Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ VIIІ. РОКИ 1626-1650 Страница 4

тис. людей, щоб стерігти виходу на море від козаків 10).



Такі шумні заходи завчасу стали звісні на Українї й викликали тут велику трівогу. Польські правительственні круги занепокоїли ся, як десять лїт тому, сим турецький заміром стати міцною ногою під боком України, в номінальних границях Корони. Козаччина абсолютно не хотїла позволити Туркам загородити їм дорогу на море. Але до конфлїкту з Турками польське правительство також не хотїло доводити. Коли армія капітан-баші, зійшовши ся під Тегинею з людьми молдавськими і мунтянськими, рушила відси на українську границю, Хмєлєцкий з польським військом і з українськими козаками насамперед демонтсративно виступив їй на зустріч і тим, як каже, змусив змінити курс: замість іти на українські границї, де баша, мовляв, мав замір ставити замок при границях Браславщини, на устю Чичаклею до Богу, баша пішов до Очакова, і звідти завів переговори за посередництвом господара молдаввького Мирона Могили-Бернавського. Сими переговорами Хмєлєцкий встиг відвести башу від заміру ставити другий замок, страшачи його тим, що козаки і вся Україна „рушила ся” на вість про сї замки, не можна буде утримати спокою з Туреччиною, „козаки, прочувши, не хочуть слухати своїх старших і думають про похід Днїпром”, і т. д. Скінчило ся на тім, що тільки хан кримський відновив старий замок в Аслан-Керменї, а баша від свого замку відступив ся, уложив нову угоду між Туреччиною і Польщею і пішов во свояси, a Хмєлєцкий, прочатувавши цїле лїто і початки осени на степовім пограничу (над Сурією) з своїм військом і козаками, вернув ся також 11). Своєвільне козацтуо за той час, посміваючи ся з турецьких заходів і замків, вибрало ся походом на море — рахують їх на 60 і 80 чайок, але близше про cей похід не знаємо нїчого 12). Реєстровики ж, вернувши ся на волость, зайняли ся знову виправою посольства до короля, на сойм, зібраний в Варшаві з початком жовтня ст. ст.



В посольстві поїхали сим разом Яцко Клїша, Іван Туровець, Константин Вовк (ми бачили його перед кількома місяцями військовим писарем), Константин Зайкевич, Станїслав Яблонський і Фурс Малейкевич. Грамота датована „табором коло Тарганового ставу над Росавою”, 22/ІХ 13). Посли везли королеви ad captandam benevolentiam кількох вязнїв татарських, захоплених під час наїзду під Мушуровим, грамооу, де бідолашне військо перепрошує короля за „часті докуки” і виправдуєть ся, що „ґвалт і недостаток великий” змушує їх наприкряти ся королеви прошеннями, аби видав їм привилей на оборону їх спокою від українної шляхти. По словам козаків, ся шляхта не вважаючи на льояльне поведеннє козаччини і на суворі унїверсали, кілька разів видані з королївської канцелярії (сих унїверсалів не маємо, і не знаємо, на скільки знову докладний сей козацький відклик тут до них), далї і ще гірше докучає козакам мордованнєм і відбираннєм ґрунтїв (все очевидно на ґрунтї того ж примусового виводу козаків з приватних маєтностей — козаки, видно, далї відтягали ся від нього під ріжними вимівками). На ілюстраціію тої шляхетської бути вказували факт, що пани Калїновскі не перепустили війська козацького через свої маєтности. Та мабуть все се говорило ся більше для декорації, умисли ж були иньші, і королївський привилей випрошував ся для цїлей, вище вже вказаних — для розширення козацьких вільностей.



З козацької інстиукції звісні нам такі пункти: прошеннє що до підвисшення платнїї, дотації на армату і виплати 10 тис. золотих, обіцяних королем; скарга на уманських міщан, що вони не позволиили козакам стати на кватирах, вказаних їм Хмєлєцким, напали на козаків і кількох побили (се близше рокриває ту справу козаків з Калїноыскими, власниками Уманщини); прошеннє убезпечень від насильств шляхти, які терплять козаки „що мають свої стаційні домки” (очевидно в маєтностях шляхетських). Нарештї козаки звертали увагу на турецькі чи татарські замки на Днїпрі:один замок Шагін-ґерай збудував сього року 14) на лївім боцї Днїпра, ана другий рік хоче будувати ще два замки на правім боцї; се річ дуже шкідлива для річипосполитої, і козакт просять волї королївської, як їм бути?



