Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ VIIІ. РОКИ 1626-1650 Страница 71

удуть поносити нїяких кривд з польської сторони згідно з її обіцянкою: королївське приреченнє таким чином поставлено під контролю хана, і се мало служити для козацької сторони ґарантією його сповнення 2). Повний текст його був такий:



„Деклярація ласки короля й. мил. дана на пункти прошення війська Запорозького:



1. Військо своє Запорозьке заховує король й. мил. при всїх давнїх вільностях, згідно з давнїми привилеями, і на те привилей свій видає разом із сим 3).



2. Що до числа війська, бажаючи вдоволити прошеннє своїх підданих і заохотити їх до служби собі і річи-посполитій, позволяє король й. мил. мати війська Запорозького сорок тисяч, а спорядженнє рпєстру повіряє гетьманови війська свого Запорозького, з тим щоб до реєстру вписувано козаків вважаючи на достойність, — хтоб був до того здатний, в маєтностях шляхетських як і в маєтностях королївських, з таким означіннєм міст: почавши від Днїпра з сеї стоорони в Димері. Горностайполї, Коростишові, Паволочи, Погребищах, Прилуцї, Винницї, Браславі, а з Браслава до Ямполя к Днїстрови, і від Днїстра до Днїпра розумієть ся, мають приймати ся до реєстру козацького, а з другої сторони Днїстра в Острі, Чернигові, Ромнї, Нїжинї - аж до московської границї й Днїпра. А що до дальших міст й. корол. мил. і шляхетських, по-за означеним в сих пунктах виміром, — то в них не мають бути козаки, одначе тому, хто схоче бути в козацтві, і буде прийнятий до реєстру, вільно звідти вийти з усїм майном на Україну без усякого панського гамовання. А се спорядженнє реєстру гетьманом війська Запорозького має бути відправлене що найдальше до нового року свята руського, таким порядком: гетьман війська Запорозького має зладити поіменний реєстр всїх вписаних в козацтво за підписом руки своєї й печатю військовою, а то для того, щоб ті що в козацтві — зіставали ся при вільностях козацьких, а всї иньші аби підлягали замкам й. кор. милости, а в маєтностях шляхетськпх — панам своїм.



3. Чигрин місто, так як єсть в своїх границях, при булаві війська Запорозького має бути завсїди, і теперішьному старшому війська Запорозького уродженому Богданови Хмельницькому надає король й. мил., роблячи його вірним слугою своїм і річи-посполитої 4).



4. Що дїяло ся підчас теперішнього замішання за допустом божим, все то має бути в забутю, і жаден пан не має чинити пімсти й карання.



5. Шляхтї релїґії грецької як і римської, хто яким будь способом пробував при війську Запорозькім, король й. мио. вибачає та все й проступок їх покриває, і коли під ким небудь випрошено що небудь з маєтностей дїдичних або лєнних або котрого інфамовано, — з огляду що все те дїяло ся в нинїшнїм замішанню, має бути скасоване соймовою конституцією.



6. Коронне військо в тих містах, де будуть козаки з реєстрового споряджння, станрвищ своїх не має мати.



7. Жиди державцями, арендарями анї мешканцями не мають бути в містах українних, де козаки мають полки свої.



8. Що до знесення унїї в коронї Польській і в. кн. Литовськім, також що до цїлости дібр церковних і приналежних до них фундацій, які здавна були, і всїх прав церковних, — так як на найблизшім соймі буде з отцем митрополитом київським і з духовенством обговорене і ухвалене, щоб на жаданнє отця митрополита і всього духовенства все було позволене 5), й. корол. милость готов дотримати, — аби кождій тїшив ся з прав і вільностей своїх, і місце в сенатї митрополитови київському й. кор. мил. позврляє мати.



9. Діґнїтарства, уряди всякі в воєводстві Київськім, Браславськім, Чернигівськім й. кор. мил .обіцює роздавати обивателям стану шляхетського грецької релїґії згідно з даавнїми правами.



10. В містї Київі, тому що там єсть упривилейовані школи руські, отцї єзуїти не мають бути фундовані там і по иньших містах українних, але де ипде перенесені. Школи ж всї иньші 6), що там істнують від давнїх часів, мають бути цїло заховані.



