Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ VIIІ. РОКИ 1626-1650 Страница 44

отив Татар або Турків (с. 63).



Кемені, що сам був послом Ракочія, оповідає подібно ж: як би сойм не згодив ся на війна з Турречиною, козаки мали на власну руку розпочати війну з Турками й Татарами, король мав би козакам наказати, аби їx не зачіпали, ті не послухались би, король пішов би на них — козаки жадали б, щоб їм позволено було воювати з бусурманами. „Тодї король, прилучивши собі козаків, з своїм військом і з полками панів, своїх прихильників, змусив би річ посполиту згодити ся на жадання козаків, не вважаючи на опозицію, і рушив би з спільними силами на Турків” (Rumу Monumenta Hungariae III, 1817 с. 244, у Кубалї J. Ossolinski II с. 364).



Оба представляють так, що козацький похід на Турків був потрібний королеви лише на той випадок, як би сойм (осіннїй сойм 1646 р.) не призволив на війну. Але се не правдоподібно: не було б на що козаків так заздалегідь стягати, та й королївські запевнення лїтом 1646 р., що козаки вже пішли на море, противлять ся такому розумінню.



17) Зі слів Радзєйовского, з котрим стрічав ся в домі дюка д'Ариажон, оповідає се Лїнаж де Восьєн в своїй книзї L'Origine veritable du soulevement des Cosaques. Що Радзійовский їздив з королївським порученнєм в мартї 1646 р., спроваджуючи козацьких старшни до Варшави, зовсїм вірно догадав ся Кубаля — J. Ossolinski II с. 345.



18) Кубаля, стараючи ся в можливо лєґальних формах представити акцію короля, так толкує його пляни: дотеперішнє реєстрове військо мало зістати ся під режімом ординації, а окрім нього мало бути набране 12-и тисячне самоправне „Запорозьке військо”, котрого гетьманом мав бути Барабаш, а військовим писарем Хмельницький. Але хтож би з реєстрових схотїв бути в неволї комісара і полковників,_як би справдї поруч них мало бути нове військо з давнїйшими вільностями? Реєстрові перші перейшли б до нього, коли б таке військо можна було орґанїзувати. Але яково було орґанїзувати? Чи комісар і полковники з своїми жовнїрськими ґвардіями позволили б на се? Тим більше, що королївська грамота сама мала до якогось часу бути секретом. Колиж декотрі письменники (як Коховский) говорять про іменовангє Барабаша гетьманом, а Хмельницькогл писарем, то певно розуміють відмовленнє давньої старшини в війську реєстровім, а не в якімсь новім, новотворнім.



19) Витяги з депеш у Чермака с. 150-1 і 400.



20) Виписки Люкаса III с. 163-6.



21) Що то була за turbulenta... glowa, що „розсївала поголоски про івдміну урядів”, про котру пишп Потоцкий? Декотрі дослїдники готові бачити тут згадку про самого короля і його зносини з козаками. Се неможливо, і стилїстично і фактично. Легко насунула ся б гадка, чи не Хмельницький то, — але її так само треба відкинути.



22) Див. с. 139.



23) Historia c. 38-9.



24 Ємьоловский с. 2, Коховский с. 22, Йончиньский — ркп. бібл. Осолїньских 627 с. 191, виїмок у Кубалї II. с. 187.



25) Чермак, дуже докладно обробивши сей епізод в своїй працї (Plany гл. XI), особливо великий натиск кладе на те, що канцлєр ледви чи згодив ся б скомпромітувати себе якоюсь конспірацією з козаками, і потім занадто рішучо вирікав ся її, щою можна було думати про се.



26) Бжозовский дістав кашителянство по Кисїлю, що поступив на браславське воєводство. Йому був присвячений Лїтос 1644 р.



27) Dyaryusz c. 205.



28) Не маємо нїяких підстав сказати, як Ґолубєв (II. с. 215), що Володислав під кінецць житя, в звязку з своїми воєнними плянами, стратив інтерес до сеї справи.



29) П. Могила II с. 200-201 Див. вище с. 115.



30) Див. у Чермака op. c. с 316-7. Про Кисїля як прихильника пляна патріархату оповідав в лютім 1649 р. в Москві Мужилівський, л. 27.



31) Див. вище с. 143, примітка 5.



