньше з обіцянками, легкодушно щедрий на дарунки і надання, а ще щедрійший — на ласкаві слова і привабні обітницї 1), — він напружував в сей момент всї здібности для скріплення своїх впливів, для збільшення рядів своїх прихмльників, для помноження шансів і засобів до переведення своїх плянів, і в тім-же напрямі цїлою силою мысїли працювати його близші і дальші партизани, котрих йому не бракувало.



За лаштунками офіціального соймовання йшла горяча боротьба, заходи, переговори і торги, на жаль — мабуть безповоротно для нас закриті, так що тільки догадувати ся можемо про їх характер і напрям.



Православні партії стали предметом небувалої уваги зі сторони правлящих кругів. Прихильність православних і їх надїї на Володислава була річю дауно звістною. Дуже мало клєрикальний сам по собі — так що навіть нїколи не показував ся в костелї на велике огірченнє клєрикальних кругів 2), хоч заразом дбалий про репутацію щирого католика, був він здавна предметом надїй для всїх покривджених ультра-католицькою полїтикою його батька. Очевидно й сам будував свої пляни ї свою тактику — до реакції батьківському правлїнню, на полїтицї релїґійної толєранції._Зовсїм справедливо толкували в католицьких кругах, що особлива прихильність Володислава до жадань православних і дісідентів диктувала ся його московськими і шведськими плянами. З огляду на свої претенсії на московську корону і на православну московську людність він мусїв здобувати собі добру репутацію прихильника православної віри. З огляду на шведських протестантів повинен був показувати всяку можливу прихильність до протестантів Польщі і Литви. Дїйсно бачимо, що в своїх пізнїйших заходах кобо шведської корони він залюбки виїздить на толєранції, на посередництві між католицькою і протестантською партією, і сю-ж лїнїю веде в Польщі під час безкоролївя в відносинах до протестантів — і ще більше в відносинах до православних.



Чи було в тім щось глубше і щирійше крім чисто полїтичного рахунку, се зістаєть ся неясним, і в сїм можна сумнївати ся супроти тої змінности, яку взагалї показував Володислав в своїх настроях і плянах при змінах обставин. В даний момент обставини наказували йому дбати про прихильність дісідентів з огляду на полїтичні, заграничні пляни, та й ще поза тим з православною справою приходилло ся рахувати ся з огляду на козаччину. Знаыіннє козаччини як воєнної слии Володислав мав богато нагод оцїнити сам, як самовидець і участник війн і велико вважав на її поміч в своїх воєнних плянах на будуще, тим більше, що невелика прихильність шляхти до його шведських і московських плянів була йому добре звісна, і ві не міг тїшити себе ілюзіями, що сойм схоче дуже енерґійно підтримувати сї пляни державними кредртами. Московська війна вже порішена, вже розпочата навіть, хоч не офіціально, змушувала його цїнити добрі відносини козаччини, прихильний настрій в данім моментї, коли Володислав чеаав тільки формального вибора, щоб прийняти вже кинений московською стороною поклик до боротьби, і — в перший огонь післати власне козаччину, поки сойм дасть призволеннє на офіціальну війну.



Тим часом митрополит Ісайя з своїми старцями, як вихід з тяжкого становища вказував козаччинї підданнє під руку московського царя і в сю сторону попихав козацтво. При всїй тенденційности в підчеркуванню сього мотиву в реляціях складаних перед московськими властями українськими виходнями, вони вповнї безпідставні не були, і нахил Ісайї в московську сторону, засвідчений документально та аґітація в сїм напрямі в українськім суспільстві і в козацьких кругах не могли бути секретом для полїтичних кругів. Московське правительство покладало чималі надїї на такі іредентські течії серед козаччини і стримувало своїх воєвод від усяких зачіпо з козаками 3), а в кругах королевича ще серцознїйше мусїли рахувати ся з можливістю таеої іреденти, а навіть перецїнювали їх. Коли папський лєґат, довідавши ся про уступки православним, порішені королевичом, силкував ся відвести його від них, Володислав анї слухати не хотїв, і як головний мотив, попри загальне невдоволеннє православних, котре треба чимсь утихомирити — вказував леґатови на становище козаків перед перспективою московської війни: супроти війни з Москвою козаків можна затримати по стороні Польщі тільки якимись уступками, инакше вони могли-б бути дуже небезпечні. Невдоволеннє православних взагалї Володислав вважав шкідливим для держави, з огляду на те, що і вибір короля і иньші справи залежать від них, і признаав конче потрібним їх заспокоїти.