Сї петиції були предложенї послами королеви на парадній авдієнції, де посольство передало грамоту і вязнїв, 7 (17). X, а другого дня посли козацькі предложили сї ж петиції опсольській палатї, просячи, щоб палата підтримала їх перед королем 15). Палата. розглянувши, рішила підтримати перед королем справу обіцяної нагороди, скаргу на Калїновских і петицію про видачу унїверсалів до шляхти; иньші справи, по гадцї палати, мали бути трактовані в законодатнім порядку, цїлим соймом. Зі справ взятих палатою під свою опіку, козаччину безперечно займала найбільше справа козацького пробутку в приватних маєтностях, і коли козацьким послам удалось добиит ся від короля якихось унїверсалів до шляхти, що давали можність їй далї бороти ся против виключення козаків з шляхетських маєтностей, то се мало для них чималу вартість. Козаччина, очевидно, не хотїла нїяк признати сього виключення на практицї і не маючи надїї добити ся його формального скасовання, вела з ним боротьбу підїздову, ріжними обходними маневрами. В законодатнім порядку соймнї чого інтересного для козаччини не постановив. З огляду на непевні відносини до Татар і Турків постановлено, що кварцяне військо має бути ужите виключно для оборони України (а на шведську війну ухвалено надзвичайні кредити), військо козацьке теж „має давати відпір поганству”, разом з ним; про задоволеннє ж домагань сього війська промовчано. Справу „грецької релїґії” формально ще раз „пущено в рецес до друггого сойму” 16).



Характеристично, що в козацьких петиціях уже з півтора року ми не стрічаємо сеї релїґійної справи, що давнїйше в них займала визначне, головне становище. Можна думати, що самі єрархи, все більше схиляючи ся до опортунїстичної, компромісової тактики, не вважали вказаним силувати релїґійну справу козацькими петиціями, які показали вже свою безплоднїсть в попередиїх разах, а своїм манїфестованнєм союзу православної єрархії з козаччиною, може, на погляд опортунїстично настроєних єрархів, більше шкодили, нїж помагали полагодженню відносин з правительством і правлячими кругами. Як ми знаємо, релїґійну справу саме полагоджувано за кулїсами сойму, секретними переговорами, і мішати сюди козаччину православним єрархам не було інтересу.



Примітки



1) Жерела VIII ч. 190



2) З розмов семигородського князя Ґабора Бетлєна з шведським аґентом Страсбурґом в 1628-9 рр реляція в Tortenelmi Tar 1882, ст. 272 і т. д. пор. Крипякевич с. 75 і т. д.



3) Проби переслати місію через Москву в 1626 р аж двічі — у Соловйова II с 1169, про місію до Семигороду у Молчановського Архивъ Ю. З. Р. III VI с. 24, і новійше в статї Крипякевича, Записки т. 117 с. 74, тутже про заходи царгородські в котрих визначну ролю припускаєть ся голяндському резідентови Корнеілсу Гаґови, приятелеви Лукаріса.



4 ) Жерела VIII ч. 191.



5) Відомости про козаків на шведськім театрі війни у Молчановсткого с. 19, але не видко, які се козаки — чи козацькі хоругви, чи правдиві козаки.



6) Московський архив заграничних справ, дЂла малороссійскія 1627 р. 12 марта.



7) Див. напр. лист з 10/III Ukrainne sрrаwy c. 12.



8) Ю. Збаразький резюмує поголоски про се в своїм листї з 13 VI (Листи ч. 70) З того виходило б що переговори про по9хід козаків на шведську війну потяглись аж до лїта і загрузли в справі тих турецьких замків.



9) Див у Цінкайзена IV с. 502.



10) Депеші французькі — Hist. Rus. mоn. II с. 432-3, венеціанські у Гаммера V c. 70; Наіма — Collectanea I. с. 182-3.



11) Жерела VIII, ч. 193-198, Ukrainnе sprawy c. 6, 16: депеші французькі 1 с. c. 433.



12) Про нього Жерела VIII, ч. 199, 200, 202 (з двох походів, згаданих в листї султана, перший належить до попереднїх лїт, і тільки другий до 1627 р.)



