Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ VIIІ. РОКИ 1626-1650 Страница 49

рна книга, богато разів видавана в жидівськім текстї, перше виданнє в Венеції 1653 р. (Натан еміґрував до Італїї). Єсть переклад французький, нїмецький, росийський, і найновійший — польський, М. Балябана, в часоп. Rus, 1911. В передмові перекладчик вичисляє иньші, меньш важні жидівськкі мемуари про Хмельниччину.



Йоахим Пасторій ab Hirtenberg, канонїк ґданський, незвичайно плідний письменник (ум. 1682),, обробив історію Хмельниччини в кількох виданнях. Поминаючи річи аноннїмні, що тільки наздогад вважають ся його творами (так дехто вважає його виланннєм і Relatio glor. exped. — див. у Естрейхера т. XIX с. 402 і XXI с. 117., варте уваги особливо його Веllum scythico-cosacicum seu de coniuratione Tartarorum, Cosacorum et plebis russicae contra regnum Poloniae ab Ioanne Casimiro profligata, перше виданнє в Гданську 1652 р., друге тамже 1659, третє 1665. Описує війну 1648 р., кінчаючи переяславською комісією на поч. 1649 р. В передмові автор згадує книжку Кояловича, реляції А. Мясковского і Януша Радивила. Книга ся мала великий вплив на всю пізнїйшу історіоґрафію завдяки своїй популярносри. Заповіджена в нїй книга автора про початки війни мабуть та що вийшла 1680 р. під тит. Historiae polonae раrs prior: de Vladislai regis extremiw i т. д., в пяти книгах. По смерти автора, р. 1685, її випущено наново, з зміненою обгорткою, і до неї додано pars posterior, de Ioannis Casimiri regis expeditione Zboroviana i т. д. — ad annum usque 1651.



Самійло Кушeвич, райця львівський, уважливий свідок козацької війни, носив ся з гадками обробити історію сеї війни, то в видї збірки вибраних листів, які б малювали крок за кроком розвій подій, то в видї праґматичного оповідання. Нї оден з сих плянів не був ним доведений до кінця. В одинокій, ониґінальній рукописи зістали ся разом і та вибірка листів, що обіймають час від початків повстання до зборівської угоди включно, і проби праґматичної повісти про війну, в найширшім начерку доведеної також до зборівської війни; крім того фраґментарний начерк війни 1657 р. (Arma Transilvanica). Фраґменти сї видані в VI т. Жерел до історії України-Руси.



Samuel z Skrzypny Twardowski Woyna domowa z kozaki i Tatary, Moskwa, potym Szwedami i Wegry przez lat dwanascie toczaca sie — віршована історія, ітересна для нас особливо своєю популярністю в старій Українї. Автор писав по горячим слїдам подїй, в 1650-х рр. (умер 1660 р.) Притоку до писання дав йому тріумф над козаками під Берестечком, він зачав від описування сеї радісної хвилї і потім уже приробив початок. Частина його працї вийшла друком 1660 р., цїла 1681 р., в Калїші. Польська прозаїчна перерібка її видана була 1840 р. в Вроцлаві п. т. Pamietniki о wojnach kozakich przez nieznanego autora, і вдруге ще 1842 р.; росийський переклад сеї перерібки вийшов 1847 р. п. з. Краткая исторія о бунтахъ Хмельницкаго (московські Чтенія, т. 8), а правдивий Твардовский такъ і досї не діждав ся нового видання.



З старих українських перекладів його працї видана перша частина перекладу зробленого 1718 р, Стеф. Савицьким, полковим писарем лубенським, при лїтописи Величка, в IV томі. Величко положив прафю Твардовского в основу своєї історії Хмельниччини (про відносини сих двох авторів новійша розвідка В. Петрикевича: Лїтоись Самійла Величка а Woyna domowa Самійла Твардовского, Тернопіл, 1910, відбитка з Справоздання укр. ґімназії). Пізнїйше Твардовского ще раз переклав на українське Лукомський, але переклад сей не заховав ся.