Лєґат переконав ся, що королевича не можна збити з сеї позиції — він велико рахує на козаччину, — дуже її любить, як він казав 4). І щоб збільшити сю ”любов”, якраз під час елєкційного сойму московські війська перейшли Смоленську границю і не без успіху почали тут свої операції..



Такі інтереси держави і особисті пляни Володислава наказували йому рішучо показати всяку прихильність супроти правсолавних постулятів, і енерґійний натиск православних на коронні стани сим разом здобув їм нарештї уступки, які певне анї снили ся нїкому в Польщі навіть іще під час конвокації. На жаль, як я сказав уже, — закулїсова сторона сих заходїв і сеї боротьби закрита для нас зовсїм. Навіть про показну, офіціальну тсорону їх маємо досить скупі відомости в соймових дневниках та иньших джерелах 5).



В посольській палатї православні депутаит повели свою лїнїю серіозно і рішучо уже в перших днях сойму, зараз по виборі маршалка. Коли поставлено питанн є про проґраму нарад, православні депутати Древинський і Воронич заявили, що не можна приступати до нїяких иньших справ, поки не буде сповнена обіцянка попереднього сойму, що до релїґійної справи православних; їх підтримав також дуже сильно Кр. Радивил. Маршалок хотїв передати сю справу спеціальній комісії, але православні депутати: Гулевич-Воютинський, писар луцький (будучий перемиський владика) і Адам Кисїль, що тут вперше вистуупає в ролї оборонця православної церкви (саме тодї, як кажуть, вернувши ся до батьківської віри), р ішучо тому спротивилися, вважаючи, що справа доста вияснена попередньою комісїєю, й треба рішати її в повнїй паоатї. Палата противила ся тому, бояти ся, що релїґійна справа займе їй цїлий сойм і без того дрібна досить справа: дебати з приводу протесту заложенобіскупом луцьким против тексту конфедерації, прийнятого конвокаційним соймом, заповнила трохи не тиждень дуже горячою дебатою. Одначче сї унїатські і католицькі протести против конвокаційних уступок зробили взагалї добрий настрій для православних, зложивши одіозність відновлення сих дебат в значній мірі на унїатсько-католицьку сторону. Вони дещо улекшили православним позицію, яка всеж таки й тепер не була легка.



Загал палати був дуже невдоволений, що їй так безпардонно загачують соймованнє православною справою. Але православні тримали ся своїх домагань, проявляючи незвичайну витривалість супроти натиску цїлої палати, серед сердитих криків, які нераз підїймали ся против них. Говорили сміло і свобідно. „Груба і недоладна, як і віра, була їх мова”, записує Радивил з приводц одної промови, і описує сцену, де Кисїль різко відізвав ся на слова такого маґната, як Лев Сопіга, а коли котрийсь з послів став Сопігу боронити, Кисїль ухопив ся за шаблю і загрозив нею. Як оратори зі сторони православних особливо визначали ся Древинський і Кисїль; Радивил грав ролю адвоката їх справи. З боку унїатів виступав особливо Тризна, кухмистр в. кн. Литовського; горячо брали в оборону унїю також старий Л. Спіга і воєвода троцький Тишкевич.



Посольська палата вибрала була вже комісію, по рівнї з католиків і дісідентів, але сенат до них замісрь двох вислав чотирох депутатів, перехиливши тим більшість на католицьку сторону, і се викликало нову бурю протестів. В дебатах палати над православною справою пройшли биті два тижнї (а з початку сойму — більш як три тижнї). Королевич нетерпеливив ся і хотїв розпочати переговори про корону. Православні заявляли, що не допустять до нїяких переговорів, поки не буде покінчена їх справа. Можна собі представити, як кипіли закулїсові переговори і всякі намови з боку королевича і його прихильників, що мусїлм старати ся всякими способами прихилити ворожо настроєні елєменти, аби згодили ся на уступки православним, щоб усунула ся ота православна завалидорога з полїтичної арени.



