Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ VIIІ. РОКИ 1626-1650 Страница 18

онєцпольского, підстарости черкаського, Павловського на імя:



„Військо Запорозьке застав в обозї, в двох милях за Переяславом на урочищу Булащик, і там з ними пробув чотири днї, чекаючи ради. День перед радою приїхав до них п. Кисїль від короля, також з королївською інструкцією. Другого дня дано нам авдієнцію. Наперед закликано п. Кисїля; ставши на радї, він досить широко намовляв їх і серіозно наказував, аби як найскорше поспішали з військом своїм за королем. Против сього з початку дуже пручали ся, але вислухали і сказали йому уступитись, а мене закликали. Я прийшовши наперед, як звичайно, ксазав їм про ласку королївську, а потїм взявши в руки інструкцію, котрої і на памяьь навчив ся дуже дтбре; почав їм докладно ,правити', толкуючи чисто кожде слово, аби краще могли розуміти — бо то простаки. І коли прийшло до того місця: ,пан в обозї, а ви по хуторах та по пасїках', почало хлопствь дуже сміяти ся, кажучи однї до одних, що нам його м. пан краківський наш мил. п. всю правду пише'. Потім попросили, щоб їм іще їх писар прочитав, аби краще зрозуміти, і я згодив ся, а прочитавши не хотїли менї її назад вернути, казали: ,нам дуже потрібно, бо підемо без грошей, а прийшовши на границю тим будемо хвалити ся, що нам тут король гроші обіцяв — бо ми нїкому иньшому не віримо, тільки самому й. м. пану краківському, нашому ласк. панови'. Бо пан Кисїль їм також на границї обіцяв гроші, але на те не дали й слова сказати, а як я по нїм прийошв з інструкцією й. м. — зараз повірили і вже не мали ми нїякої суперечки з ними про гроші”.



Жаданнє Конєцпольского, щоб козаки пройшли заграничними землями не захоплюючи земель литовських, козаки нїяк не схотїли прийняти, „сказали одначе: ,ми підемо близько границї, захоплюючи Білу Русь, і будемо вважати, аби не було від нас людям нїякої кривди і забортну між собою вчинимо ,під горлом' — не брати нїчого, тільки аби чим могли проживитись”. Так само рішучо відкинули проєкт Конєцпольского — на час їх походу, мовляв для безпечности заднїпрянської, ввести туди трохи польського війська”. „Не дали на то сказати і слова, пояснюючи тим: ,ми будемо в Москві, а жовнїри прийшовши будуто тут наших жінок кривдити! нехай уже й. м. скаже людям своїм пильнувати ворога на тій сторонї Днїпра, а ми тут за Днїпром зіставимо людей кілька тисяч для кращої безпечности'. І зіставили зарвз Лавників 21) полк — а в тім полку, як були під Путивлем, було їх дванадцять тисяч”.



„В обозі їх тепер ледви чотири тисячі”, завважає пан підстароста, „але як рушать з того місця, — готують ся всї йти за військом і так нас запевняли по довгих; суперечках, що зараз як найскорше підуть під Смоленськ, і постарають ся добре поправити своє перше упущенннє'' 22). Справдї, за тиждень перед Успенієм гетьман Орендаренко рушив з українських городів з двадцятитисячним козацьким військомм 23) і в серединї вересня прилучив ся до війська королевича під Смоленськом.



Очевидець посол пруський Вайнбер описує се військо так „се немолодї, хоробрі люде, на добрих конях, кождий з довгою рушницею, в родї шотляндських; мають з собою десять польних гармат (декотрі від цїсарів Фердинанда III і Рудольфа II); цїлим серцем бажають бою, забрали вже у ворогів кілька невільників і велике стадо худоби в шести милях за Смоленськом” 24). Очевидець кс. Колудзкий описує їх менш прихильно: „Бачив величезну товпу, яку не можна було-б і порахувати; того дня, як прийшли до обозу, тягнули ся по кільканадцять хоругов у купі, без ладу і — всього тільки порядку, що хорогви були вкупі; се товпа, на яку не можна числити на війнї, подібна більше на сатирів, як на цивілїзованих людей: хлопи всї однакові, в сїрій одежі, рідко котрий в синїй або червоній; шкіра на тїлї як кора на дереві; зневага житя незвичайна — більше жури про горлку як про житє; взагалї є що бачити”. Але зараз додає історії про козацьу відвагу:



„Зараз походили-поміж неприятелем, зловили трьох визначних офіцеів і привели їх під руки до короля; орацій не казали, тільки: ,Королю, ось амєш Нїмцїв' (а були то Французи); дано їм два цебри меду і 20 талярів — були вдоволені”. Далї, згадавши що військо розділене на три позиції, додає: „На всїх трьох місцях сповняють надїї, на них ложені. Кількадесять, роздягши ся на голо, переплили Днїпро з голими шаблями під неприятельські шанці і багато там побили народу. А оден з них таку відвагу показав: коли треба було дістати язика на другім боцї, пустив ся плисти через ріку (Днїпро) й притаїв ся в водї при березі; коли якийсь Москвитин прийшов до води, він його вхопив за волосє, вкинув в воду і так з ним переплинув назад; дуже смішо оповідав сю траґедію козак той королеви, як він його підстерігав і як з ним плинув — нагородив його за працю кількома ортами 25).



Взагалї в цїлїй кампанїї аж до капітуляції московського війська (лютий 1634) козацьке військо відогравало духе важну ролю як по числу свому (король мав всього 9 тис. війська), так і по своїм воєнним прикметам. Ми не раз стрічаємо похвали козацькій відвазї в битвах, в приступах, і заразом на козаках лежала підїздова партизанська війна 26).



Тим часом як частина їх брала участь в бльокадї московської армії, що облягала Смоленськ, друга частина з самим гетьманом Орендаренком, разом з польським гетьманом польним Казановским в груднї, сїчнї, лютім, мартї воювала в околицї Дорогобужа, нищила пограничний пояс коло Білої, Вязьми, Ржева, Калуги. По словам „язиків”, з Отендаренком було козаків, по ріжним відомостям, 8-10 тисяч; олен „язик” оповідав, що з Орендаренком шість полків, а в тих полках тисяч з десять і десять гармат „полкових” 27). З початком 1634 р. прийшов до нього козацький полк з-під Путивля, під проводом Тараса і зійшов ся з Орендаренком за Угрою 28).



Московська армія Шеіна вже перед тим була відтята від Москви і се кінець кінцем змусило його капітулювати. Але воєнні операції з польської сторони далї концентрували ся на смоленськім театрі. Сюди наглили козаків, але вони нед уже спішили, і навіть відмовляли ся від сього походу та зіставали ся в Сїверщинї, як доносили московські вістники 29). Найбільш визначним епізодом сеї сїверської кампанїї 1634 р. була облога Сївська (І/III) 30), але вона не вдала ся, і так ся друга кампанїя пройшла теж без особливих результатів. Козацьким військом проводив „гетьман” Іляш і з ним пять чи шість полків, коло 6 тис. козацького війська. Польським військом проводив Вишневецький і Лукаш Жолкєвский. Полянівська угода, уложена в червнї 1634 р., перервала операції.



Примітки



1) Див. с. 135-6.



2) Разрядная книга II с. 615.



3) Рукоп. бібл. Чорторийських.



4) П. Могила І ч. 82, лист тут з датою 18/ХІІ, але мусить бути 18/XI.



5) Акты Московск. госуд. І ч. 432 і 435.



6) Акты Московск. госуд. 1 ч. 486, рапорт з 30/1



7) Акты Московск. госуд. І ч. 529, пор. 646.



8) Ibid. 610, 645, 647, 649, 657.



9) Pulaski Szkice c. 254.



10) Акты Московск. госуд. 636.



11) Ibid. c. 595



12) Акты Моск. госуд. ч. 636; Олифер — ч. 657, що він був дїйсно переславський полковник — пор. ч. 436.



13) Ч. 646.



14) Ibid. ч 538, 635, 636.



15) З московської сторони головно урядові реляції зібрані в І т Актів Московського госуд., з польської — кореспонденція з Кисїлем 1633 р. у Пулаского Szkice І, а поза тим головно дневники Смоленської війни, в Biblioteka Ossolinskich Xl (1868), Biblioteka ordyn. Krasinskich XIII; відомости зібрані в статї у Целевича в Записках львівських т. XXVIII; тамже вказані иньші менш важні матеріали.



