Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ VIIІ. РОКИ 1626-1650 Страница 68

вши ся роздути до як найбільших розмірів свою побіду (що і вдалось!), вважав можливим спочити по нїй на лаврах і завернув своє військо на спочинок по трудах, полишивши козацькому війську кінчати кампанїю 15).



Такий вислїд литовської кампанїї виявив ся одначе пізнїйше: рішуча битва під Лоєвим стала ся 21 (31) липня, реляція Радивила про неможливість іти литовському війську на Україну була вислана до короля 24 с. ст. липня. Тим часом, поки сей вислїд був невідомий і сумнївний, гетьманови приходило ся приложити всї сили до знищення польського війська, і спішити, спішити яко мога, поки литовське військо не продерло ся в тилу на Україну, а з другого боку — не наспів в поміч реґіментарям король, що 13 (23) червня вже рушив з Варшави на театр війни.



І гетьман дійсно спішив і пускав в рух всї свої сили, видобував своєю титанїчною волею всю енерґію з них, щоб нагородити сим страчений час, — не рахуючи ся нї з засобами, нї з страшними тратами „гарматного мяса”, щоб зломити і знищити передову польську армію перед приходом на театр війни її резервів 16).



Кампанїя, що розвинула ся таким чином під Збаражем, має — розумієть ся в тих польських джерелах, з явих мусимо її студіювати з браком джерел українських, — щось кошмарно-кріваве, що з сих розмірно нових часів переносить читача в епохи азіатських етнїчних потопів, в атмосферу варварських походів на Грецію, на Рим. Без сумнїву, як там так і тут ми маємо дїло з повною односторонністю представлення, яке розмальовувало боротьбу рідних героїв з страшними хмарами варварської дичи, не добачаючи по противній сторонї того ж морального напруження, проявів високого героізму і посвячіння. Зводячи до більш правдоподібних розмів сю „ґіґантомахію”, ми дістаєом за те більш реальний образ напруження великих сил, великої енерґії й великого духа.



Примітки



1) Spominki c. 57, Міхалов. с. 412.



2) Spominki c. 46 і 47.



3) Інтересні дебати сеї наради на тему, чи випадає королеви самому своєю особою йти „на хлопів”. Канцлєр доводив, що було б вічним соромом для річипосполитої, коли б вона рушилась цїла против непослушних хлопів з чотирох воєводств. На се біскуп київський „добре вілповів; ,не хлопи то, а вояки, страшні самому цїсареви отоманському! не про підданство тут воювати треба, а за кривду божу, за святі сакраменти й костели”. -Міхалов. с. 408. Промова канцоєра у Кубалї J. Ossolinski II c. 292-294. Різку опозицію канцєра (а за ним короля) загальному походови Кубаля толкував побоюваннями їх, що супроти ворожнечі против короля і канцлєра двох найпопулярнїйших маґнатів — коронного Вишневецького і литовського Радивила посполите рушеннє перейде в повстаннє.



4) Про сї операції на литовськім театрі: Spominki II с. 59, 60, Міхалов. 412, 416. Котлубая дод. с. 340, 365, Акты Ю. З. Р. III дод. с. 71. і спеціальні публїкації: Коялович, Commentarius, також Theatrum Europaeum VI с. 813.



5) Про операції на волинськім пограничу Spominki с. 37, 40, 41, 45, 47-48. Міхалов. с. 397, листи Кисїля — Осол. 225 л. 227 і теки Наруш. 144 с. 331. Нунцій доносячи курії про сю битву (с. 42), не облишив важної подробицї донесень, що Полякам в руки попали дві козацькі чарівниці, з котрих одну стято зараз же, піймавши при чаах. Твардовский (с. 48-49) про се ж оповідає, як сестра полковника Донця чарівниця, що гарцювала на конї поруч брата, засмутила козаків, напророчивши їм польську перемогу, і попала до рук Полякам разом з своєю товаришкою Солохою, „котра знать була у Хмельницького від наслання й шкідливих уроків”.



6) Spominki c. 43-45. Сюди мабуть належать звістки нунція (с. 45) про різню счинену вояками Лянцкоруньского.