13) Жерела VIII ч. 201.



14) Отже і тут маємо потвердженнє, що збудовано тільки оден замок.



15) Жерела VIII. ч. 204.



16) Volumina legum III с. 260 i 263.



ПОХІД ДОРОШЕНКА НА ІСЛАМ-КЕРМЕН. ВІЙНА ШАГІН-ҐЕРАЯ З КАНТЕМІРОМ, ПОХІД КОЗАКІВ ДО КРИМУ І СМЕРТЬ ДОРОШЕНКА, УСТУПЛЕННЄ З КРИМУ, ШАГІН-ҐЕРАЙ НА ЗАПОРОЖУ.



Представлення козацькі в справі турецько-татарських замків на Днїпрі не знайшли офіціальної відпоіди в актах сойму. Справа була досить дражлива для польської полїтики; не можна було, з огляду на Туреччину, сказати голосно те, що говорило ся і писало ся потиху, приватно: що турецькі замки на Днїпрі річ, дїйсно, дуже не пожадана, і булоб добре, як би козаки їм зробили кінець з власної інїціативи 1), не мішаючи в те польського правительства, що з огляду на свої шведські справи пильнувало добрих відносин з Туреччиною. Але сей настрій правительственних кругів, розумієть ся, не був секретом для козацької старшини, і на весну 1628 р. гетьман Дорошенко з реєстровиками і нереєстровиками рушив на Запороже, сповістивши Хмєлєцкого, як репрезентанта польського правительства на Українї, що він іде туди для того, щоб приборкати своєволю та стримати її від походів на море 2), а головно, щоб знищити замки, то значить Іслам-Кермен, побудований на шкоду річипосполитої на самій переправі через Днїпро, і не допустити до будови нових замків, що доконче мали стати в сїм роцї — на се ж цїсар турецький і вислав був на Чорне море кількадесять великих ґалєр і кількасот меньших з одним башею турецьким. Так переказують козаки в пізнїйшім листї до Хмєлєцкого зміст сього попереднього манїфесту Дорошенка 3).



Обставини були для того дуже відповідні, бо світ татарський і турецький тутешнїй був зайнятий татарською усобицею — боротьбою Шагін-ґерая з мурзою Кантеміром, що по деякім вигладженню вибухла з новою силою і перпйшла на весну в завзяту оружну війну. Без великих клопотів і перешкод Дорошенко з козаками обложили заамок і „щасливим способом” — „щастєм вашої королївської милости й відвагою своєю” як ґалянтно доносили потім королеви, здобули сей замок, хоч він був так добре споряджений арматою і людьми, по їx слоыам, що міг би противстати й найбільшій силї. Знищили замок до решти, забрали з нього кількадесять гармат і з тріумфом вернули ся на Запороже 4).



Про „погамованнє'' своєволї й запобіганнє походам на море дбали меньше. Навпаки, сей півофіціяльний похід на Аслан-городок тільки розворушив своєвільну енерґію, і зараз по нїм ватаги випищиків вибрали ся на море — вже з мая місяця пишуть з Царгороду, що сї козаки напали на турецькі краї, поробили великої шкоди і далї грабують і пустошать 5). Не знати, до сього чи до попереднього походу (осїннього) належить турецька звістка про козацький напад на Аідос (коло Бургасу), — що вони там побрали в неволю людей, пограбили їх майно і т.д. 6).



Реєстровцїв же, раз захопивши, хвиля півсвоєвільного добичництва кинула в розгар кримських усобиць, що розгорали ся тодї все більше. В новій війнї своїй з Кантеміром, що розгоріла ся під весну 1628 р., Шагіи-ґерай знов таки кінець-кінцем був побитий за Дунаєм і мусїв тїкати як не пишний до Криму 7). Се дало привід до повстання кримським мурзам, невдоволеним з тиранств Шагіна і його брата хана, а турецьке правительство, щр не могло забути братам їм оружного відпору в 1624 р. і злорадно слїдило за всяким невдалим кроком, за всяким нещастєм, яке спадало на них 8), теж задумало скористати з сеї нагоди, щоб зробити кінець своєвільним васалям. Витягнуло з забутя давнїйшог охана Джанібек-ґерая і поручило капітан-баші з своєю ескадрою їхати з ним до Криу, посадити його знову на престолї ханськім.



