LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ VIIІ. РОКИ 1626-1650 Страница 3

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    їки ся по морю 27). З реляції Дорошенка можемо здогадувати ся, що сей весняний похід скоро і малозамітно скінчив ся, тільки невеличка фльотиля під проводом якогось Миська „одірвавши ся від иньших” забавила ся довше 28). Мабуть се про неї доносив в серпнї французький посол, що турецька фльота придибала 12 чайок козацьких на устю Ріону („на устю річки в країнї Мінґрелїї, за Трапезонтом”). Козаки вийшли на берег, заложил ися укріпленим табором; але сили були не рівні: козаків було по словам Турків всього коло трьохсот, Турки здобули їх укріплення і побили самих 29).



    З оповідань отамана Олекси Шафрана довідуємо ся ще про иньшу невеличку, але теж дуже смілу експедицію: ходили козаки запорозькі і донські з Дону, під проводом отсього Шафрана; пішли за чотири тижнї до великодня на восьми човнах, 400 чоловіка, і пограбили околицї Трапезонта, а потім сей Шафран ходив іще осібно на двох чайках, з сотнею козаків і теж добичливо 30).



    Турецькі жалї на великі козацькі походи 31) таким чином виглядають як сильне прибільшеннє. З иньших джерел бачимо тільки малозначні напади.



    Разом з тим своєвільцї шукали здобичи також в степах і розбили московську казну, придибавши коло Перекопу 32).



    Та сї дрібні експедиції не йшли в рахунок, а більшим походам Дорошенко встиг запобігти, понищивщи човни, які міг запопасти, й поставивши на Запорожу залогу з реєстрових, що мала стримати дальшу своєволю, і на якийсь час справдї стримала. „Прийшовши (на Запороже), — доносив Дорошенко Конєцпольскому, „зараз ми при висланих вами панах попалили човни ті, що були на землї і могли бути спалені легко; иньші, як рушив ся на Днїпрі лїд, вода повідривала і побила і ми їх нїяк не могли повитягати. На коші, на місцї полишили ми старшиною Івана Кулагу (пізнїйшого гетьмана) і при нїм повну тисячу людей добрих, з каждого полку, привівши їх до присяги на повній радї. Їм лишили ми на письмі інструкцію, як мають справувати ся і наказали їм сповнити отсї поручення: По перше, як вода спаде, аби зараз повитягали ті човни, затоплені в водї, і попалили та попсували їх. Так само і ті човни, що тепер на морю з Миськом, відірвали ся від иньших і не прийшли ще й досї: як тільки вони прийдуть, зараз човни попалити, а людей, які прийдуть у них, зараз повисилати до міст, як своєвільних, не держачи їх при собі анї трохи. Ми й собі б радо зачекали приходу тих човнів, але трудно було чекати, стоячи на степу, бо вороги, довідавши ся про нас, кілька разів набігали, розглядаючи військо, а на острові (в Сїчи) тяжко було розложити ся з кіньми через велику воду, що поняла його. Та й ми певні, що той старший, нами полишений, сповнить усе, що ми йому в інструкції написали. По друге, поручили ми, аби кождого своєвільного, який перечив ся б, так що заносило ся б на своєволю, — зараз тамже карати гррлом або відсилати до нас доконче. По третє, аби пильно дбали за здобуваннє вістей про неприятельські замисли, бо ми, для услуги королївської, і самі б раді піти в неприятельські землї за Днїпро, тілько що язиків наших, які пішли водою на Запороже, неприятель, як двідали ся ми, половив між порогами, і трудно було нам (без відомостей) іти, та й час був гарячий для коней 33).



    Приимітки



    1) Матеріяли Куліша, с. 182, пор. с. 259 і 270



    2) Ibid. c. 230.



    3) Ibid. c. 182-3



    4) В оповіщенню комісарів з дня 22 сїчня 1627 р. (ркп. бібл. Замойских) читаємо: Ziechalismy sie tu do Kiiewa miasta.., gdzie tez y starszy woiska i. kr. msci pan Michal Doroszenko ze wszistkimi pulkownikami, assawulami woiska Zaporozkiego przyjechal, przy ktorych bytnosci liczbe szesc tvsiecy woiska Zaporozkiego do uslugowania ie. kro. m. y rptey zawarlismy.