32) Єрлич в своїх записках дає відгомін сих шляхетських поголосок, записуючи, що Хмельнищина стала ся przez krola, zdrada dotkliwa kanclerska, czlowieka bezboznego — c. 53.



АФЕРА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО: ПОХОДЖЕННЄ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, СОЦІЯЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ ЙОГО РОДИНИ, ЙОГО ВИХОВАННЄ, ЦЕЦОРСЬКИЙ ПОХІД І НЕВОЛЯ, ДЇЯЛЬНІСТЬ У ВІЙСЬКУ, ЖИТЄ ПРИВАТНЕ, ЛЄҐЕНДИ ПРО НЬОГО, БОГДАНІВ РОМАН.



Особиста біоґрафія Хмельницького на стільки-ж бідна реальними, безсумнївними фактами, на скільки безмірно богата лєґендою, що окрила його по горячим слїдам першого виступу на широкій аренї і зробила улюбленим героєм всяких переказів і видумок, а далї й поетисних та белєтристичних утворів. На сїм місцї не можемо ставити собі завдання дати можливо повну, критично провірену біоґрафію великого гетьмана — се мусїло-б бути завданнєм осібних праць, дуже пожаданих, котрих не маємо нї для Хмельницького, нї для иньших визначних дїячів сеї доби. Я обмежуюсь головнїйшими фактами і моментами особистого житя Богдана, потрібними нам для розуміння його публичних виступів 1).



Богдан-Зиновій Хмельницький був сином старостинського урядника в Чигиринськім старостві Михайла Хмельницького. Такі урядники звичайно набирали ся з дрібної шляхти, і таким шляхтичем уважав і називав себе Михайло Хмельницький: в пізнїйшім листї своїм до короля під Зборовим (15 серпня 1649 р.), дуже важнім для його біоґрафії (свого рода короткій автобіоґрафії), Богдан Хмельницький називає себе „уродженим Хмельницьким”, а на своїй печати уживає герба Абданк. Походженнє його батька одначе зістаєть ся незвісним. Чигиринщина вся була новою займанщиною ріжних приходнїв кінця XVI в.; приходнем в Чигиринцинї, розумієть ся, був і Михайло Хмельницький. Але звідки прийшов він, се зіставало ся незвісним в пізнїйших часах, і сучасники переказують тільки ріжні здогади: так Пасторій називає його шляхтичем („як кажуть” з Литви (з в. князївства Литовського), Коховский каже, що одні вважали його родом з Мазовша, иньші — з місточка Лисянки, в Корсунськім старостві. Ся остання згадка одначе може бути хіба памятю, що Мих. Хмельницький, перед тим як осїсти ся в Чигиринськім старостві, жив в Лисянцї, що була державою тогож Даниловича, що й Чигиринщина, і була осадою також дуже недавнею, з початків XVII в. 2). Може бути, що Мих. Хмельницький був її осадчим, як потім займав ся осадництвом в Чигиринщинї 3).



Про попереднє Коховский переказує здогад що Мих. Хмельницький служив на дворі Жолкєвских в Жовкві, і потім коли Данилович оженив ся з Софією Жолкєвскою, був придїлений до двору своєї панни, перейшов з нею в службу до Даниловича і кінець-кінцем осїв ся в Чигиринськім старостві, котрим володїв Данилович (разом з староством Корсунським). Коли тут осїв ся М. Хмельницький, незнати; правда в потвердженню Суботова за Б. Хмельницьким сказано, що Суботів Мих. Хмельницький держав більше сорока лїт 4), але сьому досить тяжко увірити, хоч ся дата без сумнїву вийшла від самого Богд. Хмельницького: в 1570-х рр. не було ще навіть і Чигирина 5).



