Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ VIIІ. РОКИ 1626-1650 Страница 70

а їхав й. м. п. канцлєр в поле, докінчити почате перемирє, і до полудня згідно його довершили. І так дано знати королеви й. м., що й посли Хмельницького їдуть до короля й. м. За позволеннєм короля й. м. стали в обозї нашім і справляли посольство від Хмельницького, віддали дарунки, післані королеви й. м. від усїх козаків, і лист від Хмельницького до короля й. м. І король на се посольство відповідав через п. канцлєра, що для умови і потверждення тих пунктів король й. м. обіцяє післати комісарів, показати свою ласку і милосердє — аби тільки війську свому і арматї своїй Хмельницкий велїв уступити і в усїм тім волю панську цїло сповнив” 16).



Урядова реляцїя в першім своїм начерку оповідає се так: „Хмельницькому, що був з візирем татарським, канцлєр велїв, аби до двгх годин вислав послів від війська Запорозькаго до ніг королївських з покірним прошеннєм і признаннєм вини, що він і сповнив. Впроваджені серед всього війська перед короля, що засїв на маєстатї в великім шатрі, козацькі посли впали кілька разів на землю, з плачем признаючи вину війська всього і просячи милосердя, а потім подали суплїку до короля від імени всього війська. Дано їм відпьвідь через канцлєра, що клроль, яко пан милосердний, не хотячи нїчиєї крови, тим більше — підданних своїх, пробачає війську свому Запорозькому його тяжку вину” і т. д.



В листї принесенім послами гетьман ще раз перепрошував короля і запевняв в своїй вірности і прихильности („як я здавна був вірним підданим покійним попередникам в кор. мил., так і тепер обіцюю до кінця житя мого зіставати ся вірним найясн. маєстаиови в кор. мил.”). Оправдував свій союз з ордою, представляючи його користи для річи-посполитої, як ґарантії її спокою і безпечности від татарських наппдів, бо хан за поміч, яку йому козацьке військо обіцює против всякого неприятеля його, запевняє, що нїколи не зачепить держави, королївської; просив милостиво вглянути в пункти, предложені послами „з волї й жадання військового” 17), і не мати гнїву на нього, гетьмана, коли б там знайшлось щось „уразливе”. З сьогож становища вважав особливо потрібним оправдати не включене в пункти і мабуть переказане устно своє персональне жаданнє кари смерти для Чаплїньского: по його словам її теж добиваєть ся не він сам, a все військо — для відстрашення „на вічні часи” иньших подібних напастників від кривд, котрі вони чинили не самому тільки йому, але й цїлому війську 18).



Поаольство було прийняте прихильно, і відправляючи його, король післав з козацькими послами своїх послів до гетьмана з листом 19) і устними запевненнями, що військові жадання будуть споынені — аби тільки і військо козацьке й орда уступили ся зараз. Се було вже пізно в ніч, і з сими королївськими послами стала ся біда: коли вони їхали з козацькими послами до гетьманського становища, напали на них Тстари й стали добувати, а хоч на галас наспів військовий осавул з своїми людьми й кинув ся їх ратувати, про те не всї цїло вийшли з сеї пригоди. Гетьман був дуже розжалений і затрівожений нею й поспішив вислати зараз нового листа до короля, висловлюючи свій великий жаль за сей „деспект” королївського маєстату і заповнюючи в повній непричетности своїй до нього. Не сподївавши ся королївських послів, не міг він нїчого зробити, щоб забезпечити їх від сеї пригоди. По словам його хан уже зганив своїх людей за сей напад, наказав пильно розслїдити й звернути все забране. Про те гетьман все таки просить короля, з огляду на можливість подібних прикрих несподїванок, поспішити висланнєм своїх комісарів (про те що їх уже визначено, король, видко, повідомив у своїм листї, або через те нещасливе посольство). З тих же мотивів гетьман вважає не бажарим, щоб орда і військо уступили ся зараз — як того собі бажав король: в неприсутности хана або гетьмана ріжні своєвільні банди, що позбирали ся з ріжних країв, могли б наробити ще більших неприємностей. Сповняючи королївську волю, гетьман уже велїв забрати армату з шанцїв і залишити всякі воєнні операції до закінчення переговорів, але зводити козацькаго війська не хоче, бo думає, що тепер воно буде служити тільки для безпечности короля. При всїх своїх запевнкннях льояльности гетьман все-таки не залишає нагадати, що все се тільки перемирє, „до певної ласки королївської”, — доки стоїть надїя на повне задоволеннє „жадання військового” 20).