11. Горілкою козаки не мають шинкувати, крім того що зроблять над свою потребу — се вільно їм буде продавати гуртом. Шинкованнє ж меду, пива й иньше має бути по звичаю.



Пункти сї мають бути затверджені на сеймі, а тепер всїм непамять, — згода й любов мають бути заховані між обивателями українними й військом короля й. мил. й річи-посполитої Зппорозьким” 7).



Привилей козацькому війську згаданий в сїй деклярації датований днем 18 серпня 8). Він загально потверджував всї права і привилеї, коли небудь дані війську, „котрих є які небудь потвердження в книгах”, і спеціально стверджав козацький імунїтет: що козаків не мають судити нїякї старости, державцї й намісники, а тільки їх гетьман (се відповідало, як бачимо, першому пунктови козацької петиції), а взамін козаки не мають мішати ся до замкових прав на зверхність (над людністю не-козацькою), на аренди, шинки, ґрунти і всякі приналежности, коли до них не мали нїяких спеціальних прав 9).



Після того як уставлено в головних точках умову з козаками, наступила ратифікація трактату з ханом, і після церемонїального обміну актами орда відступила від королївського обозу — зняла облогу инакше кажучи. Того ж дня, вже в вечері зложив присягу на згоду гетьман. Дневники польські кажуть, що до сього приведено його з великою трудрістю: гетьман вимагав, щоб і король в такім разї зложжив присягу на додержаннє угоди, себ то щоб мала вона характер обостороннїй, і конче добивав ся також видачі Чаплїньского 10). Нарештї якось його умовили — виходу справдї не було, коли орда фактично полишала його. На швидку 11) присяг він, сидячи на конї, на формулу присяги, прочитану воєводою Кисїлєм, в присутности канцлєра. Сим одначе не вдоволили ся й жадали від нього ще, щоб ставив ся перед ктролем, особисто зложив йому покору й просив пробачення. Без сумнїву, се й тут було дуже прикро гетьманови, і досить правдоподібна звістка, що поступив ся він тільки на жаданнє хана 12). В пятницю 10 (20) серпня, діставши наперед закладником старосту краківського Любомирского, він з сином і кількома старшинами в супроводї воєводи Кисїля приїхав до королївськоро становища для сього акту. Очевидець сеї церемонїї, хорунжий надвірної королївської хоругви Міхаловский 13) дуже докладно описує подробиицї її, з особливою приємністю, може і не без перебільшень, спиняючи ся на всїм тім, що могло вколоти амбіцію переможеного ворога. Саму сцену покори описує так. Війшовши до королївського намету, де він застав короля, гетьман впав перед ним і з плачем говорив, що не так бажав собі витати короля, але що так стало ся (тут почав говорити по-руськи) — просить милосердя й пробачення — бо ж не все наша вина. Підканцлєр відповідав іменем короля, що його ласка покриває й нкйгірші проступки, аби тільки вони були нагороджені вірністю й щирою службою. Спитав його про людйе захоплених під той час в Золочеві козаками разом з Татарами і поручив постарати ся, щоб збаразьке військо як найскорше було звільрене з облоги. Гетьман обіцяв („Гаразд, милостивий королю”, як передає його відповідь Мясковский), і ще раз упавши до ніг на прощаннє, вийшов з намету. Оповідання неофіціальні ходили про сю авдієнцію зовсім відмінні: Кунакову оповідали (в Варшаві, правдоподібно, на злість канцлєрови), що навпаки король при сїй авдіенції дуже ласкаво промовляв до гетьмана, заохочуючи його до приязни і вірности, а той відповів коротко: ,,гаразд королю, мовиш” — ,,а віжества і учтивости нїякої против королївських слів не вчинив, нї словесно, нї в чім” 14).



Того самого дня рушив з військом козацьким під Збараж, і після того як збаразька залога, щоб позбути ся облоги, прирікла виплатити ханови 40 тис. талярів і дала на то закладня, зняв облогу і другого дня, на руське свято успенія пішов назад звичайною дорогою на Паволоч до Чигрина. „Рушала та саранча від зоні самої аж до полудня, справивши табор в кількадесять рядів”. День пізнїйше рушило до дому і польське військо 15).