Взагалї про службу Михайла Хмельницького в Чигиринщинї близших відомостей не маємо. Б. Хмельницький в згаданім автобіоґрафічнім листї каже, що батько його був „підстаростою чигиринським”; иньші сучасники звуть йтго „писарем провентовим” 6), офіціялїстом низшої катеґорії. Може бути, що Хмельницький трохи причинив титулу свому батькови, але кінець-кінцем подробиця маловажна. Факт, що Богдан Хмельницький походив на з старої родовитої козачини, а з місцевої дрібно-шляхетської (офіціалїстської), середньо-заможної верстви. Про маєтковий стан сеї родини зовсїм правдоподїбно оповідаєть ся, що Михайло Хмельницький, служачи в старостинськй адмінїстрації, не забував забезпечити себе, і осадив під Чигирином вище по Тясмину (з півтори милї віддалення) чималий хутір, названий Суботовим 7). Останнє теж факт. Натомість те що оповідаєть ся про ожененнє Михайла Хмельницького з козачкою, звязки з козаками і службу в їx війську — все се виглядає як здогад для обяснення того, що Михайло закінчив житє в битві під Цецорою, а син його опинив ся в козацькім війську. Факти сї одначе нїяких спеціальних обяснень не вимагають, бо дрібно-шляхетська служебна верства стояла в сих сторонах все дуже близько до козаччини, а кожний тутешнїй осадник, шляхтич чи не шляхтич, був заразом і воякою-пограничником. Коли Жолкєвский стягав ся з останнього для боротьби з Турками в 1620 р., його зять Данилович прислав йому в поміч свій двірський полк, і в нїм правдоподібно був і Михайло Хмельницький з сином. Участник Шемберґ в своїм дневнику цецорської війни згадує окрім властивого війська „лісовчиків і добровольцїв п. Хмельницького” 8).



Що до віку свого, Богдан в згаданім листї до короля 1649 р. називає свої лїта „сивими”, і з того треба міркувати, що родив ся він ще в XVI столїтю, в його останнїм десятилїтю. З сим сходять ся відомости, зібрані в 1649 р. венецьким полсом в Віднї — що Хмельницькому було „коло 54 лїт”, себ-то родив ся він коло 1595 року 9). Павло Алепський переїздячи через Черкаси, записує, що се місто було місцем уродження Хмельницького 10), але трудно дуже полягати на такій принагідно киненій замітцї. Імя його „Богдан” часто толкували потім як призвище, дане йому пізнїйше як спасителеви України, але се без сумнїву початкове, дитинне імя Хмельницького і вповнї правдоподібно, що се був практикований в народї переклад церковного імени Федір, як толкував уже Коховский 11).



Про науку Богдана Коховский каже, що він учив ся в київській ґімназії, а також „по словам богатьох” — у Ярославі у єзуїтів. Останнє більш певне: перше дуже мало, і мабуть зявило ся як пізнїйший, безосновний здогад. Київська ґімназія, себ-то братська школа, починала своє істнованнє тодї, коли Хмельницький мабуть уже кінчив науку у єзїутів, а може й скінчив її, тай нїяких звязків у Хмельницького з київськими шкільними кругами не знаємо, нїякої памяти про його науку в сих кругах не бачимо. Натомість про його ученнє в котрійсь єзуїтській колєґії — ярославській чи львівській, се не зовсїм ясно — маємо свідоцтва більш певні. Його професор єзуїт Мокрский, „під котрим Хмельницький учив ся поетики і реторики” 12), уживаний потім був в посольствах до Хмельницького, з огляду на сю особисту знайомість; тодї Мокрский був у Львові, перед тим міг бути і в Ярославі. При тих звязках з Галичиною, які істнували на дворі Даниловича, зовсїм природно, що чигиринський офіціалїст післав сюди свого синка, і власне до такої щиро шляхетської школи як єзуїтська колєґія.



Судячи з сеї звістки про науку поетиик і реторики (її достовірности не можемо нїчого закинути), Хмельницький був в єзуїтській школї досить довго: загальна освіта, по за котру звичайно не преступали люде світські, які не мали заміру віддавати ся церковній дїяльности, займала 6-8 лїт і більше, і кінчила ся власне риторикою 13). Освіта, котру Богдан тут дістав, була звичайна, середня освіта сучасного „освіченого” чоловікаа, і супроти наведеної звістки мусимо лишити на боцї відзиви сучасників, які говорять про Хмельницького, як про чоловіка ледве помазаного освітою 14), що тільки між козаками міг бути замітним нею. Не така то й рідка річ між козаччиною, а спеціально між її шляхетськими елєментами, була середня шляхетська освіта в тих часах.



