Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ VIIІ. РОКИ 1626-1650 Страница 46

чи посполитої — „аби та мілїція поля не залягала і не забувала давнього способу воювання, що може придати ся в будучности”. Але заразом підносить, що Хмельницький добиваєть ся не того, щоб іти на море, але щоб жити в стародавнїй своєволї, „а ті святі постанови річи посполитої, для котрих стільки було положено труду і крови шляхетської пролито [себ-то ординація 1638 р.], — аби шию собі зломили” 3).



Се була правда, Хмельницький і його товариші не заявляли нїякої охоти іти на море. Їх завдання лежали на волости — в скасуванню ординації 1638 р. і відновленню порядків з-перед повстання Павлюка. Морський похід їм був зовсїм не потрібний, і про королївське порученнє — іти на море ми з козацьких кругів зовсїм не чуємо. Чуємо що иньше: що Хмельницький готуєть ся до війни „з Ляхами” з волї і наказу короля. Инакшими словами: король жадає помочи козаків против ворожих йому панів, котрі його не слухають і против його волї гнїтуть козаччину.



Ся ідея убираєть ся в ріжні форми - то релїґійні, то полїтичні. Так ми бачили вище оповіданнє Климова, як йому Хмельницький казав, що король підіймав козаків на Ляхів за грецькув іру стояти. Оповіданнє переказане не конче мабуть докладно, але що щоьс в такім роді виходило від Хмельницького і йшло між козаччину, се не підлягає сумнїву. Гридин, бувши на Запорожу під час аґітації Хмебьницького, як ми бачили, теж чув, що Хмельницький орґанїзував похід і підіймав на Ляхів „по королївському веелїню”. Запорожець „Тимошка Семенов”, що був в весняній кампанії 1648 р., також оповідав в червпї того-ж року, що се король підняв орду на Ляхів і віддав їй в неволю Потоцкого й иньших. Він, король, постановив перейти на православну віру, збираєть ся затим приїхати до Київа по жнивах, і всїх Ляхів хоче перевести „в християнаьку віру” 4).



З другого боку аґітація мусїла вдаряти в струни боротьби в союзї з королем проти панів-Ляхів, яаі против волї короля поневолили козаків ордмнацією 1638 р. і хочуть винищити саме імя козацьке (листа Хмельницького з 12 червня) 5). А можна з усякою правдоподібністю відгадувати ще оден варіант — обрахований спеціально на шляхту, що так сильно підтримувала Хмельницького і в такій величезній масї виступає в рядах козаччини 6). Се боротьба з маґнатством, яке обсїло спеціально східню Україну і зробило собі з тутешнього землеволодїння виключно маґнатську монополїю. Викинути відси маґнатів і дати простір дрібно-шляхетському і козацькому землеволодїнню — се ідея, яка вповнї могла уміщати ся в рамах повстання, в представленнях його шляхетських участників. Вгна відзиваєть ся не тільки в промовах Хмельницького перед комісарами 1649 р., але й гень пізнїйше, навіть в „статях” Б. Хмельницького: в його спеціальній опіцї для інтересів шляхти, яка пристала до козаччини.



В сих ріжних версіях лєґітімна лєґенда — віра в спочутє короля повстанським плянам і в його поміч, моральну чи реальну, плянованій боротьбі козацтва з маґнатами і їх воєнними силами, мусїла грати не однакову ролю, але мала своє значіннє. Вона була не нова: звучить дуже виразно і в аґітаційних відгомонах 1637 р., а можна піти ще назад і вказати на поголоски про союз короля і австрійської партиї против опозиційників, що ходили в 1590-х рр., як бачимо з нововідкритих матеріалів 7). Потайні зносини короля і двору з козаками в останнїх роках 1646-7 давали сїй лєґендї реальнїйшу підставу, нїж коли-небудь, і вона без сумнїву, відограла дуже значну ролю в аґітації, почавши від перших стадій її.



Розумієть ся, ми не можемо сказати, що ті заходи, які Хмельницький робить під сими кличами для орґанїзації своїх сил в перших місяцях, були докладно продумані і упляновані наперед, коли він тільки ще тїкав на Низ. Багато дечого могло бути піюдане тими обставинами, які він стрів аж на низовім ґрунті. Але провідна ідея, хоч би в неясних обрисах, мусїла у нього бути: зібрати на Низу козаччину і підняти її до боротьби для повалення ординації 1638 р.