Laurentii Rudawski Historiarum Роlоnіае ab excessu Vladislai IV ad pacem Olivensem usque libri IX. Автор був сучасником Хмельниччини, обертав ся близько двірських кругів (батько й вітчим його були секретарями кор. Володислава), але з кінцем 1650-х рр. еміґрував до Австрії, і тут десь в 1660 рр. написав свою працю, присвятивши її цїсареві Лєопольдови, від котрого дістав ріжні бенефіції. Видана вона була тільки в 1755 р., Міцлєром в Липську. Польський переклад, виданий в 1855 Саасовичомъ, до певної міри теж вивів з уживання ориґінал.



Pierre Chevalier, Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne; кінчить ся білоцерківською згодою, зпочатку вийшла анонїмно в колєкції Thevenot, Relations des diverses ouvrages соurіеuх, 1663, і тогож року осібно, а іменем автора, в Парижі. Нове виданнє 1859 р. в серії Bibliotheque russe et polonaise, VII, librairie Champion.



Linage de Vauciennes, L'origine veritable du soulevement des cosaques contre la Pplogne, Париж, 1674 — оповідає без усяких, мовляв, змін, з заховаонєм діальоґічної форми, те що чув від Радзєйовского в домі дюка Арпажон (бувшого поста в Польщі), коли Радзейовский відідував його в Парижі; кінчить ся зборівською угодою.



Samuel Grondski. Historia belli cosacco-polonici — писана на вигнанню, в Семигородї, де автор, польський протестант, доживав свій вік і вмер 1676 р. Бувавши в посольстві у козаків від польського і потім від шведського короля, до котрого пристав, посилаєть ся на відомости про Хмельниччину, котрі мав від Виговського і від ссого товариша в посольстві Стан. Любовіцкого. Книга вийшла тільки 1789 р., в Пешті (видав проф. Коппі).



Alberto Vіmina, Historia delle gverre civili di Polonia, Венеція, 1761. Автор був венецьким висланцем у Хмельницького в 1650 р., пізнїйше послом при папській курії — як значить ся на титулї книги. Головна праця, подїлена на пять книг, обіймає історію рр. 1648-51, до сього додана коротенька статя про московсько-польську війну: Breve racconto dei profitti de1l armi de Mosouiti contra la Polonia, і ґеоґрафічні cтатї про Московію і Швецію. Не війшли до сеї книги й були видані тільки зм наших часів інтересні записки автора з посольства на Україну цитовані вище (с. 162).



Vespasiani Kochowski Annalium Poloniae ab obitu Vladislai IV climacter primum (1648-1655) в Кракові 1683. Другий „клїмактер“ (climacter — ступінь або критичний рік), 1655-1661, вийшов 1688. Треїтй доведений до абдікації Яна-Казимира, вийшов незадовго перед смертю автора (ум. 1699), року 1698. Четвертий зістав ся невиданим і вийшов в польськім перекладї в 1853 р. Се найбільша і найпопулярнїйша з старих праць про Хмельниччину, — але занадто „лїтературна''. Автор дістав за свої працї титул королївського історіоґрафа і річну пенсію — доказ, що його історі відповідала поглядам і почутям польських верхів. Під впливами Коховского писав наш Грабянка і за них пізнїйші козацькі історики. Прикра латина, котрою писана лїтопись Коховского, була причиною, що вже з XVIII в. почали зявлятись толковання його працї на польське. Такий переклад видав 1840 р. Рачиньский, не пізнавши автора, п. заг.: Historia panowania Jana Kazimierza przez nieznajomego autora. Потім, коли йменнє автора викрито, видано сей переклад, провіривши з ориґіналом, вдруге вже з іменем Коховского, але в обох виданнях без початку, і з великими недокладностями не тільки в першім, а і в другім виданню.



В повній залежности від Коховского (чи від друкованого видання, чи може якогось ранїйшого начерка) стоять в сїй части дуже популярні в історичній лїтературі Pamietniki do panowania Zygmunta III, Wladyslawa IV i Jana Kazimierza, Wyd. K. Wojcicki, 1846. Переходимо до історіоґрафії української.



Одиноку вповнї сучасну історію Хмельниччини — дуже коротку і свобідну від всяких лїтературних претензій, але цїнну своєю безпосередністю маємо від звісного козацького дипльомата Силуяна Mужилівського. Вона була написана ним в Москві в лютім 1649 р. для інформації царя, й оповідає подїї 1648 р., до замирення. Заховалась в актах посольства в дуже сумнім станї і була видана з почаку в витягах з московського перекладу Востоковим в статї „Первыя сношенія Б. Хмельницкаго съ Москвой“ в Кіев. Стар. 1887. В ориґінальнім українськім текстї (наскільки його можна, реставрувати в знищених частях) видав її я в часоп. „Україна“ 1914.