Шкільна наука Богданова закінчила ся перед 1620-м р. Того року, я вже сказав, його батько, вибираючи ся в похід в двірськім полку свого патрона, взяв з собою і Богдана. Подробиць з сього його походу більше не маємо, тільки те що каже сам Хмельницький в згаданім листї, і так само ріжні иньші сучасники: Михайло Хмельницький в битві під Цецорою наложив головою, Богдан попав в турецький полон, „де пробув в тяжкій неволї два роки'', поки його звідти викупили. По словам Коховского визволили його козаки, вимінявши на своїх бранцїв, за-для памяти його батька; се не дуже правдоподібно, бо нїяких заслуг для козаччини у Михайла Хмельницького не знаємо. Пасторій каже, що Богдана вткупила мати, що буде простїйше і правдоподібнїйше.



Про сю неволю оповідає ширше туреецький лїтописець Наїмачелебі, з нагоди посольства Хмельницького до султана в 1650 р. По його словам, мусульманин, що привіз тодї лист від Хмельницького, оповідав, що Хмельницький був в неволї у одного з керманичів султанської фльоти, що проживав в Царгордї в кварталї Касїм-баші; під час своєї неволї Хмельницький прийняв іслам, і пізнїйше зістав ся йому вірним, але се не перешкодило йому, підмовивши кількох иньших невільників, утїкти з неволї 15). Одначе цїле оповіданнє повне ріжних фантастичних або мало правдоподібних подробиць, і з нього можна взчти з де-якою правдоподїбністю хіба сю подробицю, що Хмельницький за своєї неволї був в Царгородї.



Пятнадцять лїт, що минули від повороту Хмельницького з неволї і до війни 1637 р., в наших джерелах не зазначили ся нїякими певними фактами. Оповідання пізнїйшої козацької традиції про ріжнї Богданові подвиги: про участь його в морських походах, про те як він взяв в неволю двох Кантемірових синів, визначив ся незвичайно в Смоленській війнї і т. и. 16) — тільки непорозуміння, або прості вигадки. Так само не мають реальної вартости загальні фрази де яких старших письменників (Коховского й ин.) про ті прикмети, якими Богдан звернув на себе увагу в війську - освіта, красномовність, зручність і оборотність у всякого рода дїлах.



Можемо констатувати, що в серединї четвертого десятилїтя XVII в., коли Богданови могло бути лїт за сорок, він мав визначну позицію в війську — але які уряди займав він перед 1637 р., зістаєть ся невідомим. З особистого житя його також не знаємо майже нїчого. Був він жонатий з Ганною Сомківною, сестрою Якима Сомка, пізнїйшого претендента на гетьманство, і мав чималу сїмю: кількох синїв і доньок. Все се були, очевидно, дїти від першої жінки, яка — припускають, вмерла перед Богдановою аферою, судячи з того, що він тодї жив з тою дамою, за котру у його вийшла ворожнеча з Чаплїньским; але вся ся романїчна історія взагалї мусить приймати ся з значним скептицизмом, як зараз побачимо. Поза тим ще можемо сказати, що Богдан господарив на батьківськім хуторі і в пізнїйшій афері своїй виступає як заможний господар, що своїм достатком викликує заздрість у старостинської адмінїстрації.



В 1637 р. стрічаємо Б. Хмельницького в перший раз на ширшій аренї, як військового писаря, що підписує акт капітуляції козацького війська під Боровицею 17). Правдоподібно, тільки на сїй підставі Коховский, що знав дневники Окольского, відозвав ся про Хмельницького, як про зрадливого чоловіка, що брав участь у всїх повстаннях — Павлюка, Острянина і Гунї, і таке переконаннє про участь Хмельницького в повстанню утерла ся глубоко в історіоґрафії. Але близше приглядаючи ся, переконуємо ся, що властиво на се нема підстави. Як вище було вказано, Б. Хмельницьий виступає в рядах старшини, визначеної Потоцким на місце тих козацьих старшин, котрих козаки мали за наказом Потоцкого відставити при капітуляції. Тому треба думати, що Богдан належав як раз до людей найменьше скомпромітованих повстаннєм, і через се певного значіння набирає патетична фраза його в аввтобіоґрафічнім листї до короля, що він від урождення свого і до того сивого волося „не був в нїоднім повстанню против маєстату королївського”.