Що при тім Хмельницький мусїв сподївати ся активних виступів з боку польського війська і польської старшини против себе і своїх заходів, се, розумієть ся, мусїло йоум бути ясне. Його нарікання на виступи Потоцького — тільки звичайне козацьке прибіднюваннє. Чи сподївав ся він з боку короля якоїсь помочи своїм плянам, се більше нїж сумнївне. Хмельницький мусїв настільки знати польські відносили, щоб тямити безсильність кооля, і ледво чи рахував на щось більше понад аґітаційне значіннє своєї лєґітімної ідеї.



Примітки



1) Як бачили ми вище, арештованнє його наступило десь при кінцї жовтня або на початку падолиста н. ст. Крилівські наради, виданнє Богдана на поруки, відїзд Конєцпольского до Корсуня, потім до Бродів — все се мусїло заняти кілька тижднїв, і потім прийшал звістка про утечу Богдана (Памятники с. 175.)



2) Пам. кн. Міхаловского ч. 21 = Памятники ч. 27. Подібне ж в листї до Заславського з того самого дня у Міхаловского ч. 20.



3) П. кн. Міхаловского с. 8 = Памытн. с. 198.



4) Акты Моск. госуд. II ч. 358, пор. 347. Ся поголоска про сподїваний приїзд Володислава на Русь — до Смоленська, відти до Київа, до Печерськоно монастиря, взагалї була дуже поширена тодї на Вкраїнї. Один з варіантів поясняє, що король тїкає на Русь від шляхти, що задумала його отруїти (мабуть за його привязаннє до руської віри і народу), тому з його приїздом треба сподїватись велипої усобицї — іb. ч. 234, 345.



5) Сей провідний мотив почув шість лїт пізнїйше архидіакон Павел, розитуючи Українцїв про причини і обставини повстання Хмельницького, й положив його в основу своєї історії Хмельниччини. Король, приятель Хмельницького, змовив ся з ним потайки, що Хмельницький підійме повстаннє, а король буде помогати йому військом, щоб знищити всїх маґнатів лядської землї і стати володарем необмеженим: правити самому, а не підлягати їх правлїнню. Король дїйсно зносив ся з Хм. і підтримував його вп очатках повстання, — тодї маґнати, довідавши ся про се, отруїли короля і він умер (Путешествіе м. Макарія II с. 10-12).



6) Див. вище с. 118.



7) Krol роtаіеmnіе posylal do nizowych kozakow, dajac im pieniadze, aby na ten sojm przybyli do Warszawy pomoc wszelkich rozruchow przeciwko tym, ktorzy by chcieli byc przeczni Rakuskiemu domovi — Dyaryusze sejmoye z rr. 1591-2 c. 367.



Розділ X. Весняна війна 1648 р.



Розвій повстання і польський наступ: успіхи пгвстання на Низу, сили Хмельницького, переговори і союз з Кримом, рух ”на волости”, трівога в шляхецьких кругах, похід Потоцкого, відмовлення короля і сенаторів, непримирене становище Потоцкого, його пляни безоглядного задавлення руху, місія до Хмельницького і його відповідь.



Жовті Води: марш польського війська, польські сили, експедиція на Низ, похід Шемберґа, сухопутна експедиція Стеф. Потоцкого, бунт під Камінним Затоном, гетьмани під Чигрином, їх відступ, бльокада Ст. Потоцкого на Жовтих Водах, відступ і погрои.



Корсунь, вісти з Кодака, трівога гетьманів, вість про жовтоводсткий погром, уступленнє під Корсунь, наступ козаків, уступленнє гетьманів, погром в Гороховій Діброві, вражіннє від нього у сучасників.



Татарські зашони. Хмельницький під Білою Церквою, його сили, розвій повстання, відомости з Заднїпровя, утеча Поляків і Жидів, Хмельницький стараєть ся затримати повстаннє в межах можливої коректности.