16) Реляція маріенбурського старости Пфенїнґа в держ. архиві в Берлїнї, використана у Шельонґовского Rozklad Rzeszy c. 58 (пор. 43),



17) Акты Моск. госуд. ч. 547.



18) Ibid. ч. 529 і 597.



19) Ibid. ч. 538.



20) Лист до місцевої шляхти з 20. X — у Пулаского с. 223.



21) Так в копії — може Лавринків.



22) Реляція без дати в теках Нарушевича бібл. Чорторийських 141 с. 601.



23) Акты Моск. госуд. ч. 610 і 658; стільки-ж рахує їх Васенберґ (Gestorum Vladislai IV); инші рахують тільки 15 тис. (Москожовский, Альбр. і Криштоф Радивили); Вайнбер записує під 18/IX прихід 12 тис. козаків і додає, що має ще їх більше прийти.



24) Вайнбер (вид. Лїске) с. 22.



25) Віbl. ordyn. Krasinskich XIII с. 31.



26) Крім цитованої працї Целевича ще (Kutlubaj) Odsiecx Smolenqka i pokoj polanowski, 1858, Liske Przyczynki do historii wojny moskiewskiej 1633-4 (Biblioteka Ossolinskich, XI, 1686), Czermak Wojna smolenska (Kw. hist. 1896).



27) Акты Моск. гос. ч. 654, пор. 657.



28) Ibid. ч. 645.



29) Акты Моск. госуд. I ч. 673.



30) Акты Моск. госуд. I ч. 635, 636, 637.



НЕБЕЗПЕКА ТУРЕЦЬКОЇ ВІЙНИ, ПОХІД АБАЗИ-ПАШІ, ТРАКТАТ НА ПОЛЯНОВЦЇ, СОЙМ 1634 Р., ЗАМИРЕННЄ З ТУРКАМИ, НЕВДОВОЛЕННЄ В КОЗАЦТВІ, ЗАХОДИ ПРОТИВ КОЗАЦЬКОЇ СВОЄВОЛЇ, СОЙМОВІ ПОСТАНОВИ 1635 Р.



Заразом дїяльну участь брало козацьке військо в кампанїї турецькій, яка несподївано набігла з кінцем лїта 1633 р. на полудневій українській границї.



Московське правительство через своїх послів уже давно старалось напустити Туреччину на Польщу, але Польщі удавалось паралїжувати сї заходи, і в 1630 p. потверджено давнїйшу згоду Польщі з Туреччтною з тою умовою, що Поляки не допустять козацьких нападів, а Турки татарських. Недодержаннє сього обовязку давало привід до дальших обопільних докорів, і московські посли, коли у них прийшло до розірвання згоди з Польщею, всїми способами силкували ся розятрити се невдоволеннє і попхнути Туреччину до оружної акції. Турецькі полїтики не дуже піддавали ся на сї намовлення, тим більше що й на рахунок Москлвщини йшли морські походи донських козаків і їх напади на Азов. Але кінець кінцем війна Польщі з Москвою (а ще більше може — московські гпоші) роздражнили турецькі апетити і на поч. 1633 р. московським послам заявлено на відїздї, що султан, сповняючи їх прошеннє, вэе наказав ханови і мурзї Кантеміру воювати землі Польські, а від себе пішле на Польщу Абазу-пашу з військом турецьким, з Молдаванами і Волохами і Буджацькими Татарами 1).



Сї обіцянки справдї були сповнені. Кримці і Кантемір навідали ся на Україну, а лїтом 1633 р. зовсїм неспдївано, бо по доволї мирних і стереотипових кореспонденціях на тему татарських і козацьких нападів (турецькі баші докоряли за останнїй похід на кільканадцяти чайках, мб. 1632 р., Кноєцпольский остерігав, що вибираєть ся новий козацький похід на 20 чайках) 2) — наступив похід Абази-ббаші на польську границю. Приводом для сього походу виставлено старі справи — козацькі своєвільства, поставленнє нових замків в сусїдстві турецькім і заселеннє нових осад на степових, мовляв турецьких просторах. Сам похід Абази-баші випередив, як звичайно, напад татарської орди. Він випав зовсїм несподївано: Конєцпольский, що стеріг полудневої границі, поки довідав ся, поки рушив ся, Татари жве втїкли за Днїстер, на волоську територію. Та Конєцпольский, зрозумівши значіннє сього нападу, як турецького аванґарду, сміло перейшов за Татарами на волоську територію і тут на урочищу Сасів ріг 4/VI н. с. погромив орду 3).