Той факт, що після кампанїї 1638 р. Богдан був визначений до покірної депутації до короля 18), теж промовляв за тим, що він і в кампанїї Острянина і Гунї не був скільки небудь сильно скомпромітований. Дїйсно в звістках сеї війни ми не знаходимо імени Хмельницького в рядах повстання. Розумієть ся, може се бути припадковим — але знов нїщо не дає нам права відкидати його заяву, що він не був нї в однім повстаннї против короля.



Дальші лїта теж не визначають ся нїчим голосним в житю Богдана. Від ординації 1638 р., що позбавила козаків вищих урядів, займав він уряд чигиринського сотника — позиція вигідна тим, що давала йому можливість лучити занятя господарські з службовими. „Золотий спокій” дав можність і йому загосподарити ся на своїй батьківщинї, може й розширити її: в пізнїйших привилеях предложених Богданом цареви крім Суботова єсть осібне потвержденнє на „слобідку Новосельцї, на землї суботівській лежачую од поль диких за Чигирином” 19).



Про значні розміри Богданового господарства теж маємо деякі згадки в джерелах. В „кривдах Хмельницького” згадуєть ся 400к іп абіжа на гумнї його, захоплених при наїздї Чаплїцким (Чаплїньским) 20). Натаг Ганновер в своїх записках, на підставі оповідань своїх земляків, описує богаті стада Хмельницького. Піночі згадує про стави, млин і шинки, що несли дохід Хмельницькому, і особливо на конкуренцію суботівських і чигиринських шинків кладе натиск в історії пізнїйшого конфлїкту Богдана з Чаплїньским 21).



Богдан мав добрих приятелїв серед нової старшини, з адмінїстрацією староства, де служив його батько, очевидно, теж звязували його звязки приязни і зажилости. Все, здавало ся, віщувало йому спокійне і приємне житє — тим щасливійше, чим меньше в нїм було слави і відповідальности.



Той факт, що його разом з Барабашем і Іляшем вибрано в 1646 роцї в повірники королївської місії, ще раз дає понятє про його позицію в війську: репутацію чоловіка впливового, певного, льояльного супрот короля. І він тодї, як і Барабаш або Іляш, не схотїв ріскувати своїм положеннєм і пускати ся на слизьку дорогу аґітатора-бунтаря, хоч би і з королївської руки.



Всякі пізнїйші говорення про те що Хмельницький уже від давна був підозрілим і показував бунтівничі замисли, або величання проникливости покійного гетьмана Конєцпольского супроти нещастя, в яке впав його наступник Потоцкий — се очевидно запізнені віщування тих глубоких политиків, які все пригадують по поддїях, як то вони добре їх предвидїли і від них остерігали.



Такі глубокі відкритя кн. Заславського по корсунськім погромі, що Хмелтницький, котрого він певно й імени не чув перед тим і навіть тепер називає „одним козаком переяславським”, „не тепер тільки засмакував добичи Річипосполитої, а з давна порозумівав ся з беєи, і тільки за якимись чарами чи фатумом не були сї зносини помічені” 22). Такий популярний переказ про те, як Хмельницький на похвалки Конєцпольского Кодаком, відбудованим по Остряинновім повстанню, вирвав ся з сміливою заміткою, що „як людська рука збудувала, так людська рука можей знищити його”, і сими розбудив підозріння у старого гетьмана. Або иньше анальоґічне, тільки не таке популярне оповіданнє про віщуваннє Хмельницького по погромі 1638 р., що „козацька мати”, котру вважали добитою Конєцпольским та Потоцким, ще дасть грізне для Поляків потомствш від союзу з Татарами. Таке ж оповіданнє, що Конєфпольский, високо цїнячи Хмельницького, все мав передчутя чогось незвичайного від того чоловіка і перед смертю жалував, що лишив Хмельницького живого — бо тільки він, Конєцпольский, повагою своєю стримував його, і т. и. Всї вони виглядають як пізнїйші рефлєкси, до котрих перед своєю аферою Хмельницький правдоподібно давав дуже мало приводу.



Та слїдом стрясла ся біда, яка до решти зруйнувала всї його здобутки і зробила саме житє його непевним. Траґічні наслїдки сеї Богданової афери густо заплели її ріжними лєґендарними подробицями і наповнили паралєльними мотивами, серед яких незвичайно трудно визнати ся, — тим більше, що в додатку до всього майже бракує хронольоґічної основи всьому тому букетови реальних фактів, підозріливих поголосок і чистих вимислів.



