Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ VIIІ. РОКИ 1626-1650 Страница 5

кому). На будуще в справі Шагін-ґерая король поручив їм поступити так, як скаже їм Хмєлєцкий, або королївський післанець, що посилав ся до війська з тим разом 13).



Перед ширшими кругами польської суспільности правительство теж не вважало вказаним відкривати своїх карт і в осїннїм експозе на соймики натякаючи злегка на те, що Польща не потрібує в Шагіновій справі робити вигоду турецькій полїтицї, заразом умивало руки зовсїм з козацької участи в кримській афері і просило шляхту поміркувати також і про козацьке своєвільство — „небезпечности не тільки від Турків і Татарів, але і від иньших сусїдів, тай від самих козаків, що своєволять, — і те їx товаришованнє з Шагін-ґераєм не може не бути підозріли мі небезпечним 14).



Козакам тим часом кортль через свого післанця поручив всїляко поммагати Шагін-ґераєви, і мабуть самий сей післанець, Лущиньский на імя, мав лишити ся на Запорожу, щоб допильнувати справи 15). Нововибраного гетьмана лєґалїзовано: король потвердив його, чи „подав”, як то офіціально називалося, спеціальною грамотою 16).



Але козакам, не дуже спішило ся в Крим. Правдоподібно, чекали обіцяної платнї. Своєвільна ж козаччина робила нові походи на турецькі і татарські сторони. Пошарпала околицї Очакоав, потім вибрала ся на море, але експедиція була невизначна: противні вітпи не позволили пустити ся в дальші сторони і змусили козавьку фльоту тримати ся кримських берегів. „Туркам мало що або й нїякої шкоди не вчинили, тільки то важнїйше, що два кораблї придибали і змусили дати викуп: все з них забрали й продали Грекам в Козлові (Балаклаві)”. Але й свої дві чайки стратили — утопили їx 17). Шагін-ґерай тим часом займав ся партизанською війною проти своїх ворогів: ходив підїздами і забирав стада. Раз під самим Перекопом забрав стада дві тисячі штук і невільника чимало, другим разом 400 штук. Король розпорядив давати йому потрібний запас для прожитку і прогодовання коней 18). На козацькі походи правительственні круги дивили ся теж крізь пальцї, були вони досить придатні для відповідного вражіння, бо й Татари раз у раз набігали, хоч невеликим иватагами, і неприємно було, що Турки під проводом Кенан-баші зайнялии ся знову будовою замків на долїшнім Днїпрі в заміну зруйнованого Аслан-кермена 19). Через се приспішувано похід на Крим всякими способами. Коэаки одначе не спішили ся, чекали тих, що пішли на море, знаходили ріжні иньші перешкоди, аж нарештї в останнїх днях жовтня (октобра, ст. ст.) удало ся їх рушити.



„Запорозькі козаки доперва першого новембра (н. ст.) прийшли з моря”, доносив Хмєлєцкий канцлєрови. „Тим розбійникам морським не дуже тепер хотїло ся до Криму, але мій післанець порядно походив коло того, і як доносить — рушили вони. 8 новембра перейшло кінне військо і обоз за Дніпро з Магомет-ґераєм ханом коло Камінного Затону, а піше військо і армата пішли водою з Шагін-ґераєм султаном к Аслан-городу, і там під Аслан-городом, пять миль від Перекопу мають вони зійти ся” 20). Иньша записка, писана в сам день виходу війська, можк самим аґентом Хмєлєцкого, поясняє нам ті умови, під якими згодили ся козаки іти в Крим; Шагін і Магомет згодили ся дати кождому козактви „на шаблю” по 10 червоних золотих і кожуху; обіцяли їм зараз дати в володїннє „Нагайську державу”; королеви і річипосполитій прирікли бути вірними і без усяких подарунків ходити на кождого ворога, куди тільки їм скажуть 21). Иньша сучасна реляція про сей похід, подаючи текст присяги зложеної братами перед походом, додає ще дещо: брати обіцяли пильнувати річпосполиту від усяких нападів (татарських), своєвольників таких приборкати і карати, невільників усїх (з земель Польщі) з Криму видати і позволити їх відьирати у Татар. Таку присягу хан Магомет зложив серед козацької ради, а за ним Шагін присяг за себе і за брата, що нїяким чином, як би фортуна не обернула ся, вони від козацького війська в Криму не відступлять, і як би їм ханства здобути не удало ся, то разом з козаками вернуть на Запороже 22).