Примітки



1) Пункти сї містять ся в тій же книзї кор. канцелярії архива заграничн. справ. Подаю їх в цїлости, як дуже важний, досї незвісний документ:



Puncta o potrzebach woyska Zaporozkiego, do iego kr mci pana naszeego mlciwego



1. Strony praw y wolnosci naszych dawnych od zeszlych s. pamieci krolow polskich nam nadanych iako przed tym bywalo, aby gdziekolwiek kozactwo nasze sie znaydowalo, by trzech kozakow, iednego dway sadzie powinni, y we wszelakich wolnosciach zachowani byli.



2. Iz tak sila kozactwa naszego xze ie. mc. Wisniewieckie naplodzil nad wola y wskazanie i. kr. mci, ze teraz nie mozemy i sami potrafic, iakoby mogli to w pewny comput zwiesc. A mianowicie poczawszy od Dnistru Byrliniec, Bar po Konstantinow Stary, po Slucz y za Slucz (щось упущено) wpada w Prypec po Dnipr, a od Dnipr od Lubacza poczawszy do Starodembu, az do granicy moskiewskiey z Trubeckim, a w tych pomienionych miastach sami my woyskiem przepis uczyniemy, godnych tylko moloycow, ktorzy by chozy byli do uslgi iego kr. mci y wszytkiey rzptey, takich naznaczymi Po ktorych miastach miedzy woyskowych naszych aby choragwie iako cudzoziemskie tak y polskie stanowisk zadnych nie mieli y stacyi zadnych brac nie wazyli sie. A po wypisie kto sie kolwiek dostanie pod iurisdictia panska, serio tego affectuiemy, aby pod te transactia wioenna cokolwiek sie stalo tak z ukrywdzeniem substantiey iako y straty zdrowia, wszytko bylo wybaczono y penitus zgladzono bez zadney in posterum recollectiey



3. Unia iako ustawiczny (!) narodu ruskiego uciskow y rzptey trudnosci przyczyna zniesiona bydz ma tak w Koronie iako y w xtwie Litewskim



4. Metropolita kiiowski od patriarchi konstantinopolskiego wedlug zwyczaiu starozytnego poswiecenid brac y do niego wiecznemi czasy z duchowienstwem ruskim nalezec powinien bedzie.



5. Czerkwie y dobra cerkiewne wszelakie, fundatiae, nadania ruskie, nieslusznie przez unitow zabrane y odsadzone, od unitow duchownych y swieczkich nabozenstwa ruskiego y inszich ludzi w Koronie y w. x. Litewskim przez pulkownika woyska Zaporozkiego na to deputowanego odebrane y duchownym roligiey graeckiey oddane bydz maia. A iezeli by uniiaci albo duchowni rzymskiego nabozenstwa y studenty albo urzedy trybunalistowie (!) tak w Koronie iako y w. x. Litesskiemb ronic mieli, tedy ci za wzruszicielow pokoiu pospolitego a niepryiaciela oyezyzny poczytane bydz maia. A na odebranie cerkwie y dobra cerkiewne tym osobom, ktore nigdy w uniey nie byly, przywileia dane bydz maia.



6. Dychowienstwa ruskie wszytkich wolnosci iako duchowni religiey rzymskiey po wszytkiey koronie Polskiey y w Litwie nabozenstwa swego publice a nie kryiomo zazywac maia, pogrzeby y insze obrzedy cerkiewne bez wszelakiey przeszkody tak przy boku iego kr mci iako y po inszych miastach wielkich secure odprawowac beda.



7. Cerkiew ruska w Krakowie, w Warszawie, w Lublinie y po inszych miastach nie wymuiac tych, ktore y przed tym byli, bydz ma.



8. Przywileia, decreta, mandaty ich mm. рр. pieczetarze koronni y w. x. Litewskiego Rusi wydawac maia bez wszelakigo omieszkania y expectatiey nad prawo na slachte coronne opisane



9. W miescie Kiiowie y po inszych miastach ukrainnhch iezuici y zakonnicy religiey rzymskiey, iako nigdy przed tym nie byli, aby y teraz ni od kogo funduszow nie mieli, gdyz od zakonnikow w religiey niezgody y wzruszenia pokoiu poczynaia sie.



