Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ VIIІ. РОКИ 1626-1650 Страница 69

ови руському", проголошеннє повного замирення і повороту всїх до дому.



Шляхта силкуєть ся вернутись, трівога на Українї, конфлїкти — інцідент з Корецьким, виступи Нечая, поголоски про нього як провідника опозіції, повстаннє Худолїя.



Угодові зусилля гетьманського уряду, брак опертя против Польщі, списаннє реєстру як манїфестація льояльности, обережність, котрою його обставлено, значіннє реєстру як джерела. Число полків, їx склад: полк Чигиринський, Черкаський, Київський, Корсвнський. Білоцерківський і Уманський, Браславський і Кальницький, Крївський, Переяславськкий, Кропивенський, Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Нїжинський і Чернигівський.



Непорозуміння з "українським соймом" в лїтературі. Київський зїзд в лютім-мартї 1650 р., неприязна постава міста до Кисїля, непохитне становище гетьмана, порозуміннє з воєводою, посольство до короля і лист з 20 марта, домагання війська, до їх полагодження відсуваєть ся сповненнє зборівських умов, реляції Кисїля.



Королївський похід і зборівська бльокада: повільнімть королїыського походу, оптимістичні погляди, робленнє настрою, унїверсали до українського народу, настановленнє гетьманом Забузького, потайний козацький марш на зустріч королеви.



Король взагалї не дуже спішив ся на театр війни, котрої головний провід заздалегідь узяв на себе. Рушивши 13 (23) червня з Варшави, він за місяць був ще тільки в Замостю, на півдороги до Збаража. Три тижнї просидїв в Люблинї: нїби збирав військо, нїби радив ся, і взагалї своїм поводжіннєм викликав загальні сумнїви й підозріння. Зібрав решти чужоземного війська, закликав визначнїйших панів, щоб прислали до нього свої полки, — але з сим ще нїяк не можна було йти на Хмельницького; радили йому не йти далї — але він і сього не слухав. Добивались, щоб видав останню оповістку про загальний похід — не хотїв. Вийшов тільки наказ мобілїзаці ї шляхти сусїднїх воєводств: Руського, Белзького і Люблинського. Ій наказуало ся спішитись до короля зараз, прикладом волинської шлыхти, що змобілїзувала ся з власної інїціативи, не чекаючи останньої оповістки. Всїй иньшій шляхтї визначував ся день 11 серпня тільки ще для пописування, так що на театр війни до кінця серпня вона не могла поспіти 1). Всї обвинувачували канцлєра за се заннханнє мобілїзації, і в пізнїйшій інструкції на соймики він оправдував ся ріжними мотивами, які промовляли против загального походу 2).



Ситуацію, як її представляли в королївських кругах, малює цитований уже лист короля до Радивила з Люблина, 3 (13) липня 3). Були певні, що від Москви й Семигороду нема небезпеки; хан буде відкликаний наслїдком погрому турецької фльоти Венеціянами. Коли ще до того литовське військо війде в Україну, можна сподївати ся, що кампанїя буде лїквідована сама собою без шляхетської мобілїзації, — яка до того ж і заповідала ся зовсїм не світло. Що литовське військо королївський наказ сповнить, в тім не сумнївали ся, і в середнїх днях липня с. ст. в королївськім обозї було повно відомостей про сей литовський похід на Київ — як там „литовське військо під Київом жінок козацьких мацає” 4). Про козацькі й татарські сили під Зборовом, про скрутне становище облеженцїв в королївськім війську не мали нїякого понятя, і навіть деякі досить трівожні відомости від браныїв не могли розбити доволї, а навіть — дуже оптимистичних поглядів на ситуацію. Порядних „язиків” нї козацьких нї татарських нїяк не вдавало сяя дістати до останнього моменту 5).



