Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ VIIІ. РОКИ 1626-1650 Страница 22

ся по давньому пасивно, але старшина непокоїла ся в міру того, як Павьюк повисшав свій тон і все більше поширював свої впливи на Українї. На нову раду козацьку, що відбувала ся на Расаві десь в другій половинї липня, він, по словам старшини, прислав листи „суворо приказуючи” прибувати до нього. Розіслав свої унїверсали до міст і місточок з якимсь претенсіозним титулом очевидно, під якоюсь „видуманою печатею”, закликаючи всїх охочих приставати до війська, в козаки, а панам і урядникам старостинським „суворо наказував”, аби не претенжували на нїяку власть і юрисдикцію над тими людьми, котрі б називали себе козаками, все одно чи були вони в реєстрі, чи нї. Заразом вів якусь аґітацію против польського жовнїрства — правдоподібно наказував не пускати їх на лежі на козацьку територію 12).



Нарештї старшина рішила іти на конфлїкт. Томиленка вона з старшинства скинула, а на його місце вибрала переяславського полковника Саву Кононовича. Подробиць не знаємо. В пізнїйшій „субмісії” козацькій, продиктованій Потоцьким, згадуєть ся, що новаа старшина була надана (себто затверджена) комісарами Кисїлем і Станїславом Потоцким на радї на Расаві 13). В листї до Конєцпольского 28/VІІ старшина виправдувала ся з такого самовільного вчинку — що перемінила старшого без дозволу правительства: „Мусїли ми то доконче вчинити, бо бачим, що він двоєдушний і брав ся до недобрих справ”, писали ми, — а більше, на жаль, мали в тій справі устно росповісти Конєцпольскому їх післанцї, Левко Іванович і Гаврило Кулещенко. Заразом просили його звернути увагу „на ту нещасливу своєволю”, видати унїверсали до старостів, аби не пускали борошна на Запороже і підданих своїх пильнували. „Бо зочсїм певно вийде з Запорожа і почнеть ся зле дїло...''



Се звучало як поклик до оружного вмішання. Чомусь старшина не хотїла договорити ся до сих останнїх сьів, зіставляючи їx догадливости гетьманів; але гетьмани не вважали потрібним догадувати ся, бо власне не могли послужити оружною помічю, не могли роздїлити сил, скуплених на Турка, і навпаки хотїли козакіа витягнути до себе. Против самовільної зміни геиьмана Конєцпольськй не протестував. „Зганив'' козаккм се самовільство для форми, але кінець кінцем просив короля вибачити їм, бо вважав нового старшого за „чоловіка доброго, спокійного, а при тім рицарського”. Наказував старшинї помагати старшому тримати військо в порядку і спішити на службу королївську на Бог, близше до війська польського. Щоб побудити до походу, посилав комісара, аби був при мобілїзації й охороняв людей від тих бід, з якими була звязана для людности козацька мобілїзація 14).



Та се все було тепер нї на що. Не підтримавши оружною помічю льояльну старшину, Конєцпольский засудив її на погибіль. Хвиля нового руху захлиснула її, і тодї як писали ся сї інструкції старшинї, було вже по нїй.



Примітки



1) ркп. 94 с. 235, respons na instructia kozacka. пор. c. l64 — odprawa kozakow zaporoskich.



2) ркп. 94 с. 178-180.



3) ркп. 94 с. 169, лист Конєцпольского з 22/VI н. с. Пор. оповіданнє Голіньского про початок повстання 1637 р.: skoro wisli [z] Zaporoza ktorzi tatarskiemu hwnowi sluzeli przeciw Moskwie, kiedy woyna trwala pod Ozowem... skad te woyne skoncywsi, na Zароrоzu kocuiac, wnet zwade wsceli z regestrowymi kozakami (c. 447).



4) Ркп. 94 с. 144, 154, 155, 169.



5) ркп. 94 c. 185 (переповідаючи місцями трохи покорочую).



6) Ркп.94 с. 183.



7) У Окольського Dyaryusz transakcyi wojennej miedzy wojskiem koronnem i zaporoskiem, вид. 1858 р. c. 11.



8) ркп. 94 с. 183



9) ркп. 94 с. 293.



10) ркп. 94 с. 172 і далї.