В сїй останнїй бідї Шагін звернув ся до своїх давнїх спамителїв-козаків. Тїкаючи зза Дунаю до Криму від Кантеміра, що з своєю ордою гнав ся за ним „в тропи”, вислав Шагін на Запороже своїх свояків, пригадуючи козакам стару присягу союзну і обіцюючи велику заплату. Обставини були того рода, що не лишали місця до довгих міркувань. Дорошенко рішив ся йти на заклик Шагіна з тим військом, яке було при нїм. „Хоч і не мали ми позволення вашої королївської милости і реґіментарів ваших, але видячи добру нагоду до поріжнення їх (Татар) і притоку до усобицї, а з такої усобицї кождий неприятель безсумнївно слабне”, — толкували потім козаки королеви, — „сподївали ся, що то не стягне на нас неласки королївської, і хоч з нерівними силами, — бо не було нас і повних чотири тисячі, відважили ся ми на них іти, сподїваючи ся якогось поратунку під теперішнїй наш недостаток” 9).



На жаль, про подробицї сеї цїкавої експедиції козаи не росписали ся, і маємо про неї тільки дуже загальні і ляконїчні звістки. Кинувши ся чим скорше до Криму, вони ще настигли вчас: застали Шагіна і хана, хоч і в останнїй бідї. Утїкши до Бахчі-сараю, брати збиралп останки своїх партизанів, але як би ще трохи козаки забавили ся, були б Кантемірові Татари зробили їм кінець. Зайнятий здобуваннєм Бахчі-сараю, Кантемір не надавав особливого значіння вістям про козацький похід, думаючи, що піде невеличка якась ватага в кілька сот душ, як в 1624 р., а не саа гетьман з військом; тому й не постарав ся загородити їм дорогу в Перекопі. Козацьке військо пройшло свобідно Перекоп, і тодї аж Кантемір, побачтвши свою помилку, кинув ся з головними силами на козацьке військо, лишивши невеличкий віддїл під Бахчі-сараєм. Сили його були значно більші від козацьких, але козаки сміло вдарили на них і шість день оружною рукою, пробиваючи собі дорогу серед неустанних битв ішли табором від Перекопу до Бахчі-сараю. Удало ся їм пробити ся, розбивши Кантемірове військо так, що він, понїсши великі страти, спм зранений утїк до Кафи, під охорону турецької фльоти. Але й козаки мали великі утрати, — близько тисяча полягло їх, а в тім стратили й Дорошенка, і старого гетьмана Олифера, що теж був в походї 10). Впали вони на чолї свого війська від куль турецьких вояків-сейменів, що прибули на кораблях з-над Дунаю в поміч Кантемірови і через гори прийшли під Бахчі-сарай.



Се був тяжкий удар для козацького війська, і ним поясняли козаки, що похід не удав ся вповнї. „Удало б ся наше дїло, як би не перешкодила смерть славної памяти небіжчика Дорошенка, гетьмана нашого; та трудно охоронити ся від найвищого декрету, особливо коли приходило ся майже шість день іти ручним боєм, ведучи битву з військами Кантеміра через увесь Крим''. Але великі страти не відобрали козакам відваги. На місце Дорошенка вибрали вони нового гетьмана (сучасна польська реляція зве його Moizernica — імя очевидно попсоване). Військо козацьке пройшло до Бахчі-сараю. Шагін з братом вийшли з бльокади; при нїм було всїх Татар кількасот чоловіка: аж тепер, як його козаки визволили, почали до нього зїздити ся мурзи.



