LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ VIIІ. РОКИ 1626-1650 Страница 2

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    но, перед Москвою старав ся він можливо підчеркнути свою відпорність супроти компромісових плянів — з огляду на поголоски про податливість.



    Тим часом Смотрицький, опинивши ся під бойкотом за свою ролю в справі ставропіґій, не маючи відваги вже удавати ся до свого давнїйшого пристановища — виленського брацтва й не знаходячи притулку нїде инде, побачив себе змушеним шукати ласки у католицької сторони. З кінцем року він увійшов в переговори з кн. Янушом Заславським, просячи вставити ся перед сином, кн. Олександром, звісним уже нам протектором унїї, щоб дав йому Дерманський монастир, в маєтностях Острозьких. Кн. Олександр поставив умовою, що Смотрицький перейде на унїю; так радив йому Рутський, запитаний князем, та й самому князеви ся справа мусїла бути досить ясна. Смотрицький пристав на сю умову, і князь обіцяв дати йому монастир. Але потім роздумавши ся, захотїв дістати від кандидата щось більше нїж просту словесну згоду, і написав йому цїкавий лист 18), де пригадав йому попереднї хитання (Тренос, по тім Палїнодїй, написаний з початку в унїоннім дусї, потім в дусї антікатолицькім) і жадав „для свого спокою”, щоб Смотрицький дав йому на письмі посвідченнє пно перехід на унїю. Смотрицький не тільки зробив се, але пообівяв іще й активно причинити ся ad maiorem Dei gloriam, і для стого просив звести його з митр. Рутським.



    Бажаннє його було сповнене. Лїтом 1627 р. Рутський зїхав ся з Смотрицьким. Але сповнивши формальносии свого переходу на унїю Смотрицький висловив бажаннє, щоб паа позвозив зіставити його перехід на унїю якийсь час в секретї, аби на зверх можна було йому далї зіставати ся православним владикою і в сїй ролї pallio schismatis latens (криючи ся під плащем схизми) переводити свої пляни на користь унїї. А власне, по його словам, задумував він написати до царгородського патріарха ряд запитань в доґматичних питаннях і сподівав ся, що в відповідях патрімрх проявить неправославність своїх поглядів — бо в своїх царгородських розмовах Смотрицький, як казав, переконав ся в єретицтві патріарха. Тодї можна б було, опираючи ся на сїм, підірвати авторитет патріарха в очах православих України і Білоруси. Далї, користуючи ся своєю популярністю і авторитетом серед православних, він, Смотрицький, буде мати спромогу вести між ними пропаґанду унїї, толкуючи в сїм напрямі отців західнїх і східнїх. Він задумує в сїм дусї видати книжку про свою подорож на Схід, і православний катехизис, і для відповідного їх впливу треба перевести через православну цензуру, а для сього Смотриыькому треба про око не розривати з православними. Нарештї наміряє він нахиляти православних до спільного собору з унїатами; се не вдавало ся досї, а було б корисно; Смотрицький сподїваєть ся прихилити до сього пляну найвпливовійших осіб, коли зістанеть ся православним про око 19).



    Рутський предложив сї пляни і бажання Смотрицького і папа прийняв їх з великим спочутєм та побажав усякого успіху його заходам між православними.



    Та інтриґа, задумана Смотрицьким на патріарха царгородського, йому не вдала ся. Смотрицький написав лист (в серпнї тогож року 1627 р.), повний всякої лїрики, комплїментів, і серед ріжрих підступних запитань між иньшим заохочував патріарха виступити для помирення православних з унїатами, щоб вивести православних з теперішнього положення і безправности в Польській державі 20). Але патріарх серед сих сердечних зітхань і ляментацій мабуть зачув фальшиву ноту і не відписав нїчого.