Вихідна точка ясна — сварка з новим підстаростою чигиринським Чаплїцким, чи Чаплїньским. З чого вона пішла, зістанеть ся мабуть секретом, та і в дїйсности такі ворогування сплїтають ся часто з таких складних, а в окремішности маловажних мотивів, що потім самі головні участники не здають собі справи з початку своєї ворожнечі і вказують зовсїм ріжні причини.



По звісному принціпу cherchez la femme і тут з часом особливу популярність здобула романтична „боротьба за жінку” між Хмельницьким і Чаплїньским. Мовляв, Чаплїньский ухопив жінку, невінчану, з котрою жив Хмельницький, а Хмельницький добивав ся її назад, але анї Чаплїньский не хотїв її віддати, анї вона не хотїла вже вертати ся, бо перейшла на латинство і Чаплїньский обвінчав ся з нею. Аж по корсунськім погромі коронних військ Хмельницький захопив її в свої руки і мешкав як з жінкою, діставши якесь благословенство на сей шлюб від патріарха в Київі. Се трівало до 1651 р., коли стала ся в Богдановій родинї траґедія, закінчена — як оеовідали — повішеннєм сеї жінки. Але вся ся історія з жінкою стає причиною афери доперва в пізнїйших писаннях, котрих автори стояли від вражіннями сеї траґедії 1651 р. У тих же авторів, які сеї пізнїйшої траґедії не знали — у Ганновера, Пасторія, Віміни, нема згадки про якусь романтичну причину сварки Хмельницького з Чаплїньским. Так само анї в автентичних листах Хмельницького, нї в так званом „реєстрі кривд ”23), анї в оповіданнях Хмельницького, переказаних ріжними аґентами, нї в поголосках, збираних Кунаковим по горячим слїдам, зимою 1648-9 р., нї в пізнїйшій кореспонденції з королем, де Хмельницький добивав ся видачі йому Чаплїньского, — нема нїяких слїдів сього романа. Мова йде все про самі прозаічні річи, так що се змушує ставити ся досить скептично до всеї сеї романтичної історії, як причини пізнїйших бід. Правдоподібно аж траґічний кінець сеї другої Богданової жінки звернув увагу на неї і так зложила ся пізнїйша історія про неї, як причину всеї біди — як про „степову Гелєну”, зза якої пішла козацько-польська війна.



Вповнї реальний характер, як причини афери, мають за те ріжні старостинські драчі з Хмельницьким і вкінцї відібраннє суботівських ґрунтів, так що про се годить ся сказати тут кілька слів.



Примітки



1) Ріжні спірні питання біоґрафії Хмельницького і лєґенди про нього обговорив я в екскурсах, які, на жаль, відложив до осібного публїкування, і вони згоріли разом з иньшим матеріалом у Київі в 1918 р.



2) Див. у Яблоновского Ukraina с. 693.



3) Піночі так і називає його „осадчим чигиринським” — теккст у Липинського (c. 255).



4) Акты Ю. З. Р. Х. с. 466.



5) Ще одно місце пробутку родини Михайла могла-б вказувати згадка Павла Алепського про Черкаси, — дивю низше.



6) Scriba a rationibus proventuum - Коховский 1. с., теж Pamietniki do pan. Zygm. III (очевидне запозиченнє).



7) Коховский 1 c.



8) Procz Lisowczykow i р. Chmielnickiego wolontarioszow — Pisma Zolkiewskiego c. 571.



9) Депеша Саґредо при статї М. Кордуби п. 78 т. львів. Записок, ч. 2.



10) Путешествіе патр. Макарія IV с. 192.



11) Максимович зі згадки Мясковского (Michalowski c. 377), що іменини Богдана були десь коло різдвяних свят, досить правдоподібно здогадував ся, що він мав імя Федора „начертаного”, котрого день 27 грудня (І с. 479).



12) Xiadz Mokrski byl iezuita y uczyl w szkolach, pod ktorym Chmielnicki poetyki i retoryki sluchal, tenze ze Lwowa od mieszczan poslany do Chmielnickiego na traktaty, ktorego poznawszy Chmielnicki przy pospolstwie nic z nim nie mowil, a gdy sie rozeszli, nisko za noi oblapil y za cwiczenie dziekowal — Nowiny z Warszawy do obozu poslane 29/XI 1648, в теках Нарушевича l43 c. 379, з кьролїв. архиву.