Він тепер з козаками і Татарами хотїв іти під Кафу, але Кодаки з огляду на великі страти і непевну ситуацію, втерявши випробованого вожда може й не хотїли плутати ся дашї між бісурменами й за лїпше вважали вертат ися на Україну, лишивши самому Шагінови дальшу боротьбу з його ворогами. Але Шагін сипнув грошима — надїхав до Криму московський посол з казною, Шагін пустив ті гпоші між козаків, дістали козаки „по пять золотих на коня московських дєнєг, як каже сучасна реляція 11), і пішли з Шагіном до Кафи. Кантемір, „не хотячи, аби його як бабу в містї застали”, вийшов на зустріч з своїм військом за дві милї від міста. Ствла ся нова битва, і тут Кантеміра „потовкли” так сильно, що „ледве о-двуконь утїк, та й то оден кінь йому зараз в кафинській брамі упав і здох''. Оден з Кантемірових синів попав в рукиШ агіна живий — він казав стяти його під мурами Кафи, на очах старого Кантеміра, що дивив ся з мурів. Своїх партизанів Шагін розіслав на те, щоб нищити Кантемірових недобитків. Козацьке військо зістало ся під Кафою. Облягало її півтора місяцї, і дуже круто приходило ся місту. Шагін вів переговори з Кафинцями, щоб видали йому Кантеміра, і той, прочуваючи свою небезпеку, навіть не відважав ся ночувати в містї, а на ніч сїдав на ґалєру і виїздив на море. Говорили, що тільки хан Магомет запобіг тому, що Кафу не взято, бо „жалував Турків” — бояв ся, що як здобудуть Кафу, поріжуть тих Турків, що там були,-і се безповоротно вже попсує його позицію на султанськім дворі.



В тім показала ся на морі турецька ескадра, що везла до Криму нового хана. Ескадра була велика, зложена з 25 ріжних кораблїв, а ще й сухопутю йшли з військом баші Гусейн і Кенан в поміч Кантемірови. Се викликало замішаннє в Шагіновім війську, багато мурз татарських почало перебігати до Кантемірового війська, і сам хан Магомет, кинувша свої шатра, втїк в ночи з Шагінового табору до Бахчі-сараю. Козаки з Шагіном тримали ся; але коли в найблизшій битві багато татарської „черни”, „побачивши нового хана”, утїкло теж з війська, не було що робити. Військо козацьке рішило вернути ся, а й Шагін, не маючи що більше робити в Криму, з своїм двром — що знову спав до кілька сот чоловіка, пустив ся з козаками. Девлєт-ґерай з Кантеміром пішов за ними, але козаки йшли оборонною рукою, відбиваючи їх напади, і з невеликими стратами щасливо вийшли з Криму. Тілько з розісланих за поживою згинуло козаків чоловіка зо двіста. В першій половинї липня було військо знову на Запорожу, привізши, як трофеї, польські гармати, забрані Кантеміром у Жолкєвского під Цецорою, а тепер, під час походу в Крим, відібрані козаками від Кантеміра: дванадцять їх здобули вони, і з них девять привезли до Сїчи, а три затопили в дорозї, не можучи .везти з собою 12).



Примітки



1) Пор. листи Збаразького с. 133.



2) Такий похід дїйсно мав місце в осени 1627 р. — Жерела VIII с. 323.



3) Ukrainne sprawy c. 24.



4) Ibid. c. 27, понад cю коротеньку реляцію нїяких подробиць більше не маємо.



5) Ukrainne sprawy c. 23: 6 червня одержав такі звістки з Царгороду господар волоський.



6) Ibid. c. 57.



7) Про сю кримську усобицю сучасна реляція, цитована вже, дуже деталїчна, в збірцї Ukrainn. sprawy с. 6-7. турецькі джерела у Смірнова с. 495, Гаммeр с. 86-7. Collectanea I c. 184-5.



8) Див. депеші французькі І. с. с. 433-4.



9) Ukrainne sprawy c. 27, пор. также с. 7, 25, 50 (сучасні листи і реляції.)



10) Рудниьцкий вважав Олифера проводиром виписчиків (с. 30); він робить се під вппливом московської вісти 1626 р. (вище с. 27), але вона зовсїм баламутна і властиво не маємо якихось певних слїдів участи виписчиків в Дорошенковім походї.



11) Крім того підозріває Рудницький, що новий гетьман був підкуплений Шагіном — так толкує він вістку про пізнїйше скараннє гетьмана.



12) Короткі реляції козаькі в листах до Хмєлєцкого і до короля, писаних по поворотї на Запороже. 15 VII і 28 VII — Ukrainne sprawy c. 24 і 26. Вони, як вповнї автентичні, мають першенство перед двома иньшими сучасними, польськими реляціями, тамже с. 7-8 і 50-1, але місцями дуже короткі і доповняють ся ними. Меньш докладні відомости турецькі: Collectanea І с. 185, лист в Ukr. sprawy с. 43 і 73. Жерела VIII ч. 206 і 207, ркп. Публ. бібл. Аналїза оповідання Наїми, що збирав всї козацькі походи в Крим в одно. у Рудницького с. 33-4. Також Гаммер, Цінкайзен, Ґолембіовський, Смірнов І с. — дуже мало.