    5) Жерела VIII, c. 294: woiska do piaci tysiacy za porochami. przy рр zeslanych od wiel. waszey szosty tysiac przypisalismy, ktorych y regestr zcomputowany wiel. waszy possylamy. Ся шеста тисяча, очевидно запорозька залога, хоч вона, по словам самого сього листу, була набрана z kazdego pulku.



    6) Київські козаки і запорозьке військо устами Дорошенка заявили, що вони не велїли сеї церкви забирати, і забрано її без їх участи, і по сїм відступленню козацького війська від справи церкву передано назад унїатам. Акти унїатського митрополичого архиву у Жуковича V, с. 38.



    7) Punkta рoselstwa kozakow zaporozkich — ркп. Публич біблїот. Разн. F II Nr 4 л. 462.



    8) Археографическій сборникъ VII. ч. 57.



    9) Ркп. Публич біблїот. Nr 138.



    10) Листи з сойму в розвідцї Жуковича про сей сойм (як вище)



    11). Volum. legum III с. 237.



    12) Жерела VIII c. 294-5.



    13) Депеші анґлїйські з Царгороду - Zbior pam. V с. 452. венецькі у Гаммера V с. 71, також польський меморіял про кримські справи (1628-9 р.) -Ukrainne sprawy c. 4 — тут з тим додатком, що Шагін урередив Конєцпольського через козаків.



    14) Належить отже справити відмінний погляд у Рудницького с. 15.



    15) Досить широко оповідає про се Журковський (Zywot T Zamojskiego с. 103-4), висуваючи заслуги свого чоловіка Хмєоєцкого. Про перші стадії нападу витяги з сучасних листів у Жуковича ор. с с 571. вони ілюструють і несподїваність сього нападу. Про битву над Днїстром під Галичом сучасний лист у ГрабовскогоOjczyste spominki І с. 60-1. Про сю ж татарську переправу через Днїстер оиовідає французька депеша в Historica Russiae mon. II c. 431, представлючи погром Татар в дуже сильних формах. Натомість побожні патри єзуїти з утїхою записали в своїх дневниках тількр, що Татари тодї поруйнували сильно маєтности Збаразького, неприхильника єзуїтів (дневник Вєлєвіцкого IV с. 242).



    16) Депеша І с



    17) Лист Мехмет-Джурджі каймакама до Конєцпольского, ркп. Публ бібл Пол F IV Nr 241 с. 598: пор анґлїйську депешу - Zb pam c. 452



    18) Лист Ю. Збаразького до Конєцпольского ib c. 699



    19) Лист Халіль-баші, ib. c. 602



    20) Арх. мін. загранич. справ І, дїла грецькі 25 II 1626. Звістку сю навів був Соловйов з повним довірєм до неї (II с. 1480).



    21) Про участь козацького війська згадує Журковський wojska zaporowskiego — с. 106).



    22) Жерела VIII c. 290.



    23) Листи Збаразького с. 102-3.



    24) Сї поголоски приймають за добру монету та думають, що уряд польський ”позволив виписчикам робити своє і ужив їх на пугало Туркам” (Рудницький op. c. с. 18); але не така була полїтика польська.



    25) Депеша з 18. V Zbior pam V с. 452 3. ркп. бібл. Замойских лист Конєцпольского з червневим новинами з Царгороду.



    26) Пор. лист Конєцпольского в Жерелах VIII с. 298.



    27) Collectanea I c.1 84



    28) Жерела VIII с 294.



    29) Histor. Russiae mon II с. 431.



    30) Матеріяли Кулїша с. 290. Про самого Шафрана варто додати, що вибравши ся потім з поручення товаришів відвезти 10 фунтів срібла до київської св. Софії на срібні шати і кадило, він нещасливо заблудив в степу, приблудив ся до м. Валуйки і підозрілива Москва арештувавши сього героя боротьби з бусурманами, що перед тим пробув сїм лїт в турецькій каторзї в Кафі і з товаришами, розбивши вязницю, утїк відти на Дін, — заслала його в Сибір. Про його одісею коротенька згадка ще в донських актах Рус. ист. библ. т. XVIII с. 236



    31) Ркп. бібл Замойских, цитований лист Конєцпольского.