На сїм стояла також і татарська сторрона 21). Хоч в основі поводжіннє хана не було чим иньшим як зрадою його союзному трактатови з козаками, і змушуючи гетьмана мирити ся зараз за всяку цїну з королем, він ставив свого союзника в примусове становище, дуже некоректно, — але псувати своїх відносин з козаками до ґрунту хан також не хотїв, і задоволеннє козацького війська ставив першою умовою згоди з Польщею. Заплаченнє „упоминків” за всї лїа і одноразового „дарунку” ханови за сей похід розуміли ся самі собою. Без великого вагання згодив ся король і на заплаченнє контрібуції чи викупу за збаразьких облеженцїв. Тяжше було пристати на татарське жаданнє, щоб ордї було позволено „вертаючи ся воювати землї в праву і в лїву сторону огнем і мечем”, але як пише Мясковский в своїм донесенню королевичеви Карлови: „без того не могло бути, і крайня потреба примусила нас, що ми й того позволили”. Рішено тільки не писати в трактат сього дїйсно над всяку міру ганебного і поганого пункту, і в трактатах і всяких офіціальних реляціях його промовчано — що, розумієть ся, не перешкодило йому дійти до загальної відомости 22). Зіставалось уладитись з козаками — вдоволити їх жадання, і се було найтяжше польським полїтикмм. „Немало трудности було з заспокоєннєм козацького війська — бо хан звязва претенсії Хмельницького з своїми”, писав потім король Радивилови. Як козаки з одного боку, так Поляки з другого знайшли ся в примусовім становищі завдяки ханови, що взяв на себе ролю посередника між обома сторонами 23).



Примітки



1) Для зборівської битви маємо кілька реляцій, написаних по горячим слїдам. Перше місце займає реляція Мясковски — Андрія, Войцеха й їх батька, в кількох редакціях, писаних для ріжних осіб, в головнїм досить одностайних: одна друкована у Ґрабовского Starozytnosci pol. 1, друга в збірцї Міхаловского, третя найцікавійша, видана Кубалею op. c. дод. II, недавно в рел. нунція с. 60 (в італ. перекладї). Копій богато у Ґолїньского (с. 271), Публ. бібл. Nr 129 (c. 315), три в теках Нарушевича 144 с. 447 і д. Деякі мають дату: 22 серпня (н. ст.). Друга реляція анонїмна, коротша, теж популярна — називаєть ся ріжно: Narratio utarczki рod Zborowem, Series woyny z kozakami — друкований з неї витяг в Памятниках І c. 359, повний текст напр. у Ґолїньского с. 267, Чорторийських 379 с. 193. Публ. бібл. 129 с. 294, теки Нарушевича 144 с. 421 Третя — звісна в перекладї з московських актів загран. справ, привезена мабуть Кунаковим з Варшави — Акти ЮЗР. III с. 412. Нарештї згадана вже офіціальна Rеlаcіo gloriosissimae expeditionis . . . Casimiri regis Poloniae — досить богата фактичним змістом, вона не тільки дуже сильно ретушує дїяшьність короля й канцлєра, але не дуже числить ся навіть і з цифрами; який напр. контраст того, що дїяло ся в тилу війська, і там де був король з канцлєром - тут убито тільки 6 душ, а ранено 20-30! за те утрати непріятельські рахують ся на десятки тисяч.



2) Книга кор. метрики москов. архива загран. справ. л. 19, подібний текст, але скорочений, друк. в Памятниках І с. 360.



3) Хан каже виразно, що в королївськім листї була мова про упоминки, a в офіціальнім текстї про них нема нїчого.