13) Див. в т. VI с. 452.



15) Ґрондский: exigua litteratura tinctue (c. 40). Пасторій (Bellum c. 5): litterarum etiam nоn rudis (в Historia с. 27 одначе: rаrіоr denique inter Cosacos latinae necnon in reipibl. Polonae реritiа Хмельницького). Коховский: ex usu litterarum aliquo non inhabilis tractandis negotiis fuit (c. 20).



15 У Смірнова Крымское ханство с. 546-7, перед тим ще в Collectanea-х Сенковского (І с. 201), що не пожалував навіть дмти в своїй книжцї образок, де представлено, як Хмельницький в якімсь фантастичнім „козацькім” убранню править мусульманський намаз в присутности хана.



16) Грабянка с. 32, Величко II с. 381.



17) Див. в ч. І с. 272.



18) Таж же с. 310.



19) Акт Ю. и З. Р. X. с. 464; про розширеннє Богданом батьківщини мова і у Пасторія с. 32.



20) Michalowski c. 4.



21) Ojczyste spominki I c. 138, пор. вище с. 152 прим. 2.



22) Лист у Шайнохи II дод. 40.



23) Тут єсть тільки загальна згадка про забираннє жінок і доньо ккозацьких, як ми бачили вже вище, с. 81.



КОНФЛЇКТ З СТАРОСТИНСЬКОЮ АДМІНЇСТРАЦІЄЮ, ОБВИНУВАЧЕННЄ В БУНТЇ, АРЕШТОВАННЄ, ІНДІВІДУАЛЬНІСТЬ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ХАРАКТЕРИСТИКИ, УТЕЧА НА НИЗ.



Знаємо, що одною з головнїйших кривд, на які скатжили ся козаки, було те, що старостинська адмінїстрація брала з них поволовщину і ріжні побори. Здаєть ся, від сього зачали ся і прикрости Хмельницькому від Чаплїньского. В „реєстрі кривд” читаємо, що „в р. 1646, коли Хмельницький діставши двох Татар, возив їx до пана краківського (гетьмана Потоцкого) 1), в неприсутности його забрано у нього поволовщину, і з стайнї коня його; на котрім їздив в дикі поля”. Розгнїваний сими і поддібними прикростями, Хмельницький занїс скаргу на Чаплїньского — правдоподібно перед самого пана старосту. Але вона йому не помогла, а роздражнений нею Чаелїньский став чіпати ся Хмельницького ще гірше, і при якійсь нагодї вхопивши малого синка Хмельницького велів своїй челяди вибити його канчуками серед чигиринського ринку, і та так постарала ся, що по сїй екзекуції його занесено до дому ледво живого, і він потім незадовго вмер 2).



Другим ударом для Хмельницького було відібраннє від нього хутора. Чаплїньский представив старостї, що Хмельницький безправно і незаслужено володїє просторими ґрунтами, які мають належати до староства. Описав його як чоловіка шкідливого, ворожого і т. и., і кінець-кінцем дсітав позволеннє відібрати від нього ґрунти, котрими Хмельницький володїв, очевидно, без усякого певного документу, за простим позволеннєм старости Даниловича чи його підстарости. Правдоподібно, Хмельницькому було предложено взяти відшкодованнє за вложені в культуру сих ґрунтів кошти і уступити ся з них. Пасторій називає навіть суму, яка була кінець-кінцем признана Хмельницькому — 50 золотих. Хмельницький не хотїв уступати ся, тодї Чаплїньский тодїшнїм звичаєм урядив збройний наїзд, захопив ґрунти силоміць, при тім знищив двір Хмельницького, забрав збіже і всяке добро, — як звичайно при таких наїздах бувало 3).