    32) Реляція з посольства до Турок - ркп Публ. бібл. Разн. 4 л. 466 (у Жуковича V с. 74).



    33) Жерела VIII ч. 184. Лист не має дати, але судячи з змісту, описане в нїм дїяло ся пізнею весною, не ранїйше мая. По словам Конєцпольского, він одержав сї звістки в перших днях липня в. ст. (ib Nr 186). так що сам лист Дорошенка був написаний десь в червнї.



    СПОРЯДЖЕННЄ РЕЄСТРУ, КОЗАЦЬКІ ДОМАГАННЯ. ПОГРОМ ТАТАР ПІД БІЛОЮ ЦЕРКВОЮ, НЕЗАДОВОЛЕННЄ КОЗАЦЬКИХ ПЕТИЦІЙ, РАДА В ПЕРЕЯСЛАВІ НА ПОЧ. 1627 І НОВІ ПЕТИЦІЇ.



    Все се були дуже приємні для польського правительства річи. Конєцпольский поспішив сповістити турецьке правительство і всїх інтересованих про все зроблене для святої згоди з Туреччиною — де що й прибільшив для більшого ефекту. Вислане ним на Запороже військо, — пише він каймаканови (що воно було козацьке ж таке, про се за дїпше вважав промовчати), — одних своєвільників покарало, иньших половило, всї човни попалено (в листї до французького посла в Царгородї подавав він число тих попалених човнів на 30); на Запорожу лишила ся залога з трьох тисяч (так!), вона має пильнувати тих, що ще не вернули ся з моря і нїкого не пустити, а який би ясир з собою привели з турецьких сторін — всїх мали відбирати і вільно пускати, - й так стало ся. Отжр своєвільство „основно приборкане”, нехай же Турки з свого боку зроблять усе, щоб не повторяли ся напади татарські 1).



    Окрім таких приємних і цїнних для польської дипльоматії звісток Дорошенко разом з тою реляцією своєю переслав також вповнї викінчений реєстр. „До пяти тисяч війська приписали ми шесту тисячу за порогами, при ваших делєґатах, і реєстр їх, скомпутований, вашій вельможности посилаємо”. Таким чином умови куруківські були сповнені, своєвільство „основно приборкане”, нї з заграницї, нї з України не було чути нїяких жалів.



    Та додаючи до давнїх доказів нові докази своєї вірности й льояльности для короля і річипосполитої, статочна козаччина Дорошенка хотїла за те добити ся нарештї „ласки” реальної, уступок з куруківської ординації, скасовання найбільше прикрих її постанов. Посилаючи Конєцпольскому реляцію про свою дїяльність на Запорожу і „скомпутований” реєстр, Дорошенко з старшиною заразом ставив цїлий ряд жадань і усильно просив вглянути в ті ріжні прикрости й недогоди, які терпить військо. Просив про се в своїм листї і заразом іще осібно поручив своїм послам просити про се Конєцпольского. В помольстві їхали Іван Зборовський, Грицько Лихопол і Кіндрат Неук. Інтрукція від війська, контрасіґнована „на власний наказ військовий” Константином Вовком, писарем військовим, поручала їм отсї справи, сврго часу відлані королем на волю гетьманську: просити підвисшення платнї козакам грошевої і сукном; просити ремонту армати: коней, шор, порохів, залїза, платнї і сукна для арматної служби, бо тих кілька возів залїза, що були видані на козацьку армата з Київа, за листом гетьманським, не стало й на половину армати; треба також визначити якесь місце і кватири на армату — досї вона стояла в Київі, але далї було б утяжливо сьому місту її тимати; треба підвисшити платню писареви військовому, — „з огляду на працї й заслуги нашого писаря, що трудить ся більше нїж хто небудь у війську і на нїм головний тягар лежить”, посли мають „горяче” просити гетьмана, щоб платню підвисшено, „як то і перед тим було завсїди, що писареви давати половину того, що старшому війська”; пригадувано також про плату в грошах і сукнах для музики військової й хорунжих.