4) Про се посольство священика згадує Пасторій (Ніst. Pol. II c. 100), не пояснюючи його мети. Факт, що король перший звертавсь до Хмельницького, старанно замовчувано в правительственних кругах, потім як успіх ханської інтервенції дав можність поставити в ролю петента самого гетьмана. До актів королївської канцелярії його не вписано, і він досї звісний тільки з приватної копії в хронїцї львівських бернардинів К. Дамірского, писаній в другій половині XVII в. Звідти опублїкував його С. Баронч - Pamietnik oo. Bernardynow w Polscze, 1874, але публїкація ся пройшла не поміченою, і тільки недавно нагадав про неї С. Томашівський в Записках наук. тов. Шевченка т. 117 (Один момент під Зборовом 1649 р.)



5) Книга кор. канц. л. 19; відмінний дещо й скорочений текст в Памятниках І с. 361 (прийнятий в лїтературі) і ще коротший у Ґрабовского Starozytnosci l с. 266. Одмічу, що згадка сього листу про королївську пропозицію в справі упоминків (інтересна тим, що офиціальний текст королївського листу, про них не згадує нї слоом) в текстї кор. канц. читаєть ся инакше: о niektorych upominkach pisal w. kr. mc. slowo w. kr. mc. jedno a pewno.



6) Relatio: huic epistolae adiunctae fuerunt literae Chmielnicii ad regem scriptae per occasianem regiarum literarum ad ехеrсіtum cosacorum ante dies aliquot ad castra cosacoruh missarum; поданий тут зміст не лишає сумнїву, що автор має на гадцї сей лист гетьмана, але в дїйсности Хмельницький відзивав ся не на номінацію Забузькьго (вище, с. 195), а на лист короля писаний до нього, Хмельницького.



7) Се місце читаєть ся ріжно, зміст одначе не міняєть ся через ті відміни.



8) Се важне для біоґрафії Хм. місце в друк. текстї читаєть ся.: zawszem bywal wiernym рrzу woisku rрltеі, в текстї кор. канц.: zawszem bywal przy wiernym woysku rzpley.



9) Nam nie gwoli — нам на перекір, додає копія Міхал.



10) Друкований в Пам. кн. Міхаловского с. 431, в латинськім перекладї в Памятниках с. 362, ще ранїйше у Рудавского с. 48. Я тримав ся книги кор. канцелярії архива справ. загран., одмічуючи важнїйші варіанти. З рукописей див. копію у Ґолїньского (с. 269).



11) Оповіданнє його низше, на с. 209; він хибно представляє ,що така розмова між ханом і гетьманом ішла після договору хана з королем. В дійсности переговори йшли паралельно з ханом і гетьманом.



12) Лист сей вписаний в тій же книзї кор. канц. моск. архива мін. справ загран. (л. 21), був уже опублїкований Буцінским (с. 69), але якось пройшов не завважений в лїтературі. Він збиває приписку Пап. книги Міхаловского і збірки Онацевича (Памятників), „писаної відповіди на то не писано; але п. канцлєр устно обіцяв йому королївску ласку” Про листовну відповідь короля гетьманови говорить і дневник принесений до Москви й виданий в АЮЗР. III с. 412, але сю відповідь переказано тут так баламутно, що не можна її зрозуміти, і в кождім разї сей зміст не відповідає текстови кор. канцел. против певности котрого не бачу підстави для яких небудь закидів. В теках тогож архиву (Снош. Польши съ Малор. ч. 21) єсть брульон сього листу — поправок в нїм дуже мало, цїкаве хіба то, що в початковім звичайнім зворотї: Urodzony wiernie nаm inily wiernie зачеркнено.



13) Відповідь короля ханови в Памятн. с. 36. Найважнїйше місце попсоване; в кор. метрицї воно читаєть ся: tylko tego potrzebuiemy, aby tym czasem bylo zachamowanie nieprzyiazni y krwierozlania miedzy woiskami naszem.



14) Збираю разом з листів Андрія і Войцєха Мясковских, що посполу доповнюють себе. Зазначу, що копія вид у Кубалї (найбільше цїнна змістом) в означінню днів робить помилки, кладучи перший напад Татар і висланнє листу до хана на понедїлок, козацькі приступи й зїзд Осолїньского з Сефераґою на вівторок, зїзд гетьмана з Осолїньским на середу. Тим часом в четвер, 9 (19) серпня сторони обміняли ся актами умови уже підписаними і потвердженими, тексти їх були установлені в останнїй формі в середу, зїзд гетьмана з канцлєром і приїзд козацького посольства до короля припадають на второк 7 (17), козацькі приступи і перший зїзд канцлєра з Сефер-аґою на понедїлок. Се виходить з сааого порядку подїй і сьому відповідають дати листів гетьмана і трактатових актів. Вірно значить днї також дневник присланий до Москви, і копія нунція.