7) Ся реляція Кисїля-молодшогоз 27 н. ст. червня в теках Нарушевича 144, і коротша, але досить основна звістка Тшецєскаго з 26 червня — Spominki с. 50, дають досить докладне поняте пpo сей межибосжький епізод, що набрав зразу великого розголосу і в дальших відомостях пішов в перекручених формах(Хмельницький під Межибожем визволяє козаків з облоги і т.и. аюзр. III с. 329, 330, Самовидець c. 20). Липинський в звязку з відомостями про панїку, що обхопила польське військо (про неї крім цитованого листу Мик. Кисїля згадує також і Фірлей в своїм унїверсалї з 20 (30) червня), поставивз догад, що причиною сеї панїки був погром Вишневецького Кричевським (с. 400). Але про сей погром згадує тільки Кунаков в своїй реляції 1649 р. (АЮЗР. III с. 392). в иньших джерелах нема на се натяку, і тому з сею звісткою Кунакова треба обережности; тай говорить він — коли вже тримати ся його тексту, про пізнїйшу стадію кампанїї, коли реґіментарі вже зійшлися з Вишневецьким. Про присутність же Вишневецького на театрі війни в часї панїки джерела не згадують. Московські вістники, що правда, говорять про Вишневецького„на орлиннім полю, коло Камінця — АЮЗР. III с. 314, 330, але тут, очевидно, треба розуміти Лянцкоруньского. Паісій на основі листу від козацького полковника (Вешняка або Мужилівского) останїх днїв червня с. ст. доносив цареви, що козаки в однім городї званім Межибожем взяли 3 панів і з ними 10.000 чоловіка Ляхів, імя одного Синявский, другого „Хан Скорицы (Лянцкоруньский?), третьього не знають (Греч. д. л. 442-443). Се поки що одинока сучасна звістка з козацької сторони.



8) Вчора по нарадї пп. гетьманів мали ми рушити під Камінець і там укріпити ся, в ночи пп. Волинцї відрадили п. белзького (Фірлея)— щоб не відкривати воріт до Kopoни. Рано ми не рушили і дано знати, щоб копати (вали для обозу) під Кузьминим (коло Константинова). Замішаннє страшне, так що вже говорено: крикнім на чернецьку раду і реґіментаря собі оберім!” — оповідає оден з участників, підстароста теребовельський Тшецєский 16 (26) червня — Spominki с. 50. Див. сюди ж с. 41-44, 53, 57, у Міхалов. с. 409-410 і ин.



9) Міхалов. c. 411.



10) Spominki с. 50 і 58. Лист Лянцкоруньского у Липинського с. 400.



11) В свомї листї до Радивила 3 (13) липня король, наказуючи йому „вдарити в гнїздо козацьке, в Київ”, в тім часї як сам король рушить на козаків від заходу, заразом, в ясних фарбах описував ситуацію даного моменту: з Семигороду стар. Вєльопольский вернув ся з запевненнєм сподїваної приязни, з Москви стар. Млоцкий привіз подтвердженнє старого союзу; наслїдком погрому Турків Венеціанами можна сподївати ся, що хан з козаками не піде з Криму (у Котлубая дод. с. 357). Ся надїя що до хана була марна, але Москва дїйсно не виступила навіть з дипльоматичною інтервенцією, обіцяною Мужилівському (лист присланий з Млоцким в Осолїн. 225 л. 240). Про Ракоція Relatio glor ехреd.: rех missis legationibus formidabilem illam cum Transylvano et Moscho arniorum coniunctionem avertit.



12) Постанови в сїй справі сенаторської наради — Міхалов. с. 402-403, заклик від Фірлея до походу під Київ - Spominki c. 60. Характеристичні силкування королївського листу всякими можливими арґументами заохотити Радивила: очевидно, його неохота до сього походу була звісна в королївських кругах.



13) Зізнанн козака-бранця 18 (28) липня — Міхалов. с. 454, пор. 458.