Хмельницький пробував дійти свого; все його істнуваннє було поставлене на карту і він мусїя ужити всїх способів, щоб вернути собі маєток. Ріжні автори оповідають досить широко про його скарги і в ґродськім судї, і у короля, і навіть на соймі. Переказують ся резолюції списані в сих справах, і розмова з Хмельницьким короля, що мовляя порадив йому боронити ся силою 4). Маємо навіть королївську грамоту, нїби то видану йому королем на потвердженнє його прав, в Варшаві 22 липня 1646 р. 5). Все се одначе дуже сумнївне. І захований текст королївської грамоти, і самий факт її видання мало ймовірні; мало правдоподібно навіть, щоб Хмельницький в сїй справі звертав ся до короля — справа була безнадїйна, і Хмельницький се мусїв знати. Не знати, чи була вона навіть у ґродськім судї, не тільки що в соймовім; Хмельницький був nullo iure poss3ssor, безправний держатель. Навіть в згаданій грамотї з 22/VII, подиктованій Хмельницьким або уложеній на оснрві даних ним відомостей, нема згадки про якісь права його — крім дотеперішнього спокійного володїння. В такій справі все залежало від волї старости, і раз Хмельницькому не удало ся прихилити його, знайти протекцїю до нього — все було даремне.



Тим часом всї заходи, які Хмельницький робив против своїх ворогів, тільки ще більше загострювали відносини. Боротьбу перенесено на полїтичний ґрунт. На Хмельницького пішли доноси, обвинувачення в зрадї і бунтуванню козаків. Його давнїй товариш по службі військовій Роман Пешта, осавул чигиринський, обвинуватив його що він бунтує козаікв до морського походу: очевидний відгомін секретних поручень, даних королем. Коховский знає імя ще иньшого доносчика — якоговь сотника „Онїаса”, що доносив комісарови Шемберґу про приготовлення до бунту, які йшли від Хмельницького.



Крім загальних противодержавних замислів його обвинуватили також в якихось інтриґах спеціально против Ол. Конєцпольского, з нагоди звісного нам походу против Татар, що відбув ся в осени 1647 р. (в жовтнї) 6). Одні кажуть, що козаків обвинувачувано, що вони перестерігли Татар, і тому не удало ся захопити на місцї орди, иньші — що вони зробили засїдку на Конєцпольского, як він мав вертати ся з походу, і привідцею того оставлено Хмельницького. Першу версію знаходимо у Ганновера 7) другу у анонїмного мемуариста, дуже близького подїї 8). Він оповідає, що коли Конєцпольский з Базавлука (з Сїчи) рушав понад Днїпром до Кодака, прийшла відомість, що „Хмельницький бунтує козаків”. Мало се бути приблизно в останнїх днях жовтня н. ст. 9). Конєцпольский вислав перед собою свого служебника Радлїньского, державця Крилова , і той приїхавши до Крилова, „застав ріжнї вісти про бунти Хмельницького — що справдї він бунтує козаків, аби знищити обоз [Конєцпольского], що йшов до Крилова”. „П. Радлїньский, порозумівши, що він має такі замисли, поїхав з Крилова до Бужина, де був Хмельницький, зловив його і припровадив до Крилова”. (Коховский теж знає сей арешт Хмельницького в Бужинї і додає подробицю, що Хмельницького звабили туди приятелї, нїби то в справі продажи якогось славного своєю швідкістю коня). Конєцпольский, приїхавши до Крилова, застав Хмельницького в вязницї і учинив раду — що з ним робити. Порішили дати його на поруки: поручив ся за нього Кречовський полковник і деякі приятелї Хмельницького.



Так оповідає безіменний мемуарист. Хмельницький (в „реєстрі кривд”) безпосереднїм провинником в сїй афері вважає, видно, Пешту з його доносом. Він „донїс на його погибель до п. хорунжого коронного, нїби замишляє випровадити армату на море, а п. хорунжий по при иньші претенсії через Чаплїньского розгнївавши ся ще й за се, велїв наступати на здоровє Хмельницького”. А на иньшім місцї того ж реєстру сказано, щт п. Конєцпольский, „вертаючи ся з Запорожа, велїв взяти Хмельницького за варту і голову йому утяти, а як Хмельницький хотів удати ся в сїй справі до пана краківського [Потоцкого], по дорогах пороблено засїдки”.



Властиво Конєцпольский, як староста чигиринський, не мав права вязнити Хмельницького — тим меньше не міг засудити його на смерть, і свій арешт Хмельницький вважає, очевидно, одн
Страница 44 из 77 Следующая страница