Перший історично-лїтературний твір присвячений Хмельниччинї маємо в так званій „Літописи Самовижця“ анонїмнім творі, охрещенім так Кулїшем в передмові до першого видання. Але як самовидець, лїтописець говорить в нїй про подїї тільки з 1654-5 рр. (виразно говорить про себе як свідка під р. 1655 — с. 42-3), писати ж свою лїтопись почав не ранїйшне 1670-х рр. (0p. Левицький в своїй студії приймає р. 1672). Користування писаними джерелами для історії Хмельниччини в нїй не помітно — принаймнї досї нїчого певного в сїм не вдало ся викрити. Лїтопись таким чином віддає ті оповідання, які ходили в українській суспільности в 1650-1660-х рр., головно в Сїверщинї, де очевидно здебільшого пробував автор, в кругах тодїшньої інтелїґенції (Ор. Левицький вважає його військовим канцеляристом, але міг він належати й до низшої полкової єрархії). Імя автора зістаєть ся невідомим. Праця його заховала ся тільки в копіях XVIII в. Перше виданнє Кулїша-Бодянського, в московських Чтеніях 1846 р. (і осібно) було зроблене з пізнїйших і досить недокладних копій (тут напередї приставлений пізнїйший компілятивний вступ, що не належить Самовидцеви). Друге виданнє було зроблене Ор. Левицьким і випущене київською археоґрафічної комісією 1878 р., з вступною розвідкою про саму лїтопись.



Грпгорія Грабянки „ДЂйствія пррезЂльной и отъ начала Поляковъ кровавшой небывалой брани Богдана Хмелницкого, гетмана запорожского съ Поляки за найяснЂйшихъ королей полскихъ Владислава потомъ и Казимира въ року 1648 отправовати ся начатой и за лЂтъ десять по смерти Хмельницкого неоконченной“. На заголовку значить ся, що ся історія, продовжена лїтописними записками до р. 1708, зложена була в 1710 р. Григорієм Грабянкою, а про джерела її автор в передмові пояснює, що збирав свої відомости „отъ діаріуша нашихъ воиновъ въ обозЂ писанного, и отъ духовныхъ и мерскихъ лЂтописцевъ, елика въ нихъ возмогохъ обрЂсти достовЂрнЂе наеисанного, ово отъ повЂствованія самобытныхъ тамо свЂдЂтелей, еще въ живыхъ обрЂтающихся, ихъ же повЂсть вероятно лЂтописцевъ утверждаетъ“. Молодість автшра припадає на 1680-і рр. і про Хмельниччину міг він чути тільки від старшого поколїння (біоґрафічні відомости про автора в Малорос. Родословнику Модзалевського І с. 328). Але текст показує, що головним джерелом Грабянчиної повісти був Коховский, з українвьких очевидне користуваннє Самовидцем, иньші джерела не ясні, і для докладнїйшої аналїзи бракує самої підстави — наукового видання тексту. Тим часом праця Грабянки була на Українї дуже популярна, богато списувалась і перероблялись, і сей рукописнийй матеріал досї не вистудіюваний.



В більшости копій хронїка заховала ся без імени свого автора3) і безіменно була звісна в традиції XVIII в. Безіменно видав її Туманський в своїм журналї „Росийскій Магазинъ“ 1793 р., і навіть в реєстрі джерел „Б. Хмельницького'' Костомарова вона зістала ся без імени автора як „Исторіях дЂйствій о презЂльной брани“. Друге виданнє зроблене київською археоґрафічною комісією під редакцією Самчевского (1854), вийшло з іменем автора, але з цензурними пропусками і без усякого наукового апарату. Для історії Хмельниччини, що займає більшу частину „ДЂйствій“, вони не мають сливе нїякого джерелового інтересу, а тільки історично-лїтературний, — і сей чималий!