10. Urzedy wszelakie po wszytkich woiewodztwach ziemskie, grodzkie y mieyskie w miastach krolewskiech, swieckich i duchownych poczawszy od Kiiowa po Biala Cerkiew, po grqnice tatarska, na Zadnieprzu w woiewodztwie Czernihowskim, nie rzymskiey religiey, ale graeckiey od iego kr. mci podawane bydz maia.



11. Zydzi nie tylko arendarzami, ale ani mieszkancami aby nigdzie po tych miastach wysz opisanych bydz nie wazyli sie chyba na czas z kupiectwem przyizedzac beda.



12. A iz za uchwalami seymowymi dawnemi y swiezymi przed tym pod podmowa buntownikow niewinnych ludzi pomordowano, po ktorych miastach wolnosci poodeyomwano, domy kadukami poupraszywano, — te wszytkie uchwaly y kaduki zniesione, cerkwie, wolnosci, prawa y domy po wszytkich miastach tak w Koronie iako y w w. xtwie Litewskim successorom przywrocone bydz maia.



13. O rzeczy zas wszelakie koscielne y cerkiewne podczas zamieszania woiennego przez kozakow zabrane y u kogoszkolwiek zabrane (мб. треба: знайдені) nikt nikogo zadnym sposobem turbowac y przymawiac nie ma, ale komu na tenczas od kozakow dostali sie, przy tym zostawac maia.



14. Szlachta, ktora by sie na ten czas w woysku Zaporozkim tak religiey graeckiey, iako y rzymskiey lubo zawoiowana luho iakimze kolwiek sposobem przy woysku Zaporozkim zostawac muszaca znaydowala, — ci aby za rebellizantow y za infamisow poczylani nie byli, y iesli by w czym odsadzeni byli, aby te infamie constitutia zniesione y pokasowane byly.



15. Wszytkie zas uchwaly seymowe przeciwko calosci woyska Zaporozkiego, praw y wolnosci, iako nieslusznie uczynione takze constitutia zniesione bydz maia.



16. A iakozmy y wyzey pomienili, affectiuiac, aby duchowni religiey rzimskiey w Kiiowie ne byli, tedy y to zatym ma isc, aby y biskup kiiowski nie byl.



Woyska koronne do calego uspokoienia w te kraie na stanowiska isc nie maia, aby przez to zamyslow do pokoiu zawzietych nie interumpowalo.



17. Metropolita kiiowski z dwiema wladykami stolek w senacie mіес ma, praerogatywy tey zostaiac iako y senatorowie duchowni religiey rzymskiey.



18. A ze krol iego mc podczas sczesliwey coronatiey swoiey na woare graecka nie przysiegal, teraz tak na calosc praw wiary graeckiey iako y na te wszystkie puncta z senatorami szescma roznych wiar y rplitey szescma poslami na seymie poprzysiac ma. Kt0re te wszytkie puncta y przysiega slowo do slowa w constitutia wpisano bydz ma. A iesliby na potym zachowac sie wedlug tego nie mieli, tedy by iawna nielaske woysko Zaporozkie y niezyczliwosc i. kr. mci iako ku poddanym swoim widzialo.



O co wszytko poslowie nasi upadszy u nog iego kr. mci pana naszego milosciwego iako nayunizeniey y naypokorniey proisc maia (л. 24-26).



2) Польська заява про трактат з ханом видана в Памятниках І с. 364, копії в книзї кор. канц. Осолїн. 225, Чортор. 379, Пет. 129, Ґолїньського с. 277 й ин. Ханська заява в повнім текстї в Жерелах XII с. 118, в скороченім у Кубалі Szklce І дод. 4 (з Осолїн. 225 с. 245).



3) Про привилей сей зараз низше, с. 217.



4) Сей пункт про Чигринське староство являєть ся новиною супроти козацьких пунктів, де про се не було мови — він вертає нас до козацьких жадань принесених до Варшави на елєкційний сойм попереднього року: тодї була мова про наданнє гетьманови якогось староства, котре він собі вибере (див. вище с. 114), потім Смяровский привіз йому наданнє, чи обіцянку Чигринського староства, див. с. 159 і 205.