    В листї своїм Дорошенко пригадував Конєцпольскому ще справу зносин козацького війська з Москвою: король з сею справою відіслав їх до Конєцпольского. Дорошенко просив, щоб їм пьзволено сї зносини для субсидій, бо видить то Бог — нема звідки взяти нїчого. Скаржив ся ще на шляхту з України, що вона вигоняє козаків з своїх маєтностей, аби забирали ся як найскорше, а забороняє купувати від їx будинкм і розробки. Значить, з виходом з панських маєтностей козаки все ще тягнули, чи просто щоб виграти час,-чи сподіваючи ся, що може таки вдасть ся скасувати сей примус. Дорошенко просив гетьмана, щоб заступив козацтво від тих панських кривд.



    Посольство козацьке ставило ся у Конєцпольского в Барі десь з початком липня н. ст. 2) Але нїчого втїшного воно від нього не почуло. Король відіслав козаків до гетьмана, гетьман відіслав назад до короля, від Анни до Кайафи, як казали тодї. Так приходить ся здогадувати ся з того, що кілька місяцїв пізнїйше військо козацьке звертало ся з тими своїми справами знову до короля.



    Зате службу козакам Конєцпольский вмів диктувати. Поручив їм, аби головних провідників морського похоу прислали королеви „на знак свого підданства”, а самі „аби спішно прибули до польського війська против неприятеля” 3). Були трівожні вісти про Татар і військо коронне, а з ним і козацьке мусили стерегти Україну від несподїваного нападу. Знов був якийсь татарський наїзд на Поднїстровє, Конєцпольский вислав військо в сторожу між Чорний і Кучманський шлях, боронячи Поділє і Волинь; українські пани алярмували, щоб не зіставляти без оборони „України”, і при всїм тім — головно раховано на козаччину, „коли вже Дорошенко завів з ними порядок” 4). Потім в серпнї подїї на північнім театрі — успіхи Ґустава-Адольфа в Прусії, куди несподївано перекинув ся він, змусили забрати кварцане військо з України до Прусії і тягар оборони України тим більше спав на козачину.



    Польського війська під проводом Хмєлєцкого зістало ся тут всього дві тисячі. Тим часом на осїнь, зараз по виходї польського війська пустила ся на Україну величезна орда під проводом нуреддін-султана (то значить другого прінца, після калґи) і цїлого ряду иньших молодших прінців ханськлго роду. Вязні татарські оповідали, що було в сїм походї 40 тис. добрих вляків і стільки ж мотлоху, а й рахуючи щось тут на прибільшеннє, очевидно, що орда була велика. Вона пішла на Київщину і звідти хотїла йти на Волинь, але зачувши про військо, завернула ся й стала під Білою Церквою „кошем” (головним табором) та звідсии розіслала загони, щоб встигнути упорати ся, нїм військо притягне: загонам наказано було вертати на третїй день. Тим часом Хмєлєцкий встиг надтягнути з своїм кварцяним військом і з деякими панськими полками, мав всього 3 тисячі, а Дорошенко привів шість, і разом ударили на кіш татарський під Білою Церквою 29 IX с. ст. Погода була дощева, так що з рушниць не було користи й приходило ся битись з руки. Татари пробували боронити ся, але не довго тримали ся й пустили ся тїкати: козаки й жовнїри гонили їх, аж стемнїло. Потім, знищивши головний кіш, почали ловити загони, заступивши їм переправи на Роси, і маса Татар потопилась тут, а потім ще під Рокитною, на болотї застукали великий загон Бухар-султана й Кантемирових синів, застали їх „розгощених” і погромили сильно, — „рідкий і щасливий ордрнець, котрий утїк”, а ясиру одібрали з півтораста душ. Маса Татар загинууло, раховано їх на десять тисяч. Козаки й иньші вояки обловили ся здобичю — „нїоден тутешнїй бшярин без бахмата (турецького коня) не прийшов, а були й такі що й двох і трьох поприводили”, — доносить барський урадник про тутешню шляхту. Але невільників брали мало, — „жовнїри в розяреняю не зіставляли невільників живих, але немало їх у козаків”.



    Козаки взагалї були героями дня. Хмєлєцкий з особливою похвалою відзиваєть ся про „велику зиливість і мужність козацьку, показану на тім пляцу козаками запорозькими з старшим їх Дорошенком”. Про Дорошенка оповідали в дусї тих „рицарських часів”, що він ведучи перед війська, ударивши на Татар забив сїмох списом, і одного так сильно ударив, що не міг назад списа витягнути. Був і „смішний випадок” по думцї сучасників: перед Запорожцями, коли вони ударили на Татар, вилетїв пугач і ухопив ся колїна одного Татарина, так що той злетїв з коня, і його забито на місцї 5).