Се був ефектний початок кампанїї і не зістав ся без впливу на її дальший розвій. Против сил турецьких Конєцпольский обіслав циркуляром маґнатів українських, закликаючи до походу; закликав козаків, і таким чином побільшив своє трехтисячне кварцяне військо більш як у четверо. Позицію зайняв під Камянцем, і кооли Абаза-баша з своїм військом турецьким, з господарем молдавським і волоським і з Татарами Кантеміра (Поляки рахують того всього на 55 тис.) перейшовши Днїстер, попробував ударити на польський табор, приступи його відбито (28/X). Турки попробували оснувати ся в сусїднїй Студеницї, але й се не удало ся, і кінець кінцем спаливши сей замочок, вони відступили назад за Днїстер. Конєцпольский з своїм віймьком туди не смів іти, щоб не повторити Цецорської кампанїї, котрої сам був участником, і бажаючи уникнути дальшої війни, так ненаручної в данпй момент, рішив трактувати сей епізод як просте непорозуміннє та розпочав переговори 4).



Вислано до Царгороду посла. Абаза-баша відступив з своїм військом, але намовляв султана до дальшої війни. Посла польського трактовано дуже зневажливо, нова війна здавала ся неминучою, і на початку 1634 р. прімас Венжик, як заступник короля, розписав нові листи до сенаторів і маґнатів, закликаючи їх до походу на оборону полудневої границі 5). Військо турецьке стояло під Адріанополем; сам султан був при нїм. Але вісти про закінченнє польсько-московської війни прохолодили енерґію турецького правительства; головний інїціатор війни з Польщею Абаза попав в неласку (потім згинув від інтриґ своїх противників — задушено його). Воєнний запал простиг, одначе напруженнє трівало далї. Турки жадали знищення пограничних козацьких „паланок” (кріпостей) і зобовязань що до козаків 6). Пахло війною, і Володислав спішив лїквідувати війну з Москвою, що вже не обіцювала йому нїчого, а натомість переймав ся плянами війни з Туреччиною.



4 (24)/VI, по довгих переговорах, підписарь трактат вічної згоди Польщі з Москвою на р. Поляновцї. Земельні здобутки смутних часів затверджено за Польщею, натомість Володислав зрік ся ппетенсій на московську корону, зрік ся титула московською царя і обіцяв вернути соборну грамоту, котрою вибрано його на царство московське 7). З подробиць переговорів варто переказати дебату з приводу царського титулу московського. Польські делєґати вказували, що титул царя „всея Руси” занадто претенсійннй, бо немов містить претенсію на руські землї Литви і Польщі, через се проєктували замінити словами „своєя Руси”. Але московські посли про зміну титулу не хотїли чути і вдоволили Поляків устною заявою, що титул „всея Руси” не дотикає польської Руси. Друга справа була висунена польськими депутатами, очевидно, на бажаннє козаків. Вони зажадали, аби в трактат було вложено, що від царя має йти річна плата запорозьким козакам, як то бувало давнїйше, і запорозькі козаки на те мають грамоту. Бажаннє з становища польської державної полїтики було абсурдне, але й московські посли, розумієть ся, не могли вложити на своє правительство такого обовязку: відповіли, що не знають близше сеї справи, думають, що козаки діставали гроші з Москви тодї, як служили цареви, і далї в такім разі діставатимуть 8).



Покінчивши війну, король поїхав на надзвичайний сойм, скликаний на липень 1634 р. для ухвали кредитів на заплату війська за війну московську і на війну з Турками, що тепер займала короля. Сойм одначе був дуже неприхильно настроєний для таких воєнних плянів і всякими способами старав ся прохолодити запал короля. Ухвалено загальний похід на випадок турецького нападу, але Конєцпольскому післано наказ, щоб не зачіпав Турків з свого боку і не переходив за Днїстер, як то було в плянї: перейти на волоську територію, знищити і підбити собі Молдаву. Проєкт союзу з Семигородом, що заохочував до війни з Турками і обіцяв Польщі 20 тис. війська, соймом відкинено 9).