РОЗВІЙ ПОВСТАННЯ І ПОЛЬСЬКИЙ НАСТУП: УСПІХИ ПОВСТАННЯ НА НИЗУ, СИЛИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ПЕРЕГОВОРИ І СОЮЗ З КРИМОМ, РУХ ”НА ВОЛОСТИ”, ТРІВОГА В ШЛЯХЕЦЬКИХ КРУГАХ, ПОХІД ПОТОЦКОГО, ВІДМОВЛЕННЯ КОРОЛЯ І СЕНАТОРІВ, НЕПРИМИРЕНЕ СТАНОВИЩЕ ПОТОЦКОГО, ЙОГО ПЛЯНИ БЕЗОГЛЯДНОГО ЗАДАВЛЕННЯ РУХУ, МІСІЯ ДО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО І ЙОГО ВІДПОВІДЬ.



Зберім тепер разом сі вказівки сучасних джерел про розвій повстання і конфлїкту його з Річею-посполитою, чи то її воєнними силами на Українї, що стояли під проводом гетьмана Потоцкого.



На Сїчи, згідно з ординацією, стояла значна козацька залога. Поза нею на Запорожу було чимало затишних кутків, де пробував ріжний своєвіьлний нарід, що не пераводив ся весь сей час, як ми бачили вище з ріжних епізодів 1640-х рр. До нього звернув ся Хмельницький, прибувши в груднї або на початку сїчня 1648 р. на Запороже, з своїми розмовами про панські утиски, утрачені вільности і спочутє короля до боротьби козаччини за свої права, і знайшов послух і відклик.



По словам Гридина, Хмельницький почав свою аґітацію в серединї сїчня ст. ст., вірнїйше — вона в сїм часї стала вже голосна на Низу. І вже в сїй стадії грають ролю „королївські листи”. Тодї чи самим Хмельницьким, чи його прихильниками могла бути пущена історія про те, як пильно були затаєні панськими прислужниками сї дорогоцїнні листи і як „штучно” видістав їх з укритя Хмельницький.



Лєґенда ся підіймала інтерес до тих листів, збільшала їх цїнність. Але не видно нїде, аби був звісний дїйсний зміст тих листів, чи листу королївського, і можна сильно сумнївати ся, чи читали ся ті листи коли-небудь і ким небудь і чи взагалї були вони в руках Хмельницького. Дїйсний зміст того листу, який був даний козакам в 1646 р., досить мало міг відповідати аґітаційним мовам, які йшли від Хмельницького і його товаришів, і певно, більше робили вражіння таємничі згадки і натяки на сї листи і потайні розмови з королем, нїж дїйсне зазнайомленнє з їх змістом.



Можемо прийняти пізнїйшу згадку Хмельницького, що перші кадри його одномишленників не виходили за 250 чоловіка, - але тільки в дуже раннїх стадіях аґітації. Вона йшла жваво й захоплювала все ширші круги. Вже десь не піднїйше сїчня ст. ст. Кречовський, вибравши ся на розвіди в степи, на вість про бунтованнє козаків Хмельницьким, стрічає висланників його 1), що йдуть від нього очевидно в пограничні осади волости — приєднувати їх до повстання. На Запорожу ж в другій половинї сїчня ст. ст. число прихильників повстання було вже таке значне, що Хмельницький розпочав підїздову війну з залогою, що стояла в Сїчи, заразом аґітуючи серед реєстрових козак ів, щоб перетягнути їx на свій бік. Кінець кінцем дня 30 ст. ст. сїчня він заволодїв Сїчею і при тім вся реєстрова козаччина дїйсно пристала також до Хмельницького. Се, очевидно, той реальний момент, що в оповіданнях, записаних Кунаковим, описуєть ся як погоня за Богданом 500 козаків і 300 Ляхів, з котрої козаки пристають до Хмельницького, а Ляхів побивають (вище с. 170).



Се був дуже важний успіх повстання; по словам Машкевича, до Хмельницького „почало горнути ся що тільки жило”. Опанувавши Запороже, міг він уже з більшою надїєю повести переговори з Татарами, і по словам анонїмного мемуариста, вони вже в лютім привели до якогось порозуміння, скріпленого выдачею Богданового сина в закладнї. Гридин знає про два посольства Хмельницького в Крим і довершеннє союзу з Татарами представляє собі фактом трохи пізнїйшим. Московське донесеннє оповідає про офіціальне посольство козаків до Криму як факт з останнїх днїв лютого і першхи днїв марта.