15) Сей лист гетьаана з 16 серпня досї незвісний в лїтературі, так само як і лист з 18: з чотирох листів післаних від гетьмана королеви під Зборовим, до своєї візити йому, досї були видані (і взагалї відомі в лїтературі) тільки поданий вище в перекладї перший лист, з 5 (15). і третїй з 7 (17) серпня. З огляду на незвичайну цїкавість сього моменту — фатального і для гетьмана і для всеї української справи, я вважаю потрібним подати досї невідомі листи його вповнї, без усяких змін (окрім інтерпункції й великих лїтер), з книги кор. канц. архива загр. справ, куди вони вписарі разом з иньшою дипльоматичною кореспонденцією під Зборовим (л. 21-22). Лист 6 (16) виглядає так:



Naiasnieyszy milosciwy krolu panie mоу mlciwy y dibrodzieiu. Wiernosc poddanstwa mego z naynizsemi sluzbami pod nogi naiasnieyszego maiestatu w. kr. mci pana mego mlciwego iako naunizeniey pokornie oddawam. Za tak wielka a milosciwa laske, ktora w. kr. mc. pan moy milosciwy uwazywszy o wszytkim powaga swoia krolewska lubo moy albo nie moy grzech odpuszczac raczysz, co wszytko iako przed panem swym biprac na siebie wielce a unizenie w kr. mci panu memu milosciwemu dzikeue Strony posla niebosczyka p. Smiarowskiego, ze w kr. mс pan moy mlciwy po kilka kroc pisac raczysz, ze u nas byl zatrzymany, z slusznych a zaloenych naszych przyczyn. my smy za pierwszym poselstwem iego, chociaz on nam byl y naygorszym nieprzyiacielem, dla laski w. kr mci pod Zamosciem wdziecznie byli przyieli y z ukontentowaniem odprawieli. Ale iz on niebosczyk nie sprawowal wiernego poselstwa do nas od w. kr mci, co naywieksza zdrade nad nami uczynil: miasto tego zebys w. kr. mosc na usluge swoie y wszytkiey rzptey mial wedlug intentiey swietey pamieci iego kr. mci pana brata swego na dwanascie tysiecy woyska swego Zaporozskiego przypuscic, ale na sam3 stoleczne horody w. kr. mci, gdzie wlasnie samo sie kozactwo znayduie, Czerkaski grunt i Czehirynski w poddanstwo sobie chlopami nas byl uzyczyl. O czym dla pewney wiary y copie zpisano z prywileiu onego do w. k. mci pana mego mlciwego posylam. Nie mamy o to za zle w. kr. mci iako zrazu na tym panstwie bedac niе о wszytkim wiadomego, ze te grunty zawsze bywaly od nas kozakow ni od kogo nie odymowane, — iz on niebosczyk swym figlarstwem chcial nas w swoie poddanstwo obrocic, za co Pan Bog iawnego nam uczynil, ze woysko po odiezdrie moim w te droge nie chcialo weza na swey glowie wiecey trzymac, ze go smiercia z tego swiata zgladzili. A zadnych poslow cnotliwych, by y z surowa odpowiedzia, nie zwyklo woysko Zaporozkie nikogo zatrzymywac. Ten nebosczyk na co zarabial takasz y zaplate otrzymal. Dali na ten czas nie uprzykrzaiac sie wiekszym pisaniem swym do uyrzenia z iasnie wielmoznym iego mcia panem kanclerzem koronnym, ktoregos w kr. mc. pan moy milosciwy do cara iego mci krymskiego na zgode wyslac obiecac raczyl, o wszytkim rzetelnie zachowuie. Przy tym day Panie Boze, abym ia naynizszy podnozek w. kr. mci wedlug milosciwey obietnicy pana mego mlciwego mogl zostawac. Dat. z taboru z pod Zborowa 16 augusti 1649. W. kr. mci panu memu milosciwemu naynizszy podnozek y wierny poddany Bohdan Chmielnicki hetman woyska w. kr. mci Zaporozkiego.