    На більший успіх заносило ся Смотрицькому в його пропаґандї за церковним собором серед української єрархії. Собор мав прслужити йому тепер за вихідну точку в аґітації за угодою з унїєю. В вище згаданім листїд о Древинського, як ми бачили, Смотрицький пригадував, як то Борецький, Могила та иньші зітхали за якимсь порозуміннєм „Русь з Русю”. В своїй „Протестації” при всїй здержливости в відзивах про своїх бувших і ще не безнадїйних союзників, Смотрицький прохопив ся споминами про ту толєранцію до католицької церкви, яку Борецький виявив в розмовах з ним, уважаючи полученнє з католиками дїлом легаим, аби тільки полагодити справу калєндаря, що для простого народа служить головною перешкодою. По його словам, Борецький ще в 1625 р. працював над тою калєндарною справою і при нагодї згадував, що знайшов легкий спосіб обєднати обидва калєндарі. Подібно про Могилу Смотрицький каже, що він з повним спочутєм прийняв його лист до царгородського патріарха, де були висловлені ті ж гадки що в Апольоґії, і сам висловляв ся про релїґійну угоду „прихилно і спасенно” 21).



    З ним Смотрицький зїздив ся осібно тим лїтом. Петро Могила тодї вже був безсумнївним кандидатом на печерську архимандрію, то значить на найсильнїйшу позицію тодїшньої прваославної церкви, і тим і своїми звязками в польських маґнатських кругахв исував ся на першу фіґуру між православними. Смотрицький пробув у нього коло двох тижнїв і знайшов його дуже податним для своїх ідей. Могила „дуже толєрантно відзивав ся про римську церкву і її ріжницї від православних”, як доносив Смотрицький Рутському 22).



    Собор, чи властиво зїзд, плянований Смотрицьким, відбув ся на Богородицю (8 IX 1627) в Київі в тїснїйшім кружку: з видрїйших осіб був окрім Смотрицького тільки Борецький і Могила, саме вибраний вже на архимандрію печерську. Наради вели ся очевидно в тім же угодовім напрямі. Смотрицький згадав про свій катехизис, і Борецький з Могилою просили подати його до церковної цензури, щоби потім видрукувати йогл для ширшого розповсюднення. Смотрицький обіцяв, але заявив, що перше нїж предложити цензурі свій катехизис, вважає пожаданим випустити трактат, де б були обговорені „ті шість ріжниць, які заходять між церквою східньою і західньою”, — „аби через те лекше і щасливійше могла пройти та цензура”. І сей плян був прийнятий 23). На скільки при тім Смотрицький розкрив свої пляни, він не каже, але по мисли його, очевидно, сей трактат „толєрантним” трактованнєм релїґійних ріжниць, а ще більше (як показала потім Апольоґія, як вона з того вийшла) — перспективою тих благодатей які мав дати релїґійний компроміс, очевидно мав проторувати дорогу катехизисови, а катехизис, уложений в такім же самім угодовім дусї, мав послужити переведенню релїґійного компромісу.



    Щоб приготовити настрій серед широких кругів, Смотрицький пускав поголоски про тенденцію в унїятських кругах до того, щоб відірвавши ся від Риму, злучити ся на ново з православними. Маємо лист його, писарий в осени того року до виленських братчиків, де він під секретом оповіщає їх про переїзд до Київа посередника, присланого до митрополита і владиків від м. Рутського і иньших унїатських єрархів, чернця Ів. Дубовича. Сей Дубович просив м. Йова і Смотрицького зїхати ся зР утським для порозуміння: унїятські владики рішили відстати від папи і назад піддати ся під зверхність царгородського патріарха і бажали б з православними владиками порозуміти ся, як би се зробити найкраще, „з охороною духовних і світських прав”. Православні владики заявили свою утїху з приводу такого заміру, але замість зїзду з Рутським просили прислати їм письменні пропозиції, і Дубович обїцяв приїхати з тим незадовго знову. Повідомляючи братчиків про се, Смотрицький заразом подавав до їх відомости, що в правительственних кругах виник проєкт утворити самостійний патріархат для земель українських і білоруських. Смотрицький просив обміркувати сю справу, а від себе висловляв гадку, що противити ся тому православні не можуть — нема на те нїяких арґументів („жадноє слушности въ отпор мети не могучи”) 24).