14) Про сю мобілїзацію АЮЗР. III с. 331: „писано від гетьмана Хмельницького в листах до полковників по городах, щоб усї козаки йшли доконче зараз против Литви”. — відомість з перших днїв липня. Інтересні відомости про мобілїзацію козацького корпуса під проводом „Корицкого” — Spominki с. 41 — можуть теж належати сюди; Липицький прикладає їх до Голоти (с. 425), думають що Кричевський пішов на Литву з волинсько-подільського театру війни: але сей здогад опираєть ся на згаданій вище звістці Кунакова (пор. тамже с. 433). Про те, як забрано було все козацтво з Поднїпровя, оповіданнє козаків 2 серпня тамже с. 429: „по залогах на Українї не зістало ся зовсїм людей здатних до війни, тільки городові сотники для порядку”.



15) Про сю литовську кампанїю крім цитованих вище старих публикаційй (с. 675) Kotlubaj Zycie Janusza Radziwilla (c. 134 і д.) і новійші: Смірнова (с. 243 і д.) і особливо Липинського (с. 428 і д.) . Реляція про битву під Лоєвим тепер надр. в Архиві с. 296.



16) Головними джерелами з польської сторони служать два дневники облоги Збаража: коротший, кілька разів друкований (збірний текст зведений Кубалею, ор. с.), і ширший — у Міхаловского ч. 150. Листи в збірнику Міхаловского й иньших мають другорядне значіннє, так само і урядова реляція (Relatio glor. expeditionis). Записки Ґолїньского, поема Твардовского, історія Коховского додають деякі подробиці й кольоритні риси з оповідань і переказів. З українсьаої сторони крім признань козаыьких бранцїв, більш або меньш свобідно переказаних в згаданих джерелах, маємо головно реляції московських вістнтків, що переказують українські оповідання — видані в Актах ЮЗР. т. III і не видані, як от в столбцях білгородського стола, котрі використовую низше. В лїтературі найцїннїйше — студія Кубалї; на жаль, і вона занадто стоїть під впливами Коховского, що так сильно затяжіли над усею історіоґрафією XIX в.



Збаражська облога: поспіх гетьмана, сили польські, сили козацькі, орґанїзаційний хист Хмельницького, тяжке становище обложених, методи бльокади, страти крзацькі, Морозенко, проби переговорів, познаки утоми, невдоволеннє Татар, безвихідне становище польського вйська.



Військо польських реґіментарів тільки що встигло обєднатись з полками Вишневецького й товаришів його та поробити якісь укріплення, коли вислані ним чати дня 29 c. ст. червня, наскочивши під Чолганським Камінем на передові полки гетьманські і погромлені ними принесли до табору грізну вість, що неприятель наступає великими масами. В таборі від того настало велике завіпушеннє, спішно заходили ся коло провіантовання, коло спровадження обозу кн. Вишневецького, що ще не війшов до табору. Приходило ся робити се серед крівавої сїчи з передовими козацькими й татарськими силами. Того ж дня зачали ся татарські гарцї під містом і перші приступи козацькі, против котрих польські реґіментарі вивели в поле свої сили, щоб піддержати відповідний настрій в своїм війську.



Другого дня уставлені наоколо міста 30 козацьких гармат розпочали канонаду, засипаючи польський табор густим дощем ґранаат, „так що лекше було знайти в таборі гарматну кулю, нїж у львівськім повітї купяче яйце того року”, посмішкує оден з дневників. Разом з тим ішли козацькі приступи, які одначе були тільки прелюдїєю до головного штурму, що з усїх сторін, з величезною масою війська поведений був другого дня. „Як мухи в смолу хлопство лїзло, орда хмарою лїтаючи стріляла до валів, цїлий день був сильпий натиск, і перед вечером були вже збили з валів полк. кашт. Фірлея, була вже думка — тїкати до замку, але стримав кн. Вишневецький'', записує дневник. Кінець кінцем штупм відбито, з великими стратами в козацьких рядах, і сей успіх підняв в польських рядах рішучість боронити ся дальше, до упаду, не вважаючи на велику нерівність в силах.