Крім москвоського донесення деякі подробицї про се посольство дає турецький хронїст Наїмп-Челебі. Він каже, що при кінцї квітня 1648 р. від кримського хана прибув післанець до султанського двору і оповів, що козацька громада загнїзджена в місцевости званій „Жовтим Очеретом”, відвернула ся від Ляхів і відмовивши їм послуху, прислала до кримського хана одного чи двох головнїйших своїх достойників з такими словами: „Бажаючи вашої опіки на будуче, ми душею і тїлом будемо в союзї з вами служити на користь ісламу в будучих війнах; з Ляхами ми розірвали зовсїм; просимо вас: візьміть від нас закладнїв і згодьте ся на союз з нами”. Хан показав всяку почесть тим послам і згодив ся уложити союз на всїх умовах, ними предложених; обіцяв післати їм поміч в походї на Ляхів, вчинити великий набіг з ордою і взагалї обіцяв помогати їм 2)).



В польських кругах таку охоту Татар толкували тим роздражненнєм,, яке викликав в Криму останнїй наїзд Ол. Конєцпольского. Се вповгї правдоподібно — міг навіть Хмельницький, сам покривджений Конєцпольским, ударити в сю струну — відплати Конецпольскому за його наїзд. Але поза тим були й иньші мотиви. які сим разом прихилили хана до союзу з козаками, котрих Орда стільки разів покидала на боже призволеннє в їx конфлїктах з Польщею. Хан був роздражнений, що йому не платили „упоминків''. В Кримї саме пройшла велика усобиця, яка ледво не перевернула самого хана 3). Щоб залагодити розбурхані сили, найкращим виходом була успішна війна, добичливий похід, а спільний виступ з козаками давав на се добр івигляди. До того, як оповідає московська реляція, в Криму був тодї сильний голод: „минулого року хлїб не родив ся, і тепер худоба, вівцї і корови здихали і ,чорні Татари' війнї раді і без війни їм до лїта нїяким чином не прожити” 4).



На сї вісти про аґітацію Хмельницького на Низу, погром сїчевої залоги і трактати з ханом сильний рух став прокидати ся „на волости”, серед пригнетеної „золотим спокоєм” української людности. Потоцкий, оправдуючи свій марш на Україну супроти невзоволення короля, толкуєть ся, що мусїв зробити його між иньшим і з огляду „на прошення милої братії” (шляхти), „з котрої одні, ратуючи житє і майно, утїкали з України до війська, иньші, зістаючи ся на місцї, але не докладаючи ся на власні сили супротивлення, горячими прошеннями понуждали мене, аби моєю присутністю й помічю ратував Україну в її теперішнїй небезпецї і спішив гасити погибельний огонь. Бо вже так був зайряв ся, що не було вже такого села, такого міста, де б не кликано до бунту (na swa wola) i не роблено замислів на здоровє і майно панів своїх і державцїв. Буйно домагали ся вони своїх заслуг 5) і часті заносили жалї на кривди і докуки, і се було вступом до бунту. Бо не так їх від того болїло, як від ординації річи посполитої, від правлїння і власти старшин, іменованих їм від вашої кор. мил. Вони хочуть не тільки зломити її, але й самовластно панувати на Українї, траактати з постороннїми монархами укладати і все те робити, що їм сподоабєть ся”.



По словам Потоцкого, тільки його швидкий марш і ріжні заходи против повстання стримали йоого вибух, що готовий був обняти усю ту східно-полудневу Україну вже в тім чпсї, місяцї марте ст. ст. „Як би не ужив я антідоту поспішности, вибухнув би вже такий огонь на Українї, що тільки б великими силами або не швидко міг бути загашений. Сам оден князь воєвода руський [Ярема Вишневецький] відібрав від своїх відданих кількадесять тисяч самопалів — а що ж у иньших! А вся та стрільба з людьми мала пристати до бунту Хмельницького. Коли б тому всьому не запобігло ся від перших початків, не позабирано армату по ріжних замочках, що своєволя збирала ся захопити, легко може ваша кор. мил. зміркувати, що назбирало ся б тої своєволї і що вона наробила б в державі ваш._корол. мил.” 6).



Хоч Потоцкий, щоб оправдати свій марш на Україну пред королем, міг старати ся предстаавити становище України в можливо небезпечнім видї, про те намальована ним картина трівоги і руху для того моменту, коли лист писано (31 марта н. с.) 7), мабуть не далеко відбігала від правди. Тільки свій марш на Україну Потоцкий рішив, не чекаючи тої панїки на Українї, і перше ще, нїж вона прокинула ся.