Під сими умовами козаки йшли в похід. Кінних козаків було шість тисяч. Татар вісїм тисяч; між ними 30 визначних мурз. Військо виглядало дуже імпозантно і всї с подївали ся повної побіди над ворогами. Але зараз же на початку походу став ся інцидент. Оповім його словами згаданої реляції, дуже живо і безпосередно написаної:



„Рушивши з Микитиного рогу до Камінного затону, два днї переправляли ся за Днїпро 23). Але дуже богато козакі зістало ся при тім на березї, завидуючи старшому тої слави, що він був поданий їм з королївської руки 24). Старший, побачивши се, вчинив раду, і питав ся, чому вони не охочі на таку послугу, що так мало війська пішло? Вони крикнули всї, що в козацтві кождий іде з власної охоти, а не з примусу; а тепер против зими кождий з нас і з нашого товариства неприодягнений здрігати ся мусить, і в таку землю йти, де анї угріти ся нїчим, анї поживи дістати нї для себе нї для коней — ,воєнникам' страшно. Але ті що зістали ся (при старшім) хотячи йти (в похід) такими словами заявляли свою готовість: ,ідемо охоче, а неохочих примушувати не будемо — нам аби тільки слави війська свого не утратити та на свої звичайні місця вернути ся'. Старший подякував їм за таку охоту і ще більше їх підбодряв і охоти додавав до завзятого походу, і визначивши полковників пішов з військом до Каіру, а піхота пішла човннами з тим, щоб там злучити ся з ,комонником' (кінним військом). Тертього дня потім, 12 новембра, стали коло Кишенки, татарського мечетя, що стоїть коло Носковського острова над Днїпром здавна, як ще орда тут мешкала. Списували військо — казали й піхотї що в човнах була до берегу пристати. Написало ся війсьа: комонника дві тисячі, піхоти дві, орди з Шагіном півчетвертої тисячі, і потягнули до Каіру — тузи півдня ходу. Там мала зібрати ся й піхота, зіставивши свої човни, а звідти вже 'одним тягом, спішно йдучи день і ніч, треба було підійти під Перекоп.



„Прийшовши до Каіра мали раду, чи йти того самого дня, не спочиваючи. Шагін-ґерай радив і просив не зіставати ся, маючи на увазї, щоб неприятель не остеріг ся, — а хоч би й довідав ся про нас — то не збереть ся так скоро з силами і не буде мати як дати нам відпору. Для сього треба в такім разї поспіху — аби прийшовши до Перекопу не помітно в ночи, відразу його взяти. ,Там орда рада не рада відступивши душмана (ворога) мого, до мене купити ся буде; а як дамо неприятелеви часу, то він збереть ся з силами на нас не сильних і знайде собі способи до оборони і опору'. На се козаки крикнули, що поле безводне, хід дабекий, треба відпочити, і тим малим часом нїчого не стратить ся.



„Переночувавши там, 14 новембра рушили степами і коли півночи підійшли до Перекопу. Треба було язика дістати, забігши без вісти під місто. Старший спинив військо і не дуфаючи нїкому і не жадаючи собі сеї прислуги від війська, сам з кільканадцятьма чоловіка та з кількома Татарами Шагін-ґераєвими пустив ся туди, а війську сказав табором наступати. Не дійшовши милї до міста, натрапили на стада, кільканадцять тисяч штук: Перекопської орди — Ногаїв Кантемірових і його самого. Приглянувши ся до нього і до Татарів, що кочували при стадї, вернули ся до війська і скликали потиху нарадк — чи дати стаду спокій і просто на Перекоп ударити. Шагін-ґераєва рада була, щоб стадо поминути, впасти за Перекоп і тягнути до самого Бахчі-сараю: бо забравши сю добичу, військо не схоче рискувати далї, але зараз захочуть вертати ся назад — і справдї так стало ся. Козаки на таку рвду не пристали, а рішили брати стадо. Казали: ,що спекло ся, треба різать' 25), ,нащо неприятеля жалувати, способів до його знищення занехувати? взявши стадо, приспособимо коней для піхоти і підемо до Перекопу, а що Бог призначив, то не мине!'. Поставивши комонника в три полки, а Шагін-ґераїв четвертий, чекали ще розсвіту, аби краще вдарити, бачучи, на що бити. Та в тім часї стало знати, що орда при стадї постнрігла й затрівожила ся. На світанню полки рушили ся, табор ішов за ними шляхом на легко, і зблизивши ся до стада разом скочили. Шагін-ґерай на лївім крилї забирав стада, а козаки, вдаривши на правім крилї, забрали теж до пяти тисяч коней воєнних і стадних і погромили улуи, де орда кочувала, держучи при собі наших невільників; заскочили там теж чимало Татар і всяку худобу, Татаррами полишену, загнали до табору. Старший з Шагін-ґераєм пішов в тропи за Татарами і рештою стада, що вони уганяли, і дійшовши завязали бій з ордою. Дав Бог щасливо — з великою шкодою їx, а наших з малою. Шагін-ґерай з своїми Татарами сильно понищив Нагаїв своїми підїздами, живцем беручи і на полї кладучи.