Так от поволї, збираючи панські й повітові полки, корол ішов з Люблина на Красностав, Замостє, Сокаль, Радехів, Топорів. Під Сокалем, в половинї липня с. ст., в листах з королївського обозу його військо рахуєть ся тільки на сїм тпсяч, під Топоровим, в останнїх днях липня — вже на шіснадцять тисяч 6). Тут, під Топоровим, король одержав лист з Збаража, принесений одним товаришом 7), де облеженцї сповіщали короля про своє розпучливе становище — що ледви кілька день можуть вони ще тримати ся. Але й сей крик відчаю не подвигнув короля до особливої поспішности. Рахували, що йдучи далї таким же маршом, він зможе поспіти під Збараж на 11-12 с. ст. серпня, що було рішучо за-пізно. Виправданнєм служили тяжкі дороги, що порозмокали від дощів, які зачали ся в тій порі і привели їх справдї до неможливого стану.



Замість воєнної акції штучно надроблювано настрій. Відомости про грізні сили неприятеля, очевидно, затаєно від своїх, натомість старанно поширювано далї все те, що могло настроїти військо оптимистично: про невдоволеннє, розрухи, анархію в таборі Хмельницького, про реакцію серед селянства, що мовляв кидає повстаннє й повертаєть ся до своїх панів, і т. и. Оповідано, що Хмельницький, довідавши ся про похід короля, вже навіть відступив від Збаража, і всяку всячину в тім родї 8).



В обозі під Радеховим, 26 с. ст. липня король видав унїверсал до „всїх тих, хто під теперішню зражу зібрали ся до Хмельницького, наших підданих і черни всеї” — як він до них звкртаєть ся на вступі 9). „Бачите самі”, пише король, „що з вами дїєть ся — як богато людей з руського нарозу взято в поганську неволю, як богато побито, як бргато церков призначених на хвалу божу збезчещено! Страшно й згадати, скільки лиха стало ся — не через вас, а через того зрадника Хмельницького, що змовивши ся з поганством на кров християнську, і тепер Татар тримає на погибіль вашу — аби ви, боячи ся того поганства, послушні були тому зрадникови! Отже не на те йдемо тепер з військом нашим, щоб губити вас — невинних і обманених, але на те, аби вас визволити з сїтей поганських, в котрі ва спосадив той зрадник Хмельницький. Будьте ж вдячні нам за ласку нашу й покинувши зараз того зрадника, найдальше за чотири днї вертайте ся до домів і послушности панам вашим. А ми вас в оборону свою беремо, що нїякої кари вам не буде й зістанете ся при правах і стародавнїх звичаях вмших”. Унїверсал сей мав бути обісланий по містах і селах — історія одначе мовчить про те, чи були зроблені які заходи для того, щоб донести його до дїйсних адресатів — повстанцїв, до котрих він звертав ся 10).



Два днї пізнїйше, під Тшпоровим, король видав другий унїверсал, ще більш рісковний — звернений до козацького війська: „до полковників, асавулів, сотників, атаманів і всїх молодцїы війська Запорозького”. Король нагадував їм, як він на початку свого пановання „подав” їм гетьманом Хмельницького „через післаннє йому корогви й булави”, в надїї на йрго обіцянки вірности. „Одначе той зрадник Хмельницкий, негідний імени християнського, не залишив звязку з поганством і обманувши нас — завсїди вірних попередникам нашим, королям польським, затягнув поган на кров християнську і на погибіль народу руського й старинної віри грецкої”. Комісії скинув ся, посла королївського затрииує (Смяровского б то), і нарештї наступив на військо королївське. Тому король складає його з гетьманства і проголошує за зрадника, а на його місце подає гетьманом Семена Забузького.



„Хто з вас того наказу послухає й пристане до згаданого Семена Забуського, тих ми до ласки своєї приймаємо, всї вини одпустимо і при правах і вільностях заховаємо, — знаючи, що ви тим зрадником були обманені. Коли ж би між вами знайшли ся такі непослушні, що тою нашою ласкою королївською й осторогоб погордили, — надїємо ся на Бога, що нам поможе на тих віроломцїв: дасть їх нам на пімсту і кару за їх злочин 11).