Самійла Величка „Сказаніє о войнЂ козацкой зъ Поляками чрезъ ЗЂновія Богдана Хмельницкого... въ осми лЂтЂхъ точившейся, а до дванадцати лЂтъ у Поляковъ зъ иншими панствами провлекшейся“. Сe „сказаніє“ становить першу частину історичної праці Величка, доведеної в захованім автоґрафі до р. 1700, а написаної, яа значить ся на заголовку, „в селї Жуках уїзду Полтавського р. 1720“, коли Величко, „бувший канцелярист війська Запорозького“, проживав там на спокою. Уродженнєм він був стагший від Грабянки, але про Хмельниччину міг знати теж тільки з писаних джерел і оповідань. Джерелами своїми він зве трох Самійлїв, собі під імя Сам. Пуфендорфа, Сам. Зорку і Сам. Твардовского. З Пуфендорфа (з росйиського видання його історії) Величко одначе виписав тільки коротеньку звістку про козацькі війни, котра йоду на нїщо не придалась — се джерело тільки для рахунку. Основою свого „сказанія“, як сам признаєть ся,-він положив працю Твардовского, доповнюючи її „де чого не ставало“ з „діаріуша Самоила Зорки, секретара Хмелницкого“ і „зъ иншихъ лЂтописцевъ и записокъ козацкихъ“.



Про сей дневникъ Зорки, що нїби то містив в собі дуже докладну історію цїлої Хмельниччини і листуваннє Хмельницького, Величко оповідає дуже докладно (І с. 34), і можна бути ріжної дуки про те, чи він тут тільки містифікує, чи сма був жертвою містифікації. Але що ceй Зорка і його дневник, як вони виступають у Величка, тільки апокріф, в сім трудно мати які небудь ілюзії, хоч цїлий ряд визначних дослїдників до останнїх часів вірив в його автентичність (Костомаров, Антонович, Лазаревський). З другого боку, ряд документів і листів, включених в лїтопись Величка, на стільки близько споріднені з стильом його власного оповідання, що трудно ухилити від нього закид містифікації: вона, очевидно, лежить в його лїтературній манєрі.



Для пізнїйшої традиції про Хмельниччину важне значіннє мало безіменне „Краткое описаніе Малороссіи“, зложене десь в 1734-40 рр., грловно на основі Грабянкн. Хмельниччина описана тут доволї коротео (займає всього 30 друк. сторін 8 о), але завдяки великій популярности сеї короткої історії України, скоро опублїкованої друком і в росийсько-українськім текстї і на иньших мовах— французькій, нїмецькій, її оповіданнє про Хмельниччину мало великий впли на пізнїйші працї — аж до по половини XIX віку, можна сказати. Останнє виданнє її при лїтописи Самовидця 1878 р.



З компіляцій другої половини XVIII в., українських або опертих на українських матеріалах, Хмельниччинї присвячують більше уваги „Краткое описаніе о казацкомъ малороссійскомъ народЂ“ Симоновського (1765) і „ЛЂтописное повЂствованіе о Малой Россіи“ Ріґельмана (в останній редакції 1785-1786 р.). Крім старших українських лїтописей вони оба користають з книжки Шевальє. Симоновський включив його історію „першої“ і „другої“ війни (1648-1651) в свою працю майже в цїлости і тим виповнив сї роки у себе. За ним пішов і Ріґельман, тільки поруч оповідання Шевальє (с. 50 до 100) дав і свою власну, компілятивну історію сих лїт (с. 10 1і д.). З иньших компілятивних робіт ХVIII в. згадаємо ще Мілєра „О малороссійскомъ народЂ и Запорожцахъ (видане Бодянським в Чтеніях за 1846 р.).



Нарештї на книжній українській традиції опираєть ся й просторе оповіданнє про Хмельниччину в „Історії Русовъ“. Самостійного користування якимись джерелами поза того, які були використані компіляторами XVIII в., в нїй не помітно, але сей матеріал в нїй густо розпущений власними фантастичними іменами, цифрами, фактами власної авторської інвенції. Видана Бодянським в москов. Чтеніях за р. 1846 і осібно.