Як ми вже знаємо (с. 139), Потоцкий вже з осени дуже підозріліво дивив ся на українські обставини, пророкуючи вибух козацького бунту при першій нагодї. В правительственних кругах проєктовано комісію, яка б виплатила залеглу плату козакам і розглянула б їх жалї. Але Потоцкий, визно, не покладав на неї особливих надїй, і вона дїйспо нїяк не могла зібрати ся, бо не мала з чим їхати — не було грошей на виплату, коли козакам належало вже 300 тис. золот. Комісари прибули на Україну аж весною, коли Потоцкий ладив ся до війни, і таки грошей не привезли, так що нї з чим було й зачинати: гроші поспіли аж під Корсунь.



В ранїйших листах Потоцкий признавав великі кривди козацькі і жадав репресій на українних старостів, але тепер, при перших симптомах руху між козаками загорів ся бажаннєм за всяку цїну приборкати їх. Король намовляв датии спокій з оружними заходами, а пустити козаків на море. Кисїль писав потім, що і він і иньші сенатори теж радили Потоцкому „не шукати одного козака по сплавах запорозьких, не висилати на Днїпро иньших козаків, але затримати їх при війську річи посполитої, приласкавши якось” 8). Маємо справдї оден лист Кисїля до Потоцкого а 16/III в тонї дуже обережного і несмілого прошення за козаками, — аби гетьман вглянув в їх становище, в їх жалї подані з Запорожа. Бо їx теперішнї полковники в дїйсности являють ся старостинськими слугами і не боронять інтересів козацьких. Отже заспокоївши Україну приходом коронного війська, нехай би показав війську козацькому всяку ласку і направив соймовою ухвалою що треба 9). В такім же, очевидно, лагіднім тонї держані були листи до Потоцкого від старого Любомірского, воєводи краківського, про котрі з признаннємз гадував потім Хмельницький, знайшовши їх в кореспонденції Потоцкого по корсунськім погромі 10).



Але Потоцкий відповідав (в тім же листі з 31 марта до короля), що він, хоч признає користним пустити козаків на море, але напеоед мусять заспокоїти козаччину і задавити всякі прояви бунту. Посилав ся на те, що човнів готових однаково нема, треба час на їх виготовленнє, „а хоч би й були готові, важно, щоб козаки, коли буде потреба в тім, — виправлені були [на море] заспокоєні, в повнім порядку. Бо, боронь Боже, як би ,той пункт' не заспокоїв ся, а вони вийшли на море, то по поворотї підняли б бунт невгасимий, і ледви чи ординація річи посполитої не мусїла б зникнути. А як би ми гостро за нею обставали, поготів будемо мати з ними війну”.



Властива причина сеї неохоти до морського походу, очевидно, лежала в тім, що Потоцкий, памятаючи бурю, викликану в шляхетських кругах воєнними замислами короля, не хотїв накликати на спбе нарікань, позволивши козакам зачіпити Тупка. Тому шукав усяких мотивів против королївського пляну, — хоч в даний момент сей плян був дїйсно спасенним. Роялїсти, зводячи потім весь королївський плян війни против Турків до ідеї запобігти козацькому повстанню такрю війною, могли з повним правом вказати, що коли б Потоцкий в той момент задекретував похід на море, се певно відвернуло б козаччину від аґітації Хмельницького. Ослабило його союз з Татарами і відвело б всю пізнїйшу грозу від Польщі. Але Потоцкий тодї або не розумів сього, або й розуміючи не хотїв ріскувати своєю репутацією у шляхти, і стояв за приборканнє козаччини.



Супроти королївських відмовлянь від воєнних вичтупів він запевняв що рушив на Україну не для того, аби проливати християнську кров, „яка може бути в своїм часї потрібна річи посполитій” (!). „Досї не пролито ще одної краплї козацької крови військом королївським, і не буде пролито — аби тільки покорили ся, відложивши свою легкодушність і ароґанцію, та задавили своє завзятє'', писав він в тім же листї з 31 марта. Запевняв, що його заміром було „не добуваючи бронї, одним страхом закінчитм війну”, і оповідав про свою вирозумілість для Хмельницького, до котрого кілька разів посилав, заохочуючи його, аби піддав ся, і обіцював „милосердє і пробаченнє його вчинків”.