Король все таки сподївав ся, що війна вивяжеть ся, стримував від великих уступок Туркам і просто з сойму поїхав до Львова, зайняти ся орґанїзацією походу 10). По словам нашої лїтописи, Конєцпольский стояв в двох милях від Камінця на Днїстрі з величезним військом, якого ще не бувало, а козаків іще було 12 тис., і вони стояли осібно, „бо не можна було столпити ся в купЂ и для облеженя і для живности''. Говорили, що король наказав пустити їх наперед на Волощину 11).



Але до війни все таки не прийшло. Новий шеф турецької полїтики, візир Муртаза-баша всїми силами пер до згоди, валив усе на Абазу, і кінець кінцем нове посольство турецьке привезло до польського обозу замість війни згоду.



Король рад не рад мусів вертати з Львова з нїчим. Він міг потїшати одначе себе, що замість турецької війни у нього була в запасї недалека війна шведська 12). Шведи не спішили ся з відновленнєм перемиря, котрого час кінчив ся незадовго (1635 р.) і Володислав приготоыляв в польських сферах настрій для війни з Швецією. Через те треба було запевнити себе від можливих несподїванок з турецького боку, а з тим виникала справа отримання козаків від моря 13).-До того-ж, очевидно, зібрав ся на козаків за дволїтнїй період їх мобілїзації всякий кримінальний матеріал „з волости”.



Вже з сойму 1633 р. звертає на себе увагу постанова, щоб на будуче виплату платнї козакам перенести з Київа до Канева, бо в Київі вони роблять „велику перешкоду тамошнїм судам” 14). Коли з весною 1634 р. почала сунути маса того змобілїзованого, а не заплаченоно козацького війська з московської війни, горючого матеріалу збирало ся все більше. В листах кор. Володислава — головнім (але дуже скупім) матеріалї, яким розпоряджаємо для сих півтора року (до повстання 1635 р.) маємо деякі відгомони тодїшнїх замішань і трівог. Рішено було розложити частину польського війська в поднїпрянських сторонах і вислати комісію для заведення порядку в козацькім війську. Визначено до сього старосту калуського Лукаша Жолкєвского, Адама Кисїля і кількох менш визначних осіб (в родї ротмістра Романовского, Голуба). Головно зайняв ся справою Кисїль, котрому разом з тим були” поручені переговори з московськими делєґатами в справі усталення границь. На жаль, не маємо близших звісток про його зносини з козаками і „кондиції'' переданї їм 15). З припадкових згадок довідуємо ся, що козаки нереєстрові, що прийшли з московсбкої війни, претендували на права козацькі і ріжні вільности. Скаржили ся на ріжні утиски і кривби від старост. Нарікали, що до реєстру приймають з хабарами, а найбільш заслужені опинили ся поза реєстром і їм не дають нїяких прав 16). Конєцпольский запитував короля в тій справі, і король відповів, що він козакам нїчого не обіцяв і не позволяв, виключивши тільки воєнний час, коли вони були при королї в московськім походї 17).



Все се збирало багато елєментів невдояолення. Козаки мусїли розчарувати ся, в своїм вибранцю, за котрим так розбивали ся на елєкції. Володичлав міг похваляти ся перед ними тільки „заспокоєннєм православної віри”, і се був дїйсно єдиний конкретний пункт, на котрий він вказав у своїй грамотї, висланій козацькому війську по коронаційнім соймї 18). Все иньше скінчило ся на фразах. Король обіцяв потвердити козакам Баториїв і иньші привилеї, про які вони згадували, — коли вони їх в ориґіналї предложать 19). В справі збільшення війська і платнї — обіцяв порозуміти ся з Конєцпольским. Але тодї ще могли себе козаки потїшати фактичними свободами, які давала їм мобилїзація, війна, походи. Тепер се скінчило ся, і козацькі маси мусїли почути знову, що вони вже непотрібні, і нїяких ласк для них нема вже. Реєстр не тільки не збільшено, але й новопричинені дві тисячі знов поставлено під знак запитання. Військо було не заплачене 20), і замість грошей правительство сипало накази, щоб старшина пильнувала своєвільних і не випускала на море 21). Не покладаючи ся на накази, король проєктував вислати козацьку залогу на Запороже, за осібною платою. Потім ухопили ся за проєкт, — поставити замок на порогах, щооб загородити козакам дорогу на море.