Поруч сеї „Історії“ треба поставити досї не обслїдувану зовсїм „ПовЂсть о томъ что случилось на УкраинЂ съ, тоя поры какъ она Литвою завладЂна ажъ до смерти... Богдана Хмельницкаго — повЂстію скажемъ пространно“. Вона звісна досї лише з копії присланої Срезневским і виданої Бодянським в московських Чтеніях за р. 1847. Походженнє її досить загадкове. Дивно виглядає обіцянка „пространної повісти“ при дуже короткім змістї — через се Бодянський вввжав сей текст витягом з якоїсь дїйсно просторої повісти. В оповіданнї її звертають на себе увагу екстраваґанції не звісні в старшій традиції. Походження вона, без сумнїву, дуже пізнього. Богато користував ся нею Костомаров, і її ж оповідання положив основою свого „Марка Проклятого“ Стороженко.



Осібну катеґорію творять поетичні памятки Хмельниччини — народнї й книжні. Першу збірку їх дав Костомаров в третїм виданню свого „Б. Хмельницького“ (1870 р.), в т. III, п. з. „Народныя пЂсни объ эпохЂ Богдана Хмельницкаго“. Тут подані були народнї піснї, думи й вірші, без апарату, тільки з деякими варіантами і без усяких коментаріїв. Потім в другім томі „Исторических пЂсень малорусскаго народа“ Антоновича і Драгоманова (1875) дано було взірцеве для свого часу видарнє памяток народньої творчости на теми Хмельниччини — з варіантами і богатими історичними поясненнями; в додатку повторено з деякими доповненнями Костомарівську вибірку памяток книжної поезії на сїт еми. Виданнєм сим потім покористував ся Костомаров для поповнення сво єї збірки в 4 вид. „Б. Хмельницького“ (1884 р.) — але характер її зістав ся тойже. Його перегляд сеї пісенної лїтератури тодїж вийшов в часоп. Русская Мысль (1883, кн. 7-8): „Исторія казачества въ памятникахъ южно-русскаго народнаго пЂсеннаго творчества. Хмельнищина“. Довоьї поверховий, по правдї сказавши. Потім 1898 р., въ юбилейнім томі львівського наук. товариства присвяченім Хмельниччинї пок. Франко надрукував цїкаву збірку польських віршів про Хмельниччину (Хмельниччина 1648 до 1649 рр. у сучасних віршах, Записки т. XXIV). В своїх „Студіях над народнїми піснями“ бажаючи дати нову ревізію корпуса Антоновича-Драгоманова він як раз підійшов до цікля Хмельниччири, коли недуга загальмувала сю роботу. Останні роздїли праці, присвячені Хмельниччинї, в львівських Записках т. 98 і далї, р. 1911-3.



Исторично-лїтературна традиція, при своїм значнім богацтві, може таким чином похвалити ся досить добрим станом, переважно маємо її в досить приступних виданнях, а єсть чимало таки й дуже добрих видань, і в тім напрямі до самої світової війни велась інтенсивна робота. В далеко гіршім становищі зістаєть ся матеріал документальний — правительственні акти й дипльоматична кореспонденція, приватні листи й дневники. Того роду матеріалом Хмельниччина теж дуже богата, і в сей бік за останнї десятилїтя все більше переносить ся вся вага наукового розслїду сеї доби — з творів лїтературних, на котрих опиралась старша історіоґрафія. Але сей документальний матеріал досї розроблено далеко не так, як би годилось.



І так дипльоматарія чисто українського, то значить збірки актів гетьманського й військового правлїння з сеї доби досї не маємо. Уривки гетьманської дипльоматичної кореспонденції війшли в збірки польських і московських матеріалів сеї доби. Гетьманські унїверсали й розпорядження військових властей, що позаховували ся по ріжних місьикх, монастирських і приватних архивах, а особливо по ріжних росийських урядах, куди росийська адмінїстрація збирала акти українських інституцій і приватних осіб, як докази їх маєткових прав, вийшли в ріжних збірках (напр. в V т. Актів Западной Россіи видана збірка унїверсалів і надань Б. Хмельницького, більш двадцяти: поодинокі листп гетьманські й ріжних урядів роскидані по річниках Кіев. Старини, по ріжних спеціальних збірниках). Чимала скількість актїв гетьманських і війскових урядів з ріжних ориґіналїв — що правда, теж не завсїди певних, заховала ся також тільки в копіях і не дуже докладних, — в пізнїйших ревізіях, як ґенеральне слїдство о маєтностях 1729-1730 рр. і Румянцівська описл Малоросії. Частина їх видана при ґенеральнїм слїдстві поодиноких полків. Значнїйші збірки при слїдствах Нїжинськоог і Чернигівського полку — Матеріалы для исторіи экономическаго, юрижическаго й общественнаго быта Малороссіи, изд. подъ ред. H. П. Василенка, кн. І и III, 1901 і 1909; ним же зачате було виданнє иайбогатшої з описей — Стародубського полку.