Тутже сьому Забузькому — давньому нашому знайомому ще з подонських степів, що потім під Пилявцями перейшов до Поляків і сього року брав участь у королївськім походї 12), надано гетьманські клейноти: король через канцлєра передав йому булаву, „і дано йому чотирох вязнїв, аби з ними міг розіслаои унїверсали” 13). Операції нового гетьмана, як бачимо, були на разї дуже скромні. Рудавский додає, що король при тім визначив ще й цїну за голову Хмельницького, і се зробило сильне вражіннє на ньогго 14). Може скорше на польське військо? Якось трудно увірити, щоб король і його канцлєр, невідмінний ментор його полїтики, були так наівні, аби думати, що сї унїверсали післані з чотирма брмнцями зроблять якесь вражіннє серед козаків. Маюуть скорше мало ся на гадцї підняти дух свого війська такою безоглядною розправою з грізним ворогом, бодай на папері, та ухилити нарікання на короля і його канцлєра за двозначну полїтику супроти козацтва.



Стративши по сїм ще кілька день на тяжкій, розмоченій дощами дорозї з Топорова на Білий Камінь і Золочів, 3 (13) серпня став король за півмилї під міст. Зборовим, і тут забавив ся день, чекаючи, поки понаправляли мости й гати на багнистиэ берегах Стрипи, щоб звідти йти на Озїрну й Тернопіль. Військо було під вражіннєм останнїх відомостей язиків, що Хмельницький з ханом, довідавши ся про зближеннє короля, уступають ся з-під Здаража, тому наступало відважно й певно. Одначе над вечір звідкись рознесла ся по війську чутка, що показав ся неприятель. По словам офіціальної реляції, було вислано на звіди кілька хоругов під проводом одного з найбільш випробованих ротмістрів і вони вернули ся з звідомленнєм, що оглянувши пильно околицю на три милї, нїде не помітили нїкого. Тим часом ся вість не була марна. Дїйсно, гетьман, з напруженою увагою слїдячи за рухами польської сторони і безперечно знаючи докладно кождий кгок короля, вважав сей момент за хвилю рішучої розправи.



За кілька день перед тим він пересунув головні сили свої під Збаражем під Старий Збараж, далї на захід, де віддаленнє й хвиляста місцевість робили невидними для Поляків всякі зміни в козацькім таборі (польський дневник записує сї переміни під днем 9 н. ст. серпня) 15). Відси він міг кождої хвилї непомітно вивести свої сили против королївського війська. Убуток козацького війська заступлено ватагами повстанцїв, покликаних на сей час, а оден з старшин мав виїздити на гарцї під гетьманським значком: „на держаку два прапорцї гусарські: оден білий, а другий червоний”. 16) Усильна канонада, приступи й гарцї мали заняти увагу облепсенцїв й не дати їм помітити вихід головних сил 17). Тим часом в нїч під 5 (15) серпня виведена була в поле орда, а за нею козацьке військо, і вони рушили на королїївський табор, що стояв в віддаленню шести миль. Ктховский записує оповіданнє, як гетьман, підїхавши під польське військо над раном, з дубини, що була під Зборовом, вилїзши на високого дуба, докладно оглянув місце, слїдив за переправою польського війська, і вернувши ся дав плян ханови: сховати яс в тій же дубинї і відти зробити напад на Поляків.



Примітки



1) Міхалов. с. 414-4l5. Третя оповістка волинській шляхті в Архиві III. IV. с. 302.



2) Там же c. 500-50l.



3) Котлубай с.3 57, див. вище с. 678-679.



4) Міхалов. с. 424. 426, 430, пор. рел. нунція с. 48 і д.



5) Досить велика збірка листів з королївського обозу з сього маршу в збірцї Міхаловского; цнне доповненнє до неї дає вибірка з реляцій (головно до познанского біскупа Шолдрского) в збірцї Публ. бібл. Nr. 129 (копія в теках Нанушевича N5. 144), тепер видрукована в Архиві III. IV с. 286 і далї.



6) Міхлаов. с. 422-423, 425, 430.



7) Називав ся ві Скшетуский — його прославив в польській лїтературі Сєнкевич, вибравши на героя своєї звісної трільоґії.