Подав його мабуть Конєцпольский, що потім так жваво взяв ся за його виконаннє. Справу внесено на соймі в 1635 р., в серії ріжних способів на „погамованнє морських наїздів з війська Запорозького”. Жадна спокою шляхта понаухвалювала цїлу гору драконських постанов, які мали забезпечити спокій полудневій гравицї 22). Дивне роблять вони вражіннє, наче по якійсь страшенній галабурдї козацькій, а не по дволїтнїй вірній службі королеви, що віддала такі неоцінені прислуги шляхетській річи-посполитій. Припускаючи навіть, що за мовчаннєм джерел де що з козацького своєвільства нам зісталось незвісним, все таки львину пайку сих перунів треба покласти на стару ворожнечу до козаччини Конєцпольського й инших українських маґнатів, а не на державні вимоги польского житя.



„Хоч за ласкою божою не страшна нам і річи-посполитій нашій зброя неприятелїв наших, то все таки хочемо мати з ними згоду і умову непорушену з нашого боку”, зачинає ся конституція. „І так як цїсар турецький за ласкою божою і готовністю нашою, за скорим нашим виступом против нього на Україну по щасливо скінченій експедиції московській, за відвагою військ наших, яку показали вони при ясновельм. Стан. Конєцпольскім, гетьмані і т. д. і охотою, яку виявили обивателї Корони, збираючи ся до нього. з поля уступив ся і до згоди прихилив ся, і ту згоду з захованнєм гідности річипосполитої з ним уложено, — то і ми бажаємо показати цїлому світу, що вміємо додержати слова в угодї з неприятелями нашими і хочемо.



„А для того властю нинїшнього сойму, за згодою всїх станів постановляємо, щоб козаки анї на суші анї на морі не давали найменьшої причини до розірвання того покою, під грозою утрати всїх прав, вільномтей і привилеїв, наданих їх предками нашими і річею-посполитою. Докладаємо до того старостам нашим, аби вони, запобігаючи тій своєволї, не позволяли в староствах своїх готувати і приладжувати дерево на човни, анї живности, пороху, куль і иньших припасів, без котрих не можуть відбувати ся козацькі походи на море; мають того пильнувати також і уряди міські під страхом смерти. Під тою-ж карою має уряд міський заборонити синам і молоди, аби не прокрадали ся до війська Запорозького. А що часто трапляєть ся на тамошній Українї ріжним людям стану шляхетського допомагати запорозьким козакам в тих морських походах — роблять їм ріжні прислуги в тій своєволї, або й самі з ними на море ходять і здобичею дїлять ся, то на кого буде се показано, той має бути нашим інстіґатором (прокуpoром) на сойм візваний і як буде на нього доведено, має бути караний як за зтаду державі.



„Війська Запорозького на нашій службі нїколи не має бути більше понад сїм тисяч, се ми забезпечаємо властю нинїшньою сойму, і гетьмани мають того пильнувати; на вписаннє в реєстр тої семої тисячі пошлемо наших комісарів. Плата тому війську, що буде вписане в реєстрах тих семи тисяч, має завсїди видавати ся в Каневі; а хто б з тих реєстрових був бунтівник, непослушний гетьманови нашому або його намісникови, або своїй старшині, або чернецьку раду скликав, такий не тільки має бути виключегий з рeєстру, але й смертю покараний.



„А хотячи певнійше додержати ту новопостановлену з цїсарем турецлким згоду і умову через загамованнє походів козацьких на море, за згодою станів постановляємо: Вибравши через інжерів місце над берегом Днїпровим, де гетьманам нашим здаєть ся найвідповіднїйше, поставити замок і достатно опорядити його сильною залогою війська пішого і кінного і амунїцією воєнною. А для скоршого збудовання його і на ту залогу має скарб виплатити сто тисяч, частями, з тих будучих подаків, аби в роботї того замку не було замішки”.



Примітки



1) Див. у Соловйова ІХ с. 1246-8, пор. Пясецкого. Хронїку с. 552 і те саме в Pamietniki do panow. Zygmunta IІІ. I с. 217 і далї.