Виданнє дипльоматарія, який би зібрав до купи сей розкиданий, виданий і не виданий матеріал, в можливо накуовій формі, зістаєть ся одною з найпильнїйших потреб української історіоґрафії



Краще стоїть дїло з московським урядовим матеріалом. Релявії послів. аґентів і вістників і урядова кореспонденція в українських справах та зібраний в них сучасний матеріал заховані в московських приказах, а тепер зібранї в московсьвих архивах мінїстерства заграничних справ і мінїстерства юстиції в значній мірі опублїковані. Зробила се головно пет. археоґрафічна комісія, заходом пок. істориків Ктстомарова, Кулїша і Карпова, в Актах Южной и Западной Россіи.



В 1861 р. в III т. сеї колєкції вийшла велика збірка актів з 1638-1657 рр., зложена Кулїшем і Костомаровим, що доповнив її потім меньшими додатковими збірками документів з рр. 1648-1654 в тт. VII і VIII — р. 1872 і 1875). Разом з сими доповненнями самого Костомарова стали виходиии ще більші додаткові збірки, зроблені Карповим, що виступивши против Костомарова з закидами тенденційности в виборі матеріалу і його освітленню (див. низше), опублїкував великі вибірки матеріалу поминеного Костомаровим. Вони займають два окремі томи Актів ЮЗР. — т. Х (акти сполучення України з Москвою 1653-654, випущені р. 1878) і т. XIV (акти окупації Білоруси в рр. 1654-5), і ще додаткові доповнення в т. XI (1879). В сумі сї матеріали до історії епохи Б. Хмельницького становлять великий корпус, понад 1700 сторін 4 о самих актів, але він далеко не вичерпує всього, що містить ся ще й нинї в архивній спадщинї старих московських приказів.



Так напр. в виданих петербурською академією наук Актах Московскаго государства, що містять вибірку з „стовбців“ „московського стола разрядного приказа“ є богато реляцій з часів Хмельниччини (в т. II, 1894). Недавно опиаані стовбцї білгородського й сївського столів (див. вище с. 199) — так само цїннї. В актах иньших приказів московського архива мін. юст. і по иньших державних архивах досї зістаєть ся богато невиданого матеріалу до сеї доби, не кажучи про приватні (див. напр. акти Кікіних в Симбирскім Сборнику 1845 р.).



Сї московські матеріали набирають головної ваги в дальших роках. Для перших років Хмельниччини вони мають не велике значіннє в порівнянні з польським матеріалом, що з недостачею сучасного українського матеріалу грає головну ролю в розслїдї її перших стадій. Він богатий, сей польський матеріал, але в протилежности до московського походить не так з урядових, як з приватних збірок. Тут маємо листування польського правительства і маґнатів з українським військоаим правлїннєм, розпорядження польських властей, донесення про подїї на Українї ріжних висланцїв і коерспондентів, кореспонденцію ріжних участників і свідків дипльоматичних і воєнних акцій против козаків. Матеріал дуже цїнний, хрч і одностороннїй, що вимагає все дуже уважної перебірки, так як і московський, розумієть ся. Заховавсь він, кажу, не в державинх польських, а в ріжних приватник архивах і збірках, і не так в ориґіналах як в копіях або вибірках, що списували ся для памяти для ріжних маґнатів, або для себе, не раз дуже скромними репреезнтантами польського громадянства (в тім родї як згаданий вище Ґолїньский райця казимирський). Між сими збірками богато невеликих і доволї припадкового складу, але є й незвичайно богаті й добре дібрані які дають дуже інтересний збір документів до сеї епохи і нераз звяжані з людьми, що грали в нїй визначну ролю. Такі напр. часто цитовані в текстї збірки бібл. Осолїньских ч. 225, 231, бібл. Чорторийських, збірка Русєцких в архиві м. Кракова, не кажучт про збірку Як. Міхаловского (див. низше). Сюди належать також споряжені вже в новійшім часі і з науковою метою „теки Нарушевича“, перехованї в бібл. Чорторийських (для сеї доби ч. 141 і дальші).