11) ркп. 94 с. 189.



12) ркп. 94 с. 290, козацька реляція з 28/VII, пор. лист Конєцпольского до короля тамже с. 298.



13) У Окольського с. 66.



14) ркп. 94 с. 298.



СТАРШИНА СКИДАЄ ТОМИЛЕНКА — ПАВЛЮК ПРИЙМАЄ ВІЙНУ,_ЙОГО УНЇВЕРСАЛИ З СЕРПНЯ, АРЕШТОВАННЄ СТАРШИНИ, СМЕРТЬ КОНОНОВИЧА, ПАВЛЮКОВІ ВИПРАВДУВАННЯ, ЙОГО ЗАПЕВНЕННЯ ЛЬОЯЛЬНОСТИ, ГНЇВ КОНЄЦПОЛЬСКОГО, ПОХІД ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА НА ВКРАЇНУ.



Скидаючи Томиленка, старшина тим самим проголошувала війну з Павлюківцями. Павлюк прийняв кинений йому поклик. На першу вість про сей акт він вирушив на Україну, а наперед себе вислав війська. „3 тисячі чоловіка”, як доносили до Конєцпольского. Проводили сим передовим полком полковники Павло Скидан і Семен Биховець і ширили унїверсали до козаків і всеї людности, покликуючи їх, аби до війська приставали, зрадників-старшин арештували. Оден з сих унїверсалїв наводить Окольский в такій формі:



„Павло Михнович Бут гетьман з військом й. к. м. Запорозьким, пану отаманови переяславському і всьому товариству, поспольству і всїй братиї нашій доброго здоровя од Бога заживати бажаємо! Даємо знати товаришам своїм вірним і зичливим, щт волею і наказом військовим помилаєм до Переяслава полковників наших пп. Карпа Павловича Скидана і Скмена Биховця в пильних справах військових, і з ними війська Запорозького кілька тисяч. Ви ж, в. м., яко вірні товариші наші тим не трівожте ся, але самі себе пожалуйте і до тих полковників збирайте ся. А тих зрадників, скільки єсть їх у вас у військуу, що їм обіди, вечері і бенькети у п. Жолкєвского бували і за то товаришів наших п. Жолкєвскому повидавали, і не одному уха пообтинано та до Гадяча вали сипати запроваджено, — тих зрадників військових не боронїть, піймавши до армати військової приставте. Вони повинні за себе по справедливости відповісти, а ви, панове отамани, тим не трівожте ся і п. товаришам та міщанам кажіть не трівожити ся, а помічні будьте на тих зрадників, бо вони багато злого наброїли. Збирайте ся всї одностайно і до війська скупивши ся, з пп. полковниками прибувайте; а там собі на все порадимо добре. Як треба буде королеви війська на послугу, всї одностайно готові будемо. А як би, боронь Боже, мали в. милости тих зрадників боронити, а самі до війська приставати не хотїли, то ми з усею силою, з усїм військом і арматою до Переяслава підемо і тодї побачимо, хто тих зрадників наших боронити буде .Ще раз просимо вас і іменем війська суворо наказуємо — не важте ся тих зрадників боронити, але до війська, до армати як найскорше з пп. полковниками нашими прибувайте. З тим вас Богови поручаємо! З Крилова д. 12 VIII. 1637” 1).



Від сього війська і сих унїверсалів пішов зараз рух по Українї. Скомпромітованих старшин ловили й приставляли до війска — зловили між ними нового старшого, і того „мудрого”п исаря Онишкевича. Иньші повтїкали і поховали ся та як могли прокрадали ся до польського війська. „Прибуло їх тут до мене кількадесять”, доносив Конєцпольский королеви з Бару 7/IX н. с. Між ними був й Іляш Караімович, котрому удало ся вхопити двох післанцїв Павлюкових, Смолягу і Ганджу й приставити їх до польського війська; він потім грав ролю довіреного дорадника в пізнїйшім походї польськім.