Чим розпоряджала польська сторона, нам більше меньше ясно. Під комендою реґіментарів було коло 6 тис. війська; 1) сили Вишневецьког оз його товаришами — полки Ол. Конєцпольського, Заславского, старости калуського Замойского разом раховано на три-три з половиною тисячі 2); всього 9-10 тис. властивого війсьак, і мабуть значно більше челяди 3). З того війська пішого, більш придатного для оборони табору було небгато, більше кінноти, котрій одначе скоро теж прийшло ся перейти на пішо, за неможливістю виживити коней 4). Крім війська реґіментарі розпоряджали до всякого рода робіт кількома тисячами селян, що збігли ся до міста перед облогою і служили до чорної роботи і взагалї за дешевий воєний інвентар, — поки недостача провіанту не примусила випровадити їx з табору.



Сили козацькі означити далеко тяжше. Досить популярна у сучасників цифра — 300 тис., не може бути трактована серіозно, хоч б прийняти мобілїзацію воєнних українських сил в розмірах як найширших 5). Цифрою 300 тисяч Мужилівський означав всю воєнну силу козацької України в тім часї, 6) і ся цифра скорше прибільшена, нїж применьшена, і вже зовсім неймовірно, коли польські джерела, і сама офіціальна реляція 7) означають такою цифрою козацькі сили під самим Збаражем: віддїли козацького війська ми бачили й по иньших місцях, а додаткова мобілїзація, зроблена для литовської кампанїї в північній Українї, ще могла зібрати чималу силу, отже під Збаражем була, хоч як показна, та все таки тільки частина козацької сили. Так само проблєматичне рахованнє татарських сил: „орди кримської, ногайської, азовської, білгородської” на 100 тис. 8). Річ очевидна, що навіть титанїчній анеґії Хмельницького неможливо було удержати в тодїшн іх умовах війни і провіантовання не то що чотирохсот-рисячне, а й двістатисячне козацько-татарське військо протягом яких пяти-шести тижнїв під Збаражем в тім порядку, в якім його бачимо.



Се власне та сторона в збаразькій кампанїї, яку треба піднести, як свідоцтво незвичайних талантів Хмельницького як стратеґа і правителя, що він усю ту величезну масу воєнного народу, будь що будь не бо-зна як орґанїзованого й дісціплїнованого, бо й недавно тільки в такій великій скількости введеного в козацькі кадри, вмів утримати під час довгої, прикрої, невиграшної облоги в такім порядку — не даючи розтїкти ся анї пустити ся в мародерство. Факт, що Полякам сбиве не вдавало ся діставати нїяких вістей з козацького табору, найкраще свідчить про сей лад і дісціплїнк. Гетьман, обложивши Поляків, заразом — як висловляєть ся оден з сучасних істориків 9), немов в облозї держав і своїх козаків і особливо Татар, котрих йому треба було в цїлости заховати до рішучої розправи з королївським або литовським військом. Випустивши їх раз на добичу, в загони, потім, коли б вони обловили ся, нїяким чином не можна було б затримати при собі і в рішучий момент прийшло ся б зістати ся без війська. А що значтло удержати на уздї протягом яких двох місяцїв (рахуючи від вступлення її на Україну) сю голодну, розбійничу орду, - се навіть уявити собі тяжко.



Кінець кінцем приймаючи навіть найбільш скромні (а найблизші мабуть до правди) обчислення московського гінця, що був в збаразькім і козацькім таборі, — що гетьман мав з собою колш 70 тис. козацького війська і дещо більше орди, та більші й меньші вільні дружини українських повстанцїв, котрі у всякій потребі він міг мати до волї, але держати в великих масах при собі постійно не мав нїякої користи — бо вони непотрібно виголоджували околицю й обтяжали його табор — все таки козаки мали велику перевагу над польським військом — хоч би його було й тридцять тисяч (берім найвищу цифру). Обсочивши його і відтявши всякий приступ до нього, гетьман мав повну змогу стомити й виголодити його облогою і привести до капітуляції — коли б тільки був певним, що якась зміна обставин не перерве і не перешкодить сїй бльокадї. Але саме отсеї певности й не було, і через те приходило ся спішити й уживати гострійших і коштовнїйших засобів облоги. Неустанно томлячи польське військо атаками: випускаючи на обложених то козаків, то Татар, то околичних повстанців, то навіть — як оповідають поляки — гурти худоби, щоб до них вистрілювали обьеженцї свої порохи 10), страшачи їх всякими несподїванками, фортелями, криками 11), гетьман заразом енерґійно вів земляні роботи, які все тїснїйше затїсняли облогу. Під ослоном деревляних щитів, так званих гулай-городин, козаки копали шанцї, рови, сипали вали, протягом тижня поставили одну за другою три лїнїї валів й виставили такі високі шанцї, що з них все бачили в польськім таборі, „так що й собаку в обозї нашім забивали”, і щоб укрити ся від козацької канонади, Поляки мусїли копати собі ріжні нори й криївки „як кроти” 12).