    Приходило ся справдї всїми способами надробляти суспільну опінїю, бо про підозрілі переговори православних владиків з унїятами вже починали ходити поголоски. Ісаія Копинськрй, один з непримиренних старовірів, розвідавши ся про зносини Смотрицького і Борецького з Рутським, розписав грамоти до рпавославних, сповіщаючи про сї зносини, про пляни унїї серед православних владиків, та остерігав перед Борецьким і Смотрицьким 25). Борецький був дуже тим розжалений, скаржив ся на сї обмови перед московським правительством, скаржив ся на Копинського перед Вишневецьким, патроном заднїпрянських монасстирів Копинського. Але розпочата акція не переривала ся, а розвивала ся далї. З соймового дневника 1627 р. довідуємо ся, що тодї, під час сойму в Варшаві вели ся переговори між унїатською і православною стороною, і в 20-х днях падолиста порозуміннє між ними здавало ся осягненим; біскуп виленський заявив, що релїґійна справа буде полагоджена, „бо коло того ходимо” 26). Ощним з близших участників сих переговорів і надїй порозуміння, був, без сумнїву, звісний нам український парляментарист волинський депутат Лавр. Древинський.



    Перед запустами, в лютім 1628 р. Смотрицький бачив ся з Могилою. Могила віддав йому візиту в Дермани і Смотрицький мав дуже добрі вражіння від розмов з ним: писав до Рутського, що на Могилу „добра надїя згоди церковної” 27). Перед великоднем в Городку на Волини, в маєтности печерській (коло Рівного), зїздили ся з Смотрицьким православні владики — крім Борецького і Могили ще Ісакий Борискович і Паісий Іполитович, і тут по словам Смотрицького про угоду з унїатами говорено вже досить отверто. Смотрицький предложив свій обіцяний меморіал в справі ріжниць між східньою і західньою церквою — такими ріжницяим він уважав науку про ісхожденіє св. Духа, чистилище і науку про блаженство праведних, уживаннє оплаток при причастю і причастє мирян без чаші, та папський прімат 28). Всї сї ріжницї він трактував як маловажні, і відчуженнє від католиків і унїатів вважав результатом упередження, а не якихось дїйсних ріжниць. По словам Смотрицького, зібрані владики стали також на сю позицію 29) і серіозно обдумували, як би „без порушення віри нашої прав і привилеїв знайти спосіб поєднання Руси з Русю”, себ то унїатів з неунїатами, і рішили зібрати собор з духовних і світських людей і на нїм перед усїм зайняти ся сею справою. Митр. Йов мав розписати „листи приватні” з зазивом на сей собор, а Смотрицькому поручено написати меморіял, який би заохотив од участи в соборі, і сей меморіял опублїкувати разом з трактатом про ріжницю між церквою східньою і західньою — про малозначність сих ріжниць 30).



    Справа нової унїї, як здавало ся, виходила на зовсїм поважну дорогу.



    Примітки



    1) Див. напр. лист. одного з біскупів до короля, з 1627 р. за кандидатом на судївство київське Аксаком: воєвода Замойский і біскуп рекомендують його як доброго католика і просяять дати йому номінацію, бо w tychtam kraiach nie mamy wiele katholikow (П. Могмла І дод. 48).



    2) Wynalesc ziednoczenia Rusi z Rusia, to iest nieunitow z unitami — Протестація Смотрицького (П. Могила, дод. 324).



    3) Митр. Йову.



    4) П. Могилї.



    5) „О дай намь, Господи Боже, Русь з Русю до помЂркованя прійти”.



    6) П. Могила І. дод. 56.



    7) Перед усїм в книжцї Apologia perigrinacyi do kraiow wschodnich M. Smotryskiego (друк. у Львоаі 1628), потім в Протестації против київського собору (друк. у Ґолубєва П. Могила І, дод. 57), Exaetesis abi Expostulatia t. j. rozprawa miedzy Apologia y Antidotem (друк. у Львові), і нарештї Paraenesis abo Napominanie od w Bogu wiel, M. Smotrzyskiego do рrzezaсnego bractwa wilenskiego (друк. в Кракові) 1629 р.



    8) Про Саковича див. т. VII, ст. 414. В текатї цитую сей том просто по сторінкам І видання.



    9) Лист у Суші, Saulus et Paulus. c. 70-82.