Маса козацтва і всякого люду громадило ся до Павлюкових полковників і головного війська. Між шляхтою почала ся панїка, кидали маєтки й тїкали куди видко, перелякані вістями, чи може фактами погромів шляхетських дворів, про які згадує принаймнї Конєцпольский 2). Все се, розумієть ся, вимагало оружного вмішання коронного війська, але Конєцпольский в прикрих своїх тодїшнїх обставинах не тільки не міг післати свого війська нс Україну, а мусїв силкувати ся ще якось козацьке віййсько собі залучити до помочи. Замість грізних перунів приходило ся слати „лагідні лєґації”. До Павлюка Конєцпольский вислав двох своїх ротмистрів і поручив їм, затаївши всяке невдоволеннє, з огляду на обставини, постарати ся заспткоїти розрухи і понудити козацьке військо йти до війська короннлго 3). Заразом, одначе, не дуже покладаючи ся на успіх сього посольства, розіслав унїверсали до старостві і всяких урядників українських, наказуючи їм самовільно покозачених підланних в козачих правах не признавати, коли вони не покорять ся і від повстання не відстануть — ловити і до польського війська приставляти, а як би їх самих не могли до рук дістати — то карати їх жінок і дїтей і доми їх руйнувати, — „бо краще нехай так на тім місцї кропива росте, нїж би ті зрадники множили ся” 4).



Розумієть ся, сї гуманні роспорядження коронного гетьмана не зіставали ся секретом доя Павлюківцїв і супроти того його „лагідна лєґація” не могла внести нїякого заспокоєння в їх ряди. Але на лицемірно-прихильні заяви Конєцпольского вони вважали за краще відповідати такою ж монетою.





На докір за самовільну росправу з старшиною Павлюк відповів, що він мусїв то зробити з огляду на непорядки, які йшли від тої старшиги на Українї:



„По правдї, не що иньше привело нас до того, як тільки плач і нарікання убогих людей по українських містах через те розложеннє армати і часте вибираннє великих стаці йпопередниками моїми, давнїйшими старшими війська Запорозького, з чого часті бували скарги від урялів тутешнїх, і ваша милость (гетьман) і сам король зволив наказувати нераз, аби уступили ся з арматою з Корсуня. Того задля злої дороги не могли вчинити, але зараз на весну запровадили до Черкас: одначе й там під такий злий час і неврожай не могло-б обійти ся без прикрости для тамошнїх міщан від слуг військових. Тому вернувши ся з служби кримському ханови (у котрого були не своєвільно, ал за відомістю і наказом королївським і хоч з дуже малою горсткою людей, а таки того ворога і неприятеля річи-посполитої Кантеміра поконали і в глубину земель їх загнали), взяли ми армату з Черкас на звичайне місце, де вона не потрібує нїяких стацій нї подарунків, і не малий, певно, спокій убогим христіянам тим учинили. Але неприятель душ наших, завидуючи тому, вложрв злї замисли в серця старших наших, так що вони не схотїли прилучити ся до нас, а удавали нас зрадниками і невірними слугами річи-посполитої. Два тижнї посилали ми під Криловим до них, поясняючи їм, що ми не на якісь бунти чи своєвільства взяли армату, але на те щоб убогі люде не терпіли тяготи, і як тільки буде оказія, готові ми на службу королївську. Але ті кількадесять зібрали ся на Расаві і скинули з уряду пана Томиленка, а дали старшинство Саві Кононоичу, нездатному і негідному того уряду чужинцеви Москалеви, а він того чоловіка доброго і для річи-посполитої здавна заслуженого удав перед в. мил. за двоєдушного і зрадника. Понаставляли собі полковників, сотників та иньшу старшину. А не маючи в руках уже нїяких знаків (клейнотів) від короля наданих війську Запорозькому, не дали знати нам про неприятеля анї про писаннє ваше (котрим Конєцпольский кликав військо в похід), а сміли і важили ся забрати з Терехтемирова армату (клейноти очевидно), котру наші богобойні попередники подали на жертву божу; і з нею хотїли йти до волости для грабовання (збирання контрибуцій для походу). На нас же пускали ріжні суворі погрози. Але сї їх суворі погрози і відказування та недобрі замисли, котрими стягали вони недобру славу на військо, а також жаль сердечний і плач людський приведи нас до того, що ми вийшли і їх за такі вчинки покарали. Просимо унижено і покірно, як найнизші підніжки ваші, нам того не полїчити за гріх, що ми хочемо мати добрий порядок і справу на користь річи-посполитої, а не яку небудь своєволю.