2) Кореспонденція в рукоп. публ. бібл. Разнояз. № 104 с. 596 і далї.



3) Piasecki i Pamietniki I. c.



4) Дневник походу і лист Абази-баші в Pamietniki o Коnіесроlskiсh c. 271-5. Пясецкий с. 553 (Pamietniki c. 219-26). Collесtаneа І с. 191-4. Реляція в бібл. Замойских.



5) Листи в ркп. Публ. Бібл. Разн. № 45 л. 369-370 (лютий і март 1634).



6) Лист в бібл. Чарторийских ч. 611.



7) З сею соборною грамотою, котру шукали і не знайшли, був великий клопіт, див. Wadyslawa IV Listy ч. 75, Меmorіаle Радивила 116 с. 130.



8) Соловьовъ т. ІХ с. 1215.



9) Радивила Меmorіаlе (Pamietniki 216), Пясцкий с. 569.



10) Його листи з сеї дороги Wladyslawa IV Listy ч. 1, 5, 8, 10, 13, 37, 67.



11) Львівська лїтоп. с. 250-l.



12) Listy ч. 55, 57, 66 й ин., Relacye nun. II c. 187.



13) Listy ч. 5, 13, 37.



14) Volum. legum III. с. 392.



15) Listy Wladyslawa IV 67, 17 (падолист — грудень), листи Конєцпольскогодо Кисїля у Пулаского Szkice l c. 232 і д.



16) Listy ч. 209; див. ще низше.



17) Ibid. ч. 101 (лист з 15/I. 1636).



18) Грамота 21/III. 1633 в збірцї-бібл. Замойских.



19) Isz o to wniesli prosbe doi . k. m., aby na poczatku tego szezesliwego panowania przywileie, prawa y wolnosci ich od krolow ich m. — swietey pamiecy Stephana nadane, a pana oyca i. k. m. potwierdzone — powaga swoia stwier dzil. Tedy i. k. m. przychilaiac sie do zwyczaiu swiatobliwego przodka swego prozbie ich w tym dosic czyni i wszystkie prawa, przywileie od krolow polskich nadane, gdy przed k. i. m. authentycznie pokazane beda, ztwierdzic obiecuie.



20) Про послів козацьких, що приїздили лїтом 1635 р. за тою справою до короля під Торунь — Listy ч. 150.



21) Про такий лист (сїчень 1635) згадує король — іb. ч. 101.



22) Volum. legum III с. 403



КОДАК, КОНФЛЇКТ З КОЗАКАМИ, ПОХОДИ НА МОРЕ, ПЕРСПЕКТИВИ ШВЕДСЬКОЇ ВІЙНИ, ПОХІД КОЗАКІВ ДО ПРУСІЇ, КОЗАЦЬКІ ЧАЙКИ НА БАЛТИЙСЬКІМ МОРІ, ЗАМИРЕННЄ З ШВЕДАМИ.



В усїм сїм не було багато нового; навпаки можна сказати з бен-Акібою, що „все се вже бувало”. І ті драконські постанови про не перепусканнє на Запороже, і тї постанови про незбільшуваннє реєстра, і той замок на Днїпрі, про який так абгато було говорено ще в XVI в. Одначе сим разом на розмовах не скінчило ся, і Конєцпольский, діставши дозвіл сойму, дуже горячо взяв ся за здїйсненнє сього проєкту. Француз-інженер, що служив у нього і займав ся кольонїзацією й укріпленням його заднїпрянських маєтностей Ґiльoм Лєвасер де Боплян, автор славних записок про Україну, вибрав місце на замок коло першого порога, Кодацького, недалеко устя Самари, на високім правім Днїпровім березї, що рогом вганяєть ся тут в ріку, змушуючи її до крутого колїна. Зараз же весною закипіла робота і в липнї замок настільки був підкінчений, що в нїм можна було поставити залогу і ввести замок, так сказати в житє — сповняти ті сторожеві функції, на які він був визначений 1).



Правдоподібно, трівожні чутки про козацькі збори на море і взагалї про небезпечний настрій між козаччиною були причиною такого незвичайного і нечуваного поспіху.