„Та перед тим уже, ввечері, Джанібек-ґерай хан і Девлєт-ґерай султан-калґа прибули до Перекопу і довідавши ся, що стало ся, казали з гармат бити, аби орда збирала ся. Збррала ся потім орда з ранку до вечера,а козаки, справивши табор, весь час били ся з ними чи то гарцями, чи то лавою і спішно відступали під Перекоп. Підійшовши до міста, зближили ся до мурів перекопського замку, так що їх звідти тільки що з гармат не діставали, і тут стали. Вчинили раду, і козаки підняли крик, щоб зм алими силами в ворожу землю не входити, а звідси уже вертати на Запороже, аби й тої здобичи не втратити, як неприятель збереть ся з силами, і не понести в своїх людях великих страт. Шагін-ґерай, почувши про се, дуже стрівожений прийшов на раду, намовляючи, аби не думали такого, не трівожили ся, а далї свій замисл сповняли, і такими словами промовляв: ,Панове-молойцї! не такий я, щоб мав війську неслави бвжати й на згубу вести, навпаки на славу й заслугу; а чого небвдь відступати, не спробувавши щастя з неприятелем, і серця йому на себе, додавати — чи се воєнникови пристойна річ? Подаруйте лише ще одну ніч, а я маю там таких своїх приятеїв, що вони дадуть менї знати про замисли і сили неприятеля мого — чи маю пробувати чи нї, — і тодї вже відступати. Як що вас трівожить недостача води й паші — то станемо на селї під сим містом, на хуторах званих Косарани, над лиманом морським: там і води дістанемо і коней хоч трохи зможемо поживити, а за той час — маю на Бога надїю — він минї при моїм правім дїлї поможе на душмана мого'. І дїйсно потім за Шагін-ґераєм пришла на Днїпро відомість, що ті царі з Кантеміром уже хотїли йти з Криму, як би козаки були не поспішили назад вертати.



„Але козаки на се нп приставали і кричали, щоб іти назад на Днїпро. Але що воля старшого згоджувала ся з волею і радою Шагін-ґераєвою, то він казав таки проти волї й неохоти війська наступати. Шагін-ґерай, підбодрюючи неохоче військо і дуфаючи серцю свого хорунжог,о як сам собі, взяв сам корогву і відважно кинув ся на орду, що під тими ж Косаранами обсипала могилу. Загнав їх на вали перекопські, аж душили ся, і те сїльце Косарани, де фільварки перекопські, самі зайшли, аби військо козацьке без поживи для коней і без води збідувало ся і через те скоршн відступило і в середину землї не важило ся йти. Так козаки, не доходячи того сїльця, стали під валами без води і без паші. Татари більше не наступали. Шагін-ґерай радив зайти за Перекоп, сподїваючи ся, що орда почала б до нього збірати ся, а душманам його прийшла б біда. Але козаки на се не пристали, і о третїй годинї в ночи рушили до Перекопу, щоб іти на Запороже.