Сьому всьому ми зачдячаємо богацтво сього матеріалу і заразом ті трудности, які виникають при користуванню з нього. Копії, що заховали ся по ріжних збірниках, роблені для приватного ужитку, без претензій на наукову варість або офіціальну авторітетність, часто бувають скорочені, недокладні, мають помилки і пропущені місця, без дат, підписів і адрес, так що для наукового вжитку вимагають провірення при помочи иньших копій. Тим часом ті публїкації сього матеріалу, які були досї зроблені й захопили певну частину сього матеріалу, робили ся без такої провірки, з одної котроїсь збірки копій. В приміткахд о тексту я нераз вказую відміни між ріжними копіями, які зміняють часом доволї значно самі відомости їx. Але проробити в повнотї сю роботу не можна, так сказати „по дорозї“, вона вимагає спеціальної, великої, колєктивної археоґрафічної роботи й зістаєть ся одним з пильнїйших дезідерат наукового розроблення сеї доби.



До недавна мали ми дві головні збіоки польських документів і листів з сього часу. Перша впйшла в „Памятниках издаваемых кіевскою временною комиссіею“ в т. І, II і ІII, 1845-52 рр. Зладив її Іванишев. Для 1648-9 рр. використано тут якийсь близше не описаний збірник з біблїотеки бар. Шодуара (всї документи І тому взято звідти), для дальших — якусь збірку чи збірки з щорсівського архиву Литаворів-Хребтовичів, очевидно в копіях, які подав місцевий польський колєкціонер К. Свідзіньский, кількадесять ориґіналів з збірки Свідзіньского, кілька облят з актових книг житомирських і київських, і т. и. При деяких документах зовсїм не означено, звідки їх взято, деякі видані з кількох копій, але без зазначнння варіантів. 1898 р. се виданнє повторено з деякими доповненнями: наново видано згадану вище, с. 200, анонїмну лїтопись і кільканадцять листів з часів Хмельницького, що більш-меньш припадково зібрали ся в комісії.



Друга збірка — се вибірка листів і дневників до історії Хмельниччини з сучасного збірника (копіарія) спорядженого в 1657 р. люблинським войським Якубом Міхаловским, а перехованого в біблїотецї ґр. Морштинів. Збірник сей обіймає листи, реляції й дневники з рр. 1646-1655, а найбільше з 1648 р. Видавець, А. Гельцеьл пропустив деякі документи, не звязані з Хмельниччиною й тим чином надав своїй збірцї досить суцільний характер — корпусу листів і иньших писань до історії Хмельниччини. Вийшов він в 1864 р. п. з. Jakuba Michalowskiego wojskiego lubelskiego, a pozniej kasztelana bieckiego ksiega pamietnicza... wydana staraniem c. k. towarzystwa naukowego w Krakowie. Змістом вона богатша від попередньої, богато листів має тих самих, все копії, часто позбавлені підписів, дат, адрес, дописок і в самім змістї часом покорочені, як показує порівняннє з иньшими копіями.



До сих двох старих збірок, введених в науковий ужиток уже давно, в останнїм часї (вже підчас друку присвячених Хмельниччинї глав сеї книги) прибула, ще третя збірка — видана в Архиві Юго-западной Россіи ч. III т. IV, 1914 п. з.: Акты относящіеся къ эпохЂ Богдана Хмельницкаго (1648-1654), як продовженнє збірки Антоновича в І т. тої ж части Архива, доведеної до 1648 р., — зроблене Каманиним. Збірка ся має доволї ріжнобарвний склад. Головну частину, що до великости, становлять тут судові акти місцеві (найбільше волинські), що ілюструють участь в Хмельниччинї й відносини до неї ріжних верств тутешньої людности та рефлєкси її подїй в місцевім житю. В певнім внутрішнїм звязку з ними стоять також ріжні розпорядження польських властей, облятовані в місцевих судах. Але крім того сюди ж війшла чимала вибірка з одної з цїннїйших збірок матеріалів до Хмельниччини 1648-9 рр. — Пет. Публ. Бібл. ркп. 129, та дещо з московських дипльоматичних актів.