„І тепер готові ми йти з усїм військом і з усїми силами неприятеля коронного нищити, — аби тільки прислані були од короля знаки — корогва, булава і бубни, як то давнїйше бувало, і наказ (до походу) абт був від в. милости. Бо дуже то дало ся нам в знаки як ми ходили на Каменицю з п. Соколом 5) без знаків — яку ми репутацію дістали, яку неласку понесли від короля і всеї річи-посполитої і вашої милости. Що більше — заслужені товариші наші попали в кайдани і на Гадячу мусїли вали сипати не за що иньше як за ту Каменицю 6). Тому раді ми йти на службу в. милости з коша — але з знаками. До тогож і армата наша дуже потрібує поратунку в. милости, бо зовсїм гола. Мали ми ласкаву обіцянку королївську, що армата наша дістане підмогу з скарбу рп., також на кулї й порох, і в тім ласкавої помочи від в. милости просимо”.



Далї просячи не вважати їх бунтівниками і не вірити нїяким таким вістям про них, Павлюк поясняв:



„А що тепер отсе стало ся, як ми вийшли для своїх порядків військових, а декотрі з товариства переяславськшго вхопили товаришів наших Смолягу і Ганжу та до ваш. милости відправили, то вони оббріхуючи нас хочуть розпалити огонь та привести до нового розлитя крови христіянської та замішання в державі королївській. Так і в Переяславщинї не за чиїмсь иньшим тільки за їх же проводрм кілька тисяч невинних душ загинуло 7). Отже унижено і покірно просимо за тих вище згаданих товаришів, аби їx увільнено і цїлих зіставлено. Бо-ж свідком нам п. Павловський слуга в. милости і міщане тамошні, що нїкому з підданих королївських в старостві всшо ї милости (переяславськім) не стало ся нїякої кривди. Як тільки взято винних, по котрих ми післали кількадесять коней, зараз вони з міста вийшли і нїякої докуки від них не було, анї хлїба не взяв нїхто”.



На бажаннє Конєцпольского, щоб випущено Саву Кононовича. Павлюк мусїв дати сокрушенну відповідь: „Бог свідком, що як би той наказ в. милости поспів на час, зістав би він живий, але тепер не можемо нїчого зробити, бо ми вже його скарали: по тих їх погрозах і оббріхуваннях не можна було стримати війська”. Очевидно, та-ж доля спіткала й иньших арештованих провідників льояльної партії. За всїм тим Павлюк ще раз усильно запевняв гетьмана в льояльних намірах своїх і свого війська:



„Богом свідчимо ся, що армату взяли ми не на якісь бунти, а тому що старші, сидячи на волости, не пильнують того, що люде десятками тїкають на Запороже і ватагами випадають на море і на поле та своїми нападами дають привід до розірвання трактатів з цїсарем турецьким. Ми хочемо, аби оден був старший в війську Запорозькім і одна сторожа. А то всї ті роки неприятель хреста святого за непорядністю моїх попередників, а особливо Сави, взяв звичай трохи не що дня набігати невеликим числом під міста і забирати в свою поганську неволю по кількадесять братів наших християн. От і тепер не відстаючи від охоти своєї, а хотячи осягнути замисли свої, вбіг під Крилів з кількома тисячами і розпустивши чати, замишляв знести і знищити огнем і мечем місточка і села на Українї. Але за ласкою божою не мав потїхи, бо ми йому, хоч дуже невеликою купою, дорогу заступили і роги поломили: кількасот чоловіка забили, а кількадасять живцем ухопили і з них посилаємо з товаришами нашими Василем Білоцерківським і Стефаном Зосименком” 8).



Сї побожні фрази Павлюка до фурії довели старого гртьмана коронного. „З того писання, яке посилаю, зрозуміє ваша кор. милость завзятість того хлопства і неохоту до служби”, писав він королеви, відсилаючи відповідь, дану через його післанцїв, „Корогвою і бубнами вимовляють ся, коли треба боронити держави, коли повинні кождої хвилї бути готові, бо як би за кождим ворожим нападом стали чекати корогви від ввшої кор. милости, нїколи-б того неприятеля не побачили!” 9).