„Помітивши се ті царі вислали частину свого війська зачіпатм табор козацький, а самі тим часом збирали більші сили. Козаки давали відправу, побиваючи тих, що натискали на табор; але й з тої сторони яничари, підсуваючи ся близько під табор і підвозячи близько армату, робили їм шкоду. Така забава трівала миль з чотири від Перекопу, аж до Каланчака. Туди орда має звичай загоняти свої стада з Криму на пашу, задля солодкої води — є її там потроху в озерах. Тут козацьке військо трохи потїшило змучених коней і самих себе, спрагнених і жадних води. Коло сходу сонця наспів на се місце Кантемір, добре приготувавши ся, з Джанібек-ґераєм ханом і Девлєт-ґераєм калґою, з 10 тисячами орди, з яничарами і гарматами, і на рівнім степу з усїх сторін вдарили з великою силою раз, другий і третїй, без перестанку, не даючи поправити ся. Але Бог поміг — козаки, спішивши ся всї з коней, припускали орду близько і давали добрий відпір — влучали так добре, що густо засїяли тамошнє місце неприятельським трупом, і мурз значних немало в тім полягло. Розжалений тим і роздражнений ще білььше Кантемір звелїв своїм яничарам спішити ся з коней, і сам ведучи їx полки, ще з заду ,комонником' підганяв. Але козаки остигнувши з першого разу ще краще і відважнїйше били ся з ними, побили силу яничарів і Татарів, і нарештї Кантемір таки мусїв зі стидом і жалем відступити. Тільки вже з гармат і ,яничарок' стріляючи здалека, провожали козаків до самих Качкирів, миль з десять від Перекопу, а звідти вже не наступаючи більше, повернули назад. Козаки притягнувши на Днїпро, під Аслан-город, на Тавань, там день спочивали з тої працї і здобутими кіньми дїлили ся. Шагін-ґерай, свого неприятеля всякими способами нищачи, послав ще з під Аслан-города двадцять своїх Татар під Перекоп, і вони півтретя ста ,румаків' воєнних і 16 Татар з собою привели. А військо козацьке з Шагін-ґераєм притягнули на Запороже, до тої ж переправи Камінного Затону.



„Коли вже переправляли ся на своє становище, зване Вовча Вітка, прийшов посол до Магомет-ґерая і Шагін-ґерая калґи від Великих Ногаїв, що кочують за Отоном, а панує над ними сестрінець їх султан. Переказали до царів таке: ,Ваш сестрінець, а наш султан і вся орда Ногайська, довідавши ся, шо вас прогнано з царства вашого, і ви удали ся до війська Запорозького, — прислали мене вас оповістити, що наш султан і вся орда хоче з вами тримати ся: спільно з вами против того ворога бути' — бо та ногайська орда з кримською все живе в великій ворожнечі. Хан, міркуючи, що ск може бути йому в велркій прислузї, і хотячи їx з свого боку заохотити до себе, за згодою козаків пішов до Ногаїв, аби ту ногайську орду привести на весну й за помічю Божою ужити для походу в Крим. А Шагін-ґерай зістав ся на Запорожу між козаками, і не хотячи дати спокою неприятелеви, шарпав їх неустанними підїздами, уживаючи до того своїх Татарів і козаків охочих, так що вони не могли на ту сторону анї вихилити ся з стадами і худобою своєю, а иньших, таких раннїх випасів окрім сих вони в Криму не мають і не можуть мати” 26).



Так прикро скінчила ся експедиція.



Примітки



1) Є натяк на се і в листї козацькім до Хмєлєцкого Ukr. sprawy c. 25.



2) Ukr. sprawy c. 36, 52, 57.



3) Ukr. sprawy c. 52. Реляція про сї походи писана перед св. Ілєю.



4) Цитована реляція, писана в першій половинї липня — Ukrainne sprawy с. 51.



5) Ukrainne sprawy c. 24.



6) Рудницький припускав, що се козаки робили за порадою Хмєлєцкого (с. 36). Се справдї можливо.



7) Ukr. sprawy c. 27.



8) Ukr. sprawy c. 43.



9) Ukrainne sprawy c. 28, 31.



10) Ibid. c. 38 і такого ж буквально змісту лист його до канцлєра, Lіsty с. 137; иньші листи його тамже с. 136 і Ukr. sprawy с. 36, 37, 41, 52.



11) Ркп. Публ. бібл. Пол. F Nr 232 під р. l628.