Збірка волинських судових актів сеї збірки характером своїм підходить до иньшої збірки місцевого матеріалу для часів Хмельниччини — ширшої й більш витриманої в сїм характері: галицьких матеріалів до історії Хмельниччини й її рефлєксів на галицькім ґрунтї в рр. 1648-1651, зібраних С. Томашівським і виданих в Жерелах до історії України-Руси (т. IV і V, 1898 і 1901) з нагоди 250-лїтнього ювилею Хмельниччини. В переважній части се скарги й судові справи против збунтованих українських селян, міщан і шляхти та ріжних привідцїв і участників тутешнїх рухів, далї — ухвали місцевої шляхти, розпорядження против повстань, заяви про понесені шкоди. Відмінну катеґорію становлять листи місцевого обсерватора подїй, райцї львівського Кушевича: сї матеріалп звязують сї томи з третїм томом тої ж серії, виданим в 1913 р. (Жерела т. VI), що містить галицькі хронїки Хмельниччини і між ними також другу частину збірки Кушевича (див. вище с. 203).



Крім сих більших є кілька меньших збірок листів і актів з часів Хмельниччини (не рахуючи спорадично розкиданого по ріжних виданнях): збірка Ґрабовского в II т. його колєкції Ojczyste spominki (1845), збірка Зубрицького, видана пет. арх.к омісією в Supplementum ad historica Russiae monumenta (1858); збірка Шайнохи в додатку до II т. його книги Dwa lata dsiejow nаszich (1865) — листи з 1648 р.; вибірка Антоновича в книзї „Сборникъ лЂтописрй относящихся къ історіи Юж. и Зап. Россіи“ (1888) — листи Хмельницького до львівського маґістрату; вибірка польських унїверсалів 1648-1651 рр. Томашівського п. з. Матеріали до історії Хмельниччини, в XVI т. львівських Записок (1896); збірка Каманина п. з. „Документы эпохи Б Хмельницкаго 1656 и 1657 гг. извлеченные изъ Глав. Московвл архива Мин. Иностр. ДЂлъ“ — Сборникъ статей и матеріаловъ по ист. Юго-Зап. Россіи, изд. кіев. ком., І (1911).



З дипльоматичних актів иньших держав, крім Польщі й Московщини, треба одмітити зроблену пок. Молчановським вибірку актів шведського державного архиву що дотикають історії України (Архивъ ЮЗР ч. III т. VI, 1908). M. Кордуба в XII т. Жерел до історії України Руси видав вибірку до епохи Хмельницького з дипльоматичних реляцій австрійських з Польщі, з депеш австрійського резидента в Царгородї, венецьких депеш з Нїмеччини, з польської кореспонденції Ракоція й воєводи молдавського Стефана. Під час друку останнїх глав отсеї книги зявилась нарештї зладжена пок. Антоновичем вибірка з реляцій нунція Торреса з Польщі 1648-9 рр. (редактори доповнили її деякими витягами 1650 р.) — в II т. тогож Сборника кіев. ком. (1916). Перед війною львівським товариством ім. Шевченка приготовлялассь до видання ширша збірка депеш папської нунціатури в Польщі з часів Хмельниччни, але, здається, досї не вийшла.



Чимало для історії українсьуої дипльоматії сеї доби містять угорські видавництва, овобливо недавня колєкція видана Сілядієм: Transsylvania et bellum boreo-orientale, т. I, 1910 р., акти з років 1648-1655. З румунського дипльоматарія Гурмузакі Dokumente privitore la istoria Romanilor сюди належать т. IV і V і додатку (Suplement) т. III.



5. Наукова лїтература Хмельниччини.



Першою науковою працею, що в трактованню Хмельниччини зближаєть ся вже до наших наукових вимог, була історія України Енґля. В виданю 1796 р. (Geschichte der Ukraine und ukrainischen Cosaken, wie auch Konigr. Halitsch und Wladimir) він приавячує Хмельниччинї коло 70 стор. великого формату (стор. 140-221). оКристуєть ся головно польськими джерелами: Пасторієм, Кояловичем, Лобзиньським, Ґрондским, Рудавским, Коховским; з українських писань мав тільки „Крстк
Страница 49 из 77 Следующая страница