Се було зовсїм справедливо, тільки не в тім була сила всеї справи і трохи дивно, чому Конєцпольский бодай в листах до короля не хотїв її назвати властивими словами.



Павлюк хотїв дістати від короля клейноти, щоб тим був санкціонований вчинений ним переворот і новий режім козацький. Покладаючи ся на трудні обставини польського правительства, він сподївав ся, що воно, аби дістати поміч від козаків, вчинить його волю і дасть санкцію переворотови.



Але Конєцпольскому сього, розумієть ся, смертельно не хотїло ся, бо се було-б страшенним пониженнєм і деморалїзацією. З другого боку одначе в тодїшнїх обставинах звязаний турецькою грозою, не мав він нїякої охоти, а властиво — змоги викликати Павлюківцїв на герць.



Пересилаючи королеви Павлюкову відповідь, Конєцпольский рекомендував такий плян: король вишле суворі унїверсали, аби козаки вертали сч з Запорожа на волость; непослушних накаже урядам суворо карати; на зиму треба рощложити на Українї польське військо; на весну мусить бути „вложений мундштук в губу” — відновлений і порядно обсаджений Кодак.



Але для сього треба мати порядне військо, щоб відповідно заімпонувати козакам, инакше правительство тільки осмішило ся б перед козаками. Тим часом кінчила ся служба польським хоругвам, багато було незаплачено, без заплати не можна було рахувати на їх службу. Сойм постановив розпустити частину війська з днем 1 грудня і се мабуть було причиною, що плян Конєцпольского не знайшов спочутя в кругах королївських. На жаль не маємо самої відповіди, і тільки з пізнїйшого листу Конєцпольского бачимо, що король не згодив ся на енерґічний рух против козакіы, на мобілїзацію більшого війська на Україну, а рекомендував розложити там тільки частину війська. Досить сквашений тим Конєцпольский виясняв, що се може принести велику біду роскватированому війську (eventum tragicum). Когець кінцем за порозуміннєм з своїм помічником польним гетьманом Потоцьким рішив посунути на Україну все військо, яке було під Лучинцем, а тим часом випросив у короля дозвіл не відправляти хоругов з першим груднем. З Турками тим часом відносини вигладили ся і можна було без риску полишити границю.



Примітки



1) Okolski ор. c. c. 12.



2) ркп. 94 с. 321, пор. Окольского с. 13.



3) ркп. 94 с. 312.



4) У Окольского с. 14.



5) Ротмістр польський, оден з послів, післаних тодї Конєцпольским до Павлюка з „лєґацією”, на котру отсе Павлюк давав відпвідь.



6) Очевидно розумієть ся тут якийсь епізод з Сулимівського повстання, на котрий звернув цїлу історію Павлюк.



7) Розумієть ся, очевидно, переяславська кампанїя 1630 р.



8) Між документами, пересланими Конєцпольским королеви, в ркп. 94. маємо дві відповіди Павлюка на лєґацію Конєцпольского подібного змісту. Коротша (с. 312) з датою 20/IX, пізписана „писарем віймьковим Домарадзьким”, дає відповідь по пунктам на сю лєґацію і мабуть була дана на руки послан. Конєцпольского. Друга, ширша, з датою 21/IX, (с. 389), була очевидно післана з тими запорозькими посланцями і одержана значно пізнїйше. Я положив в основу своїх витягів сю другу, повнїйшу, доповняючи її місцями з коротшої.



9) Ркп. 94 c. 326.



Розділ V. Війни 1637-8 рр.



Народне повстаннє, унїверсали Скидана, мобілїзація, марш польського війська, заходи Павлюка коло татарської помочи, ваганнє серед козаччини на волости — рада, в Корсунї, 19 падол., рада в Переяславі, вісти про наближеннє Павлюка, конфедерація в польськім війську, успіхи повстання.



Відновленнє польського наступу. Павлюа на волости, унїверсал до заднїпрянцїв, стріча з Лащом, наступ на польське військо під Кумейками, битва, утеча Павлюка і Скидана. Гуня проводить відступом, стріча під Боровицею, капітуляція і видача Павлюкаа, домагання Конєцпольского, скасованнє виборної старшини, деклрація продиктована війську, підпись Хмельницького.