Все се, очевидно, малознаяні фрази. Потоцкий міг вперед знати, що Хмельницький не на те тїкав на Низ, аби ставати потім в ролї помилуваного грішника перед сердитим гетьманом. Правдоподібно від першої вісти, що Хмельницький прогнав козацьку залогу з Сїчи, в мислях Потоцкого був уже рішений плян — іти військом на Запороже і задавити коазцьку своєволю тут, в останнїм її захистї (таку цїль мала пізнїйша експедиція Стефана Потоцкого). В однім збірнику документів до часів Хмельниччини маємо два листи Потоцкого. Оден — се наказ полковникови канївському, аби разом з полковниками чигринським і переяславським ішов яко мога спішно на Заапороже, і разом з козацькою залогою приложив усї зусилля до того, щоб погромити „того бунтівника”, безоглядно, „в пень” стинаючи всїх участників повстання. Він має дату 13 лютого. Другий лист, з дня 20 лютого в Корсуню — се відозва до всїх, „хто при Хмельницькім пробуває, аби з тої своєвільної купи розійшли ся, а самого Хмельницького видали. Инакше майно їх на волости буде пограблено, сїмї побиті, і Потоцкий доти не вийде з України, доки йому Хмельницького не видадуть, і козаки не покорять ся. Відозва ся має примітку, що її відіслали козаки-бунтівникии до пана маршалка — очевидно, як доказ немилосердности Потоцкого, на яку так нарікали.



Прикмет підроблення в обох сих листах не помітно — хоч я, признаюсь, рад би був їх знайти в збірнику більш авторітетнім. 11).



Що до листів Потоцкого до Хмельницького, про котрі він згадує, не маючи їx, не можемо оцїнити, скілььки в них дїйсно було якоїсь миролюбивости. Досить вона сумнївна, і в каждім разі, коли там і були які миролюбиві слова, то Хмельницький їм не надавав значіння. Він рахував ся з перспективою польського походу на Запороже мабуть від перших вістей про марш Потоцкого на Україну і пізнїйше рахував „наступленнє” Потоцкого на себе трохи не від найперших своїх заходів на Запорожу. Про всякий випадок укріпляв ся в сусїщстві Сїчевого коша „на Бучках” 12), ладив ся до війни, до облоги.



На листи і посольства Потоцкого Хмеельницький, по словах Потоцкого, довго не відповідав нїчого і затрімував у себе його післанцїв, тільки на посольство Хмєлєцкого дав відповідь. Те що ми маємо від нього — вичисленнє кривд, виняте з якогось листу, чи устного поручення до Потоцкрго, і переказані Потоцким умови, які Хмельницький ставив для занехання свого повстання, можуть справдї належати до сього посольства Хмєлєцкого, і не знати чи були поза тим ще якісь листи від Хмельницького до Потоцкого чи иньших достойників з Запорожа. Хоч у пізнїйших письменників говорить ся про ріжні листи його, якими він старав ся приспати увагу польської сторони 13), а в сучасних листах з лютого і марта ми стрічаємо парафрази ріжних жалїв з Запорожа і вияснень причин повстання 14), але конкретної вказівки на якісь писання Хмельницького і товаришів я не бачу.



Умови передані Хмельницьким через Хмєлєцкого при кінцї марта н. ст. в каждім разї не були призначені на те, щоб заспокоювати і замилювати очі Полякам. Скасованнє ординації 1638 р., приверненнє давнїх вшльностей козацьких і вмведеннє польських військ з України — се були жадання дуже далекосяглі і звучали, як ультіматум з козацької сторони. Як останнїй привід до війни були вони очевидно прийняті й Потоцким.



Примітки



1) Памятники с. 175 (див вище с. 167).



2) У Смирнова Крымское ханство, с. 539.



3) Про неї у Смірнова с. 531 і д.; інтересна записка Освєнціма с. 210.



4) Акты Ю З. Р III с. 180, пор. Акты Москов. госуд. II с. 216



5) Правдоподібно, мова про невиплачену козацьку плату.



6) Пам. кн. Міхаловского ч. 4.



7) Про дату див. вище с. 168.



8) Лист з 27/V в збірцї Шайнохи дод. 5.



9) Виданий (дуже лихо) Р.-Гавроньским — Rus с. 303, і відти Sprawy і rzeczy ukr.



10) Пам. кн. Міхаловского ч. 5.