8) Взірцї сих поголосок дає лиср Мясковского зі Львова 9 (19) липня, записаний у Ґолїньского (с. 260): Татари збунтовали ся, покинули Хмельницького, по дорозї на злість вирубали йому Корсунь, Білу Церкву, Переяслав. „Се певно, що хлопи з кіллькох великих волостей присягли своїм панам на віру і підданство — єсть їх кільканадцять тисяч, обіцяли дістати Хмельницького, і вже почали жити при своїх панах” і т. и. В якій форми були пущені в оборот відомости, привезені Скшетуским, показує иньший лист зі Львова, 17. VIII (теки Нарушевича 144 с. 539).



9 Жерела т. XII с. 79 (з книги коронної метрики москов. архива загран. справ).



10) Ґолїньский записує з сього приводу (с. 264): „Король розіслав унїверсали до хлопів руських, аби від Хмеля відступали і йшли спокійно до домів своїх: обіцяв їм пробачити все, до ласки прийняти і при давнїх вільностях зіставити — так і до міст і до сїл. А Хмель те видумані річи оповідав і хлопам толкував, що король нс те прийшов з військом, аби всїх до одного чоловіка в Руси вигубити і вигладити: призводив козааів і хлопів, аби при нїм стояли й війну кінчали”.



11) Жерела XII с. 117, з тоїж книги кор. метрики: копія також в ркп. Публ. бібл. 129 л. 282, тепер надр. в Архиві с. 311.



12) Див. ч. II с. 349, 353 і вище с. 69.



13) Архивъ III. IV с. 301-302.



14) Ор. c. c. 46.



15) Міхалов. с. 460-461.



16) Тамже с. 463, 466.



17) Див. записки коротшого дневника під дн. 6-15 серпня, у Кубалї ор. с.



Стріча під Зборовим, "конфузія" 5 (15) серпня, нїчна рада і лист доо хана, посольство до Хмельницького, королївський лист до Хмельницького, битва 6 (16) серпня, лист Хмельницького до короля, траґічність моменту. Зборівське замиреннє: офіціальне представленнє подїй, королївське розгрішеннє Хмельницькому, навязаннє переговорів з ханом, перший зїзд, другий лист Хмельницького, зїзд гетьмана з Осолїньским, козацьке посольство у короля, третїй лист гетьмана, угода короля з ханом, дозвіл на "ясир" з України.



Нїчого не підозріваючи, король в недїлю 5 (15) серпня, на католицьке свято Успенїя, вислухавши службу божу, перейшов з піхотою за Стрипу і став табором, а за ним почав перевозити ся обоз. Решта війська стояла позаду, за місточком. Лїнїя війська незвичайно розтягла ся, на які півтори милї, по обох берегах річки. День був туманний і дощовий, і се ще більш утрудняло рух і орієнтацію. Користаючи з сього, орда подїлила ся на дві части, і одна зайшовши за ріку вдарила ззаду в ті полки, що там стояли. Стало ся велике замішаннє: деякі не витримавши натиску кинули ся в розтїч; иньші, відступивши до возів, боронили ся відти, і дуже богато полягло народу, „бо ордї заборонено було брати вязрїв, тільки рубати”. Разом з тим друга частина орди напала на королївське військо з фронту: тут теж настала велика „конфузія”, і як би не присутність короля, що особисто стримував і опамятував своїх, обіздячи полки з голою шаблею і наказуючи вбивати втїкачів, повторила ся б зовсїм пилявецька історія. Кінець кінцем польське військо відборонило ся, і перед вечером Татари відступили й стали кошем 1).



Новий день, очевидно, мав привести нову битву, в дальшій перспективі — бльокаду. Супроти переважних неприятельских сил, невигідної позиції, повної неприготованости до оборони королївського війська його становище було дуже небезпечне; обережні остороги давані королеви й канцлєрови против сього походу здїйсняли ся тепер в повній мірі. На воєнній радї, що стала ся зараз, піддавали ся ріжні проєкти ратовання ситуації: вивезти короля з обозу, щоб він міг вернути ся на чолї шляхетських полків, а війську тим часом заложити ся табором; старати ся пробитись оружною рукою через неприятельське військо; війти в зносини з ханом і попробувати перетягнути на свою сторону. Сей останнїй вихід канцлєр вважав досить надїйним, і король прийняв проєкт свого оракула.