12) Ukrainne sprawy c. 44 і 48.



13) Ркп. Публ. бібл. Разн. F. IV. Nr. 167 с. 310.



14) Жерела VIII ч. 208.



15) Ukrainne sprawy c. 67.



16) Про се з притиском каже в своїм пізнїйшім експозе Корєцпольский, ркп. Публ. бібл. див. низче.



17) Ukrainne sprawy с. 66, 68-9. Жерела VIII c. 340 .



18) Ukr. sprawy c. 9, 49, 50.



19) Ibid. c 53, 55-6, 63-4.



20) Ukrainne sprawy c. 68.



21) Жерела VIII ч. 210: дата 8/XII неможлива, мабуть треба 8/XI. Де в чім Хмєлєцкий повторяє буквально звістки сеї записки.



22) Реляція друкована при статї Ґолембіовского про Шагін-ґерая.



23) Отже 8 падолиста н. ст. рушили з тим під Камінний затон, щоб там перейти, а перейшли 10-го.



24) Dla zazdrosci starszemu tej slawy, iz nie z ramienia i. k. m. podany byl. Фраза очевидно попсована. Рудницький викидав nie; може скорше се помилка замість im.



25) Co sie opiece ukroi.



26) Реляція при статї Ґооембіовского 1. с Коротке оповіданнє про сей похід в листах ПІагіна до Хмєлєцкого Ukrainne sprawy c. 67 і 69.



Розділ II. Напруження і конфлїкт 1630 р.



Невдоволеннє з Гр. Чорного, вибір Ів. Сулими, невдоволеннє козацтва, зріст своєвільних елєментів, посольство на сойм 1629 р., морський похід, третій кримський похід, його безуспішність, зрада Татар.



Вибір Левка Івановича. Похід Девлєт-ґерая на Україну і погром під Бурштином. Напруженнє між реєстровими і нереєстровими, Левко Іванович і Грицько Савич, закінченнє шведської війни і прихід польського війська на Україну, з кінцем 1629 р., наказ Чорного Запорожцям, відповідь Левка Івановича, справа реєстру і початок конфлїкту, освітленнє його в реляції Конєцпольского, кінець Чорного, релїґійний момент в повстанню.



Справа собору, соймова постанова про субсідію руського духовенства, компромісові публїкації М. Смотрицького — ”Апольоґія“, арґументи для урк. шляхти. Київський собор 1628, суд над ”Апольоґією“, вмішаннє козаків, капіттуляція Смотрицького, засуд ”Апольоґії“, анатемованнє писань Смотрицького, нові публїкації його.



Продовженнє соборової акції, визначеннє ”ґенерального“ і ”партикулярних“ соборів на р. 1629, переговори в сїй справі, прихильне становище православної єрархії, протест православної шляхти під Мальборґом, протести київські, запорозька делєґація. Засїдання київського собору, виступ козаків, розірваннє собору, деклярація духовенства, православні ухиляють ся від львівського собору, трудне становище унїятської єрархії, зїзд у Львові, проєктована формула обєднання церков.



Звязки православної опозіції з полїтичною аґітацією, поголоски польські і українські, релїґійна закраска козацької війни 1630 р. Арешт і сквраннє Чорного, корсунський погром, польська мобілїзація, похід Лаща ,його характеристика дана Єрличом, козацьке посольство до Конєцпольского, його похід.



Переяславська кампанїя 1630 р., перший погром польського війська, Конєцпольский під Переяславом, відомости Гладкого, повстаннє на Правобережу, громленнє польських військ, рішуча побіда козаків, ”Тарасова нїч“.



Деклярація Конєцпольского, зміна гетьмана, відповідь козаків Конєцпольскому, угода, ревізія реєстру, старший Орендаренко.



Реляція Конєцпольского і фактичні наслїдки кампанїї, походи на море, безрадність правительства, домагання козаків, рада на Масловім Ставі 23 серпня 1630.



Козацька справа на соймі 1631 р., невдоволеннє шляхти, страх селянського поввтання, польське військо на Українї, бійкт з жовнїрами. Ослабленнє напруження, справа митрополичої ваканції, невдала шведська місїя до козаків, заходи уряду коло митрополїї, кандидатура Могили, митрополит Ісайя.