16) Акты Ю. З. Р. III c. 413. Московський переклад дневника лихий, місцями не можна навіть його розуміти — подекуди я попросту пропускаю такі місця.



17) Про сї пункти зараз низше, с. 210.



18) Лист сей друкований в Ojcz. Spom. II c. 119. Копія кор. канц. доповняє прогалину в тім місцї, де говорить ся про предложені пункти: Przy tym wielce a unizenie prosze w. kr. mci pana mego mlciwego o te puncta, kgore teraz (pоdаіеmу — пропущено) z woli y zadania wojskowego. Иньші відміни меньші: о Czaplickiego, ktory wpodobawszy ubogie obescie moie wytar(!) mie — aby on to smiercia byl pokarany, yakiey on mnie zyczyl (Spom. — zaznaczyl). Кн. кор. канц., очевидно, передає близше дуже не ортоґрафичний вигляд ориґіналу — в Spom. уже справлений.



19) Сього королївського листу не маємо, знаємо про нього тілько з листу гетьмана з 8 (18).



20) Naiasnieyszy milosciwy krolu pаniе, panie moy wielce milosciwy y dobrodziem. Wielkie nam bylo przyszlo ucieszenie wedlug milosciwego pisania y obietnice w. kr. mci pana naszego mlciwego, ale sila zlych duch zayzrzac (поправлено невиразно) temu uczynil nam wielki frasunek y prezeszkode — ze w nocna godzine trafilo sie w. kr. mci panu naszemu milosiwemu tak poslow naszych iako y swoich do nas podnozkow swych wyprawic, ktorych swowolni Tatarowie, okolo naszego woyska iezdzac zawsze zwykli tak nocnym obyczaiem konie nasze brac iako y s czymkolwiek bedzie iachal zbliac, y ich mm. panow poslow w. kr. mci tusz pod bokiem naszym rozbili, ze chwala Bogu, assawul nasz woyskowy na tenczas blisko sie byl natrafil, ze samych zdrowych choc nie wszystkich ratowal. Iednakze chan krymski roskazal pilny queres y opyl okolo tego uczynic, zeby to wszytko byllo znaleziono y powracano, y za despect w. kr. mci pana milosciwego zganiono. A tym czasem aby wiecey tu sie ne bawiac, w. kr. mc pan nasz mlciwy, iako z laski swey panskiey ich m. panow comissarzow do nas naznaszyc raczyl, unizenie prosimy, czym predzy przysylac raczyl. A co w. kr. mosc pan nasz milosciwy w pisaniu swym zmiankowac raczyl, aby orda y woysko nasze odstapielo, co byzmy chetnie na roskazanie w. kr. mci uczynic gotowi, ale o tym racz wa. krol. msc pan nasz mlciwy wjedziec: chociaz by sam chan y z swoiemi znacznieyszymi ludzmi odstapil, tedy bze bytnosci onego y bez nas samych uchoway Boze pod te ugode ci swowolnicy, iako iest ich teraz z wielu roznych ziem, wieksza by przeskode czynieli. Wedlug roskazania w. kr. mci pana naszego milosciwego armate (z) roznych szancow kazalem zwiesc, a od naszego woyska nie bedzie do powney laski w. kr. mci zadnego uprzykrzenia, y owszem tak poblizu iescze lepsza przestroga. A o to wielce a unizenie w. kr. mci pana naszego mlciwego prosiemy, aby zmy nie beli w zadnym prze to porozumieniu, ze sie ta zniewaga od swowolnych stala sie Tatarow — o czym pod przysiega boza nie wiemy, y poslow w kr. mci nie spodziewalizmy sie. Zatym umizone poddanstwo w. kr mci panu naszemu milosciwemu pod nogi maiestatu pilno sie oddaie. D. w taborze 18 augusti 1649.