Зараз написали до хана лист. Автентичний текст його, здаєть ся, не дійшов до нас — може не припадково. Офіціальна реляція підчеркувала, що він був уложений в тонї, який не позволяв думати, що король уважав себе переможеним. Офіціальний текст, записаний в книгах коронної канцелярії, дїфсно більше докоряє, нїж зпохочує 2), дїйсний текст мабуть більше обіцював, нїж докоряв 3), — або на словах було переказано таке, що злагоджувало докори й давало обіцянки замість погроз. Король нагадував ханови ласку польську, котрої він зазнав, живши замолоду бранцем в Польщі, порушував справу упоминків — заохочував до відновлення старої приязни, себто одержання грошей за роки минулі, біжучі й будучі. З тим зараз, же післано до хана одного значнїйшого бранця-Татарина, але йому придано ще й другого післанця: священика, який мав доручити лист від короля Хмельницькому. 4) Не знаючи, яке вражіннє зробить лист на хана, не хотїли, очевидно, гнївати й гетьмана, і забуваючи недавну комедію з номінацією Забузького, й йому давали нагоду до відновлення зносин:



„Порушив жаль наш королївський маєстат”, писав Хмельницькому король, „коли дійшла нас відомість, що вірність твоя, заявивши з усїм нашим військом Запорозьким належне вірне підданство і зазнавши нашої королївської ласки в наданню булави і корогви від нас — замість кінчати комісію згідно з пунктами списаними з нашими комісарами, не тільки затримали-сьте нашого посла, післаного на те, щоб задоволити всї ваші жадання, але й на ту частину війська нашого, що ми вислали для стримання бунтів простого поспільства, яке нїколи не належало до Запорозького війська, ви на те військо наступилисьте і наступаєте по сей день.



„Справдї, по таких, повних покори й підданського афекту листах, писаних до нас, і по уложенню пунктві з вельможним воєводою — тодї браславським, а тепер київським, нїколи не сподївплись ми, аби сьте мали підносити руку свою на нас, пана свого і помазанця божого! Бо того ще не бувало від віку, але завсїди військо Запорозьке дотримувало віру і честь підданську й кров свою виливало за достоєнсово королїв, панів своїх, і за цїлість речипосполитої. А ми й поготів — коли вже самі бажали-сьте мати нас паном своїм, і на щасливу елєкцію нашу присилали своїх послів до річи-посполитої, радячи їй, аби памятала щасливі панування покійного пан-отця і брата нашого, найяснїйших королїв, і не шукала чужих панів, а нас посадила на тімже престолї, — сподївались ми від вас тим більшої охоти і вірности підданської до маєстату нашого.



„Тому й річ-посполиту привели ми до того, що вона на наші руки віддала всї жалї свої, й війську Запорозькому пробачила, і бажали ми до решти, через нагу комісію і комісарів, заспокоїти нашу державу. Богом нам повірену, а сильно знищену крівавим домашнїм замішаннєм — на великий жаль всїх заграничних християнських народів, а на потїху тільки самого поганства. Тому ж і тепер, самі своєю особою рушившись і зблизивши ся, з тим до вірности твоєї і до війська нашого Запорозького посилаємо, бо хочемо гасити той огонь нашою королївською повагою, Пана-Бога взявши до помочи, — а не заходити в якісь дальші воєнні проґреси.



„Отже наказуємо, абисьте залишили всякі неприятельські чини й відступили на 10 миль від нашого війська, а до нас післали послів своїх — чого хочете від нас і від річи-посполитої. Ми ж вам на то даємо нашу обітницю королївську, що заиримаємо війська коронні і в. кн. Литовського і готові післати комісарів, наших прибічних людей, поважних сенаторів: обіцяємо зробити все, що належить до вільностей і свобід Запорозького війська, заспокоїти і уконтентувати у всїм наше Запорозьке військо. Певні ми, що той Бог великий, який на нашу голову корону вложив і дав менї бути вашим паном, а вам підданими нашими, поблагословить нашу побожну інтенцію: що не хочемо розлитя християнської крови, підданих наших, на початку нашого панування, але шукаємо спокою батьківським афектом нашим. Бо ж коли звичай велить з кождим неприятелем на самперед шукати всяких способів до задержання спокою, то тим більше, коли в тій самій державі розливаєть ся християнська кров без усякої слушної причини, сам Пан-Біг каже не поступати суворо, не спішитись останнїм знищеннєм, а шукати справедливого полагодження. Тому готові ми зараз післати і до вельм. регіментарів нашого війська токий же наказ, який посилаємо тепер до вірности твоєї і війська нашого Запорозького.