    Вість про такий блескучий погром бісурмен викликала велику радість скрізь, особливо серед гнїтючих вістей з північного театра войни. Королеви, що пробував сам в Прусії, післано важнїйших невільників, козаки післали десять татарських хоругов і бунчук. Все се з великою парадою було представлено королеви в Торуню, під час скликаного там сойму в падолистї того року. Але посилаючи королеви хоругви й бунчуки, козаки плручили своїм послам пригадати королеви й свої старі прошення, стільки разів безуспішно предкладані правиоельству 6). Одначе й сим разом вони не привезли від короля нїчшго, крім листу, де король заявив, що він вдячно прийняв заслуги, показані козаками, й обіцює їм за те ласку свою.



    Сього вже було за богато навіть на статочну старшину. Депресія, викликана куруківською катастрофою, проходила. Все тяжше ставало стримувати від ексцесів масу виписчиків, все тяжше було манити їх якимись спасенними наслїдками їх льояльности, королївськими чи панськими благодатями, що спадуть на нихз а спокійне, льояльне захованнє козацького війська. А тим часом цїлорічний піст, здержаннє від уживання козацького хлїба, заграничного і свого (леж і приставств), справдї привело до того, що козацький пролєтаріят схуд, зголоднїв і все тяжше було його тримати на припонї куруківської ординації.



    В перших днях 1627 р. „на повній радї” в Переяславі рішено було вислати нове посольство до короля і усильно просити його, королевича і ріжних високих панів вглянути в козацькі обставини — що козаки далї не можуть нести своєї служби річипосполитій 7). В виразах дуже делїкатних і здержливих висловляли козаки своє здивоованнє, що король збув знов нїчим їх представлення, їх кріваві подвиги й заслуги. Просили потвердження своїх прав і вільностей 8), а властиво їх розширення. Дуже сильно, „унижено і плачливо” допоминали ся збільшення платнї і дотації на армату та ріжну службу військову (пушкарів, хорунжих, музик, ремісників і т. и.). „Видить Бог, писали вони, не гордячи ласкою вашої кор. милости сміло сказати можемо, що тою річною платою ми нїяк не можемо покрити потреб наших, вірно служачи вашій кор. милости і не знати, на що й обернути її, чи на одїж, чи на амунїцію, чи на иньші потреби воєнного чоловіка — взявши тих кілька золотих, не тільки що одежі, але й пороху та олова на службу річипосполитій не можна на рік постачити”.



    Спеціяльної підмоги допоминали ся з огляду на шкоди й утрати в конях, зброї і т. и., понесених в останнїх битвах з Татарами. Просили позволити їм „хлїба і місця для одпочинку” — право роскватировання і побору припвсу „по тих працях і трудах”, аби бути при купі на випадок нового татарського нападу, про який мовляв ходять чутки, — бо досї козаки, „не хотячи нарушити ласки королїївської, мешкають по хатах своїх і нїякої стації з убогих людей не потягають (і вже, видко, довше того посту витерпіти не можуть). На місце побитих і тих, що своєю смертю повмірали — тому що через те wielka dziura w woysku sie znaiduie — просять позволення вписати до реєстру „добре гідних і заслужених, випищиків, що були вилучені від війська”, бо инакше за кілька ррків військо зовсїм зведеть ся, як його не доповняти. Пригадують нзову справу вдів по козаках, побитих на службі королївській, — аби король видав унїверсал, „пригадуючи привілеї королївські, щоб нїхто не чіпав ся тих вдів; бо їх українні урядники дуже тиснуть і кривдять, забираючи з-під опіки козацької під свою юрисдикцію. Твкож взагалї українна шляхта, „не дбаючи про королївські унїверсали”, чинить великі кривди козакам, — „бють, мордують, і не знаємо яким правом доходити справедливости і у кого маємо просити, і нїколи ми її не можемо дістати, і не відаємо, куди їх позивати, і хтоб розсудив з ними, бо до й. королївської милости далеко, і не маємо на те коштів, будучи убогими людьми”. Нарештї бажали, щоь принціпіально признане куруківською комісією право торговлї, шинковмння і промислів для козаків було потверджене королем спеціально, „бо тепер навіть і пива зварити на свою потребу, а не на шинкованнє не можемо одержати позволення від панів обивателїв українних”. Про се послам поручало ся просить „усильно, упадаючи до ніг”.