    10) Religia grecka wszytkie prawie seymy po te czasy trudnic zwykla. Przeot prosiemy i. k. m.. aby na tym seymie raczyl inire modos et rationes, ktoremi by ta rzecz tandem aliquando grontownie uspokojona bydz mоglа,. а bracia tamtey religiey naszey przy dawnych swych prawach przywileiach cali zostawali, w ktorych ublizenie bydz y to rozumieia ze teraz swiezo wladixtwo chelmskie plebeio iest conferowane, y pinskim takze wladyka plebey iest — Ркп. Публ. бібл.Пол. F IV. Nr. 66 c. 61.



    11) Uspokojenia religiey greckiey zawsze i. k. m. zyczyl y teraz nie iest od tego, aby ta kontrouersia uspokoiona bydz nie miala. Lec iz przymuszac tak tei iako y owey strony nie moze i. k. m., tedy za zdaniem niektorych рр. senatorow tey sprawy wiadomych rozumie i. k. m., zeby sie wprzod obiedwie te stronie na synodzie temu gwoly zlozonym braterskie znosili у z soba sie domawiali, na co i. k. m. pozwala i zyczy, aby tem srodkiem szukali miedzy sob asami zgody y uspokojenia. A zatym i. k. m. zechce sie przychilic do tego, na coby sie sаmі z soba saluis iuribus et privilegiis iednostainie strone obiedwie zgodzili (ib. ст. 63).



    12) Ichmc panowie bracia naszy religiey greckiey tym przez synod uspokoieniem nie kontentuia sie prosza o to unizenie, aby prawa ich y przywileie terazniejsza constitutia confirmowane, nienaruszenie w calosci swey trwaly (ib. ст. 67).



    13) Rozumie krol iegomc, zeby byla uspokoiona przez spolny synod, ktory i. k. m. confirmowac chce, na co by sie strony iednostainie zgodzily, jednak suis iuribus saluis et privilegiis (ib. ст. 68).



    14) Акти Зап. Рос. IV, ч. 226.



    15) Iednosc swie5a cerkwie Wschodniey i Zachodniey. унїатська брошюра 1632 р. (виленський друк), цитата у Ґолубєва П. Могила, I, с. 91-2.



    16) В своїм Паренезісї (с. 30) Смотрицький пригадував виленському брацтву, що вже тодї, в 1626 р., воно теж przykladalos sie do tey zbawieney sprawy, але потім ухилилось



    17) Архивъ Ю. З. Р. І. VI ч. 233.



    18) Уривки з нього в біоґрафії Смотрицького, написаній Сушею, що оповідвє докладно сю історію (Saulus et Paulus 35-69)



    19) Postulata m. Smotriscii, Архив западнор. митроп. у Голубєва, с. 152.



    20) Лист у Суші Saulus et Paulus, c. 70-82.



    21) Протестація, с. 334 і 338 (уривки сї наведені низше. в гл. II.



    22) Лист у Кояловича, Литовская церковная унія. II прим. 216.



    23) Так оповідає Смотрицький в своїй протестації — П. Могила дод. с. 23-4.



    24) Лист сей був вписаний — не вважаючи на свою секретність, в актові книги луцькі і відти виданий в Архиві Ю. З. Р. І. VI ч. 244.



    25) Лист Смотрицького до Рутського у Кояловича, Литовская церковная унія, II прим. 216.



    26) Дневник сойму в Ягайлонській біблїотецї ч.166, витяги у Жуковича op. c. V с. 128, также с. 134 проєкт соймової конституції, предложений, як він думав, православною стороною.



    27) Лист як вище у Кояловича.



    28) Меморіял сей маємо — тільки може в зміненій редакції — в додатку до Апольоґії: Consideratiae abo uwazania szesciu roznic miedzy Cerkwia Wschodna y Zachodna strony wiary zaszlych.



    29) Koresmy z soba tam uwaazli y za niewielkie roznice byc sadzili.



    30) Оповідає се Смотрицький в своїй Протестації. П. Могила, дод. с. 324.