МОРСЬКІ ПОХОДИ 1628 Р., ВИБІР ГРИЦЬКА ЧОРНОГО, АҐІТАЦІЯ ЗА НОВИМ ПОХОДОМ ДО КРИМУ, ПОСОЛЬСТВО ДО КОРОЛЯ, ДВОЛИЧНА ПОЛЇТИКА ПОЛЬСЬКОГО УРЯДУ, ВІДПОВІДЬ КОЗАКАМ. МОРСЬКІ ПОХОДИ. УМОВА З ШАГІНОМ І МАГОМЕТ-ҐЕРАЄМ, ДРУГИЙ КРИМСЬКИЙ ПОХІД 1628 Р., КОЗАКИ ПІД ПЕРЕКОПОМ, РАДИ І СУПЕРЕЧКИ, ВІДСТУПЛЕННЄ НА ЗАПОРОЖЕ.



На Запорожу козаки засиали королївського післанця; вони потім казали, що через се головно й похід кримський перервали, бо довідали ся про приїзд королївського посла. З чим він приїхав, не знаємо, але можна догадувти ся — що з пригадкою в справі „погамовання своєволї” (пригадую той весняний похід на море) 1). Своєволя українна дїйсно починала з часом, як звичайно, розмахувати ся все більше. По морськім походї Филоненко з Корсуня, пізнїйший полковник, зібрав з ріжних міст „ватажку” з 18 сот чоловіка — між ними був і Свірський, підстароста уманський. Напав з ними на Волощину, попав до Тегинї на ярмарок, трохи не захопив несподїваним нападом тутешнього замку, але козаки кинули ся „на луп” і тим часом замок відборонив ся, але місто було страшенно зруйноване „в кінець спалили, Турків багато порубали і огнем попсували”. Велику здобич привели з собою до дому — ясиру, волів, грошей і всячини 2).



Иньшу екскурсію під туж пору, лїтом того року, вчинив якийсь Малай з Черкас: пішов „в річки” (на Самару), зібравши півтори тисячі чоловіка; промишляв козацьким хлїбом на Муравськім шляху (з Московської України до Криму). Застукав караван татарський, що віз від Шагіна-ґерая гроші до жінки його в Перссію. Пограбував тих Татар і забрав велику здобич: по 7 червоних золотих і по пять коней прийшло на чоловіка, як оповідали нс Українї 3).



По сих передвступних екскурсіях підняли ся пляни великого морського походу і на Запорожу, але тут подїлили ся гадки і погляди. Не бракувало прихильників походу на море, але було багато таких, які за краще вважали тримати ся кримської афери, що — можна було сподївати ся — і далї когда бути ведена без рішучого конфлїкту з правительством. Зближав ся день св. Ілї, час випбати „жолду” козакам, і очевидно — жаль їм було утратити тих кількадесять тисяч золотих. Шагін-ґерай з свого бока, розташувавши ся з своїм двором в сусїдстві віча, теж всякими способами, дарунками в обіцянками, нахиляв козаччину до дальшої боротьби з Кантеміром і Джанібек-ґераєм. Він прийшов сди з кількадесятьма кіньми лише, але що раз прибували до нього нові партизани з Криму, закоштувавши нагінок нового хана і Кантеміра. Ті, опанувавши Крим, розпочали кріваву розправу з усїми, хто тримав ся був Магомета і Шагіна, і старі партизани кликали Шагіна в Крим, обіцюючи поміч і усппіх.



Гетьман-наступник Дорошенка, вибраний на його місце під Бахчі-сараєм, стягнув на себе неласку війська. Скинено його з гетьманства, суджено і скарано сммертю — утопили його, як каже сучасна реляція- „бо був затаїв щось у себе військових грошей”. Стали проти себе дві партії. Прихильники полїтики льояльної ставили кандидатуру Грицька Чорного з Черкас, звісного ватажка морського походу 1624 р. Він тепер виступав против морського походу і значить — против конфлїкту з правительством: „годив ся бути гетьманом, коли не підуть на море”. Друга партія ставила кандидатом якогось Мусїя, що „брав ся буути гетьманом на море”, як в 1619 р. Бородавка. Серед реєстровиків взяла перевагу партія льояльних. Вибрано гетьманом Грицька і рішено війти в порозуміннє з правительством що до кримськкої афери 4).