„Певні ми, що в тім зазнаємо повинну і слушну вашу підданську увагу — оцїните ви працю і труд самого маєстату нашого, підняті для загального добра вас усїх, підданих наших, і без якого-будь загаяння відправите нашого післанця разом з своїми послами, а відступивши від війська нашого, будете чекати комісії і комісарів, нк маючи нїякого сумнїву, томк що самі, особою нашою королївською, хочемо шукати способів і заспокоїти те домове замішаннє. Сподіваючись того вповнї від вірности твоєї, ласку нашу королївську обіцюємо вам.”



В ночи в польськім війську підняла ся трівога: пішла чутка, що король утїк з табору; підняла ся панїка, дехто пустив ся тїкати, мовляв за його прикладом. Короля збудили і він при світлї смолоскипів обїздив військо, щоб переконати всїх в своїй присутности. Тим припинено панїку. Заразом на швидку зроблено укріплення коло табору. Рано 6 (16) серпня Татари поновили свій натиск, разом з козацьким військом, що наспіло за сей час з арматою. Польські реляції рахують його на сто й двістї тисяч, орди сто тисяч — цифри, розумієть ся, побільшені. Одна частина козацького війська вдарила в тил польському — приступила під місточко Зборів і хотїла розбити вози польські, друга разом з Татарами наступала з фронту.



Ситуація для Поляків була розпучлива! Та серед сеї горячої битви на два фронти коло полудня наспіла відповідь від хана. Вона обіцювала богато: хан приймав протягнену йому королеву руку. В своїм листї він вказував, що Польща сама розірвала дипльоматичні відносини з ним, заявляв, що він вийшов в сей похід з твердим заміром зимувати в Польщі — але коли король має якісь приятельські пропозиції для нього, він готов трактувкти й вишле для переговорів свого візира, до котрого король нехай пішле свого канцлєра 5). Устно намічались і головні умови порозуміння: задоволеннє козаків, виплата затриманої данини і значного дарунку понад то, та позволеннє ордї взяти ясиру з поворотом.



Та далеко більше ще, нїж все се, давав Полякам факт, що до ханського листу був долучений лист Хмельницького 6), по стількох місяцях написаний знову в тонах покірного королївського підданого:



„Найяснїйший милостивий королю пане, пане мій милостивий і добродїю! Видить то Бога, що я будучи найнизшим підніжком найяснїйшого маєстату вашої кор. милости, від дитинних лїт своїх, як уродив ся уродженим Хмельницьким, аж до тих сивих лїт своїх не був в нїякім повстанню против маєстату в. кор. милости, пана свого милостивого. Звісна і служба моя 7), ще разом з покійним, славної памяти батьком моїм Михайлом Хмельницьким, підстаростою чигринським, що на службі покійному батькови вашої кор. милости і всїй річи-посполитій полоюив голову свою на Цецорі, і я бувши тодї при пок. батьку моїм, попав в люту неволю, яку терпів два роки, а коли Бог зволив мене з тої неволі висвободити, завсїди був я при вірнім війську річи-посполитої 8). І тепер — свідчу ся Богом, дуже був би я рад, щоб кров християньска не лила ся вже більше. А що ваша кор. мил. уже два рази в писанню своїм глсподарськім зволиш згадувати про мене, підніжка свого, як за якогсоь бунтівника, чого я і не думаю, — то знаю певно, що то з людської обмови. Зволь же ваша кор. мил. з ласки свої господарської високим і милосердним розсудком своїм вважити і милостиво вислухати тих панів, котрих є богато при боцї вашої кор. милоости, — які мене безневинно обсїли біди від панів державцїв українних, — так що не з пихи, але з великих бід своїх — ставши вигнанцем через власну батьківщину з убогих маєтків своїх, по неволї мусїв я пригорнутись і впасти до ніг великого царя й. м. кримського, щоб він привів мене до милостивої ласки вашої кор. мил., мого мил. псна. А що при тім мусїло так стати ся, що за винних і невинні душі мусять покутувати, нехай Бог судить, хто тому причина! Я ж нї трохи не хочу противитись волї й велїнню в. к. милости. Коли тепер зволив єси ваша кор. мил. призначити ср гетьманство козацьке Забуському 9), зволь же ваша кор. м. заразом і вислати його до війська Запорозького, а я йому зараз віддам булаыу і корогву, котру тепер держу з ласки вашої кор. милости. Знаю певно, що за ласкою вашої кор. мил. був би я захований при здоровю моїм — але знаючи, що п. державці українні мало слухать вашої кор. мил., не дивлять ся на вашу кор. мил. самого — кождий пан королем називаєть ся, (свідом я), що не тільки вони мене в державі в. кор. милости не потерплять, але й душу з мене візмуть. Бо ж я з військом Запорозьким завсїди і на початку щасливого вибору на сю державу в. кор. милости дуже старав ся, і тепер того бажаю, аби був єси сильнїйшим паном в тій коронї Польській, анїж покійний пан-отець і брат в. кор. милости. І тепер, не вірячи нїяким говоренням, що єси тільки невільником річи-посполитої, буду я тримати ся того пана, котрий мене з ласки божої держить ласкаво в своїй опіцї, і при тім з униженими своїми службами під нозї маєстату вашої кор. мил. пильно віддаю ся. Дано з табору з-під Зборова дня 15 серпня 1649. В. кор. милости панови моєму милостивому найнизший підніжок Богдан Хмельницький” 10).



Розумієть ся, гетьман не мав заміру ні бажання відкривати в сїм листї своїх настроїв — ту страшну бурю, яка мусїла піднятись в його душі, коли він довідав ся раптом, що хан рішив замирити ся з королем. І одначе се одинокий голос, який долетїв до нас з сеї фатальної для гетьмана і для України ночи, коли він і його найблизші стали перед перспективою програння рішучої кампанії. Кунаков записав нам пізнїйші варшавські поголгски 11) про безуспішні зусиля гетьмана опамятати хана, пригадати йому взяті на себе зобовязання, і — рішучу відповідь хана, що він рішив помиритись з королем ,готов бути також посередником між ним і Хмельницьким, — але як гетьман не хоче миритись, не знищивши Польщі, то він, хан, його кидає і переходить на бік короля. Хоч як далекі сї поголоски, вони правдоподібно віддають істоту сих напружених переговорів, які велись між гетьманом і ханом в фатальну ніч з 15 на 16 н . ст. В траґичній історії України не богато було моментів страшнїйших від сього!



Гетьман не втерпів, щоб не вколоти короля пригадкою недавньої фарси з Забузьким. Він запрошував ново-потавленого королем гетьмана „прийти і взяти” від нього клейноти, котрі він іще о сю хвилю держить. Давав до зрозуміня, що зброї не положить і не здасть ся на ласку королївську — тому що вона безсильна. Заразом поновляв стару пропозицію свого союзу, для того щоб визволити королївську власть від маґнатської перемоги.



Та все се для даного моменту мало вже другорядне значіннє: поки що король і канцлєр бачили одно: що їх дипльоматичнийй хід на хана влучив добре. Пишний гетьман стратив підставу і від своїх плянів рішучого розрахунку з річею-посполитою і будовання української незалежности вернув ся знов на становище сромного королївського підданого. Офіціальна реляція, замовчуючи королївський лист до гетьмаеа, представляла, що се все осягнув королївський унїверсал, котрим гетьманство було надане Забузькому!