21) Кунаков в своїй реляції пише, що чув в Варшаві ппо се: „В тих же пактах (з ханом) положено... з Богданом Хмельницьким. . . знести ся королеви в добру згоду при нїм, кримськім ханї, і пакти постановити, як доведеть ся; а тільки король з Б. Хмельницьким при нїм, ханї, договору не вчинить, то і йому, ханови, з корролем згода не в згоду і пакти не в пакти” (АЮЗР. III с. 593). Пор. низше ще його ж оповіданнє на с. 209.



22) Записавши перші звістки про татарський ясир, Ґолїньский поясняє: to tak bicz musialo iako w paktach iest (c. 285) Звісний: памфлєт против Осолїньского Compendjum consiliorum kanclerza coronnego виставляючи кільканадцять пунктів обвинувачень протрв нього, останнїм пунктом ставить його згоду на те, щоб орда розпустила загони й погнала в неволю християнські душі — у Кубалї J. Ossolinski II c. 316 (копії в ркп. Осол. 189, Публ. бібл. 129. Чортор. 144 й ин.); варіант друкований в Pam. o Koniecpolskich не має сього пункту (с. 427). В офіціальнім текстї умови з ханом ся точка замаскована позволеннєм ханови вернути ся через землї королївські, тільки стараючи ся, „щоб той пворот відбув ся з найменьшою шкодою держави кор. й. м.”.



23) Кунаков пише в своїй реляції: Вчинивши з польским королем договір, післав хан до Хмельницького, оповіщаючи його, на чім він учинив умову з польсаим королем -аби Хмельницький післав до короля своїх послів, умовити ся про пункти, які йому потрібні. Тодї Хмельницький приїхав до війська ханського з 20 тис. свого війська і закидав ханови, що він вчинив договір з королем, зломивши свою присягу, аби їм „нї одному нї без одного з королем і панами і всею річю-посполитою не миритись”. „І хан Хмельницькому говорив, що він Хмельницький, не знає міри своєї: хоче пана свого знищити до кінця, а й так уже панство його зруйноване досиить, — треба і ласку показати: він, мовляв хан — монарх прирожденний, узнав міру свою, з братом своїм, польским монархом, поразумів ся на добру згоду і його, Хмельницького, умовив ся поєднати з паном його, а як він умовляти ся й єднати ся з ним не буде, то він, кримський хан, буде з королем на нього за одно. І Б. Хмельницький пристав на тім і післав до короля послів своїх і за два зїзди посли Б. Хмельницького дооворили ся з королем” і АЮЗР III с. 395.



”Пункти“ козацького війська, справа козацького імунїтеету, козацька теріторія, справа релїґійна, амнестія. Переговори, обкроєннє козацької теріторії, ґарантія хана, деклярація ласки короля й. мил., привилей козацькому війську, Хмельницький у короля, козацьке військо рушає з-під Збаража.



Зараз після нїчної пригоди з королївськими послами, себто другого дня по предложенню козацьких пунктів, комісари виїхали на переговори з гетьманом. „18 серпня виїхали їх м. пп. комісари в поле на умову і згоду на присланих від Хмельницького статях: й. м п. канцлєр коронний, і й. м. п. канцлєр в. кн. Литовського, і й. м. пан воєвода белзький, й. м. пан сендомирський, й. м. п. воєвода київський, і там почавши від полудня аж до вечера умовляли ся з Хмельницьким” — записує дневник. Переговори були не легкі. Досї, поки не був докладнїйше звісний зміст предложених королеви козацбких пунктів, не було можна зміркувати, на скільки поступила або не постуупила козацька сторона від заявлених жадань. Тепер коли ми маємо текст козацьких жадань, предложених козацьким посольством 1), бачимо, як богато встигли виторгувати на переговорах польські делєґати, і на память приходить оповіданнє, записане в Варшаві Кунаковим, як хан стримував гетьмана, аби знав міру і не доводив до крайности короля, бо инакше він, хай, заодно з королем стане против козаків. Тїнь сеї погрози лежить уже на самих пунктах в їх козацькій редакції, і вона ж пояснює всї ті, дуже значні уступки, пороблені потім в переговорах і завершені прийнятою військом „деклярацією королївської ласки”, як був названий вислїд сих переговорів.