Між зимовою і лїтньою війною — завзяттє Потоцкого на знищеннє своєвольцїв на Заднїпровю, його мотиви. Кизимівцї, "повстаннє" в Лубенщиої, крівавий терор Потоцкого в Нїжинї, екзекуції в Київі, жовнїрські лежі. Ревізія реєстру в Терехтемирові, в лютім 1638, реляція Кисїля, козацькі страти в кампанїї. Рада в Переяславі, місія Мєлєцкого на Запороже.



Посольство реєстровцїв до кгроля і сойму, даремні зусилля коло привернення ласки, скараннє Павлюка і товаришів. Нова соймова ординація для козацького війська, авторство Кисїля. Відновленнє Кодака.



Оповідання Окольского про весняний рух, лист Гунї до хана. Експедциія Мєлєцкого на Запороже, відправа запорожцїв, трівога на Українї і репресії Потоцкого. Війна 1638 р., похід з Запорожа на волость, Острянин в Голтві, невдалий приступ Потоцкого, нагінка Острянина за Поляками, битва під Лубнями, погром Путивльця.



Острянин в Роменщинї, табор під Лукомлем, стратеґічний плян Острянина, повстаннє на Правобережу, новий наступ Острянина на Лубнї, погром Секирявого, битва під Жовнином, Острянин кидає військо, вибір Гунї, переговори.



Облога на Старцї і капітуляція, перенесеннє табору на Старець, вигоди позиції, прихід Скиданівцїв і відновленнє боротьби, переговори, польська бльокада, листи Гунї, надїї обложених на Филоненка, його нещастє, останнї переговори, квпітуляція козацького війська.



Оствнні рухи: вісти з Чигринщини, з Роменщини. Загальна рада в Київі 9 н. с. вересня, посольство до короля, комісія на Масловім Ставу, іменованнє нової старшини, її добір, козацька покора.



НАРОДНЕ ПОВСТАННЄ, УНЇВЕРСАЛИ СКИДАНАЇ, МОБІЛЇЗАЦІЯ, МАРШ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА, ЗАХОДИ ПАВЛЮКА КОЛО ТАТАРСЬКОЇ ПОМОЧИ, ВАГАННЄ СЕРЕД КОЗАЧЧИНИ НА ВОЛОСТИ — РАДА, В КОРСУНЇ, 19 ПАДОЛ., РАДА В ПЕРЕЯСЛАВІ, ВІСТИ ПРО НАБЛИЖЕННЄ ПАВЛЮКА, КОНФЕДЕРАЦІЯ В ПОЛЬСЬКІМ ВІЙСЬКУ, УСПІХИ ПОВСТАННЯ.



7 н. с. падолиста військо рушило з над Днїстра. Два днї перед тим Конєцпольский відправив козацьких послів, з відповідю на принесений лист. Сердито відказував на побожні фрази і вимівки, котрими „упестрило” свою відповідь військо. Докоряв, що вимовляють ся від служби, жадаючи клейнотів. Павлюка іґнорував: накликав, аби прийняли того старшого, який буде їм наданий від короля, і були йому послушні — „а не тому що собі то безправно присвоїв”. Инакше грозив погромом — „довга шабля королївська, і не заслонять від неї зарослі дороги” 2).



Виповідження війни таким чином ще не було. Військо польське йшло на зимові лежі на Вкраїну і козацькому війську зіставляло ся до волї — прийняти Поляків як ворогів чи як приятелїв. Але тим часом Поляки йшли як на війну і кождий розумів сей похід, як початок кампанїї.



Великий рух підіймав ся супроти того. Вибухала народня війна, якої ще не бачила Польща. Зимова кампанїя 1637 р. і лїьня 1638, не вважаючи на грудневу капітулыцію і кількамісячну перерву, що розділила їх, становлять властиво оден вибух дінамічниї енерґії, що нагромадила ся в українській людности за останнї лїта. Зимова, Павлюкова війна послужила тільки прелюдією до нього, і нещасливий кінець її не годен був стримати розмаху енерґії розколиханих козацькою аґітацією мас.



Поголоски про рух польських військ на Украаїну на зимові дежі послужили імпульсом для народнього повстання. Пішла аґітація в стилю 1630 р. на релїґійно-національних почутях, з поголосками про польські пляни знищення православної віри і народу українського. Маємо кілька унїверсалів Скидана, що вів сю аґітацію, з жовтня і падолиста.