З місяця липня маємо перший лист козаків у сїй справі, — адресований до Хмєлєцкого, що „здавна звик здорову раду і милостиву ласку показувати війську козацькому”; він має характер першої розвідки в сфері правительственної полїтики що до кримської афери. Військо поясняло, що довший побут його на Запорожу мав і має на метї основно приборканнє своєволї. Не можучи поспіти самі до Київа на день св. Ілї по річну плату для війська, козаки висилають по неї післанцїв і просять Хмєлєцкого з свого боку заняти ся сею справою, щоб їм ту платню сповна виплатили. Оповідають счою кримську одісею, яку мовляв вони перервали умисно, щоб довгий пробуток їх в Криму не був „проти волї короля і річипосполитої”. Доносять нарештї про прихід Шагін-ґерая на Запороже, „не з иньшим замислом, як тільки щоб укрити ся під крила корони польської”. Військо не вважає можливим на власну руку підтримувати його далї. бо „нам комісією (куруківською) того заборонено, і не сміємо нїчого важного зачинати з ним”. Але воно вважає дуже вказаним в інтересах держави підтримати кпимського претендента, і тому питає поради як їм поступити 5).



Відповіди Хмєлєцкого не маємо, але вона без сумнїву випала прихильно, бо він був прихильником сеї кримської афери, і два тижнї пізнїйше військо козацьке висилає вже посольство до короля, разом з послом від Шагін-ґерая 6). Посли козацькі: Каленик Прокопивич, Яцко Савич і Стефан Микитич повезли королеви лист, писаний в тім же дусї, що й до Хмєлєцкого, але з більш енерґійним представленнєм ваги кримських плянів для держави:



„Як коли, то власне тепер догідний час на те, щоб знести весь Крим, як буде на те воля вашої кор. милости, і річ поспошита без великого заходу може забезпечити собі вічний спокій. За одну осїнь ваша кор. милость може здобути Крим — прилучивши тільки до Запорожського війська те військо що під реґіментом п. хорунжого браславського (Хмєлєцкого)”.



І при сїй вірній оказії, з приводу, що їм „для викорінення своєволї й запобігання дальшим замислам поган, та в справі Шагін-ґерая прийшло ся довше пробути на Запорожу”, просять у короля додатку до плтанї, коней і иньших потрібних річей 7).



Правительство польське опинило ся в досить невірним становищу. З одного боку льояльність супроти Туреччини наказувала стримати ся від участи в кримських усобицях, від підтримування претендентів против законно поставлених турецьких васалїв. І в відносинах до козаків принціпіальнїсть наказувала скарати їх за самовільні кроки й на будуче стримати від роблення полїтики на свою руку — адже незгідність її з останньою ординацією дуже добре відчувала сама козаччина. Але з другого боку — зашахувати кримських розбійників і саму Туреччину таким енерґійнним і талановитим претендентом, звязати кримські сили хронїчною усобицею, а в разї успіху Шагіна — примостити собі стежку до впливів в Криму — се все теж було занадто привабно. Шагін в своїх листах королеви обіцяв легке здобутє Криму, вірне васальство його, без плати упоминків, і навіть здобутки за Дунаєм в Туреччинї 8). І з усїх боків несли ся до короля й до його мінїстрів поради — нїяким чином не упускати з рук такої чудової нагоди, не полишати Шагіна без помочи, поручити козакам щоб йому помогли всїми силами, навіть побудити їх до того. Так без сумнїву радив Хмєлєцкий; так горячо дораджував прихильний і вірний Польщі господар молдавський, безсумнївно добрий знавець турецько-татарських віддносин 9), так нарештї заохочував короля й його невтомний референт українських справ, наш давнїй знайомий кн. Юрий Збаразький 10).