5) Така крута стилїзація в ориґіналї.



6) В сїм місцї копія Єрлича має ruskie, що зовсїм зміняє зміст. Сей варіант приймав Костомаров.



7) Дивним дивом (характеристичним для археоґрафії сеї доби) сей важний акт після видання одної, досить непоправної копії в Собр. госуд. грамотъ и договоровъ (т. III c. 450) не війшов нї до одної збірки документів. Польський текст містять записки Єрлича (І с. 105) (чи не з того ж джерела, що і Собр. Г. Г. Г., бо теж разом з листом до Радивила, котрому сей текст від короля пересилав ся); сучасні українські й московські переклади чи з початкового тексту, чи в потвердженню 12. І. 1650 — в А. Ю. З. Р. III с. 415, Х с. 455, у Грабянки с. 89 й ин. Я користував ся головно копією вписаною до книги кор. кан. (архива москов. загран. справ), але вона теж не бездоганна, очевидні помилки їх я поправляв на підставі иньших текстів. Копій в рукописях богато. Архив. цар. Польскаго, Сношен. съ Малороссіей архива справ загран. Nr. 26 і 28, Осолїн. 225 і 3564, Ґолїньского с. 29, Чортор. 379, теки Наруш. 144.



8) Сей привилей в пам. кн. Міхаловского (с. 443), де він записаний на окладинцї, без дати, і мав не дуже ауторитетний вигляд. Але його автентичність стверджуєть ся українським текстом, предложеним московському правительству козацьким посольством в мартї 1654 р., в виписи київського ґроду 1650 р. (А. Ю. З. Р. X c. 453): він вповнї сходить ся з текстом Міхаловского, має дату 18 серпня, і не лишає сумнївів що до певности сього акту.



9) Маємо крім того — в виписи київського ґроду ,предложеній московськома правительству въ 1654 р., — ще королївський привилей Хмельницкому на Суботів, даний „в обозї під Зборовим 15 серпня 1650” (!) (А. Ю, З. Р. Х с. 469). Дата 15 серпня въ кождім разї-сумнївна.



10) Про се зараз низше, с. 229.



11) Ptzysiege oddal, ale perfunctorie (Мясковский). Кубаля перекладає се словом warunkowo; але perfunctorie значить не: умовно, а: недокладнo, на спі,х аби як. Дневник принесений до Москви додає, що разом з гетьманом присягли й „старинні козаки” (с.413).



12) Так оповідали Кунакову: після того як стала умова з Хмельницьким, король посилав до кримського хана з тим, що він потрібує тепер від гетьмана поклону, як від підданного свого, по його повинности, і хан відповів, що він сам приїде до короля з гетьманом, себто приведе його з покорою королеви, і дїйсно приїхав другого дня з гетьманом до короля. Се, розумієть ся, не вірно, хан з гетьманом не приїздив, але що до акту покори гетьмана пошукали його впливу, се зовсїм може бути.



13) Се той сам Якуб Міхаловский, від котрого маємо найбільш популярну збірку матеріалів до Хмельниччини. Записки його не видані, витяг з них подав Кубаля в своїй статї про облогу Збаража. Мясковскі в своїх реляціях оповідають сцену покори далеко коротше і ставлять в сумнїв деякі многоглаголиві подробтцї Міхаловскооо; варіант Ґрабовского описує її так „упав до нїг короля й. м. і з плачем коротко говорив; від короля відповідав канцлєр — щоб вірою і цнотою надгородив свій злочин”. Варіант пам кн. Міхалов. паредає, нїби дослівно (haec formalia) мову гетьмана так: „Не так я бажав собі витати короля його мил., але що вже так стало ся, прошу милосердя”, і з плачем упав до ніг”. „Патетична” промова, вложена в його уста Рудавским (с. 51) і повторена Костомаровим (ІІ гл. 9). розумієть ся, не має нїякої історичної вартости. Зверхній вигляд гетьмана Міхаловский описує так: мав насунену на уха оксамитну червону шапку, золотий атласовий жупан, кунтуш врлосяний атласовий з дрібними срібними петличками.