Участниками сих заходїв мусїли бути також козаки. Їх посольство, не діставши голосу в елєкції, зіставало ся за кулїсами сеї боротьби. Послів сим разом було три: Федор Кузьминський, Федір Пралич (Прало) і Василь Онишкевич. Вони були прийняті з початку сойму на авдієнції сенатом; з огляду на мале число присутних сенаторів прімас відложив читаннє листів до другого засїдання, 1 (11) X. По прочитанню листів посли заявили, що не будуть нїчого говорити від себе („на память”), „бо й так посли що на соймі конвокаційнім правили посольство не згідно з волею гетьмана нашого, сидять на горло; тому не хочемо поступати инакше нїж нам наказано — бо посол як міх, що всипали в нього, то висипле”. Потім посли відправили посольство по інструкції. Прімас подякував їм за льояльні почутя, але докорив за різкі вирази ужиті на адресу унїатів — наказував не відзивати ся так про людей побожних і чесних. Відповідь на жадання обіцяв дати пізнїйше 6). Тогож дня відбула ся подібна-ж церемонїя в посольській палатї, посли козацькі доручили їй лист такогож змісту як до сенату. Маршалок в відповіди своїй теж докорив козакам за різкі вирази про унїатів, допущені в інструкції, і висловив своє здивованнє з причини такої тяжкої неласки війська до попереднїх послів: похваляв їх пильність і щирість, з якою вони справляли своє посольство 7). Польський лєґат записав у своїх реляціях, що козаки на соймовій авдієнції зневажливо відзивають ся про унїю і грозять ся республицї, щоб не доволила їх до одчаю 8). Козаки одначе і в палатї по за інструкцією нїчого не говорили від себе — хіба лєґат домішує тут поголоски про те, що говорило ся поза палатою.



Там, можна собі представити, козацька депутація не зіставала ся пасивним свідком тої боротьби, тих торгів і суперечок, що кипіли підчас сойму.



Примітки



1) Дич ітнересну характеристику Володислава в реляції лєґати Віскенті — Relacyi nuncyuszow II c. 189 і далї.



2) Володислав оправдував ся фізичною відразою і пригнобленнєм, яке викликає в нїм костельна атмосфера — див. ту ж реляцію с. 193.



3) Акты Москов. госуд. І ч. 486.



4) Theiner III c. 398-9.



5) Уривки з одного дневника друковані у Ґолубєва П. Могила І дод с. 454 і далї з другого, докладнїйшого деякі витяги ibid. II дод. с. 3 і далї. Досить багато оповідає також в своїх записках Ольбр. Радивил ркп. л. 17 і д.



6) Дневник соймовий — витяги з ркп. бібл. Чорторийських. Записки Радивила л. 22



7) П. Могила I дод. с. 459.



8) Theiner III с. 398.



ПОРОЗУМІННЄ КОРОЛЕВИЧА З ПРАВОСЛАВНИМИ, ВОЛОДИСЛАВ АРБІТРОМ, ВИРОБЛЮВАННЄ КОМПРОМІСОВОЇ ФОРМУЛИ, "ПУНКТИ ЗАСПОКОЄННЯ ОБИВАТЕЛЇВ ГРЕЦЬКОЇ ВІРИ", ПРОТЕСТИ КАТОЛИКІВ, ТРІУМФ ПРАВОСЛАВНИХ.



Нарештї було довершене порозуміннє між королевичем і православними, і коли їх союзник Радивил піддав в палатї гадку (20/X), щоб здати сю справу на „короля шведського”, щоб він сам визначив комісію для справи православних та при її помочи сам зайняв ся полагодженнєм їх справи, — обі сторони в посольській палатї згодили ся на се: і партія православно-дісідентська, і унїатсько-католицька. Вислали в тій справі посольство до королевича.



Виникла ще гадка, аби тійже комісії передати справу вірменську, по анальоґії її з православною: Вімени львівські прислали депутацію до палати, скаржачи ся на унїю з католицькою церквою, самовільно і без згоди їх переведену епископом їх Торосовичем, і просили, щоб того самовільного епископа віддалити,-маєтности і скарби церковні від нього відобрати, і т. и. Але українські і білоруські депутати рішучо не згодили ся на таке ускладнюваннє справи, і се не пройшло.