„Хоч прості то хлопи, але і небіжчик Юлїй Цезарь лїпше не міг би порадити”, заявляє експансівний землячок наш з приводу козацьких мотивів за участю в кримській усобицї: „Шагін-ґерая висадити на ханство, Татарів сварити, Орду нищити — час і нагода саме на таку мудру раду”. І захвачений сею ідеєю сам силкуєть ся розмахнути ся в такім цезарівськім дусї на свій фасон:



„Треба вести справу тільки самими козаками, їх на те стане: збереть ся їx сила, бо в тепер немало з України йде на Запороже; підуть табором, рушнично, з доброю арматою, не зможуть їм Татари нїчого зробити. І нехай там бєть ся як найбільше — все то нам на користь. Коли посадять Шагін-ґерая на ханство, то він мусить памятати добродїйство, бо й нема де йому притулити ся: до нас в кождій пригодї мусить звертатись. Туркам він тяжкий ворог і вони йому, а він їм нїколи вірити не буде. Коли не вдасть ся їм зараз його посадити, то без великого кроворозлитя і без великої шкоди Татарам не може обійти ся, а ми тим довше будемо мати спокій. А якби й козаків щось пооинуло — все то для нас добре, бо і від них нераз набирали ся ми страху”. Тілько — боронь Боже — не мішати в се Польщу і не давати на се нїякого документу. Нїяким чином не посилати в Крим Хмєлєцкого, „бо то була б уже відкрита війна з Турками і виразний доказ розірвання трактатів”. „Нехай Хмєлєцкий стоїть на своїм місцї й дивить ся, що з того буде, а козаки нехай самі сю траґедію відправляють”. Навіть козакам нїчого не писати, тільки сповістити, що посилаєть ся до них післанець, і все переказати через нього устно — „бо хлоп напивши ся легко все розповість перед часом то там то сям”. Шагін-ґераєви теж в грамотї тільки висловити спочутє, а подати надїю устно. Туркам, на їх представлення і домагання, щоб Шагіна видано і не підтримувано — відповісти, що Польща вірно тримаєть ся своїх трактатів з Туреччиною і козакам не поручала мати нїякої спілки з Шагіном, анї не подволяла — „то ті виписчики, що втїкли на Запороже по тім, як військо королївське караоо своєвільників, тому два роки, — вони ходили до Шагін-ґерая, брали від нього платню, з ним приставали, вони й тепер його мають у своїх руках; то так як ваші джелалиї (розбійники)” і т. д.; король поручить написати до них, щоб нї в чім не нарушали трактату з Туреччиною. Зрештою можна бути певними, що Турки хоч і будуть дорозумівати ся правди, то тепер не зможуть виступити против Польщі активно, бо заняті війною з Персією, і війна та йде дуже тяжко, отже їм не до Польщі.



Згідно з такими єзуїтськими радами і поступив собі король. Турецького чавша відіслав з листом, де заявляв, що Польща в кримські справи зовсїм не мішаєть ся, про Шагіна не знає навіть, де він тепер пробуває, а хоч приходили від нього посли просити помочи, то помочи тої їм відмовлено 11). Шагін-ґерая потїшив в його нещастї, але пропозицію васальства Криму відхилив як річ малоінтересну для короля: „бо він володар такий можгий, що одного дня роздає стільки, скільки за цїлий рік весь Крим не має доходу”. Але заразом канцлєр сказав устно Шагін-ґераєвому післанцеви на авдієнції, що старший козацький одержав від короля наказ, аби йшов з Шагіном і його братом та всїляко їм помагав. Шагін прросив 12 тис. козсків, — на се йому пояснено, що збільшати козацького війська не можна без спеціального дозволу короля, „але коли вони приберуть собі охочих на сей тільки похід, то се їм не буде поставлено в вину, і про се він, канцлєр, не буде давати знати королеви” 12). Так рекомендував шеф цівілїзованої польської полїтикн польську державність кримському варварови.



В відповіди козакам на їх посольство, в листї, переданім сим послам, король зганив козаків, що вони без позволення королївського вступили до чужої служби, але признав, що мотиви, подані козаками, їх до певної міри виправдують; плата, задержана через той їx самовільний похід, буде їм виплачена (значить без додатку!). В справі вибору старшого на місце Дорошенка король пригадав козакам постанови комісії й висловляв надїю, що козаки виповнять її постанови (то значить — предложать старшогод о затвердження гетьманови польсь
Страница 4 из 77 Следующая страница