Король поспішив відповісти, розгрішаючи геиьмана з усього заподїяного і приймаючи знову в свою ласку:



„Урождений, нам милий! Ласкавість і доброта наша так велика, що й листа твого ми прийняли — хоч написаний він рукою скаляною замордованнєм чи затриманнєм нашого королївського посла (которого й досї не бачимо), і будучи помазанцем божим і йдучи за прикладом самого Господа Бога, що звик вибачати людям і найбільші проступки їх, — готові ми прийняти тебе до ласки нашої і на тім урядї затримати, аби тільки правдиво, щиро і чесно присягу свою і повинне подданство нам віддав, не пристаючи більших до чужих володарів анї не бунтуючи иньших підданих наших, — а тих котрих при собі тримаєш розпустив, військо все від себе відправив, — а ми тебе і до ласки приймемо, і сповнимо те, чого за тобою проситиме брат наш цар кримський” 12).



Лист сей відіслано разом з листом до хана, де король заявляв йому свою згоду на переговори, годив ся вислати з своєї сторони канцлєра, але жадав щоб наперед булаа перервана битва, що ярила ся далї підчас сих пересилоа, з великими стратами Поляків 13). ,,Козаки завзято, всїма силами добували міста Зборова, що мало для нас велику вагу — і з огляду на вози (половина возів стояла під нїм), — і на воду, котру якби нам відобрали, без труду б нас узяли”, читаємо в реляціях Мясковских 14). „Драґони вже не могли витримати. Велено трубити на ріжну челядь, яка не дуже охоче йшла, але котрі пішли, досить мужно ставили ся. Одначе козаки вже насипали шанцї, вивезли гармати, ослїп на вали лїзли й дерли ся через паркан. Дано знати королеви й прошено ратунку. Дуже був збентежений, бо й до обозу розпучливо штурмовано. Нарештї казав труьити на охотника і сам без капелюха їздячи по обозї кликав і просив, захочуючи до вірности й чести — аби до валів пішо йшли. Серця нам від жалю краяли ся, дивлячи ся на короля, що вже й сили не мав і кликати не міг, тільки зітхав: „Мене й вітчини не лишайте!” На сей поклик кинуло ся що живо до валів, ріжна челядь зробила вилазку, і в нїй лягло кількасот козаків і Татарів. Тої ж години і під обозом відбито їх і батареї опановано. Війську від сього прибуло серця і воно охоче дерло ся до неприятеля. Але нам приходило ся більше думати про безпеку, як про відвагу — бо нас орда як вінцем обступила”.



Не діждавши ся перемиря, котрого зажадав був від хана король перед розпочином переговорів, рішили приатупити до них не ждучи того „загамовання кроворозлитя”. Канцлєр з невеликим кінним супроводом виїхав під вечір на зїзд з Сефер-Казі-аґою, „канцлєром ханським”, що розвинув близше ті умови, котрі бкли переказані з листом ханським. Канцлєр вимовив собі час до намислу до другого дня, а тим часом добив ся перервання воєнних операцій. „Перше нїж розїхати ся, візир післав до козаків, що здобували містечко Зборів, і під загрозою велїв їм відступити від облоги місточка, покинути шанцї, звезти гармати і відступити ся до обозу — також і до Татар, що гарцюючи коло королївського обозу, били ся з нашими, післав кілька мурз аби звести їх з поля”, записує офіціальна реляція.



Хмельницький не брав участи в сїм першім зїзді, переслав тільки листа до короля, дякуючи йому за пробаченнє і приймленнє до ласки і заразом виясняючи і виправдуючи ся з убийства Смяровского, що йому король поставив в осрбливу вину в своїм листї. Все иньше відкладав до побачення з канцлєром 15). Зїхав ся з ним другого дня 7 (17) серпня. „Надлетїв сам до пана канцлєра в полї, давнїх річей казав собі не згадувати, обіцяв прийти до згоди, з покорою й уклінністю, вкінцї подав свої муови”, записує Мясковский. Иньший, анонїмний дневник, не згадуючи про зїзд гетьмана з канцлєром, спиняєть ся натомість на приїздї козацького посольства до короля:



„Дня 17 август
Страница 69 из 77 Следующая страница