11) Збірник, пегеписаний рукою ХVIIІ в., з біблїотеки Мнїшків, недавно війшов до біблїотеки Осолїнських (No. 3564) — містить збірку документів до історії Хмельниччини, переважно звісних з иньших анальоґічних збірників, в відписах досить вірних. Очевидно, сей збірник цитував Кубаля в своїй моноґрафії про Ю. Осолїньского як рукоп. краківської академії No. 442, без подання сторін. Згадані документи вписані в нїм на с. 52 і 53. Кубаля вважав їх за додатки, долучені до листу Хмельницького до короля з 12/VI-II с. 180. Наводжу їх в цїлости:



Соріа listu producowanego krolowi imci od imci pana krakowskiego hetmana wielkiego do imci pana pulkownika kaniowskiego pisanego.



Poniewasz na waszmosci residentia zaporozka, spiesz iako naypredzey na Zaporoze, zeby waszec tego buntownika pogromic mogl. In socios tey pracy przydaie waszeci panow czehrynskiego y perealsawskiego pulkownikow, roskazuiac abyscie waszec wszyscy dusznie starali sie, albo byl poimany albo tez zniesiony. Tu plac oswiadczenia cnoty y zyczliwosci ku rzeczy pospolitey. Na nic sie waszec nie ogladac, w pien wszystkich scinac. Jezeliby ktory z kozakow nie chcial waszeci parere y dzielnie z tymi swawolnikami rem agere, notuy ze ich waszec, a ia severe to ganic obiecuie. Bedziecie tam waszimosc mieli dwiescie dragonow z Kudaku, z ktoremi tego zdrayce znosic, u me odetepuicie go, dokad go albo wezmiecie albo nie wezmiecie albo tez zniesiecie. Oddawam sie zatym etc. Data Warbiczu die decima tertia februarii anno millesimo sexcentesimo quadragesimo octavo. Win. pana zyczliwy рrziасіеl Mikolai Potocki kasztellan krakowski hetman koronny.



Uniwersalu copia producowanego i krolewskiey mosci Wladyslawowi, do rak іmсі pana marszalka od kozakow rebellizantow odeslana.



Mikolai Potocki z Potoka kasztellan krakowski, hetman wielki koronny, barsji, nizenski etc. etc. starosta. Wszyscy ktorzy sie kolwiek przy Chmielnickim bawicie! Przestregam у napominam, abyscie siе z tey cupy swawolney rozeszli, a samego do rak moich oddali, wiedzac o tym, iezeli tey mоіеу nie wykonaci(e) woli, wszystkie dostatki wasze, ktore we wlosci waszey macie, zony, dzieci wyscmac roskaze. Tosz imsc pan woiewoda czernichowski hetman роlnу koronny uczyni, ktory wszysttkich z Umanszctyzny popisac roskazal, y obiecuie to, izeli sie za wzcieciem tego uniwersalu nic powrocicie, zarowno surowosc nad wami wykonywac. A zeby ta obietnica moia do skutku przyszla, dotad nie znide z Ukrainy, dokad ukorzeniem y oddaniem tego zdraicy ukoiony nie bede. Nad to obiecuie wam, isz sie i na Zaporozu nie osiedzicie: niе tylko ode mnie zycia swego nie bedziecie bespoecznemi, ale tez od Tatarow y od Moskwy — wszedzie wam bedzie ta swawola ganiona. Dla lepszey tego uniwersalu pewnosci reka sie swoia przy pieczeci przycisniemu podpisuie. Data w Korszuniu die vigesima februarii anno Dni millesimo sexcentesimo quadragesimo octano.



) Бучки Великі і Малі — протоки в безконечній сїтцї, що творить ся на устю Базавлука до Днїпра (див. у Еварницького Вольности запорожскихъ козаковъ с. 182).



13) Згадка листу з 2/IV, що Хмельницький tylko sie offertami bawi (Міхаловск. ч. 5), може накривати ся з відповідю привезеною все тим же Хмєлєцким, з котрою сходить ся теж, що оповідає він про зміст „оферт” Хмельницького.