Володислав згодив ся сам особисто зайняти ся справою ппавославних. Визначив нову комісію, з двох сенаторів (одного біскупа і одного світського — дісідента: православного вже не було вс енатї) і чотирох послів — з тих два були давнїйші кандидати православних (Радивил і Рей), а й третїй, камінецький судя Дидинський був їх рішучим прихильником. Склад комісії, а головно порозуміннє з головним арбітром — королевичем, без сумнїву вже довершене, ручило православним за прихильний для них вислїд комісії.



На жаль, досї не маємо нїяких близших подробиць про наради сеї комісії, самі тільки тексти компромісових формул, які означають етапи, якими поступала справа. Дня. 26/X комісії була предложена така формула, що являла ся мабуть пробною кулею правительственної партії 1). За унїатським митрополитом зістаєть ся київська катедра (з маєтностямм), а митрополит православний матиме резіденцію в Михайлївськім монастирі і дістане до неї нові бенефіції з доходом на 3 тис. золотих. В білоруській части митрополичої епархії визначаєть ся для нього монастир під Городном. Для меньшого гонору православному митрополиту надаєть ся титул архіепископа тільки. Православн дістануть (крім львівського владицтва, яке тут мовчки розумієть ся) владицтво луцьке і перемиське, а на Білоруси для них буде засноване нове владицтво в Орші. Луцьке владицтво має бути передане їм зараз, а теперішнїй владика унїат дістане титул владики Острозького, а на удержаннє архімандрію жидияинську з її бенефіціями. Владицтво перемиське православні дістануть по смерти теперішнього владики. На удержаннє нового владики оршанського мають бути призначені доходи з могилївських маєтностей, 2 тис. зол.



Православні на сей проєкт додали другого дня свої замітки. Вони вважали неможливим обійти ся без київської катедри св. Софії: готові були зрікти ся доходів для митрополїї, просили тільки церкву, „що вже зовсїм розвалила ся” — „аби її відновити, щоб не стояла пусткою, як тепер”. Далї — не хотїли, щоб на місце луцького унїатського владицтва було сотворено друне владицтво — острозьке. Очевидно, був прийнятий принціп рівносильности обох єрархій, православної й унїатської, кожда мала складати ся з митрополита і чотироэ епископів: по сторонї православних луцький, львівський, перемиський і оден новосотворений на Білоруси, по сторонї унїатів володимирський, холмський, пинський і витебський; сотвореннє нового, острозького владицтва нарушило-б сю симетрію. Білоруську православну катедру православні хотїли мати в Витебсьау. З перемиських бенефіцій просили, щоб зараз була половина відступлена православному владицї і зараз його туди настановлено 2).



Сї бажання православних, як бачимо, тільки в другорядних подробицях відходили від отсього начерку, який був мабуть офіціальним проєктом. Се оптверджує здогад, що порозуміннє стало ся наперед. Предложені православними поправки були взяті під розвагу комісією, яка дня 30/X предложила вже королевичу останню редакцію закону.



Православним признавало ся свобідне відправлюваннє їх релїґійних обрядів, право поправляти старі церкви — і нові ставити, також школи, семінарії, друкарнї, шпмталї, так само брацтва, які вже єсть або будуть засновані при їх церквах. Праволавним без ріжницї, як і католикам, має бути вільний приступ до міських урядів (про иньші уряди не згадано).



Митрополит київський буде вибирати ся по старим правам духовенством і світськими людьми Корони і в. кн. Литовського, не унїатами, а осіб шляхетських, і буде потверджувати ся королем; так само всї владики і архимандрити печерський і унївський. Митрополит дістає Софійську катедру з її ґрунтами, але митрополичі маєтности зістаюто ся при теперішнїм унїатськім митрополитї до віку його, а по смерти маєтности в Київськім воєводстві переходять до православного, або заміняють ся иньшими рівновартними; иньші маєтности зістають ся при унїатськім митрополитї. В Київі за унїатським митрополитом зістаєть ся Видубицький монастир.