Реґіментарі скоро переконали ся, що не годні оборонити такої великої лїнїї валів, яку вони вивели з початку — „на цїлу милю, для приватних вигід та просторного стояння”, як завважає автор дневника, і в тиждень по ґенеральнім штурмі зменьшили лїнїю окопів, вивівши внутрішнїй вал і перевівши потиху військо до сих внутрішнїх укріплень. Козацьке військо зараз зайняло полишені ними укріплення і з них повело ще далї свою систему апрошів. Так се повторяло ся кілька разів протягом сеї облоги, в міру того яе малїло польське військо, гинули конї, зникали припаси. Вкінцї козаки підїйшли до польських укріплень на віддаль кількох ліктів, так що підкопуючись тягли гаками польські вози з припасами до себе. А заразом з високих шанцїв, які виводили в ріжних місцях „на два конї”, обстрілювали все, вбиваючи кождого, хто вилазив з криївок, — так що Поляки плахтами й полотнищами від шатрів силкували ся закирти їм вид.



Разом з тим далї йшли більші або меньші бої, від часу до часу великі атаки, котрими гетьман з старшиною стільки ж мали на гадцї втомити обложених, як і підтримати енерґію серед своїх, щоб не знудили ся і не знеохотили ся нудною облогою. Богато коштувала вона й Українцїв; розумієть ся, цифра 50 тис. убитих з української сторони „окрім хорих і пострілених”, котру подає польський дневник 13), має дуже проблєматичну вартість, — але великі утрати безсумнївнї. З визначних старшини Коховский зазначує смерть старого полковника Бурляя, про котрого запиує, що він був славний морскими походами, здобув свого часу Сіноп. Згинув косунський полковник Станислав Мрозовіцкий, оспіваний в популярній піснї під іменем Морозенка, „преславного козака”, — „дуже жалувала його чернь”, записує дневник 14). Пострілено славного Федоренка-Богуна, що взяв ся був підкопом висадити в повітрє одну з башт в міських укріпленнях 15). Нераз уже козаки затикали свої корогви на польських валах, опанувавши їх під час штурму. Нераз серед польського війська поновляли ся розпучливі гадки: кинути вали й відсиджувати ся в замку, а иньшим на останку коней попробувати пробитись крізь козацько-татарський табор. Але кінець кінцем натиски відбивано, трівогу втихомирювано — або вказуючи безвихидність всяких иньших плянів, або манячи якимись надїями — познаками зближення королївського війська, упадком духу серед козааків, охотою Татар до порозуміння з Поляками і т. д. — включно до підроблювання для сього листів, і тому подібних штук. Ріжні переговори з обох сторін за сей час підіймали ся, вели ся, переривали ся і знов поновляли ся. Реґіментарі справдї робили проби перетягнути на польський бік хана, але той не піддававсь і грозив ся, що коли Поляки не піддадуть ся, то їх за чуби повитягають з окопів; або брав ся посередничити у козаків, чого Поляки не хотїли, боячи ся, щоб не стати жертвою якоїсь скритої інтриґи 16). Гетьман теж — то намовляв їх до піддання, то страшив. Дневник наводить його лист, присланий 23 c. ст. липня до кн. Вишневецького. Звертаючи його листа, перехопленого козаками, гетьман писав:



„Ясному князеви Михайлови Корибутови Вишневецькому . . . приятелеви нашому, хоч і не зичливому. Повідомляю в. кн. м., що лист сей з післанцем в. м. перейнятий за Львовом в трох милях. Післанцеви голову стято, а листа в цїлости посилаю. Сподіваєш ся в. м. якоїсь помочи від короля — а чому ж самі не виходите з нори і не збираєте ся в однук упу з королем? Таж і король не без разуму, щоб будучи таким великим монанхом безрозсудно тратити людей своїх. Як же він має прийти сюди на поміч вам? Без табору не можна, а з табором — є річки і потічки. Бачить то король й. м., що до себе нас дочекає, і з ним може стати про все певна згода й умова. А ваша кн. мил. не рач на нас жалувати, а собі подивуй ся: ми в. кн. мил. не зачіпали і в цїлости в маєтностях заднїпрянських хотїли заховати; а тепер, коли так — з волї божої мабуть — вийшло, зволь шукати виходу по волї своїй” 17).