14) Напр. в цитованім листї Мясковского з 16/II, Кисїля з 16/III, і т. и. В збірцї Ґрабовского Ojczyste spominki II c. 111 надрукований лист Хмельницького до Потоцкого з Запорожа, дня 3 марта, без подання джерела, тому трудно рішити про його автентичність. Хмельницький оповідає причини своєї утечі на Запороже, згадує про безрезультатні прошення Потоцкого за Хмельницьким у Ол. Конєцпольскоо, і питає, чи може покладати ся на далї на оборону його перед Конєцпольским (mozna li to rzecz abys mie wmраn mogl w zdrowiu mojem od tego pana bronic? bardzo bym rad na sliachetne а раnskіе slowo wmpana zawierzyl, a na inszego ni na kogo nie moge sie spuscic).



ЖОВТІ ВОДИ: МАРШ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА, ПОЛЬСЬКІ СИЛИ, ЕКСПЕДИЦІЯ НА НИЗ, ПОХІД ШЕМБЕРҐА, СУХОПУТНА ЕКСПЕДИЦІЯ СТЕФ. ПОТОЦКОГО, БУНТ ПІД КАМІННИМ ЗАТОНОМ, ГЕТЬМАНИ ПІД ЧИГРИНОМ, ЇХ ВІДСТУП, БЛЬОКАДА СТ. ПОТОЦКОГО НА ЖОВТИХ ВОДАХ, ВІДСТУП І ПОГРОМ.



Про воєнні заходи Потоцкого ми знаємо вже, що передові сили на Запороже були вислані в початках лютого, і слїдом сам Потоцкий рушив на Україну. В однім часї з ним полетїв на Україну і польний гетьман з Винницї. На збір хоругвам був визначений день 13 (23) лютоло. Але новий лист від комісара, що він розпустив реєстрових козаків, зісташи ся тільки з польськими хоругвами, і просить рятунку, змусив Потоцкого відкликати сей термін і велїти поспішати як скоріше; взагалї він „дуже журив ся і спішив” 1). Штаб-кватирою був Корсунь.



Кварцяного війська, що рушило з Потоцким могло бути коло трьох тисяч (всього рахувало ся тодї в кварцянім війську 3.510 чоловіка: гусарів 1040, козаків 1170, драґонів 900, пішаків 300 2).



Наново були покликані козаки і ставили ся; приведено їх для певности до присяги 3). Чекали помічних полків від комісарів і ріжних иньших панів, до котрих розіслав завізвання Потоцкий. Але вони стягали ся помалу, тоау на воєнній радї в Корсунї рішено тим часом ивслати на Низ свій аванґард, зложений з польстких і козацьких полків.



Се був погибельний плян, що послужив першим кроком в цїлім рядї пізнїйших катастроф, так що з пізнїйшого погляду аж дивно було, як могло бути прийняте таке небезпечне рішеннє. В листї, писанім з обозу, Потоцкий так означав завданнє сеї екскурсії: вона була післана почасти для приборкання бунтів козацьких, почасти для сторожі Запрожа 4). Головним інїціатором її оден участник походу називає комісапа Шемберґа і каже, що Потоцкий потім відказував на сї лихі ради 5); але трудно покладати ся на сї відзиви на Шемберґа як на мертвого валили потім все.



Очевидно, польські вожди за всяку цїну хотїли не допустити Хмельницького на волость, щоб тут не вибухнуло зараз повстаннє, — змагали до того, щоб паралїзувати його на Низу і там задавити. Рахунок властиво був вірний, тілоки переведеннє сього пляну стояло в рішучій суперечности з тими усїми розважними гадками, які сам Потоцкий висловляв хоч би в своїм листї до короля з 31 марта. Він рахував тодї сили Хмельницького на 3000 чоловіка. Знав про його трактати з Татарами і помочи, які він брав від орди, що стояла на нижнїм Днїпрі. Підчеркував непевний настрій козаків, які готові прилучити ся кождої хвилї до повстання. І от висилав против сього небезпечного, необчислимогго в своїх силах і засобах ворога, що закріпив ся на далекім і незвіснмі теренї, невеличку експедицію — в родї тих панських походів, які собі робили в степи тому кілька місяцїв Конєцпольский або Вишневецький.





Рішено було післати козацькі полки — мабуть рахуючи на їx знаннє місцевости, і з ними частину кварцяного війська, але при тім нащось постановили подїлити сї сили на два віддїли: сухопутний і річний, що мав іти долї Днїпром на байдаках і десь на Низу зійти ся з сухопутними полками. „Полем” післано половину реєстрового війська під началом самого комісара Шемберґа, сїм хоругов драгонських, що були при комісарі
Страница 46 из 77 Следующая страница