Перспективи війни з Москвою, мобілїзація козацтва, козацькі петиції на сойм 1632 р., остання відповідь короля Жиґимонта.



НЕВДОВОЛЕННЄ З ГР. ЧОРНОГО, ВИБІР ІВ. СУЛИМИ, НЕВДОВОЛЕННЄ КОЗАЦТВА, ЗРІСТ СВОЄВІЛЬНИХ ЕЛЄМЕНТІВ, ПОСОЛЬСТВО НА СОЙМ 1629 Р., МОРСЬКИЙ ПОХІД,_ТРЕТІЙ КРИМСЬКИЙ ПОХІД, ЙОГО БЕЗУСПІШНІСТЬ, ЗРАДА ТАТАР.



Другий похід в Крим 1628 р. не вдав ся, хоч мав багато шансів на успіх. Їх подірвала незгода серед козаччини, жадність добичи, брак дісціплїни, брак сильної і зручної руки провідника. Характеристичні деталї, переховані щасливим припадком в реляції сучасника, наведені мною в цїлости задля богатих побутових подробиць, — сї неустанні хитання, сї неустанні ради, які нараджували ся над тим, що нї в якій воєнній акції не може бути предметом загальної ради, і криком товпи провалювали найрозумнїйші арґументи, показували виразно, як новий гетьман не дорівнював своєму завданню, і наскільки був низшиы від свого попередника. Він не тільки не вмів зєднати в одно тїло всю козаччину, потягнути її в цїлости за собою, дав їй можність розбивати ся на части, так що за ним пішла тільки незначна частина козацьких контінґентів, — але і над сею „охочею” частиною не вмів запанувати і раз у раз мусїв бачтии і зносити прояви несубордінації. І тгму неудача походу була не тільки тяжким ударом для його першого інїціатора Шагін-ґерая, але і для Чорного. Для всїх стало ясним, що Чорний до булави не доріс. І одним з перших наслїдків походу було те, що по поворотї на Запороже Чорного скинено: гетьманом вибрано Івана Михайловича Сулиму, героя нещасливого пізнїйшого повстання. З кінця грудня маємо припадком його лист, адресований до того ж „приятеля” козацького Криштофа Радивила з нагоди депутації, яку сей новий гетьман з військом козацьким висилали до короля на сойм, скликааний на лютий 1629 р. 1).



Наші відомости про життє козаччини з кінцем другого кримського походу на цїлих півтора року — як раз на такий горячий, повний внутрішньої боротьби час, стають незвичайно бідні, так що уривковими звістками і фактами та пізнїйшими, ретроспективними, не всююди докладними переглядами приходить ся орієнтувати ся в загальнім розвою його.



Факт, що козаччина по виборі нового гетьмана звернула ся до правительства з посольством, між иньшим для порозуміння в справі Шагін-ґерая (сю одну лише справу знаємо з листа до Радивила), показує, що самовільне скиненнє „поданого королем” старшого і вибір нового, всупереч куруківській комісії, само по собі, по мисли козаччини, ще не мали бути casus belli з правительством і вона хотїла далї вести в згодї з ним кримську справу, що найбільше займала козаччину в даний момент. Але ся самовільна переміна була новим симптомом розвою козацького своєвільства, придавленого перед тим натиском правительства і опортунїстично настроєних елєментів козаччини. В пізнїйшім ретроспективнім оглядї польсько-українського конфлїкту сей самовільний вибір старшого грає навіть дуже важну ролю, але автор сього огляду, гетьман Конєцпольский ловив самі зверхнї факти козацької своєволї, не заглубляючи ся в їх підклад. Він не здавав собі справи з того, як елєментарно-неминучою була нова колїзія козаччини з правительством по куруківській комісії, як не трівкий був сей порядок, що позбавляв прав десятка тисяч козаччини, цїлу воєнну силу України, не маючи фактичної сили розброїти її, відібрати їй претенсії до тих прав і привілєїв, а навіть не можучи противставити їй рівносильну свою воєнну силу.