Сей епізод з перехопленим листом показував на-віч, як щільно відтяло козацьке військо всї „паси” до світу з Збаража. Таке повне відрубаннє й перерваннє всяких зносин, неможливість дістати якісь віжомости дуже докучала обложенцям. Козаки — ті навпаки знали все до найменьших дрібниць, що дїяло ся в таборі — через шпигів і через дізертирів, що раз-у-раз тїкали з табору, не вважаючи на тяжкі кари, які задавали реґіментарі тим, котрих удало ся перехопити: рубали їм руки й ноги для остраху.



Але ся невідомість мала й свою добру сторону: військо піддавало ся надїям, що королївська поміч близька, може кождї хвилі впасти на козаків. Коли б воно мало відомости, яка ся поміч далека - хто зна, як би се відбило ся на поставі його. Покладали надїї також на литовське військо: бранці й підслухи оповідали, що в козацькім війську велика трівога за дїтей і жінок в незахищених східнїх сторонах, особливо по тих свіжих взірцях крівавої розправи, які литовське військо дало минулої зими на Білоруси.



Кінець кінцем козацтво все таки трималось, і додавало собі духа, дрочачи ся й перетдираючи ся з польськими вояками, до котрих вони підходили тепер віч-на-віч. Але все тяжше приходило гетьманови й старшинї тримати сї козацькі, і ще більше — татарські части в виголодженій, смустошеній околицї, в нудних обставинах облоги, в вічнім сподїванню рішучої розправи. Відомости донесені нам з уст бранцїв, бед сумнїву дають нам образ дїйсних відносин:



Чотири козаки приведені до королївського боозу 14 (24) липня оповідали, що орда „дуже наприкряєть ся козакам, одно тоому що їх самих беруть і стинають, а друге — що гнївають ся на Хмельницького, що так довго не можуть дістати наших, і грозять ся, що ми й вас, самих будемо стинати, коли нас довше будете тримати”.



Чернець, що їздив до гетьмана по унїверсал, а попав ся польському підїздови, теж оповідав, що ,,Татари нудять ся даремно стоячи й козакам дорікають, що ви обіцяли зараз добути лядське військо, а так довго стоїте не добувши їх: будемо вас рубати, а з Поляками поєднаємось”.



Бранцї козацькі й татарські, зловлені під Зборовим 4 (14) серпня, оповідали: „Вчинають ся між ниии битви й бунти; чернь хоче, аби їх розпустив, бо голод у них, і сила їх гине. Хан хоче відступити, тому бо Хмель його запевнив, що здобуде за кілька день, і про короля казав, що нїколи не прийде в поміч обложеним. Хмель до хана перевіз ся і стали по-за черню, не вірячи їй” 18).



Гетьман і старшина могли себе потїшати, що становище реґіментарів в облозї ще далеко тяжше і скрутнїйше. Про те, що дїяло ся там, може дати понятє лист, писаний до короля серед сеї збаразької аґонїї. „Ми в останнїй бідї. Неприятель окружив нас довкола, що й птах до нас або від нас не перелетить. Листи наші до вашої кор. милости переймано. Нас стане лише на кілька днїв, бо не тільки що військо зістало ся без коней, не тїльки що не маємо живности і дальше кількох день не можемо витримати, але найгріше, що й пороху не маємо, а неприятель наступає великими штурмами, а наші, захоплені ними, силу пороху мусїли вистріляти. Коротко сказати — нема пороху, ледви на три днї... На гідну згоду нїякої надїї! Хмельницький сподїваєть ся вже бути паном цїлої Польщі. Голодд незвичайний і нечуваний, працї щоденні і небезпеки поносимо — але пороху не маємо і на кілька день”, і т. д. 19).