14) Акти Ю. З. Р. III с. 397.



15) Пам. кн. Міхаловского с. 470. Що гетьман рушив з-піщ Збаража 15 с. ст. серпня, пробувши там тільки день, каже й московський аґент, що був у нього там — А. Ю. З. Р. III с. 343. 25 с. ст. гетьман був уже в Паволочи — тамже с. 340: 6 вересня с. с. приїхав до Чигрина — с. 353. Оповіданнє Костомарова про новий тріумфальний вїзд до Київа з поворотом з-під Збаража і пишний спосіб житя після сього тріумфу (ІІ гл. 10) являєть ся поетичним вимислом, викликаним деякими фразами Коховского (І с. 176) і на нїм опертого оповідання Грабянки (с. 82). Хмельницький не заїздив сим разом до Київа і про роскіш і виставність його житя не говорять нїчого джерела бліьш повні.



По-зборівські намтрої і переговори: невдоволеннє з обох сторін зборівським актом і маскованнє його дїйсного змісту, офіціальне представленнє гетьманське, лєґенди про короля, оповідання про ясир, глибоке вражіннє від сього факту серед україн. людности, проклятє Хмельницькому. Обкроєннє козацької теріторії, гетьманське правительство затаює зміст умови і утримує status quo, пригнетений стна гетьмана.



Зборівський фінал був тяжким ударом і для одної і для другої сторони. Обидві відчули його як тяжке розчарованнє по всїх зусиллях — і тяжку зневагу, і обидві всїма силами старали ся не показати сього перед широким світом: узавали вдоволеннє з таких світлих результатів побіди, котру признавали собі і хвалили ся. Тим часом як свідки й участники зборівського акту Мясковскі в своїх листах характеризують його як найбільш траґичний момент, який переживала Польща в останнїх столїтях — вічно памятний будучим часам своїм погромом і втратами, — офіціальна реляція, виготовлена в королївській канцелярії під характеристичнпм заголовком „Реляції преславної експедиції, побіднїйшого поступу і щасливійшого замирення з ворогами”, розіслана до заграничних дворів, опублїкована в заграничних часописях, представляла зблрівську експедицію незвичайним успіхом короля, що визволив нею обложене в Збаражі військо, вернув річи-посполитій втрачені провінції, придбав Польщі союз і поміч хана, забезпечив їй і всьому християнському світови спокій від сеї сторони. Подібно виславляла заслуги й успіхи короля уложена канцлєром кілька тижнїв по зборівськім актї інструкція на соймики: річ-посполита лишила короля без війська і грошей перед лицем усїх бід, полишених йому в спадщину безкоролївєм, але він „щастєм, відвагою, мужеством і бездоганністю” вивів Польщу з них, привівши до спасенної й почестної згоди, розтяв шкідливий союз поганства з вісйьком Запорозьким і забезпечив їх поміч річи-посполитій против кождого неприятеля 1).



І так же само великою побідою представлювано зборівський акт з козацької сторони. Митр. македонський Ґаляктіон, що по його словам бачив ся з Хмельницьким в тім часї, каже, що при нїм гетьман бив ся з королем литовським, побив у нього десять тисяч війська, і король по сїм, бачучи його побіду, „покорив ся і поклонив ся”, і помирили ся на тім, що ґетьман буде володїти від Константинова на низ усїми козаками, а король від Константинова вверх всею Литвою” 2). Лїкар Лукаш Климовський, що був в козацькім таборі, переповідає, очевидно, погляди рядового козацтва, що королю під Зборовим була „велика тїснота” від приступіы і облоги козацької й татарської, і король писав до гетьмана, намовляючи його облишити кровопролитє і вчинити мир; гетьман його послухав і вчинив згоду, на тім щоб бути козацьким містам по Случ і Константинів, по Бар і Днїстер (себто згідно з військовими пунктами) 3). І таке представленнє річи в українських кругах було загальне.