Про колишнї пляни української держави, про опіку над „черню” й оборону її від панськогоп ановання тепер вже не було мови. Вертали ся до старих плянів „удїльного козацького панства” в тїснїйшім значінню. З сього погляду єсть певне спорідненнє між зборівськими козацькими пунктами і переяславськими дезідератами, тільки що тодї ставило ся може не дуже поважно от аби відчіпитись, тепер приходило ся ставити серіозно як норми будучого modus vivendi. Або принаймнї — більш серіозно; бо трудно сказати, чи й тепер козаки дивились на проєктовану угоду як на трівку підставу будучих відносин. Одначе коли потягнувши лїнїю від переяславських дезідератів до зборівських пунктів і від них до статей 1654 р. предложених московському правииельству (я поки що лиш зазначую сей факт цїкавих подібностей сих статей з зборівськими пунктами), ми стрічаємо ся з повтореннєм тих самих основних мотивів в усїх них, се дає нам зрозуміти, що ми маємо до дїла тут у всякім разї з чимсь більшим і глубшим нїж проста фразеолоґія.



Дві справи висувають ся на перший плян в зборівських пунктах і розроблюють ся з особливою увагою (на скільки се позволяла спішність, з якою приходило ся виробляти їх захопленій несподїванками козацькій старшинї) — се спава козацька і справа церковна, або національна по теперішньому кажучи. Поруч такої загально національної справи як права „грецької релїґії” можемо одмітити ще дуже скромно стилїзований пункт против якого небудь упослїдження людей руської народности („Руси”), коли вони звертають ся в своїх потребах до королївської канцелярії за документсми, таке ж мало виразне жаданнє привернення відібраних прав і привілєґій, конфіскованого майна (в процесах релїґійно-національного характера), і — коли хочете — рід охорони загально-соціальних інтересів в дезідератах звернених против Жидів, в дусї того специфичного антісемітизму, про котрий говорилось вище. Далеко більше уваги присвячено справі козацькій.



Перед усїм пункти жадають потвердження козацького імунїтету, „прав і вільностей”, спеціально — козацької юрисдікції, або самосуду (звісний принціп, повторений потім в „статях” 1654 р.: де тільки три козаки будуть, два судять третього). Нїякого обмеження кзацького війська якоюсь цифрою пункти не хочуть. З суто українською іронїєю вони заявляють, що князь Ярема — своїми провокаціонними вчинками — „наплодив” таку масу козацтва, що й само військо вже не потрапить ввести його в якийсь певний компут. Тому визначують тільки межі козацької території, „козацького панства” (уживши польського терміну), на котрім військо полишає собі вписати в реєстр необмежепе число „молодцїв годних і гожих на службу королеви й усїй річи посполитій”, очевидно — без ріжницї їх замешкання, з маєтностей королївських, духовних і шляхетських. Границї сеї території визначують ся приблизно пр ктзацькому посїданню перед останньою кампанією: на заході схїднє Поділє, включно по Берлинцї й Бар, східно-полуденна Волинь по Константрнів і горішню Случ, воєводство Браславське й Київське в цїлости, й Заднїпроыє від Любеча до Стародуба й московської границі (воєводство Чернигівське й заднїпрянські части Київського). На сїй козацькій території не можуть бути розквартировані польські війска, а до „повнвго заспокоєння” вони не повинні навіть вступати до сих сторін, щоб не перешкодити заходам коло втихомирення сих крїав. Жиди не можуть тут не тільки аренд брати, але й мешкати — хіба приїздити з товарами на якийсь час. В інтересах заховання спокою проєктують ся навіть обмеження на сїй території державної католицької церкви: київське католицьке біскупство повинно бути скасоване, єзуіти і всї иньші католицькі монаші громади не повинні на сїй території мати нїяких інституцій. Всякі уряди земські, ґродські й міські по всякого рода містах: королївських, духовних і шляхетських коли не на всїй козацькій території, то принаймнї в межах давнїйшого козацького розселення (по Білу Церкву) мають обсаджуватись людьми грецької релїґії.