    ОПОРТУНЇСТИЧНІ НАСТРОЇ СЕРЕД КОЗАЧЧИНИ, ТАКТИКА М. ДОРОШЕНКА, ”РОЗБІР ВІЙСЬКА“, СПРАВА ВИВОДУ КОЗАКІВ З ШЛЯХЕЦЬКИХ МАЄТНОСТЕЙ, ПОСОЛЬСТВО НА СОЙМ 1626 Р. ТАТАРСЬКИЙ НАПАД, СПРАВА СТРИМАННЯ ВИПИЩИКІВ ВІД ПОХОДЇВ, СТРАХИ В ТУРЕЧЧИНЇ, ЗАХОДИ ДОРОШЕНКА ПРОТИВ СВОЄВОЛЇ, ПОХОДИ НА МОРЕ 1626 Р., ЕКСКУРСЇЯ ДОРОШЕНКА НА ЗАПОРОЖЕ



    Паралєльно з таким компромісовим настроєм в тих духовних кругах, що стояли на чолї сучасного національного і культурного житя, подібний же угодовий, опортунїстичний напрям, як я вже зазначив; бере гору і в національній українській армії — в козаччинї.



    Було се не тільки проявом депресії від нещасливої кампанїї, від погрому широких полїтичних плянів, що снували ся в попереднїх лїтах, але також і того, що провід у війську на якийсь час захопила досить міцно козацька буржуазія, статочнїйші, „луччі люде”, як називано їx в московських реляціях. Вони зайняли сильну позицію „на волости”, на території „городовій”, і опираючись на них їх репрезентант гетьман Дорошенко міг вести мирову полїтику супроти шляхетської Польщі. Була певна симптоматичність в сїм паралєлїжмі угодовства духовного і угодовства козацького, — хоч компромісова полїтика владиків взагал ї не знаходила спочутя серед сеї козацької буржуазії, і вона навіть кінець кінцем виступила з протестом против неї. Таки не було се без значіння і впливу на напрям козацької полїтики, коли духовні круги, що в імя національних (церковних) інтересів давнїйше понуджували козаччину до рішучої опозиції супроти правительства та пробивали дорогу для українського іредентизму, тепер шукали компромісу з католицькою полїтикою правительства. Разом з тим як серед самої козаччини брав гору напрям опортунїстичний, угодовий, — перестав підносити її опозиційну енерґію той стімул, що робив се протягом попереднїх лїт, а виходив власне з тих церковно-національних кругів. Се, кажу, не зіставалось без впливу і значіння.



    Новопоставлений гетьман Михайло Дорошенко старанно і зручно підтримував перед лицем правительства свою давню репутацію чоловіка „завсїди зичливого для короля і річипосполитої” (с. 468). Куруківський трактат положив на нього тяжкий обовязок — переведеннє козацького реєстра. Протягом шести тижнїв, на день 18 грудня 1625 р. мало бути перебране козацьке військо, вибрано з нього шість тисяч реєстрових і списаний реєстр сього шеститисячного козацького війська. Протягом 12 тижнїв, по кінець сїчня 1626 р., реєстрові козаки, які мали осїдок в маєтностях шляхетських і духовних, мали вийти звідти до королївщин, попродавши ґрунти і будинки людям, які б підняли ся нести підданські обшвязки. А вся иньша маса козацтва, яку раховано на 40 тисяч чолові, — так звані виписчики (виписані з козацтва) мали перейти в „звичайне послушенство” королївській чи приватній, панській юрисдикції (с. 559).



    Не вважаючи на те, що перед військом стояла перспектива походу на ливонський театр війни, де вже від осени вела ся кампанїя, і то досить нещаслива для Поляків, Конєцпольский завзяв ся сим разом допильнувати переведення реєстра таки на дїлї. Він розложив своє військо, в числї 15 тисяч, під проводом Казановского, в київській околицї: в Василькові, Хвастові, Трипіллю, Стайках, Ржищеві і в самім Київі. „А велїв гетлман Конєцпольский Казановскому з усїми тими людьми стояти по городах дтои, аж козаки розберуть ся в шість тисяч, а як козаки не будуть по умові розбирати ся в шість тисяч, то гетьман Конєцпольский зараз піде з усїм військом на козаків під Київ”, оповідав в Москві звісний нам митрополичий повірник піп Филип 1).