Його підтримував сам гетьман. Перед московським послом Гр. Нероновим, висланим в падолистї т. р., гетьман висловляв повне вдоволеннє з результатів кампанїї: „Бог милосердний зглянув ся на наші слези і терпіннє, не допустив до кінця погубити, дав нам на них побіду — від їх проклятої віри (латинської) свбообив, поступили (Поляки) їм, православним християнам в Запорозьку землю богато городів, і рубеж між собою учинили, і в тих городах лядським костелам і Ляхам і Жидам наперед нїколи не бути, а бути в тих городах тільки самим королївським урядникам, і то православним таки християнам, а не Ляхам” 4). А рік пізнїйше перед иньшим московським послом він так оповідав про зборівську угоду (по словам посла): „був у нас той мир під Збаражем, як я над королем польським змилосердив ся, дав їм житє — а всї вони були за помічю божою у мене в руках. А як я мирив ся з королем, тільки я з ним бачив ся, і король говорив минї, просячи з слїзми, щоб помиритись: і я його послухав — помирились, памятаючи королївську ласку до нас, війська Запорозького” 5).



Лєґенда йшла, розумієть ся, далеко далї. Оповідали, що король присяг перейти на руську віру, переїхати на резіденцію до Київа — дальші варіації того, що оповідали по попереднїй кампанії, що королеви бути „королем руським”, а инакше згодї не бути 6). Згоду і зроблено тільки з королем особисто, а не з панами — з ними далї згоди нема 7).



Але тим крикливійшим дісонансом вривали ся в таке отимистичне представленнє річи ріжні прикрі, ганебні подробицї зборівського акту, котрі можна б ще було зрозуміти і витолкувати, приймаючи, що угода укладала ся по неволї, в обставинах примусових, безвихідних, але не можна було знайтти їм нїякого оправдання, представляючи, що умови її диктували ся козацькою стороною.



Особисто гетьман був болюче ображенпий, бо йому не вдало ся звести своїх рахунків з тяжким ворогом Чаплїньским, що брав участь в сїй зборівській кампанїї в ролї скромного ротмістра і так і зістав ся недосяжним для пімсти пишного гетьмана. Ми бачили, як він доконче добивав ся кари смерти на нього підчас зборівських пенеговорів. Польські дневники записують, що вже після присяги він зробив з сього приводу сцену комісарам 8). Заховав ся лист його писаний кілька днїв потім з-під Збаража, др гетьман ще раз вертаєть ся до сеї справи, не можучи, видима річ, переболїти сеї невдачі, і доволі не двозначно грозить розривом, коли Чаплїцкий не буде скараний смертю 9).



Але се була дрібна, особиста, хоч і болюча справа. Далеко важнїйша і небезпечнїйша для престіжу, для репутації гетьмана і всього гетьманського правлїння була иньша: що гетьман і старшина під натиском обставин мусїли прийняти до відома дане королем ханови ганебне позволеннє взяти ясир з українських земель — тих власне, що стояли під реґіментом і опікою козаччини. Коли ганьба сього позволення падала на польське правительство, на короля, то одіозність його виконання спадала — і спала дїйсно (не вважаючи на всї силкування відвести від себе сю відповідальність) на військо, старшину і особливо на самого гетьмана. Факт сей, очевидно, зробив в українських кругах, серед української людности вражіннє незвичайне й був обставлений зараз же ріжними лєґендарними подробицями. Звісний уже нам „Лукаш-лїкарь”, що був в козацькім війську під Збаражем, оповів по горячим слїдам, в вереснї т. р., довгу фантастичну повість, котра при всїй фантастичности своїй підтримуєть ся й иньгими меньш просторими й кольоритними оповіданнями 10), так що, без сумніву, являєть ся відгомоном тих оповідань, які ходили між козаками про ті дивні подїї, які привели до такого нечуваного й неймовірного факту: порозуміння гетьмана з королем і ханом що до „вибрання” українських городів, і помочи війська Татарам, щоб вони могли без труду і перешкоди зробити се страшне діло — вибити і вибрати в неволю україську людність.