    З сих відкликів до давнїйших привілеїв і постанов (часом зовсїм апокрифічних, або дуже натягнених) 9) виходить, що під формою королївського „потвердження давнїйших привілеїв” військо в дїйсности хотїло дістати ряд нових прав і вільностей, в мішанім судї з шьяхтою, в правах козацьких вддів, в праві варення напитків і шинковання ними, а правдоподібно і в праві пробутку в шляхетських маєтностях, — а принаймнї дістати якусь притоку до тих прав. Мало се бути справдї „поправою” вільностей козацьких, хоч і проводило ся в скромній формі простого потвердження давнїйших королївських привилеїв, щоб не дражнити королївських слухів бажаннєм нових прав. Виступали тут старі, вічні бажання козацькі, стільки разів підношені під час переговорів з правительством. Але і сим разом, всїми проявами вірности, послушности, льояльности не могли вони уняти королївського серця.



    В посольстві їздили Яцко Мозирянин, Федор Пухович і Ян Бучинський (всякий раз нові посли, мабуть для того, щоб всякий раз хтось иньший з старшини міг дістати дарунки — майже одиноку користь тих посольств). Королеви представили ся вони в перших днях марта 10). Королївської відповіди не маємо. Знаємо, що король обіцяв козакам за їx шкоди в битві з Татарами 10 тис. золотих нагороди, і здаєть ся тим і скінчила ся королївська ласка. Тай та обіцянка 10 тис. (котрих козаки чекали дуже довго — ще до сойму при кінцї 1627 р. з тим удавали ся) була теж не стільки випливом „ласки”, чи вдячности, скільки результатом вістей про козацьке знеохоченнє до дальших услуг „королеви і річипосполитій''.



    Примітки



    1) Жерела VIII с. 298, франц. депеша в Hist. Rus. mоn. II с. 431.



    2) Див. вище, с. 30 прим. 1.



    3) Рк. бібл. Замойских, лист Конєцпольского з 5/VIII.



    4) Лист Збаразького, с. 104, 106, 107.



    5) Реляції Конєцпольскому від Дорошенка і від якогось барського урядника в Сборнику лЂтописей с. 256. Депеші французькі — Hist R. mon. II c. 432. Акты Москов. госуд. I с. 211. Zurkowski c. 114. Piasiecki c 459. Pamietniki do panowania Zygmunta III, c. 132. Wielewicki IV c. 259, i т. и.



    6) Замітка про козацьку авдієнцію у короля 21 Х — ркп. Публ. бібл. 241 л. 10 (у Жуковича V с. 81).



    7) Жерела VIII ч. 187-189 (всїх листів посли принесли сїм).



    8) O poprawienie wolnosci od przodkow i. k. mci nam nadanych tudziez i od waszey k. mci potwierdzonych.... aby i. k. m., przywileiem dawne nadania potwierdzic raczyl.



    9) На взірець візьмемо отсе право шинковання. Козаки покликують ся, що куруківська комісія позволила, abysmy wszelkich handlow tak szynkow у ynnych przemyslow, ktore by przeszkoda aredom szlacheckim nie byly, zazуwali і на тій підставі підходять обережно до права варити мід і шинкувати. В дїйсности в куруківських переговорах навіть розмови не було про се sacrosanctum шляхетського права на вареннє напитеів і шинкованнє (див. Zbіor раm. VI c. 196, 201,.236, а тільки про „чесну торговлю” (handle poczciwe), a гoловно — рибні і звірині лови, і комісія позволила козакам przystoynego pozywienia iako handlow, lowienia ryb i zwierza, tym iednak sposobem, aby zadney pozytkom staroscinym nie czynili przsszkody.



    10) Виписки у Жуковича V c. 90, пор. Жерела VIII с. 302.