    „І гетьман козацький Дорошенко — оповідав далї піп Филип в груднї 1625 р. — „з польськими комісарами їздить по козацьким городам, розбирає козаків. І тепер гетьман Дорошенко пішов до Нїжина до розбору козацького, а з Нїжина поїде до Прилук і до Лубень, теж козаків розбирати. І по городах козаки Дорошенка слухають ся, бо луччі люде з козаків пристали до нього, Дорошенка”. Але добра з того піп Филип не віщував: „Крови полило ся богато (в Куруківській війнї), а треба іще сподївати ся, бо тепер в запорозьких сторонах всяких людей тисяч за сорок, і ті, що зістануть ся по за шістьма тисячами, не захотять бути пашенними людьми (підданими): мабуть війну розпічнуть, або підуть на Запороже або на Дін” 2). І мабуть далї ведучи тактику зондоваеня московського правительства, митрополичий аґент додавав: „А ті люде, ощ їх від козацтва віддаляють, хочуть посилати до царя, бити чолом, щоб цар їм поміг своїми людьми на Поляків, а вони будуть цареви служить, будуть литовські городи здобувати на царське імя, щоб їм не бути позбавленими православної віри” 3).



    Се було, розумієть ся, пусте говореннє, і в московських кругах не надавали йому нїякої ваги. Але й пгорокованнє нової козацької війни, льоґічно вірне для дальшого часу, теж не справджувало ся зараз. Дорошенко, маючи за плечима польське військо і опираючи ся на підпору статочнїйших, „луччих людей”, переводив „розбір”, то значить вибирав козаків до реєстру, а иньших виключав з війська, обережно і без пригод. Операція була неприємна і вимагала богато такту, але його, видно, не бракувало Дорошенкови. При тім в інтересах самої людности було як найскорше привести сю реєстрацію до кінця, аби позбути ся розкватированог опольського війська, що мало допильнувати виписки, а своїми „лежкми”, розумієть ся, дуже докучало місцевим людям, а особливо козакам. А „луччим людям” було таки до певної міри й бажано позбути ся з війська неспокійного, гультяйського елєменту.



    Одначе не вважаючи на всї старання, „розбір” все таки потягнув ся значно довше за визначений для нього термін. Так само і перехід реєстрових з панських маєтностей до королївщин. Ся друга операція дотикала вже не гультяйства, а самих статочних, і переведеннє її вже зовсїм нїяких користей не давало, — тому козацька старшина тут особливо мусїла старати ся вигадати час. Манїфестуючи свою льояльність, свою енерґію в сповнюванню умов останньої угоди, вона арґументувала практичними неможливостями, переконувла польських комісарів і добила ся від них відрочення. В 20-х днях сїчня Дорошенко з старшими зїхавши ся в Київі з королївськими комісарами предложив уже готовий реєстр шеститисячного козацького війська. Не була се остання редакція, як можна було б міркувати з комісарської заяви 4), бо останню редакцію Дорошенко післав кор. гетьманови тільки на весну, після експедиції на Запороже 5); але в кжодім разї реєстр був підготовлений, і комісари, оцїнюючи льояльність сиаршини, з свого боку не відмовили продовження терміну для виходу реєстрових козаків з панських маєтностей. Оповіщаючи, що вписані в реєстр козаки з шляхетських маєтностей мають звідти вийти, комісари заразом просили дїдичів не принагляги козаків з огляду на зимову пору. Так само в иньшій болючій для козаків справі — осиротїлих козацьких родин, комісари просили від себе шляхту: „просимо аби вдови козацькі були заховані при вільности до дальшої ласки й. к. м.” Се був певний успіх, яким прихильники статочної полїтики могли похвалити ся.