„Унїя як причина неустанних устисків руського народу і трудностей для річи-посполитої, має бути скасована як в Коронї так і в в. кн. Литовськім”, і бувші унїяти не повинні займати нїяких урядів в руській церкві, нї діставати нїяких бенефіцій (5). Церкви, маєтности церковні й всякого рода інституції забрані унїятами від православних де небудь в Коронї й в. кн. Литовськім мають бути відібрані і повернені українськими комісарами: православними духовними з призначеним до того полковником Запорозького війська (і очевидно з підмогою війська, котре матиме з собо ютой депутований полковник), а всї хто противили ся б тому, мають вважати ся за нарушителїв покою й ворогів вітчини, і з ними той депутований полковник матиме право розправити ся по військовому. Засуди і конфіскації в справах релїґійних і полїтичних мають бути скасовані (12). Православне духовенство має бути зрівняне в усїм з духовенством римо-католицьким по всїй державі; православне богослуженнє з усми обрядами має свобідно відправляти ся скрізь, навіть і „при боці королївськім” (по столицях), і православні церкви мають бути в Варшаві, Кракові, Люблинї й по иньших містах. Київський православний митрополит з двома иньшими православними владиками мають дістати крісла в сенатї на рівних правах з римо-католицькими біскупами.



Богато уваги присвячено справам амнестії. Перед усїм пункти „серіозно домагають ся” (2), щоб вся людність, яка зістанеть ся поза реєстром і вернеть ся під панську юрісдікцію, не підпадала нїяким карам за те що дїяло ся пічас повстання й війни — аби все було забуто. Далї — аби шляхтичі руської й польської народности (як грецької так і римської релїґії), котрі тим чи иньшим чином опинили ся в рядах козацького віійська („чи завойовані чи яким небудь способом змушені”) не вважали ся за бунтівників і „інфамісі”в. Всякі засуди на них за се мають бути скасовані. Спеціально вимовлюєть ся, що не має бути нїяких слїдств і обвинувачень з приводу річей церковних і костельних, знайдених у кого небудь: нї відбирати їх нї чіпати за них нїкого не можна.



На останку з огляду, щр король не зложив підчас коронації присяги „на віру грецьку”, жадаєть ся щоб на найблизшім соймі він з шістьма сенаторами „ріжних вір” і з шістьма депутатами з посольської палати зложив присягу „на цїлість прав грецької віри і на всї сї пункти”, і ті пункти і та присяга аби в опвнім текстї були внесені в соймову конституцію.



В сих жаданнях для польської сторони справдї було богато тяжкого і навіть незносного, і під натиском не так мабуть польських парляментаріїв, як знов таки кримського хана, котрого польська сторона не залишила, очевидно, ужити до сього, — козацькій сторонї прицшло ся поступити ся дуже богато.



Перед усїм — була обкроєна козацька територія: відтято північно-західню частину Київського воєводства (повіт Овруцький і частину Житомирського — сливе цїле київське Полїсє), північну Сїверщину, і ту частину Поділя й Волини що захопоювали козацькі пункти. Далї — польська сторона нїяк не годила ся наа необмежений козацький реєстр; кінець кінцем прийрято компут в сорок тисяч — цифру страшенно велику після недавнїх розмов про 12-15 тисяч козацького війська. Сю цифру апробував хан, і тим способом принціп необмеженого козацького побору, висунений в Переяслаыі („по що писати: стільки й стільки? скільки нас стане, стільки й буде”), був щасливо похований. Проведено і деякі обмеження козацьких прав, напр. в інтересах шляхетської „святої корчми”. Також пункти що до прав і ґарантій церковних по части обкроєно, по части „більш мягко” і неясно постилїзовано.



В результатї, по довгих переговорах і торгах уставлено таки того ж дня текст прийнятий обома сторонами і в інтересах поваги й авторитету короля й річи-посполитої уложений в форму не договору (як колишнї козацькі ордінації), а одностороннього королївського манїфесту — акту королївської ласки, мовляв дарованої підданим його на прошеннє і вставленнє кримського хана. Пізнїйше сього не памятали, і обидві сторони говорили про „пакти”, „трактати”, умову з козаками, але тепер хотїли витримати вказаний характер акту ласки, випрошеної ханом. Се було виразно зазначене в трактатї короля з ханом, а хан в своїм потвердженню угоди першою умовою заховання сього трактату поставив, що гетьман, котрому вимовляло ся доживотне володїннє, і його 40-тис. козацьке військо не б
Страница 70 из 77 Следующая страница