Повість Лукаша Климовського власне інтересна тим, що в нїй доволї явно виступають разом і мотиви можливого оправдання гетьмана з сеї подїї і сугубі обвинувачення в якїйсь вишуканій безсердечности й підступности в відношенню до української людности, що віддала ся під його опіку. Лєґенда оповідала,, що польські викупи для Татар були дані на руки гетьманови, і він подїлив ся ними з ханом і мурзами, а простим Татарам і своїм козакам не дав нїчого, і Татари домагали ся від гетьмана грошей, а він писав про се королеви, і коли король відмовляв ся, що більше не має що дати, — проєктував королеви пустити Татар за Вислу воювати замість окупа. Але король на се не пристав, а велїв гетьману пустити Татар воювати маєтности тих панів, через котрих підняла ся війна з коззаками і пішла вся біда: Вишневецького, Заславського, Фірлея. Тепер навожу в цїлости найбліьш інтересне місце:



„Котрі городи король велїв воювати Татарам, в ті городи пімлані були для віри від гетьмана козацького 11) — бо він тими городами заволодїв — по два чоловіки Татар та по два чоловіки козаків, і як прийшло до згоди, то по королївському велїнню Хмельницький наперед Татар посилав до тих городів своїх полковників з козаками, потайки і оманою — нїби то для закуплення хлїба і поживи — аби Татари й козаки (поміщені в тих містах для віри) відчинили город; а Татарам Хмельницький велїв підїхавши під городи, стати в укритю; а як козаки й Татари відчинили городи, тодї Татари вибрали, вирубали і випалили без останку Заслав, Межибож, Ямполь й иньші городи і округи — гооодів з сїмдесять або й більше. А прийшли під усї ті городи Татари підступом, подїливши ся і в однім часї, аби по тих городах не було вісти про них, що їм велено ті городи воювати і руйнувати і в неволю забрати замість плати, по королївському і гетьманському велїнню. І крзаки своїх людей, міщан в тих городах майно грабили” 12).



Привід до сих оповідань дав мабуть той факт, що з Ордою, провести її, були післані полковники Небаба і Нечай 13), не знати -чи для того, щоб не вийшло якоїсь війни між українською людністю, чи може щоб стримати можливо в тїсних межах козацьке вибираннє ясиру, і вийшло так, що Орда вибирала ясир при асистенції козацьких полковників, найблизших до гетьмана людей. Як се зістало ся в памяти сього поколїння, показу оповіданнє Самовидця, що при зборівськім трактатї — коли Хмельницький, мавши з ханом короля в руках своїх, випустив його, не бажаючи „жпби мЂлъ ся достати монарха християнскій в руки и в неволю бісурменскую”, рішено було дати ордї за плату „полонрмъ городовъ дванадцяти, которіє могутъ виняти”: „і Хмельницький з ханом кримським розправили орду, себто придавши (кождому) мурзї козаків, і так козаки позводили богато городів, і Татаре людей в неволю побрали, а козаки майно забрали, і спустїли значні міста”.



Пожалував, значить, короля, а своїх людей не пожалував.



Правдоподібно, сей то момент був закріплений звісною піснею-проклятєм:



Бодай Хмеля Хмельницького перва куля не минула,



Що велїв брати дївки й парубки і молодиї молодицї!



Парубки йдуть гукаючи 14), а дївчата співаючи,



А молодиї молодицї старого Хмеля проклинаючи:



Бодай того Хмельницького первая куля не минула,



А другая устрілила — у серденько уцїлила! 15)



І гетьман, без сумнїву, відчув сам дуже боляче те прикре становище, в яке поставила його ся пригода. Ідучи з-під Збаража до дому він жалував ся перед московським висланцем, що от Татари забрали богато людей — а як би цар сповнив прошеннє його — поміг своїм військом, і люде сї не були б забрані Татарами 16).



Так, сей український ясир був найтемнїйшою плямою зборівського акту, але не одинокою. Були й иньші, не такі ганебні, але сильно болючі, і навіть іще з більш далекосяглим соціальним і полїтичним значіннєм.



Сильно обкроювала ся козацька територія, заводив ся реєстр, і вся людність не введена в його рамцї мусїла вертати ся до старого підданства, під власть польської шляхти. На визволену теріторію мали вернути ся корролївські, властиво — шляхетські власти і взяти у свої руки всї ті економичні й юридичнї прероґативи, які їм прислугували перед великим повстаннєм, перед українським свободженнєм. Резу
Страница 71 из 77 Следующая страница