    НЕВДОВОЛЕННЄ КОЗАКІВ НА НЕЕПОДАТЛИВІСТЬ ПРАВИТЕЛЬСТВА, ВОНИ ВІДМОВЛЯЮТЬ СЯ ВІД ПОХОДУ НА ШВЕДІВ, ШВЕДСЬКЕ ПРАВИТЕЛЬСТВО ПРОБУЄ З НИМИ ЗВЯЗАТИСЬ. ТУРКИ ЗАХОДЯТЬ СЯ БУДУВАТИ ЗАМКИ НА УКРАЇН. ТЕРІТОРІЇ 1627 Р., ДЕМОНСТРАЦІЯ ХМЄЛЄЦКОГО І КОЗАКІВ, КОЗАЦЬКИЙ ПОХІД НА МОРЕ. ПОСОЛЬСТВО НА СОЙМ, СТАНОВИЩЕ ПОС. ПАЛАТИ.



    Неподатливість коронного правительства супроти козацьких бажань мусїла тим більше дражнити козаччину, що правительство раз у раз її потрібувало, і саме тепер, відіславши нї з чим козацьке посольство з торупського сойму по білоцерківських подвигах, шукало козацької помочи дляя далекої і прикрої шведської війни. Такий проєкт виник іще під час осїннього торунського сойму. Потім десь в початках 1627 р., коли козаки виряжали те нове посольство до короля, одному з комісарів в козацьких справах, Томашу Шклїньскому, король дав порученнє стягнути на північну війну дві тисячі козаків, понад реєстр, і виправити їх водою, Днїпром, з першим початком навіґації. Жаданнє се викликало в козацьких кругах сильне роздражненнє: Не дуже приємна була сама перспектива служби в Прусії чи Ливонїї, не подобали ся ріжні подробицї сього вербунку, а головно — що польське правительство так собі до козачини звертало ся як до своєї кешенї, а всї прохання козачини збувало нїчим.



    Маємо лист Дорошенка, писаний Шклїньскому з Канева, 18. II, в відповідь на його порученнє „зібрати дві тисячі добрих або що найлїпших молодцїв, не рухаючи тих що тепер стоять в службі і приповіди річипосполитої, і вислати їх туди, де буде потреба”. Дорошенко влучно іронїзує з такого жадання праивтельства, яке цїлий рік добивало ся того, щоб усе, що було понад реєстрове військо, вернуло ся в підданську масу. „Не можемо того зрозуміти, звідки б узяти ті дві тисячі найлїпших — чи з тих відлучених (випищиків), що вже своїми панами, у котрих вони в підданстві, так чисто пошарпані і понищені, що ледви з душами лишили ся? Бож тих що лишили ся в службі королївській шкода до сього чіпляти: єсть для нас і тут досить роботи з ворогом св. хреста — і то вже тяжко видолати, бо не маємо з чим. Мали ми надїю, що король й. м. ласкою своєю і датком за утрати наші зволить нагородити наші теперішні кріваві заслуги, але нїякої ласки ми не дізнали, навіть кусника хлїба не дістали, щоб по тих трудах і працях зїсти могли, і що вбогий чоловік мав, то проїсти мусїв, а щоб чим тїло покрити, про те й не згадувати, — зовсїм нас голод і холод присїли”. І вичисивши ще кілька недогід і неприємних подробиць в самім способі пропонованої служби — що війська давнїйше не „затягано” таким способом, і шкода заводити такі практики, „чого з предків своїх не чинили” (не подобало ся се розриваннє війська на два театра війни, пропонований похід комягами і т. п.), гетьман просив вибачити і прийняти до відома всї ті мотиви, які не дають змоги війську сповнити сього поручення 1).