На перемиське владицтво православні можуть вибрати зараз свого владику і він на найблизшім соймі (коронаційнім) дістане від короля привилей. Але маєтности до житя владики Крупецького (унїатського), або до перенесення його на иньшу бенефіці, зістануть ся за ним, а православний владика діставатиме пенсію 2 тис. зол., а на пробуток матиме монастирі: Спаса, Онуфрія і Смольницький.



Луцький владика унїатський теперішнїй буде до віку іменувати ся тим титулом, але відступить всї маєтности, зіставши ся тільки при жидивинськім монастирі (як проєктували і православні), а його наступники вже нїколи не уживатимуть титулу епископа луцького.



Білоруський владика буде звати ся мстиславським, оршанським і могилївським, буде пробувати в монастирі могилївськім, з пенсією, а всї маєтности зістають ся за унїатським владикою полоцьким і витебським.



Виленське православне братство може докінчити свою церкву, і крім того взаміну захопленої унїатами церкви св. Тройцї православні дістануть три цервки в Вильнї. Вичисляв ся також ряд церков і монастирів по ріжних містах (в Берестї, Кобринї, Камінцї Литовськім, Більську, Белзї, Сокалї, Стоянові, Подтеличі, й ин.), які мали бути передані православним, і т. п.



Юрисдикція владиків має означати ся добровільною приналежністю: хто не схоче бути під унїатським владикою, піддаєть сф під власть найблизшого православного і навпаки. Маєтности і церкви, які зістануть ся при унїатах, не можуть обертати на католицькі і т. и. 3)



З невеликими змінами сей проєкт був прийнятий і потверджений королевичем — бож і дуже недалеко відходив від його проєкту. Найбільш важною відміною було те, що замість вичисляти всї церкви і монастирі, які мали бути передані православним — а сей реєстр уставити буде дуже тяжко — вставленр постанову, що для розбору спірних монастирів і церков буде визначена на коронаційнім соймі комісія, з двох католиків і двох православних, і вона переведе сей подїл рішучо і безапеляційно.



Довідавши ся про нові уступки православним і про заміри королевича затвердити сей законопроєкт, панський лєґат поспішив ся до Володислава з своїми представленнями, силкуючи ся відвести його від затвердження законопроєкту. Але Володислав відповів уже звісними нам арґументами, про тї мотиви, які змушують його задовольняти православних. На потїху лєґатови він сказав, що після коронації вишле посольство до папи і вияснить йому мотиви, які водили ним, а згодом надаєть ся перевести загальну унїю православних з католицькою церквою 4). Рішеннє його було непохитне, і другого дня, 3/XI н. ст., він затвердив формально, з тими невеликими, більш стилїстичними поправками 5), сї „пункти заспокоєння обивателїв грецької віри”, як їx названо, і зараз же, другого дня з наказу королевича оден з комісарів, Осолїньский 6), казав вписати їх до книг варшавського ґроду 7). Потім, коли сойм приступив до справи вибору короля, сї пункти включено в pacta conventa, що мали обовязувати будучого короля.



Коли всї заходи і впливи, вчинені на королевича з ріжних боків, щоб він сї пункти відкинув; зістали ся без успіху, унїатські владики занесли іменем всього клиру своро протест против них (8/XI); заявили, що вони апелюють у сїй справі до папської курії, і поки її згоди на сї постанови не буде, доти йвони на них не згодять ся.