    Відроченнє було козакам потрібне, бо вони конче хотїли добити ся від короля скасовання отсих прикрих постанов куруківської комісії і в сїй справі саме висилали своїх послів на сойм, що розпочинав ся з кінцем сїчня 1626 р. Посвідченнє комісарів про списаннє реєстра і льояльне поведеннє козацького війська в ріжних иньших справах (напр. в прикрім для православних приверненню унїатам церкви св. Василія в Київі, захопленої православними в київських розрухах 1652 р.) 6) рекомендувало правительству коректність війська супроти влжених на нього обовязків, і військо показавши ся нею, тепер хотїло спробувати сею петицією звільнити ся від ріжних прикрих для нього постанов куруківськоі комісії 7). Просило підвисшення платнї і спеціальних виплат на армату, амунїції для запорозької залоги, винагородження за зруйновані польським військом доми і хозяйства козацькі. Пробувало ще раз звалити постанову про вихід реєстрових козаків з маєтностей панських і духовних. Просило за козаків, які через старість або калїцтво стали нездатними до служби, за вдів і сиріт козацьких, щоб за ними зіставали ся козацькі права. Просило, щоб йому далї було вільно діставати з Москви упоминки, за те що визволяє невільників з рук невірних (а під сим покровом аби могло далї вести зносини з московським правительством і діставати від нього субсидії). Обережно натякало на можливість яких небудь шкідливих для доброї слави вчинків з боку своєвільників, які позіставали ся в війську з волї комісарів, і тим способом здїймало з себе відповідальність за якісь інціденти в будучности. В головах же і на першому місцї тих петицій стояла знову справа релїґійна:



    „Як Київське воєводство добиваєть ся заспокоєння грецької віри, так і вони просять, аби митрополит і владики, посвячені патріархом, були затверджені королем”.



    На сю справу звертало військо також особливу увагу своїх прихильників, до яких удавало ся з спеціяльними листами, просячи підтримати його прошення перед королем і соймом. Маємо такий лист від Дорошенка, з Київа, з дня 10/II, до тодїшнього старшини протестантів Криштофа Радивила, польного гетьмана в. кн. Литовського 8).



    Посольство козацьке зложене з Мвксима Григоровича, Сави Бурчевського, Филипа Пашкевича і Лукаша Христофовича, було прийняте королем під кінець сойму (6 III н. с.) 9), але реальних успіхів не мало нїяких. В релїґійній справі, як уже знаємо, король обмежив ся пропозицією, щоб православні з унїатами самі дійшли якогось компромісу на соборі. Посольська палата, що дуже простпгла в своїм опозиційнім настрою під впливом звісток про татарський напад на Україну 10), згодила ся відложити релїґійну справу до дальшого сойму. Щож до справ козацьких, то сойм обмежив ся тільки апробатою куруківського трактату. Король і сойм прийняли військо козацьке „до ласки своєї”, під умовою, що козаки будуть тримати ся куруківської ординації; инакше будуть проголошені ворогами держави і військо коронне знову наступить на них 11). Платню їх признано таку, як ухвалено під Куруковим, і сей видаток мав бути покритий з жидівського поголовного (отже Жидам припала честь утримувати козацьке військо) 12). Нїяких уступок козакам понад те не зроблено. В деяких, меньше важних справах король поручив війську порозуміти ся з гетьманом (Конєцпольским). Иньші збув мовчанкою.



    Татарський напад, що став ся під час самого соймовання в лютім 1626 р., своєю повною несподїваністю і т. ск. повною нельоґічністю наробив великого замішання в польських справах. Пів року тому Конєцпольский прийшов до порозуміння з Ордою і гойно задарував її, щоб відтягнути від союзу з козаками, і з Турками вйшов до тїснїйшого порозуміння, мотиввючи се спільним інтересом боротьби з козаччиною (с. 540). Раптом в лютім 1626 р. впадає велика татарська орда під проводом самого хана Магомет-ґерая на Поділє, а його брат Шагін-ґерай, в ролї польського союзника манїфестуючи свою непричетність, присилає до Конєцпольского султанський фірман (наказ), яким султан наказав ханови вчинити сей напад на Польщу 13). Звістка ся прийшла досить пізно 14). Татари пройшли аж до Галичини і Белзщини. Конєцпольский і стражник коронний Хмєлєцкий, кинувши ся з тим військом, яке мали під рукою, і з козаками, могли погромити лише деякі татарські загони при їх поворотї та увільнити забраних невільників 15).