Ще польське військо стояло під Лучинцем, на молдавській границї, коли він уже страшить усїх польськими заходами коло знищення віри благочестивої і народу українського:



„Лист до Снятина, Сенчі, Лохвицї, Глинська, Ромна і до иньших міст і містечок, аби його в день і в ночи відсилали доконче, без жадної замішки.



„Карп Павлович Скидан 3), полковник війська й кор. мил. Запорозького, старший на всїй Українї і на Заднїпровю, панам атаманам, городовим і всьому товариству нашому, в маєтностях королївських, княжих і шляхетських і всїм взагалї посполитим людям роду християнського на Заднїпровю і по всїй Сїверщинї доброго здоровя і у всїм щасливого поводженря од Бог мати і заживати прихильно і щиро бажає! Дійшла до нас відомость певна і несумнївна, що неприятелї народу нашого християнського руського і віри нашої старожитної грецької, себто Ляхи, взявши злий умисел, страху божого забувши, ідуть на Україну за Днїпро, хотячи військо королївське і підданих королївських, княжих і панських в нївець обернути і вже обертають, на те, аби розливши кров християнську та поругавши ся з жінок і дїтей наших, в неволю їх обернути. Тому іменем моїм та старшинства мого й іменем війська Запорозького наказуємо вам і напоминаємо, аби всї ви одностайно, великі і малі, хто тільки товаришем іменуєть ся і віри правдивої благочестивої держить ся, зараз, покинувши всї забави свої, збирало ся до мене, до війська. А я вас Богов ипоручаю З Лубень, 11 октобра 1637 4).



Висланий Павлюком на волость в серпнї в ролї його головного представника, „наказного гетьмана”, кажучи пізнїйшим терміном 5). Скидан захопив провідників противної партії й відправивши їх до війська, як бачимо, зайняв ся аґітацією і підіймнанєм повстання. В сїм унїверсалї бачимо його в Лубенщинї, потім він перекочовує на лївий берег, в околицї Черкас, визначивши тут збірним місцем своїм Корсунь.



„Скидан якийсь, з кільканадцятьма сотнями ходячи за Днїпром, не тільки в маєтностях королївських, але й шляхетських, а саме — в маєтках кн. Єремії Вишневецького вписував до реєстра всїх, хто тільки може зброю носити і до ьного зголосив ся, а над людьми шляхетського стану чинив всякі нелюдскости, убийства і насильства, відти преенїсши ся (на правий бік), пробуває в Корсунї й чекає війська того що на Запорожу, бо замисел у того хлопства такий, аби війську королївсткому противстати всїма своїми силами”. Так доносив королеви Конєцпольский 11 (21) падолиста, на основі одержаних з Українив ідомостей. З сього часу подає Скиданові унїверсали 6) Окольский (в польськім перекладї):



„Карно Павлович Скидан, полковник й. к. м. війська Запорозького, на всїй Україн ї зіставлений, товаришам нашим, пп. отаманам городовим, козакам війська Запорозького на Заднїпровю всїм спільно і всїй черни, братиї нашій там замешкалій доброго здоровя від Бога заивати бажаємо!



„Повідомляємо в. м. товаришів наших, що дано нам відомість про рішучі замисли пп. жовнїрів, що вони напевно до нас на Україну вже поблизу підбирають ся — чого їм, тих замислів їх, Боже не поможи! Отже я властю мого старшинства й іменем військовим наказую і упоминаю, абисьте були готові як в конях так і в припасах і з зброєю своєю против того ворога нашої грецької віри ставили ся мужно, як того потреба виникає. А в. м. панове отамани взявши з собою по кілька товаришів, аби прибували на місце призначене, до Мошен, на будучу недїлю, себто 29 октобра, доконче і доконче — наказуємо то під ласкою військовою і караннєм військовим. Там в радї зібравши сч, будемо радити, аби з доброю славою і пожитком нашим все було, а вас Богови поручаємо. Дано в Чигиринї, місяця октобра 24 (с. с.) року 1637. Роман Попович, писар полковий, рукою власною” 7).