Коли пройшло перше пригнобленнє від нещасливої куруківської кампанїї, коли зведене було з України значнійше коронне військо, а з другого боку вияснило ся, що нїякі подвиги льояльности, нїякі заслуги перед державою не зрушать правительства з неможливої букви куруківської ординації, конфлїкт став неминучим. Статочна козаччина могла тільки до часу противстояти напорови опозиційних елєментів, безправної козаччини. Дорошенко з своїми здібностями вожда і полїтика міг би тільки дещо відтягнути конфлїкт. Але вже й під його рукою козаччина почала розлазити ся (весняний похід на море 1628 р.). Правительство ж своєю короткозорою відпорністю на всякі козацькі жадання і представлення діскредитувало льояльну полїтику і льояльну партію, показуючи ясно всїм, що льояльною дорогою, вислугованнєм перед правительством, не можна вибристи з тгоо неможливого становища, в яке ставила козаччину остання ординація.



Невблаганно відмовляючи в підвисшенню платнї, збільшенню реєстур, в таких навіть справах як забезпеченнє родин побитих або скалїчених в државній службі козаків і т. д. правительство немилосердно підрізувало становище тих, що могли бути справдї щирими охоронцями спокою. Неуствнні колатання в правительственні двері давали йому зрозуміти міру потрібности яких небудь усступок, — але воно сього не розуміло. За те власними руками уневажняло иньші принціпи уставленого лмду. Не згоджуючи ся на лєґальне побільшеннє реєстру творило знову кадри пів-офіціальної козаччини, вербуючи виписчиків на шведську війну; пізнїйше позволило також длы кримського похтду брати охочих з-по за реєстру. Стільки раз картавши козаччину за розриваннє договорів з Туреччиною самовільними козацькими походами, воно само тепер потиху заохочувабо козаччину до такої роботи на кримськім ґрунтї. Гостро заборонивши козаччинї вести яку небудь самостійну заграничну полїтику, тепер, коли сподївало ся для себе з сього користи, крізь пальцї дивило ся на зносини козаків з кримськими претендентами і їх союзниками (хоч само за союз з Шагін-ґераєм картало їх в 1625 р.). І розумієоь ся, ся двоєдушна, єзуітська полїтика, яку вело правительство, не мола не робити свого виливу на відносини до нього козачини. Не могли лишати ся без значіння й такі факти, що правительство, вимагаючи від козаччини послуху, перед сусїднїми державами, перед турецьким правительством вимовляло ся всякої власти над козаччиною і поручало козацькому війську вести про чуже око сепаратну полїтику, щоб в потребі все спихнути на нього.



Правительство польське несвідомо робило все, щоб розхитати наново придавлену ним динамічну енерґію козаччини. Але козацтво поки що не спішило з конфлїктом. Йому навіть подобала ся отся ситуація, де правительство крізь шпари дивило ся на козацьку шарпанину по турецьких і татарських краях і було тихим союзником його в кримській афері, що так збогатила козацьке війсьво здобичею в останнїм походї і обіцяла такі ж приємности на далї.



Невтомний Шагін-ґерай, потїшений союзом з Великоногайською ордою, слїдом почав плянувати новий похід на Крим, зараз раннєю весною. Повернувши ся на Запороже, де козаків чекав весь час післанець Хмєлєцкого, Лущиньский, щоб донести про результат походу. Шагін-ґерай зараз передав через ньогг лист до Хмєлєцкого. Разом з коротким повідомленнєм про невдалий кінець сього походу, розвинув він там пляр нового, а кілька день пізнїйше в тім же дусї вислав тке ж писаннє до короля, з послами своїми і з послом ногайським — для лїпшого вражіння 2). Повідомляв про сей свій союз з Ногаями, що обіцяли йти з них на весну на Крим, і просив вплинути на військо козацьке, „аби про мене мали ласкаве стараннє”. Похіб хотїв урядити як найранїйше, „скоро за льодом”, поки ще не зможе прибути поміч з Царгороду — „бо аж в маю ґалєри з Константинополя виходять”, а в самім Криму його „душмани” не маюьт великої сили — Ногайцїв Кантемірових, головної опори нового хана, „ледво кілька тисяч збереть ся”.



Місяць пізнїйше поїхали козацькі посли на сойм: Захарій Остелецький, Григорій Малькевич і Кузьма Капуста, щоб порозуміти ся з правительством в тій Шагін-ґґераєвій справі. Про сї переговори близших звісток не маємо, але можемо догадати ся, що відправа сим разом була далеко холоднїйша.