Дїйсно козацька старшина і всякі статочні елєменти мусїли переживати тяжкі часи. Різка зміна правительственного фронту не моглла не викликати великого невдоволення серед козаків. Репрезентант льояльної полїтики Тиміш Орендаренко мусїв скоро по кампанїї уступити ся з свого місця. Бачимо потім на гетьманстві Тараса, представника опозиції, але й він з кінцем року зложив старшинство 2). Що було потім, не знаємо. В записках рпо сойм 1635 р. маємо ледве глуху згадку про козацьке посольство на його відкритю і нїчого більше 3). Постанови сього сойму в козацькій справі могли тільки ще більше збільшити невдоволеннє і роздвоєннє між льоялїстами і опозиціонїстами. Король і сойм могли вважати признаннє семої тисячі актом ласкп для козаччини; але після того, як сам Жиґимонт ще три роки тому згодив ся на вісїм тисяч, ся постанова могла викликати тільки невдоволеннє. Ще більше — сей плян побудовати замки в самім серцї Запорожа і наложити важку жовнїрську руку на тутешнє житє. Поставлена тут залога справдї стала давати ся в знаки. Вона складалася з двох сот драґонів під командою француззького офіцера Маріона 4), і не тільки стерегла походів на море, але зачала справдї чіпляти ся в усяких справах до козаків, в дусї тих сердитих постанов сойму.



Ольбрахт Радивил, хоч настроєний до кгзаччини зовсїм неприхильно, оповідає, що Маріон „мабуть вийшовши з означених йому меж” (поручень) „видумав більше: не тільки не давав проходу козакам водою в сусїдстчі 5), але й боронив їм ловити рибу і звіря полювати, і непослушних забивав в кайдани ручні й нашийні — двадцять таких держав у вязницї, а ще більше, судячи по всьому, збирав ся їх наловити в будучности 6). Заборонив продавати козакам порох від жовнїрів і підозріваючи, що ночами таки порох продають, заменув його в підзеинім сховку 7).



Все се дражнило козаччину і добичницькі елєменти все замітнїйше виривали ся зпід рук статочнїйших, що тартили все більше вплив і повагу супроти прикростей, які з усїх боків підіймали ся на козаччину. Вже ранньою весною 1635 р. прорвала ся невелика компанїя козацька на море. Каймакам писав Володиславови, що місяця зількаде (квітень-май) „розбійників козацьких Днїпрових сїм човнів, вийшовши на Чорне море, прийшло аж сюди до устя морського (Босфору), тому що ґалєри і армата цїсарська (султанська) були на Білім морі (Середземельнім), а декотрі воєнні кораблї за справами воєнними пішли до Трапезунту. Богато зла наробили убогим підданим, чимало забрали майна. Ґалєри, які були на устю морськім, виїхали на них і погнали ся, і зловили два човни, що утїкаючи були викинені на берег, а иньші темної ночї утїкли і пішли в свої сторони 8)”. Потім в місяцї серпні в листї короля до польного гетьмана Миколи Потоцкого маєо його згадку про похід козаків на море: „козаки, що против заборони нашої ходили на море, треба аби були зловлені і покарані 9). Не знати, чи мова про той же, чи другий похід. А було їх мабуть кілька в тім часї; Радивил оповідає загально, що Кодак збудовано тому, бо за остаонї війни дуже намножило ся козацтва, і вони набігали на осади турецькі і чайками ходили під сам Стамбул 10). А Львівська лїтопись навіть катеґорично каже, що того року 1635 „козаки пять разів ходили на море” 11), хоч на докладність сеї цифри, розумієть ся, не можна дуже покладати ся.



На хвилю здавало ся, що з сього напруженого стану виведе козаччину шведська війна. Володислав дуже охотив ся до неї, весною 1635 р. мгбілїзував військо до Прусії і сам туди виїхав. При тім в королїсських сферах пригадали собі морські подвиги козаків і задумали за браком польської фльоти покористувати ся козакмми проти Шведів. З донесень нунціатури 12) знаємо, що ще підчас попередньої шведської війни, при кінцї 1626 р. козаки піддавали правительству сей проєкт — що вони будуть на морі воювати з Шведами, але тодї сей проєкт не знайшов в двірських кругах спочутя. Говорено про трудности з переправою козацьких чайок на Балтийське море і необізоаннє козаків з си
Страница 18 из 77 Следующая страница