Польське війстко саме тодї рушало з-над Днїстра. Конєцпольский за хоробою поручив начальство Потоцкому, 3 огляду на малий час, який зістав ся жовнїрській службі, а також і на умпіхи козацького повстання рішено було яко мога поспішати. В перших днях падолиста ст. ст. військо польське наближало ся вже під Білу Церкву, що була визначена збірним пунктом. Всього було його шість тисяч при шести гарматах 8). Сам Потоцкий досить забарив ся і прибув до війська тільки 16/XI с. с. Вислав зараз оповіщеннє до козаків, повідомляючи, що йде на приборканнє своєвільства і приведеннє війська козацького до псолушности; наказував реєстровим відшукувати провинників, що нарушили присягу, й відставляти їx до нього, а самим до польського війська прибувати, аби вибрати і подати нового законного старшого. „Коли-ж би инакше поступали, знайте, що маєтки ваші, жінок і дїтей, достатки і здоровє знесе гостра шабля й. м. пана мого” 9).



Похід польского війська мусїв зробити вражіннє на захоплену ним територію, неорґанїзовану, позбавлену козацького війська і старшини. Польський кореспондент бачить в тім зручну тактику Павлюка, що він зіставив Україну без старшини: „хоч хлоп простий, так собі поступив, що всю старшину поскидав, иньших позабивав, третїх з собою на Запороже взяв, тільки чернь зіставив та одного свого коханого полковника і опікуна над ними — того Скидана, так що хлопи як поварені, не знають, що з собою чинити: старшинр вибрати собі не сміють, тільки від нього відомостей чекають” 10). Не знати, чи се була дїйсно тактика Павлюка, але тепер ся недостача проводу на місцях, в неприсутности Павлюка давала себе відчувати козаччинї не користно. Був, правда, великий страх перед Павлюком, але не було поради. „Не маю кого переконувати, бо нема тут иньшої старшини” [крім Скидана], пише з того самого часу Потоцкий — „коли приходдять до них унїверсали і листи, вони їх деруть зі страху і в руки взяти не сміють, а все до Павлюка відсилають, нїхто нїчого не робить, поки не наступиш на нього, так що мусить”.



Коли приступило польське військо, „реєстрові за нашим приходом дещо переражені, почади виявляти настрій покірнїйший”, Доносив Потоцкий. Коли він, приступивши під Білу Церкву — де є перший і найблизший осїдок козаків і полковників їх, поясняє Окольский, — вислав до міста своє передове військо, міщане піддали ся покірно, козаки одні кинули ся під Черкаси, до війська, иньші ударили чолом гетьманови польському: було їх коло 200 коней, вони виїхали на зустріч польському війську, стали лавою, а старшина ,,до ніг падала з звичайною униженїстю і покорою своєю”, між нею були й обидва полковники „старий” і „новий” (Павлюків) — Яциненко і Клїша. Потоцький прийняв їх докорами, „що вони поступили соромно і вірність свою в підозріннє у короля й. м. подали, позволивши видерти у себе армату якому небудь гультяйству і маючи змогу, не відібрали її зараз назад”. Козаки оправдували ся і Пттоцкий переложив гнїв на милість, „аби на сю приману и иньших пташків привабити — а потім легко менї буде з пшеницї вибрати кукіль”, поясняє він свому шефови 11). Ще приємнїйше вражіннє зробило в польськім війську, коли навіть з Корсуня реєстрові козаки ,довідавши ся про польський похід, через свого підстаросту корсунського переказали до гетьмана, що вони не хочуть вязати ся з своєвільниками, бажають бути послушними — „аби тільки Поляки скоро наступали, щоб наші наміри не були задавлені натиском і бунтом”.



Незнати тільки, чи се була щира заява, а не асекурація на випадок польської перемоги (зроблена потайки через польського чоловічка). Але се була чиста правда, що скорим маршом можна було тодї опанувати всю правобічну Україну, поки вона не була захоплена козацьким військом, що далї ґуздрало ся з Павлюком на Низу. Не ясно, що було причиною такої замішки у Павлюка. В польських кругах оповідали, що він задумував притягнути до помочи донських козаків і Татарів, знайти протекцію Москви 12). Все се дуже загальне, i трудно було-б зміркувати, скільки тут буде якихось реальних звісток. Але Пото
Страница 22 из 77 Следующая страница