Днї збаарзокого війська здавались пшраховані, і брак припасів, пороху, повне вичерпаннє сил привели б його до капітуляції неминуче — коли б не угода з ханом, котрої не раз пробувано, як бачили ми, й облеженцями, тільки безуспішно, — а несподївано осягнено з иньшої сторони: з інїціативи короля й його канцлєра, котрим отак привело ся несподївано відограти рішучу ролю в сїй кампарїї.



Примітки



1) Spominki c. 56.



2) Так рахує Ґолїньский c. 258.



3) На 15 тис. рахує оден з сучасників-Поляків (Spominki), на 20, 30 і навіть 60 тис. — московські вістники - АЮЗР. III с. 350, Білгор. ст. 297 л. 124, 331.



4) „Для себе мають живности досить, але для коней і трави дістати не можуть кіноти в обозі досить, але піших дуже мало” — вісти з перших днїв обоги, Міхалов. с. 417.



5) Козаки-бранцї, запитані про число козацького війська, відповідали, що трудно його знати, бо всї на голову вийшли з Украни, тільки дїти та баби зістали ся, взагалї тільки що не здатне до війни плишилося для жнив. — Реляція біскупови Шолдрскому 26 липня н. ст. в ркп. пет. 129 с. 274 і Чортор. 144. с. 394, тепер Архив с. 294.



6) Україна с. 39.



7) Relatio glor. expeditionis. „Лїкар Лукашка”, або лука Климовський по справжньому, що був в козацькім війську і все знав „доподлино”, як він казав, — з початку не вмів сказати докладної цифри козацького війська, завважив тільки, що козаків було „далеко більше, нїж Поляків: було двадцять три полковники, а в кождім полку від пяти до двадцяти тисяч — меньше 5 тисяч в полку не було” (АЮЗР. III с. 345). При докладнїйшім розпитї сказав, що на око було сто тисяч, а може й більше — бо пернписи не було. Білгор. стовб. 297 л. 331-332. Иньший вістник — післанець путивльського воєводи литвинов, що був висланий до гетлмана в серпнї1649 р., і приїхавши під Збараж 24 ст. с. серпня, бачив ся з ним і з вищою старшиною, так описує сили обох сторін „в городе Збараже съ 30.000, а з Богданом Хмельницкимъ было Черкас в зборе съ 70.000 и больше, а с крымским царемъ было крымскихъ и ногайскихъ людей и белгородскихъ Татар больше тово числа, что з гетманом Хмельницькимъ”. Білгор. стовб. 297 л. 124.



8) ґолїньский записує під днем 31 н. ст. липня (с. 261): „хлопства руського збунтованого з козаками кладуть на двістї тисяч, а Татар на сто тисяч”.



9) Кубаля op. c. с. 133. Він толкує се тим, що гетьман не хотїв перед часом показати своїх сил: я розумію се, як бачить читач, трохи инакше.



10) Мало правдоподібне оповіданнє єзуіта Лїнєцкого в королївськім таборі: „Хмель., приступаючи штурм, наперед жене хлопів — ті почали кричати до наших, на милосердє боже просячи, аби до них не стріляли, бо ми не хочемо воювати, але мусимо. Наші змилосердили ся і крикнули, аби вони на землю впали. Ті так і зробили, а наші сиьлну стрільбу пустили з обозу і велику щкоду вчинили в самих козаках-молодцях” (Архив с. 291). Дещо в сїм роді, але, коротко — й відмінно, згадує з переказів Мясковский -Міхалов. с. 150.



11) „За 10 день що-дня, що-години просто безнастанні штурми і галаси, так що ми й витримати не могли такого натиску” — записує коротший дневник під 20. VI.



12) коховскйи, збираючи до купи відомостт й перекази (c. 133), дає такий загальний підрахунок всїх тягот польського війська: двомісячна облога, майже безперестанна битва: нараховано двадцять ґенеральних атак, сїмнадцять кінних битв, чотири рази переведено скороченнє укріплень, сїмдесять пять вилазок уряджено і по більшій части щасливо, деякі ж обернули ся в сумні погроми; з сїмдесяти великих гармат обстрілювано, і з них кулї як град сипали ся в саму середину табору.