Правительство простигло до Шагін-ґераєвої афери. Реальних користей з неї не приходило, а відносини з Туреччиною псували ся, спокою з Кримом не було, козаччина ставала своєвільнїйшою, і се все супроти нещассливого ходу війни на шведськім театрі змушувало до можливої здержливости на полуднї.



До Царгороду вислано посла — затирати слїди польської нельояльности 3).



Самою козацькою справою сойм не займав ся 4). Самовільної зміни гетьмана правительство не хотїло прийняти до відомоси. Нового старшого воно не признало: в його очах, очевидно, законним старшим мав бути далї Чорний. Але Запороже, іґноруючи зміну в становищу правительства, повело свої пляни далї на власну руку, не оглядаючи ся на нього, і аґітувало на Українї.



Маси своєвільного козацтва збігали ся на Запороже на весну, „Зібрало ся козаків на Запорожу трохи не стільки, як булт війська під Хотином, або й більше”, доносив в маю 1629 р. Хмєлєцкий королеви 5). Коли й не 40 тис., як було в хотинській війні, то в кождім разї богато.



Раннєю весною вийшли козаки на море 6). Се мала бути діверсія, щоб задержати турецьку фльтоу від походу на Крим, — так казали, по словам Турків, козаки захоплені Турками: що се їх кілька тисяч „післано з польської землї Шагін-ґераєви в поміч”. Подробиць особливих не маємо; султан в докірливім листї до короля згадує тільки, що люде з-над Чорного моря, „як пр сторонї румелїйській (европейській) так і по асирійській (малоазійській) приходили до Царгороду з жалями, що козаки з немалим числом човнів прийшли на море і починили великі шкоди, містечка, осади, села грабували й руйнували”, і диван наказав фльотї йти для охорони берегів під Очаків і Кафу 7).



Може бути, що сей похід на море був причиною вислання на Запороже правительственного аґента, щоб запобігти дальшим таким походам. Аґенг сей висланий правдоподібно Хмєлєцким, прибув на Запороже перед самим кримським походом і заховав нам в своїй реляції к ілька деталїв (на жаль тільки другорядних). Він привіз дарунки Шагін-ґераєви з братом, старшому козацькому і війську. Сї дарунки були перебані козакам в радї, скликаній 8 (18) мая, „скоро тільки військо почало стягати ся”. „На сїй радї старший війська Запорозького віддавав булаву, але його наново обрано старшим в сей похід; в тій же радї засуджено на смерть Дебриша і Третяка, і стято в радї чернецькій. Другу раду мали в недїлю, на тій радї був і Шагін-ґерай, — потвердив свою присягу, — Маґмет-ґерай хан присягав перед Шагін-ґераєм і мурзами, але Шагін-ґерай принїс його клейноти в раду і сам з мурзами присяг в нїй. В тій же радї присягали три мурзи Малих (sic) Ногаїв — на віру свою присягали всї з Шагін-ґераєм, обіцюючи поки живі будуть, згоди дотримати і на кождий королївський наказ не тільки своїми людьми, але й самі особисто ставити ся — а сподївали ся, що теж і вони, якби не могли утримати ся перед своїм неприятелем, знайдуть поміч у й. королїв. милости і війська Запорозького. На тій же радї Шагін-ґерай обіцяв платню війську Запорозькому: як пішому так і конному на місяць 10 червоних і коня; допоминали ся ще по кафтану і по штуцї „шати” (сукна), але того їм не обіцяв. А як би щастє і сим разом не мало послужити, мають (брати Ґераї) вернут ися з військом на Запороже. Військо з Запорожа рушило 22/V (н. с.) в похід на Аслан-город, на перевіз, а Шагін-ґерай з братом позістали ся, бо їх байрам зайшов — не хотїли рушити, аж побачать новий місяць”.



„21/V була рада по тім боцї Аслан-города; на тій радї вибрано полковників. Військо ще й сьогодня приходило на перевіз, так що не знати було, скільки його має бути. І сьогодня раду мкли, 22/V, — радили ся, кудою іти. Старший хотїя на Кочкари, для води, але в дорозї
Страница 5 из 77 Следующая страница