    Напад Татарам отже не дуже вдав ся, але збентежив зовсїм польських полїтиків: не знали як зрозуміти се поводженнє султана і чого сподївати ся від Туреччини. Французький посол в Царгородї толкував сей татарський напад інтриґами цїсарських і іспанських аґентів, що хотїли викликати козацькі напади на Царгород і звфзати ними турецькі сили 16). Турки запевняли, що хан не дістав нїякого наказу від султана, аби нападав на Польщу, і коли Шагін-ґерай писав про якийсь султанський наказ, або Татари взяті в неволю се кажуть, то не тррба їм вірити: хан вчинив напад на Польщу своєвільно, а причиною було, що йому не виплачено упоминків за давнїйші роки 17). Польські полїтики не вірили сьому і здогадували ся, що турецьке правительство хоче змусити польського короля, аби прислав послів до Царгорода з дорогими данунками, що в турецьких сферах мали б представляти польську дань (харач) султанови, як в давнїйших роках 18). Сей здогад знаходив собі оправданнє в турецьких жаданнях 19); але можна б іще висловити здогад, що напускаючи Магомет-ґерая на Польщу, турецьке правительство хотїло розсварити тих союзників — хана і короля, і таким чином позбавити неслухняних братів-ґераїв тої опори, яку вони знаходили в Польщі. Але хитрі брати вийшли з тої ситуації так, що Магомет-ґерай взяв ся сповнити султанське порученнє, а Шагін вів далї лїнїю польського союзника і переслав, хоч і не дуже в час, копію султанського ферману.



    Сенсаційну історію оповідав з тої нагоди московський вістник. Коли під час татарського нападу Конєцпольский зажадав від Дорошенка, щоб він з козаками йшов Полякам на поміч, і Дорошенко рушив в похід, на дорозї в Прилуках перестрів його ханський посол і пригадав Дорошенкови давній союз з Татарами. Тодї Дорошенко вернув ся назад, а Запорожцї під проводом гетьмана Олифера пішли навіть з Татарами разом на Поляків 20). Але все то були казки: в дїйсности козацьке військо брало участь в боротьбі з Татарами 21), нїяких козаків з Татарами не було, і Дорошенко держав ся вповнї льояльно, а його посольство саме тодї добивалось королївської ласки на соймі.



    Польське правительство, зайрфте шведською війною, дуже не раде було сїй небезпецї, яка зарисувала ся на полуднї. Сойм визначив кредит на удержаннє 7 тпс. війська на Українї, крім того 1200 війська з польських контінґґентів і військо козацьке мало стерегти Україну 22). Конєцпольский з голосними силами мав іти в Ливонїю. До Царгорода рішено вислати посольство і ужити всїх способів, щоб відносини з Туреччиною не псували ся.



    Головна небезпека була від своєвільного козацтва, „випищиків”, що зараз на весну пустили ся збирати ся на море. Було їх на Запорожу з початком року кілька тисяч, і Дорошенко вперед остерігав польське правительство, що треба сподївати ся морського походу 23). Всякі страхи зараз пішли про сей похід між Турками. В Царгородї говорили, що польське правительство віддячуєть ся за татарський напад, позволивши козакам іти на Царгород і давши їм на те амунїцію і козаки приладили вже сїмсот чи навіть тисячу чайок до походу 24); хочуть бити ся з усею фльотою турецькою, і присягли звяти саму адміральську ґалєру. Околицї Царгороду прийшли в страшенну трівогу від таких поголосок. Згадували таке пророцтво, що державу турецьку зруйнують люде з півночи. Двадцять ґалєр стало на сторожі Босфору. Капітан-баша з фльотою мав іти на море, але, як висловляєть ся анґлїйський кореспондент — вперед був побитий страхом власниим і фльоти своєї 25).



    Страхи сї були одначе сим разом даремнї. Польське правительство поспішило ся пригадати Дорошенкови обовязок, вложений на нього куруківським трактатом — понищити козацькі човни і запобігати козацьким своєвільним походам, постановивши на Запорожу залогу 26). Дорошенко не в ідмовив ся від сього і з делєґатами висланими Конєцпольським, щоб допильнувати сеї справи, вибрав ся з військом на Запороже. Якась частина випищиків, прачда, встигла таки піти на море, але се здаєть ся не була замітна експедиція і скоро скінчила ся. Турецький історик згадує про 60 козацьких чайок, з яких турецька фльота зловила 30 і привела „до високого порогу” стммбульського, а иньші розт
    Страница 2 из 77 Следующая страница



    [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 77]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.