13) Міхалов. с. 470. Теж і Relatio.



14) 453. Про нього новійше у Липинського с. 239 і д.



15) Міхалов. с. 459.



16) Міхалов. с. 451 і 452.



17) Тамже с. 456; остання фраза, здаєть ся, зіпсована.



18) Ркп. Публ. бібл. 129 л. 274, 271, копія в Наруш. 144 c. 393 і далї, тепер видр. в Архиві с. 295-296, 301-302 і ще раз c. 314-315.



19) Міхалов. c. 428 (лист без дати).



Розділ XIV. Зборівська угода й її безвиглядність.



Королївський похід і зборівська бльокада: повільність королївського пхооду, оптимістичні погляди, робленнє настрою, унїверсали до українського народу, настановленнє гетьманом Забузького, потайний козацький марш на зустріч королеви.



Стріча під Зборовим, "конфузія" 5 (15) серпня, нїчна рада і лист до хана, посольство до Хмельницького, королївський лист до Хмельницького, битва 6 (16) серпня, лист Хмельницького до короля, траґічність моменту.Зборівське замиреннє: офіціальне представленнє подїй, королївське розгрішеннє Хмельницькому, навязаннє переговорів з ханом, перший зїзд, другий лист Хмельницького, зїзд гетьмана з Осолїньским, козацьке посольство у короля, третїй лист гетьмана, угода короля з ханом, дозвіл на ”ясир“ з України.



”Пункти“ козацького війська, справа козацького імунїтету, козацька теріторія, справа релїґійна, амнестія. Переговори, обкроєннє козацької теріторії, ґарантія хана, деклярація ласки короля й. мил., привилей козацькому війську, Хмельницький у короля, козацьке військо рушає з-під Збаража.



По-зборівські настрої і переговори: невдоволеннє з обох сторін зборівським актом і маскованнє його дїйсного змісту, офіціальне представленнє гетьманське, лєґенди про короля, оповідання про ясир, глибоке вражіннє від сього факту серед україн. людности, проклятє Хмельницькому. Обкроєннє козацької теріторії, гетьмвнське правительство затаює зміст умови і утримує status quo, пригнеетений стан гетьмана.



Листуваннє з Кисїлем, гетьман. правительство не пускає на Україну шляхти, інстанції Кисїля, пригадки про реєстр, справа соймика київської шляхти, відчай шляхти, представлення Кисїля, неможливости задоволення шляхти, бажаннє гетьм. правительства маніфестувати свою льояльність, зїзд гетьмана з Кисїлем у Київі в середині падолиста, манїфестованнє воєводської юрисдикції, відмова в иньших домаганнях, королївські пригадки гетьманови, унїверсал до пограничного війська.



Дипльоматичні зносини осени 1649 р. і гетьманська полїтика: чигринські авдієнції, відновленнє відносин з Ордою, гетьман пильнує заінтересувати хана, зносини з Портою та її васалями, зусилля до роздмухання більшого міжнароднього полїтичного конфлїкту, пляни похода на Москву, мотивованнє його в укр. масах, занепокоєннє сими вістями в Москві, місія Неронова до Хмельницького, дипльоматичний обряд гетьманського двору по його реляціям, гетьман висловлює своє невдоволеннє і докори московській полїтицї, погрози Донови, прихильнїйші ноти при прощанню, поголоски про союз України з Кримом против Польщі.



Вістуни війни зимою 1649-50 р.: поголоски про воєнні заходи польських маґнатів, побоювання замислів Вишневецького, сподївання походу на Москву і на Дін, донське посольство у гетьмана, відкликаннє походу, новорічна мобілїзація, відкликаннє її в сїчнї 1650, умисний характер сих воєнних алярмів.



Потвердженнє зборівського акту: посольство на сойм, списуваннє реєстру, інструкція послам на сойм, виїзд митрополита на сойм, соймові настрої, відложеннє релїґійної справи, ляконїчне потвердженнє зборівського акту, королївські привилеї війську і гетьману, 12 сїчня, привилей "народ
Страница 68 из 77 Следующая страница