Такі ж самі протести внесли потім (10/XI) біскупи і деякі світські сенатори і посли Корони, а осібно — сенатори і посли в. кн. Литовського, коли не удало ся добити ся, щоб в текстї було додане остереженнє, яке-б ставило сповненнє обіцянок в залежність від згоди папи: православні депутати рішучо спротивили ся такому остереженню 8). Се все, що тим часом м іг осягнути папський лєґат і домашнї клєрикали супроти ударів, які задавав унїї новий закон; розумієть ся — не багато. Ахілєвою пятою православних здобутків було те, що вони не були переведені через соймову ухвалу, і трудно вгадати, чи стало ся се з простого браку часу, чи може тут полишено фірточку на будуче, з клєрикальної сторони. Православні, чи не доцїнуючи ваги сеї обставини, чи попросту не можучи тут нїчого змінити, лишили се так. Текстом pacta conventa вважали вони сповненою свою Ганїбалеву присягу дану по погромі 1623 р. — підчас безкоролївя підняти ся всїми силами і дати рішучу битву унїї 9). Старий вожд українських парляментаристів Лавн. Древинсьпий мав щастє сповнити сю обітницю, висловлену тодї його устами. Проґраму 1620 р. здїйснено — хоч в значно зменьшеній, переполовиненій формі: з унїатською церквою прийшло ся передїлити ся по половинї катедрами, а в бенефіціях понести ще й більші утрати. Але в тодїшнїх обставинах і се був великий успіх, яким православні могли справдї повеличати ся, тим більше що він справдї не був тільки дарунком обставин та релїґійної толєранції нового короля, але і результатом дуже серіозного, рішучого їх поступовання, їх відваги і посвячення. Бо нема сумнїву, що свою енерґію і впливи соймові вони могли б розміняти на ріжнї гонори й інтрати, випрошувані за кулїсами у нового короля, — але віддали їх національній справі.



Щирою справдї утїхою і тріумфом звучали слова промови, котрими другий український перебієць Михайло Кропивницький дякував королевичови по скінченню праць комісїї за його труд і участь: „З великою утїхою вернемо ся до домів і братів наших, велику принесемо їм радість, а як ще ті церкви святї, досї позамикані, справдї відчинені будуть, тодї всї люде народу і релїґії нашої з невимовною утїхою заспівають: ,Тебе Бога хвалимо', і всї тодї, старі й молоді, з дїточками своїми в тих домах божих відкритих молитви й зітхання від серця свого виливатимуть за добре здоровлє і щасливе панованнє вашої кор. милости і всього дому королївського” 10).



Як бачимо, заразом містило ся тут припімненнє — щоб ті постанови справдї були переведені в дїло. Припімненнє зовсїм не зайве.



Примітки



1) Ґолубєв вважав її проєктом „латиноо-унїатської партиї” (ор. с. II с. 3), але зовсїм неймовірно, щоб ся партія тап далеко пішла в уступках.



2) П. Могила II дод. с. 4-5.



3) П. Могила II дод. с. 5



4) Theiner III с. 399.



5) Декотрі з них одначе мали свою вагу Haпp. на місце „апробовання” митрополита королем поставлено уприввілюваннє (od krola i. m uprzywlieiowany). В постанову про свободу релїґії вставлено, що нові церкви православні можуть ставити тільки за вииразним дозволом королївським, і се мусїло розуміти ся, очевидно, також прр нові школи, друкарнї і т. ин., хоч, думаю, се і в попереднїй редакції само собою розуміло ся, як принята вже норма.



6) Так казали православні — Suрр1еmеntum с. 166; Осолїньский заперечував се — ibid. c. 168.



7) Supplementum ad hist. Russiae mon. с. 160. Архивъ Ю. З. Р. II т. І с. 208. Theiner III с. 399 (латин. переклад, висланий нунцієм).



8)T heiner III c. 402. Записки Радивила с. 45-6. Pam. I c. 101.



9) Див. т. VII с. 508.



10) П. Могила II дод. с 27-8.



СПРАВА ВИБОРУ ВЛАДИКІВ, КАНДИДАТУРА МОГИЛИ, ЙОГО ВИБІР, ВИБОРИ ЕПИСКОПІВ,_ЗАХОДИ КАТОЛИКІВ І ПОГРОЗИ ПРАВОСЛАВНИХ.



Ріжні торги й переговори, що супроводили редакцію тексту pacta coonventa, в осібнo до того визначеній комісії, забрали ще досить часу, так що шість тижнїв, визначених на сойм, скінвило ся, а pacta ще не були готові. Сойм відложено ще на три днї, спішно виготовлено текст, стверджений з одного боку братами Володислава, а з другого відпоручниками сойму, і по сїм дня 13/XI переведено формальний вибір Володислава. Супроти всїх попереднїх переговорів, підтриманих ще й військовими силами, виставленими на поготові чи то самим Володисл
Страница 14 из 77 Следующая страница