    Крім мотивів, вказаних в сїм листї, неприємний був козакам мабуть і сам факт, що король удаєть ся до них не сам і не через гетьмана, а через такого незначного комісара, і в сїм вони могли бачити охоту дешевим коштом, не обовязуючи ся нїчим перед козачиною, мати її на услуги. А крім того, понад все иньше, могла бути ще одна, дуже характеристична причина — шведські впливи. Саме в тім часї шведське прсвительство ріжними дорогами — через Мосвку, через Семигород, через Царгород, за посередництвом ріжних против-католицьких елєментів через польсько-литовських протестантів, через царгородський патріархат (тодїшнїй патріарх Кирил Лукаріс був звісний як прихильник протестантів і завзятий противник католицької церкви) і т. п., пробувало якось дістати ся до козацького війська, і взагалї до православної опозиції в оПльщі й Литві, щоб включити її в ряди против католицької ліґи, або принаймнї наробити як найбільше клопоту польському правительству — габсбурському союзникови, вплутати його в нову війну з Туреччиною, з Москвою, розпалити в серединї Польщі усобицї, повстання і т. д. Серед таких плянів і рахунків на найблизшу хвилю починають лунати дуже серіозні ноти про те, що козацький елємент, який в недавнїх війнах дав такі блискучі приклади відваги, витрівалости, вірности, дисціплїни, і взагалї має таку славну минувшину, під протекторатом сусїдів, під проводом якого небудь визначного і талановитого чоловіка міг би вибитись з під власти Польщі і утворити самостїйну, добре орґанїзовану республїку 2). Не маємо документальних відомостей, чи якісь зносини дїйсно тодї вже з Україною навязано (так місії висланї через Москву рзбились о незгоду московського правительства, що не хотїло пропустиити шведських послїв на Україну), — аше можливо, що таки щось з того долетїло до Запорозького війська і вплинуло теж на його неохоту до шведського походу



    Тим часом польське правительство дуже потрібувало козаків Шклїньский діставав пригадки одну за оддною Діставши згадану відповідь від Дорошенка, вибрав ся в мартї на Україеу сам особисто. Для заохоти просив короля прислати завчасу козацьку плату до Білої Церкви, додати платнї старшинї, і т. и. 4). Може й та королївська обіцянка 10 тис золотих за козацькі утрати в битвах з Татарами стояла в певнім звязку з сими заходами коло козаків, — але вона не помогла нїчого. Вібомостей про дальші переговори не маємо, але реєстрова козаччина таки не пішла Чи навербовано щось виписчиків, не знати (в шведській війнї козацькі контінґенти виступають взагалї дуже неясно) 5) Але реєстрове військо таки рішуче відмовило ся від шведської війни, що нїчого приємною їмн е обіцювала. Роспитуваний Москвою вістннк Гр. Гладкий зі слїв митрополита Йова розповідав про се так: Гетьман зібрав раду в Каневі, і на радї козаки відмовили ся, відказали королївському післанцеви, що „на шведського короля вони не підуть, бо король польський і пани сенатори відобрали їм способи прожитку, на море йти забороняють, вони від того збіднїли і на службу на шведського короля їм рушити ся нї з чим”. І післали до короля і сенаторів просити, щоб на будуче козацького війська було 10 тисяч, і король аби прислав їм грошей і сукна на 10 тисяч 6).



    Вісти з Царгороду про турецьку експедицію на Україну, для будови замків на Днїпрі, що почали приходити з весною 7), дали нові арґументи за тим, що козакам не можна облишати України, і польське правительство мусїло кінець кінцем прийняти до відомости се мотивованнє і дати спокій з шведським походом 8).



    Ся справа будови замків на Днїпрі, що наробила великгго галасу й зайняла увагу України на цїлий рік, вийшла з інїціативм Кримцїв. Толковали її в Царгородї тим, що хан хотїв викрутити ся тим від перспективи походу на війну до Персії і для того видумав сю забавку у себе дома 9). Може ще правдоподібнїйше, що сими замками він сподівав ся замотати наново польсько-турецькі відносини, з користю для себе. З проєктом сим хан Магомет виступив перед стамбульським диваном ще з к інцем 1626 р. Проєктував поставити два замки на нижнїм Днїпрі, на двох боках, на місце давнїйшого замка, побудованою за султана Солїмана, що вже встиг розсипати ся в руїни. Замки сї мали боронити козакам виходу на море Оден замок брав ся збудувати сам хан, другий полишав Туркам. Плян сей був з охотою прийнятий в диванї на поч. 1627 р. Ханови і калзї післано на знак султанської ласки шаблї й кафтани, капітан-баші поручено іти з весною з воєнною фльотою й транспортовими кораблями на Днїпро для будови замків і оборони її від можливих перешкод з боку козаків; до нього ж мала прилучити ся дунайська ескадра. Намісник Кафи мав прислати робітників для земляних робіт; воєвода молдавський і мунтянський мали прибути також в поміч з своїми людьми. По скінченню замків там мала бути лишена залога з 4
    Страница 3 из 77 Следующая страница



    [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 77]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.